– Давай дві монети.
- Ні, ну ви гляньте на нього! Ну ти нормальний? Ти продаєш бідного схудлого від голоду світляка, по ціні минулого сезону! Може його не годували з того часу?! Може він дохлий?! Зейці добрі! Ця гора м'яса за дохлого світляка з мене дві монети вимагає! – У гнома від надлишку почуттів вже слина бризкала з рота.
- Чубрак годувати світляків, — повільно та ображено проревів орк. – Кожен день годувати. Чубрак по одному зерну в день давати світляків. Кожному по одному зерну.
- Але у минулому сезоні світляки були вдвічі більші!
- Так, — орк вже вдоволено посміхався і кивав головою, — Удвічі більші були. Чубрак пам'ятати. Чубрак тоді їх також по дві мідні монети продавав.
- Ну то скажи мені, акселерат – переросток! Якщо зараз світляки вдвічі менші, то і грошей вони повинні вартувати вдвічі менше?!
- Повинні…
- Отже, я! Плачу! Одну! Монету?! – здавалося, гнома зараз шляк трафить.
Чубрак, переминаючись з однієї ноги на другу, дивився на неспокійного покупця і мовчав.
- Ну ми домовилися?!
- Домовились… ? – Чубрак, злегка нахмуривши брови, здавалося відійшов у астрал, зайнятий своїми роздумами і розрахунками і від зосередженості навіть губами плямкав, намагаючись зібрати в своїй голові думки, що не бажали його слухатися і розбігалися хто куди.
- Ось і ладушки! — гном хлопком долоні поклав на стіл монету, що невідомо звідки у нього з'явилася, і з вдоволеною міною потягнувся рукою за склянкою. Але орк, що щойно стояв і щось подумки рахував, рухом наперсточника відсунув склянку до себе і рука гнома наткнулася на порожнечу.
- Ну що ще?!!!
- Хазяїн сказав Чубрак продавати за дві монети. Давай дві монети.
Я подивився на попутницю гнома. Не знаю, що це була за істота, але її природня краса привертала увагу. Зелені кучері спускалися трохи нижче плечей. Оливкова шкіра, нелюдські але по жіночому гармонійні витончені риси обличчя. Великі мигдалеподібні очі, з материнською добротою і спокоєм дивилися на гнома. Через розпущене волосся, маленькими гострими кутиками стирчали по-ельфійськи витягнуті вуха. Легка, лукава посмішка з'являлася на вустах. Схрестивши руки на грудях, зеленошкіра з видимим задоволенням спостерігала за плином подій. По її впевненому спокою здавалося, що результат їй був відомий наперед.
Я вирішив поговорити з нею. Мені стало цікаво, кого ж підсвідомість підкинула у мій сон.
- Вітаю. Я бачив Вас по дорозі до міста. Чи можу я Вас запитати?
Зеленоока, не змінюючи позу, повернула голову в мій бік і мигнувши, пильно подивилася мені в очі. Ух! Неначе два зелені ліхтарики увімкнулися у мою сторону. Який погляд! Неначе заворожує. Хоча чому неначе? Картинка починає розмиватися… Контроль! Втрачаю контроль! Поновімо. Якір, руки долонями до обличчя і роздивитися всі лінії на долонях. "Я уві сні. Я не сплю. Я свідомий."
- І я тебе вітаю. Ти цікавий, – тепер її погляд не здавався чимось дивовижним.
Мелодійний голос. Вона неначе і говорила і співала одночасно. Який цікавий діалект. Просто слухав би і слухав. І що саме цікаве, я все розумію. Та чому цікаве? Сон мій, хазяїн тут я, я повинен все розуміти. Але який голос! Слухав би і слухав. Створити таку гарнюню. Виявляється я таки молодець! А іще, вона зверталася до мене на "ти". Отже і мені немає чого політеси розводити.
- Твій товариш, як я розумію, гном. Продавець – орк. Тут на базарі, я вже бачив і зейців, і ельфів, і кентаврів, але схожих на тебе я не бачив. До кого тебе можна віднести, і як я можу до тебе звертатися?
- Хто я? – дівчина чомусь дзвінко розсміялася. – Ти певно, дуже здалека, якщо задаєш такі питання.
- Дріада вона! – почувся злий голос гнома. Він з дуже невдоволеним виглядом засовував у свою торбину скляну колбу з рудим пухнастим хробаком.
Дивно, у своєму лісі я створював дріад, але я їх і уявляв і створював іншими. Якщо можна так висловитися, не такими досконалими.
- Ну що, Гел? Все як завжди? – дріада явно кепкувала над гномом. Може пора вже звикнути?
- Цей Чубрак, якесь дибільне створіння! Всі продавці на торжищі знають, що я сторгую свою ціну і після того, як ми з ними поторгуємось у своє задоволення, так як колись у давнину, вони мені трохи збавлять ціну, а я на подяку, дам трохи більше грошей, і те ж на те і вийде! А цей тупий чурбан!
- А може Чубрак просто не знає, що ти у минулому виликий торговець Гелікоклес Бен Турнак? – дріада манерно звела очі гору.
- Чому це у минулому?! І чому це не знає?! Мене тут кожна ящірка знає!
Дріада вирішила пояснити мені таку поведінку гнома: — Орки не дотичні до ремесла, тому торгують за монети. Гел майстер ремесла. Він не сходячи з місця, може насипати Чубраку мішок тих монет. А торгується він в пам'ять про своє дитинство, коли ще не вивчився, і сам торгував за монети на торжищі. Він сюди не стільки за покупками приїжджає, як поторгуватися. А Чубрак ціну не скидає. Просто його хазяїн монополіст. Він єдиний, хто возить на це торжище через гори світляків. Тому і тримає ціну.
- Він не монополіст! Він жмот і крадій! – не міг заспокоїтися гном. – За мідяк удавитися готовий! Байдужий до всього, аморальний і черствий аферист! Товстошкірий і непробивний неначе… шес! Його лише в синій колір лишилося пофарбувати! Та що казати! У шеса он, розуміння і співчуття в сто разів більше!
Говорячи свій спіч, гном роздивлявся простір за моєю спиною. Повернувшись у тому напрямку і окинувши оком торжище, я побачив вертикальний стовп густого голубого туману, що з швидкістю пішохода рухався у наш бік. Підозрюючи, що це саме той шес, про якого казав гном, я придивився пильніше. Це було дивне створіння, хоча навіть створінням я його не ризикну назвати. Уявіть тонкостінний скляний, повністю прозорий циліндр, діаметром трохи менше метра а завдовжки мерів п'ять. Ось таку скляну трубу поставили сторчма. Напустили туди голубого туману, той осів і згустився коло землі, приблизно на третину довжини циліндру. Зсередини туман був ніби підсвічений неоновим ліхтарем. Нижня частина туману була схожа на воду, що хаотично хвилюється всередині скляного циліндра, а над водою, не покидаючи меж циліндра ширяли, створені з цього ж туману метелики, чи то пташки, чи то рибки вистрибували над імпровізованим морем. Уявили? А тепер заберіть скляний циліндр, але залиште його уявні межі. І ось цей стовп туману, це створіння, обмежене уявним прозорим циліндром, наближалося до нас. Групка маленьких зейчат, що возилися у кучі піску неподалік, побачивши шеса спочатку притихла. Потім одне зейча, напевно, командир уявного загону маленьких зейчат — пупсів, щось закричало, і дітлахи почали закидати шеса жменями піску і дрібних камінців. Попадаючи у межі уявного прозорого циліндру шеса, камінці і піщинки освітлювалися неоновим синім світлом і сяючи, відлітали від шеса в різні боки, з доволі великою швидкістю. Створювалося враження, що всередині шеса спалахували маленькі феєрверки. Дорослі відвідувачі торжища ніяк не реагували на це синє створіння, просто звільняли йому дорогу , або обходили стороною. Коли декілька камінців, відлетівши від шеса попали в літнього гобліна, що торгував незрозумілими кубиками і кульками з білої глини, а зараз, не маючи покупців, дрімав у себе за прилавком, той трохи піднявшись з місця, гримнув на малечу. Діти з неохотою повернулися до своїх занять коло купи піску.
Тим часом шес був вже ближче. Його швидкість ні на йоту не змінилася. Здавалося йому були байдужі і пісок, і камінці, і взагалі все навкруги. Було зрозуміло, що я знаходжуся на траєкторії його руху. Раптом, у шеса відбулися якісь зміни. Сині метелики, чи рибки сховались у більш густому скупченні шеса, натомість з синього туману зіткалася якась постать, і зараз по пояс у синьому тумані, гордо піднявши підборіддя, на мене плив … інопланетянин. Все згідно жанру інопланетян. Пропорційно велика каплевидна, без ознак волосся, голова з вузьким підборіддям, великі, оливкоподібні блискучі, темно-сині очі, без зіниць, ниткоподібний невеликий рот, відсутній ніс, замість якого два невеликі розрізи на місці ніздрів. Худеньке тільце, кістляві руки з довжелезними пальцями складені на грудях, надмірний погляд у порожнечу, і все це синього кольору. Інопланетянин, від землі і до талії занурений у синій туман, плив у мій бік.
Майнула думка: "Інопланетян я у свій сон не запрошував. Він зовсім не пасує до навколишнього світу. Якщо я створюю світ у жанрі фентезі, то інопланетний персонаж з жанру фантастики. Цей виверт підсвідомості мені не подобається і ніяк не влаштовує".
Я відмахнувся рукою, неначе відігнав комара. У моїй уяві, далі інопланетянин, чи то пак, шес, так недоречно створений мною на цьому, такому живому і колоритному торжищі, повинен був просто розвіятися, і плин сну повинен був повернутися у своє русло. Але нічого не відбулося. Стовп синього туману продовжував на мене рухатися і був все бижче. Йому до зіткнення зі мною лишилося декілька метрів.
Яка невдача! Схоже мене затягує у звичайний сон… . Тепер я не володар сну, а простий спостерігач, якого хаотичний потік думок підсвідомості кидає у різні боки, неначе тріску у весняному струмку. Зараз картинка почне пливти і змінюватися.
Ну ось, так і є. Інопланетянин втратив форму, розмився і на його місці утворилася моя точна копія, пофарбована в синій колір і з таким же зверхнім поглядом крізь ніщо. Стовп туману підлетів впритул, і я від розпачу, просто заліпив як слід, хуком з правої, по своїй скопійованій шесом, але чомусь такій нахабній і самовдоволеній фізіономії. Удар не вийшов. Під час зіткнення мого кулака з уявним кордоном туману, швидкість удару різко сповільнилася. Проникнувши всередину стовпа на п'яток сантиметрів, моя рука зупинила рух так, неначе я вдарив по великій і дуже важкій боксерській груші.