Кулак, так само, як камінці, кинуті нещодавно дітлахами, яскраво спалахнув синім неоновим світлом. Між щелепою моєї копії, куди я цілив ударити, і моїм кулаком спалахнув розряд блискавки і все моє тіло скрутило судорогою.
Колись, на якомусь корпоративі, хтось із моїх колишніх колег, демонстрував на публіку свій електрошокер, вимахуючи ним перед враженими дівчатами, неначе фалоімітатором, поки випадково не вдарив струмом мене. То я вам маю сказати, шановні, що то були лише квіточки, у порівнянні з тим болем, що скрутив моє тіло зараз. Я відчув, що не можу ні рухатися, ні навіть дихати. В очах потемніло. В голові піднялася хвиля страху: "Я вмер?!!!". На зміну страху прийшла темрява… .
24 *** Колись. Невідомо де.
Оце так сон! Неперевершено! А як реалістично! Нажаль, під кінець сталося непередбачене, але загалом… , я прогресую. Але так примітивно стратити. Міг би ще походити торжищем. Було цікаво. І прокинувся я дуже рано. Темно, хоч в око стрель. Досить довго я передумував свій сон, лежачи вкутаним по шию у ліжку у повністю темній кімнаті. Лише через деякий час почали з'являтися думки про певні невідповідності. Як може бути в моїй кімнаті так темно? Взагалі поночі мою кімнату освітлює електронний годинник, який, хоч і придбаний доволі давно, але свою роль нічного світильника виконує справно. Та якщо навіть немає світла у мережі, то завжди, через вікно, кімнату освітлюють вогні міста. Повернувши голову у бік вікна я побачив… нічого. Таке враження, що я опівночі в темній кімнаті дивлюся на чорну стіну. Думки у голові не поспішали робити для мене висновки. Ще деякий час я полежав не рухаючись, то закриваючи, то відкриваючи очі. В голову полізла дичина якась: "Прийшов Прокіп, кипить окріп. Пішов Прокіп, кипить окріп… . Як при Прокопі… було темно, так і закривши очі, я бачу темряву… ." Стало трохи моторошно. Напевно, треба сходити на кухню, та зробити собі чаю. Якщо немає світла, то може газ ще є? Щоб трохи зняти з себе нерішучість, перед тим як вставати, я промовив:
- Нехай буде світло!
- Ага! Зараз! Лечу і падаю! Світло йому подавай! Як додому мене відпускати, то заміни йому бачте немає. Все на завтра відкладає. А як світла великому цабе забажалося, то підіймає опівночі і командує! Світла йому бракує! А щоб світло засвітити, між іншим, потрібно докласти зусиль! І не ти повинен напружуватися, товсте бородате чудовисько, а така маленька і тендітна я! Вдень спати не дають, ходять, галасують, вночі світло вимагають! А те, що я все своє золоте дитинство провела в якомусь напівпідвальному приміщенні, то всім по цимбалам! А ось тепер я буду всіх вас обіцянками кормити! Немає світла! Завтра буде! А ще краще, післязавтра! Все, можеш спати далі і не відволікати мене своїми голосними вібраціями. Веди себе тихо! Бо я збираюся влаштовувати сеанс медитації!
Я настільки був збентежений гнівною тирадою володарки високого, тоненького, можна сказати, дитячого голосу, що просто лежав і мовчав. Сам дивуюся, чому адреналін так повільно рухався до моєї голови, але не було ніякого страху. Лише подив.
"Напевно, хтось заліз до мене в квартиру в надії на скарби хазяйки, що здає мені кімнату, бо у мене ж окрім комп'ютера, красти нічого."
- Ем-м …, хто тут? – як видно нічого більш нормального в моїй голові не знайшлося.
- Хто, хто?! Ящірка в пальто! Ні! Тут не до медитації! Ніякої душевної рівноваги!
Біля стелі щось почало розгоратися. Світло поволі набирало яскравості, неначе коли на спіраль лампи подають помалу зростаючу напругу. Те що я побачив, викликало у мене сумнів у своєму психічному стані. М'яким білим світлом світився маленький чоловічок у плащі, що звісивши ніжки сидів у невеликій відкритій скляній коробочці, що нагадувала годівницю для птахів. У школі ми такі колись робили. Дно, чотири стовпчики і стеля. От тільки ця годівниця була цілковито зі скла. Світла від маленького чоловічка було достатньо, щоб не напружувати очі, і разом з тим, на самого чоловічка можна було дивитися без неприємних відчуттів.
- "Здається ти ще не прокинувся."
Самий надійний спосіб перевірки, ущипнути себе. Лівою рукою я ущипнув себе під ковдрою за ногу.
- "Боляче! Не сплю. Чоловічок не зник. Значить він реальний."
- "Це ще не факт. Бачив які голографічні екрани придумали китайці? Дивишся на будинок, а замість рогу будинку бачиш, наприклад, клітку з драконом, або майданчик з котенятами. Тут той самий принцип. Зверху і знизу скляні пластини, а між ними можуть показувати будь що"
Не зовсім прокинувшись, мозок намагався хоч трохи запрацювати, щоб наздогнати події, які відбувалися з зростаючою швидкістю і сповільнюватися не збиралися. Проміж тим, чоловічок, що сидів, звісивши ноги, скраю своєї годувальниці, почеберяв ніжками, потім малесенькими кулачками протер очі і подивився на мене. Схиливши голову набік, він здивовано спитав:
- А це ще хто?! Ти що тут робиш? Невже це бородате чудовисько продало мене якомусь пересічному… невідомо кому? Хоча з нього буде. Ще й ціну, напевно, загнув, як за личинку першого року. Хоча ні, — чоловічок подивився по бокам. – Я вдома. А це значить, що ти завітав у гості до цього бородатого спекулянта і залишився переночувати. Чому так голова тріщить? Що я вчора пила? А ти чого мовчиш? Про світло галасував, немов тебе різали, а як отримав те, що хтів, немов води в рота набрав. Ти хто?!
- "Вона, бачте, вдома. А я, значить… , але… , Ой! Боляче!"
Стегно лівої ноги мабуть вкрилося синцями, так я його щипав. Я ще раз пильно подивився на чоловічка, чи то пак, дівчинку, бо вона сама казала про себе займенниками жіночого роду, потім похмуро оглянув кімнату і вимушений був прийти до невтішного висновку:
- "Умови гри змінилися не в кращий бік. По перше, я все таки не сплю. А по друге, виявляється я не вдома."
- "Диви, який спостережливий? А ще що ти помітив?"
Я лежав у широкому, масивному, але низенькому ліжку, по шию вкритий товстою теплою ковдрою, у просторій кімнаті без жодного вікна. Підлога, стіни і навіть стеля, до якої було метрів зо три, були вкриті світлим, майже білим деревом. Мабуть липою. Меблі були також дерев'яними, і такі ж масивні, як і ліжко, з дерева темно вишневого кольору, вкриті товстим шаром лаку, коштували, напевно, купу грошей. Масивність, плавність ліній, нічого подібного я ніде не бачив. А у нас же як? Чим дивакуватіше, тим дорожче. А майстри бажаючи заробити більше, демонструють свою дивакуватість, як тільки можуть. Ось, цьому майстру, на творінні якого зараз лежав я, здається, захотілося пофантазувати на повну, і зовсім відійти від поняття "дизайн інтер'єру". Всі меблі, певно, з метою економії простору, були вбудовані в стіни. Всі дверцята і шухлядки знаходилися не вище метра над землею. Весь простір вище, до самої стелі, був зайнятий якимись чи то поличками, чи то вітринами, де стояв всілякий дріб'язок. Двері виходу з кімнати також були незвичні. Вони мали вигляд витягнутого по вертикалі овалу. Цікаво було як вони відчиняються? Бо на зігнутій поверхні можна застосувати лише одне місце для завіс. Ручка на дверях була розташована майже на рівні моїх колін. Ліжко було майже вдвічі нижче, ніж звичайно. Меблі низенькі. Не маю я таких знайомих, які мають настільки низенький зріст, і настільки багато грошей. Он один анімований світильник з функцією поновленої "Аліси", скільки повинен коштувати.
До алкоголю я індиферентний. Та і скільки ж потрібно випити, щоб не пам'ятати не лише процесу пияцтва, наслідком якого виявилося моє попадання до цього ліжка, а і підготовчого періоду, на протязі якого необхідно скинутися на горілку і закуску, знайти вільне місце, зателефонувати знайомим, щоб виявити бажаючих упасти на хвоста, але запросити лише бажаючих стати спонсорами, і таке інше. Останнє, що я пам'ятаю… .
- "Стоп! А що я пам'ятаю останнє?"
- "Як тебе звати, пам'ятаєш?"
- "Пам'ятаю."
- "Де працюєш, пам'ятаєш?"
- "Пам'ятаю. Голова болить чомусь."
- "Як лягав спати увечері пам'ятаєш?"
- "… . М-м-м. … ."
- "А пам'ятаєш як ти новий рік на роботі зустрів?"
- "Так, це добре пам'ятаю. Прийшов після зміни з роботи пізно ввечері першого числа, зателефонував родичам, привітав з новим роком, тих, хто не відсипався після новорічної ночі, зайшов у комп'ютерну гру, привітав сокланів, сказав їм, що сьогодні втомився як ціп, що на осаду іти мені ліниво, що нехай на честь нового року, клан фіолетових грифонів вдавиться своєю фортецею, ще як мінімум на тиждень, а потім ми все одно її відвоюємо. Потім прийняв душ, нажерся олів'є з лоточка, і ліг спати."
- "Точно так, але то був не вчорашній день і не вчорашня гра. Потім були ще дні. І фортецю ми відбирали декілька разів… . "
- "Єм-м-м… . Порожнеча. І голова болить чим далі, тим більше."
Я так і лежав, дивлячись у стелю, і не рухаючись, до підборіддя вкритий ковдрою, неначе боявся злякати спогади. Але лякати не було кого. Зовсім. А напружуватися, щоб щось згадати, було чомусь боляче.
- Це між іншим не ввічливо, коли гість не відповідає на питання господині.
- "Але яка гарна голограма. Так і хочеться підібратися ближче і торкнутися цієї дюймовочки."
- "А може це і не "Аліса", може хазяйка сидить зараз в іншій кімнаті, і спілкується зі мною через цей пристрій, а заразом і спостерігає за мною."
- Це між іншим не ввічливо, коли хазяйка вимагає відрекомендуватися, але своє ім'я тримає у секреті.
- "Оце ти сказав! А подумати перед тим, як рота відкривати?"
- "Це ти про що? А! О, Господи!"
Я швидко окинув оком ліжко справа і зліва від себе, але, хоч ліжко і було широке, ні другої зім'ятої подушки, ні будь яких інших слідів можливого перебування поряд зі мною, цієї ночі, особи жіночої статі я не побачив, і трохи заспокоївся.