Не сподіваючись на перемогу, він чекав, коли настане той самий момент, коли йому потрібно буде виходити на ринг. До виходу залишалося ще дві години, та дорога до залу займала годину. Настав час їхати і нарешті пройти шлях невідомості з хвилинами хвилювання, супутнього страху, що забирав сили і впевненість.
Олег швидко зібрав увесь необхідний спортивний одяг і поклав у свій білий пакет, з яким він ходив до боксерської зали протягом усього часу. Він вирішив його не міняти, незважаючи на те, що той уже був пом'ятий і пошарпаний, мав жахливий вигляд.
Узявши у руку білий пакет, хлопчина вийшов із квартири. У нього не було жодного боксерського спорядження. Він міг боксувати в тому, в чому він тренувався в залі, а це були дешеві кеди, темна футболка й білі шорти. Олег не знав, що ніхто не дивитиметься, у чому спортсмени виходитимуть на ринг. Багато хто був, як і Олег, із бідної сім'ї. Та для кожного тут головним показником була перемога.
У боксерському залі займаються різні люди. Хтось заробляє великі гроші, хтось заробляє стільки, що ледве вистачає на харчування. У Олега ще не було боксерських рукавичок. Статки його сім'ї не дозволяли придбати спортивне спорядження. Під час тренування та спарингів він брав боксерські рукавички у тренера, а після віддавав їх. Олег був не один такий, що не мав можливості купити необхідне. Тренер, бачачи бажання хлопців тренуватися, допомагав, даючи надію і можливість тренуватися, як усі. Для таких хлопчиків із бідних сімей тренер завжди мав запасні рукавички, які лежали в підсобному приміщенні. У дитині ця людина перш за все намагалася угледіти талановитого боксера та його майбутнє в спорті. Багато хто ставав найкращим боксером країни, досягаючи бажаних висот у боксі. Хто хотів, переходив у професійний бокс, показуючи відмінний результат і перемагаючи сильних суперників. Адже тренер, коли перед ним стоїть здібний хлопець, ніколи не хоче упустити можливості виростити з нього справжнього чемпіона у своїй вазі, дати шанс показати себе в боксі.
Початок спарингів запланований на шістнадцяту годину. В цей час ще було досить спекотно. Та високі будинки, що височіли через дорогу, закривали великою тінню вікна боксерського залу, через що всередині приміщення було достатньо комфортно.
Люди, які вже почали повертатися з роботи, проходячи біля боксерського залу, іноді поглядали всередину приміщення, цікавлячись, що там відбувається. Багато хлопчиків, які вже приїхали, почали розігріватися, готуючись до виходу на ринг. Кожен чекав свого часу. Розпочинали бійці з меншою вагою, з більшою – завершували. Віком спортсмени також відрізнялися – серед зовсім молодих хлопців були і ті, кому за тридцять, навіть за сорок кілька учасників також приймали участь.
Олег, швидко доїхавши до боксерського залу, піднявся сходами будинку, відчинив великі дерев'яні двері, одразу поринувши в атмосферу змагань.
Угледівши біля вікна свого тренера, що розмовляв з іншими тренерами, Олег привітався кивком голови й пішов у кінець зали. Там знайшов вільний куточок і почав перевдягатися, зовсім забувши від хвилювання, що є роздягальня, у якій можна залишити речі. Розігрівшись, хлопець чекав, коли почнуться перші битви цього вечора в невеликому колі боксерів.
Як новачок, який нічого не знав, Олег страшенно боявся. Руки й ноги трусилися, очі налякані. Він припускав, що сьогодні вийде на ринг проти сильного суперника, тому може не протриматися й одного раунду. Не знаючи нікого, соромлячись, він думав, чи зможе по-справжньому боксувати на рівні інших хлопчиків, чи ні, що в нього вийде, скільки хвилин зможе вистояти, коли закінчиться бій. Маючи з собою лише білий пакет зі старим одягом (а багато хто прийшов із великими спортивними сумками, в які вміщувався новий боксерський одяг, дорогі рукавички), хлопець невпевнено почувався серед цих зовнішньо спокійних спортсменів.
Олег подивився у вікно. Люди ходили у своїх справах, інколи поглядаючи у бік зали. Олег ще більше хвилювався, коли погляди перехожих спинялися на ньому.
В один ряд від початку й до кінця боксерського залу висіли боксерські груші різного розміру й ваги. На кожній груші хтось відпрацьовував удари. Працювали на менших грушах зі швидкістю, хтось із влучністю. У кожного було своє завдання від тренера, спрямоване на техніку та роботу з недоліками.
Олег відчував у ногах страх і невпевненість, адже ще жодного разу не стояв на справжньому рингу, тому дуже боявся першого виходу, а ще глядачів, що дивилися бій.
Які відчуття виникають під час спарингу? Що з ним буде? Як він буде, коли прозвучить гонг? Ці та інші питання проносилися в голові Олега з великою швидкістю.
Сьогодні кожен боксер, який пройшов до боксерської зали, вже має не один вихід на ринг. У кожного є свій, і досить непоганий, досвід у боксі. А в Олега це буде вперше. Він відчував свій страх, та знав, що потрібно не показувати свої емоції, стримуватися й терпіти до останнього. Не показувати, як страшно, як може бути боляче. Упевненості і спокою, ось чого йому не вистачало в цей момент. Кожен, хто виходить на ринг, зобов'язаний тримати себе в руках, не показувати, що відбувається всередині, навіть якщо страх зупиняє перед самим виходом на ринг. Усе потрібно тримати в собі і зробити так, щоб вийти на ринг і ці всі сумніви ніхто не помітив. Не хвилюватися, а бути впевненим у собі та у своїй перемозі, і не важливо, яка була підготовка: шість місяців, більше року, чи як в Олега – тільки чотири місяці.
З роздягальні почали виходити і проходити в зал хлопці: Вова, за ним Гриша, Олексій. У кожного на обличчі була посмішка, але не в Олега. Кожен радів, що сьогодні будуть чергові спаринги. Хлопчики чекали сьогоднішнього дня, знаючи, що це можливість побоксувати й розім'ятися, отримати невеликий досвід. Зараз уже кожному подобалося, коли суперник виявлявся сильнішим, кожен уже звик до навантаження в боксі та ударів, які вже були не такими болючими, як раніше. Коли вони виходять на ринг, то всі посміхаються. А от Олегу сьогодні це буде не під силу. Бокс без страху для цих людей став задоволенням. Навіть якщо вони програють, вони так само отримають від цього процесу задоволення, адже стануть ще більш вмотивованими на виграш наступного разу і більше приділять часу на тренуванні, аби стати сильнішими, кращими, ніж минулого разу.
Хлопчики підійшли до тренера, який кожному потиснув руку. Потім привіталися, проходячи залом, із незнайомими для Олега хлопцями. Зупинившись біля вікна на невеликій відстані від Олега, між ними почалася розмова:
– Ти знаєш, Сергію, – сказав Вова, – якщо мені пощастить, я буду радий вийти з тобою на ринг. У нас одна вагова категорія. Ти мій друг, і я б із радістю відбоксував із тобою усі раунди. Цікаво, хто з нас двох кращий.
Сергій усміхнувся:
– Добре, я згоден. Мені подобається твоя ідея. Та не знаю, чи будемо ми боксувати один проти одного. То вже усе буде залежати від тренерів, які виставляють нас на ринг. Не дивлячись, що ми друзі, я б теж хотів знати, хто з нас краще боксує.
– Я з тобою повністю згоден, – відповів Вова. – Це бокс, тут ніхто ні на кого не ображається, навіть якщо хтось із нас програє. Усе по чесному. Жодних негативних почуттів. У кожного свої почуття задоволення, як перемоги, так і поразки.
– Я з тобою повністю згоден. Цим мені й подобається бокс: тут кожен сподівається тільки на свої сили, кожен сам як перемагає, так і програє. Це бокс, – були слова Сергія.
Гриша, весело усміхаючись, приєднався до розмови:
– Я б із вами обома вийшов на ринг. Я знаю, що ви слабкіші, ніж я.
Першим відреагував Вова:
– Гриша, ми всі знаємо, що в тебе сильний удар, але не потрібно зараз придумувати собі таку славу. Це вже смішно.
– А я завжди хочу веселити людей своїми жартами, – Гриша опустив голову. – Але не завжди виходить. Та все ж таки я постарався пожартувати й розвеселити своїх друзів.
– Це ж таки приваблива пропозиція. Якщо б так можна було, я б із радістю погодився на виклик. Мені б самому було цікаво, як у тебе вийшло відстояти хоч один раунд проти нас двох, – це вже Сергій.
Гриша посміхнувся:
– Я б тримав у роті капу й жартував над вами, а потім боксував.
– Гриша, ти казкар. Ти, напевно, ще спиш і бачиш усе це як сон. І ми у твоєму сні, – Вова підсміювався над другом.
– Можливо, я ще сплю і не виспався, а жарт цікавий. Коли ж я вийду на ринг, то обов'язково прокинуся, а то в мене немає особливого бажання проспати свою чергову перемогу.
Сергій легенько потрусив Гришу:
– Прокидайся, Гриша, а то мені здається, що я теж зараз з тобою сплю і так само пропущу пару ударів і програю.
– Хлопці, я вже прокинувся, – потягуючись, сказав Гриша.
– То дуже добре, що ти вже більше не спиш. Я сподіваюся, що від тебе вже не почую таких жартів.
Олександр, який стояв тут же, промовив:
– Хлопці, вам уже помітно настукали по голові, що у вас такі жарти й розмови. Вам би краще зосередитися на спарингу, а то мені здається, що ніхто з нас сьогодні не здобуде перемоги і тренер буде нами незадоволений через наші недбалі розмови, які відволікають нас від зосередженості на спарингу.
Вова:
– У чомусь тут є правда. Нам краще припинити розмови, а то нам дістанеться від тренерів, якщо вони почують нас.
– Я з тобою повністю згоден, – Сергій стишив голос. – Краще помовчати й почати вже думати серйозніше і більше часу приділити розминці, а то ми так заговоримося, що не зробимо потрібної підготовки. На рингу будемо виглядати як новачки, і кожен із нас отримає по голові. Я б не хотів сьогодні пропускати удар. Бажав би дуже швидко закінчити бій. А там вже як вийде.
– Я тут подумав, краще замовкну й займуся справою, – Гриша почав виконувати вправи з розминки.
Вова посміхнувся:
– Від нас стільки галасу. Якби від нас було стільки користі на рингу. Я помітив, як на нас усі дивляться й розумію, що краще замовкнути й почати щось робити. В іншому разі нам влетить не тільки від нашого тренера. Він уже кілька разів на нас подивився.
– Хоч не підійшов. Ми вчасно припинили сміятися, – Сергій висловив думку усіх хлопці, які брали участь у розмові.
– Нам краще помовчати й не привертати до себе уваги, – погодився Гриша.
– У кожного з нас гарний настрій.