Я лечу, — він закричав задоволеним голосом.
Уперше його недосяжна мрія здійснилася. Попереду тунелю засяяло біле світло. Це не був тунель смерті. Це була дорога в інший світ із новою душею. Не долетівши до сяючого вікна, він почув приємний аромат бельгійської квітки із запахом Тюльпана. Перший раз за такий довгий час моряк почув живий запах фарб. Нове випробування, нові почуття, інший світ. Родіон, мандруючи через затуманену пустелю не тільки острова, а й свого життя, відчуваючи в собі слабкість, втому, страх, не рішучість тощо. Переборов їх і став сильнішим і впевненішим. Потрапивши в печеру, він подолав її і опинився в зовсім іншому для нього світі, не схожому на пустелю. Вилетів із печери на зелену галявину гарматним ядром. Приземлившись повільно покотився по м'якому рівно підстриженому весняному газону зеленої трави. Перекидаючись і розмахуючи руками намагався схопитися за стебла і як у незграбного шимпанзе на крижаній ковзанці нічого не вийшло. Сила ядра, що закинула Родіона на двадцять п'ять метрів уперед від кам'яної гори, що виросла до хмар позаду була неймовірна. Пролетівши в некерованому польоті пристойну відстань, зупинився, і вдершись головою в м'яку траву із закинутими на шиї ногами, засопів. Великі дерева простягалися з гострими верхівками до блакитного неба і жовте сяйво вкрило зелені листочки золотим блиском. Вони, в числі сто одиниць, гордо стояли, розкидаючи на всі боки промені стійкості й сили, з високо піднятими догори підборіддями, вдивляючись мрійливим поглядом у пливучі хмари. Біля них гралися потоки вітру. Маленькі чагарники з червоним листям кидали догори стрибаючих комах. Дивно те, що в такому місці на одній галявині росли ромашки, тюльпани, хризантема, і ще велика кількість різних рослин, ніжившись під теплими променями сонця розкидаючи в сторони солодкі аромати. За спиною Родіона стояла висока скеля. Моряк не бачив кінця гори. Вона була величезних розмірів. По всій окружності літали різнокольорові метелики. Вони тонкою рискою художника додавали в пейзаж особливий штрих. Навколо палало життя, він став на коліна, підняв спочатку праву, а потім ліву ногу, підвівся з розплющеними очима і яскраве світло хвилею накрило його маленьке тіло. Воно притулилося до землі. Обережно підвівся на ноги і знову відкрив очі, по-іншому подивився на новий світ.
— Слава, я в раю, — зі сміхом він сказав.
Пригнув догори, почав махати руками, намагаючись дотягнутися до хмар, що повзуть синім полотном, морячок від радості голосно закричав. Не зупиняючись побіг уперед. Летячи на крилах захоплення, Родіон побачив стрибаючу компанію червоних жаб із темними цятками по всій спині. Зупинився і поступився їм дорогою. Вони, стрибаючи й квакаючи, зникли осторонь. Розрізаючи обличчям вологий вітер, на зустріч йому відблиском віддзеркалився чагарник, що росте праворуч, з діамантами, що звисали замість ягід. Коштовності не мали для нього жодного значення. Він тільки мріяв лише про одне — знайти цивілізацію. Життя є найціннішим діамантом у житті. Ззаду, за тиші, долинав спів крил метеликів, що пурхали над галявиною. Було чути, як вони, стикаючись із повітрям, видавали тихі хлопки. Далі лежала галявина з високої трави.
Родіон задумався над пантерею, яка заманила сюди:
— Навіщо вона постійно мене за собою кличе? Що вона від мене хотіла?
Він тільки міг здогадується про її наміри. Може, її метою було показати Родіону, хто він? Що ж вона від нього хотіла і як потрапила в його долю, човен, провела з ним стільки часу і залишила його в живих, і привела в цей самий світ? Зробив крок у глиб зеленого гаю, під ногами почали лопатися маленькі, як кульки, гриби, що викидали назовні з-під себе жовтий дим. Обережно повернув голову від почутого звуку в правий бік, і одразу побачив перед собою величезного павука. За мить сплив сітку і завмер посередині скрученої павутини. Подивився тисячу й одним оком на людину, поворухнув шостою ногою і поповз угору сплетеними сходами-павутиною. Зупинився. Родіон заплющив на секунду око, розплющив, павук зник, залишивши свій щойно збудований будинок.
— Ти куди пропав? Навіщо залишив будинок? Родіон поставив сам собі запитання на яке не знав відповіді.
Подолавши гаї високої трави, пірнув у темний ліс зелених ліхтарів. Чому дико подібні дерева, що ростуть у кілька рядів, отримали таку назву? Напевно лише з тієї причини, що листя горіло світло-зеленим кольором і намагалося дотягнутися до блакитного неба. Вибіркова замінність крала промені сонця, втуплюючи ліс у глибині шарму. Їхня велич лякала і захоплювала очі Родіона. Він уперше побачив настільки сильні й могутні дерева, що красиво сяяли в день. За кілометр від нього там, десь попереду, миготіло яскраве біле світло, що створювало маленьке віконце, яке висвітлювало вихід із лісових володінь. Родіон попрямував до побаченої стежки, що миготіла в далині. Повільно ступаючи, і оглядаючи околицю, він зустрів на своєму шляху не менше цікавих істот. Жаба одиначка пролетіла з крилами птаха, біля очей видавав звук вуркотливого кота. Вона приземлилася на великий аркуш листочка розміром з домашній диван, і ліниво повернулася обличчям до Родіона. На зеленій спині лежала жовта пляма у вигляді кола, що випадково впала на неї, незграбного художника віртуоза. Вона спокусила своїм виглядом моряка, і не стримавшись від її гіпнотичної спокуси, обережно підкрався до неї і швидко лизнув її, вона нічого не помітила.
— На смак як лимон. Не смачно.
Після сказаних слів схопив її і відкинув у бік темряви. Через пару метрів натрапив на величезних габаритів листя червоного кольору. Ілюзія перемогла його втому, і уявивши собі домашній затишок, пригнув на очікуване м'яке листя перепочити. Обман відчуття підвів почуття, і ковзнувши по листю, твердо приземлився на землю.
— Що за фокуси? Він зі здивуванням запитав у аркуша.
— Напевно, мене добре потрусило під час аварії, а зараз ще й додало.
Не вірячи тому, що він побачив, з розмаху відсунув убік листя, а з нього полетіли краплі синьої води з прозорими літерами всередині. Не знаючи відповіді на побачений феномен, образившись на природу острова, пішов далі. Не встиг пройти десяток метрів, як із темряви пролунав дивний звук:
— Хрю.
З широко розставленими очима повернув голову і побачив білого кабана з червоними очима, що мчав прямо в його бік. Він не мав наміру зупинятися:
— А, — він голосно закричав і побіг уперед до найближчого дерева і почав намагатися залізти на нього.
Почав дертися верх і промовляти про себе:
— Я зможу, — підбадьорюючи себе, він піднявся на кілька метрів над землею.
Білий звір пролетів повз, хитро поглядаючи на всі боки. Кабан, що засяяв, постукав глухо по землі, побіг далі і зник у темряві, залишивши за собою хмару піску.
— Зоопарк незвичайних істот, — він тихо сказав.
Наважившись спускатися донизу, Родіон, оглядаючи територію лісу, побачив чорний хвіст, що випростався з кущів. Він зник, і з'явилося мудре підборіддя пантері з гострим поглядом хижака.
— Це знову вона, що робити?
Вони знову зустрілися знайомим поглядом, схожим на першу їхню зустріч у старенькому човні посеред океану. Без вихідної битви.
— Стій. Так справи не буде. Або вона, або я.
Він хоробро зістрибнув із дерева. На землі перед нею моряк виявився маленьким безпорадним звіром. З гарчанням вона кинулася на нього. Він побіг уперед, перестрибуючи через високе коріння. Небезпека підняла його на крила і він піднявся над землею. Летячи крізь поля, стежки, землі, затамував подих, і так подолав пару кілометрів. Несподівано сонце засліпило Родіона, і він полетів униз. Очікуючи найгіршого, отримав найкраще, приземлився на м'який матрац землі.
— Ось так день, — схопившись за голову, сказав тихим стомлюючим голосом.
Встав на ноги, Родіон п'яницею, захитався на всі боки, вловлюючи по шматочках і збираючи все в одну смугу подій.
— Де я перебуваю? Що зі мною відбувається?
Попереду, позаду нього і по боках, під ногами, і в небі засяяло одне суцільне, насичене світло, заливши простір яскравістю.
— Де я перебуваю? Що зі мною відбувається?
Родіон не знав, що думати, і як далі чинити, опинившись у лапах незвіданого й небезпечного. Відвідало легке хвилювання. Він не знав куди йти, і не бачив вдалині ні чого, що могло показати дорогу вперед. Мутний сумнів. Рішення і знову вперед. Він опинився на незвичайному білому полотні.
— Будемо йти далі.
Рушив з місця, і пройшов білим полотном десяток метрів, за два кроки від нього почалося народження чогось нового. Струмковий звук з'явився всюди. Він відстрибнув убік і побачив насправді кришталевий струмок. Став на одне коліно і нахилився до води:
— Що тут відбувається?
З кожною секундою калюжа ставала все більшою, перетворюючись на величезне озеро із дзеркальним відображенням білосніжного світу. Після нелегкого дня виникло бажання втамувати спрагу. Нахилився до озера і завмер від страху. Родіон мав побачити в дзеркальному відображенні своє обличчя, але не чого не сталося, у воді й нікого не було. У відображенні була тільки порожнеча. Доторкнувся з відкритими очима і кінчиками губ до води. Хвилі розійшлися на всі боки, залишивши перед ним загадку. Зробивши кілька ковтків холодної води, він сказав:
— Хто я такий? Не знаючи свого імені, Родіон пустив сіру сльозу.
— Чому я не бачу себе? Де моє обличчя? Куди воно зникло? Його слова прозвучали з сумом.
— Невже його вкрали? Хто наважився на такий сміливий вчинок, залишивши мене без пам'яті, без обличчя і без імені. Поверніть мені те, що належить мені, — Родіон закричав щосили.
Зачарована вода нічого не відобразила. Голос розлетівся глухо по всій білій окружності. Покричав кілька хвилин, ніхто його не почув, він чув тільки самого себе. Посередині озера хвилі розійшлися на всі боки, і з води вилетів карликовий кит, що засвітився блакитним світлом. Пролетівши над поверхнею, він перетворився на білого лебедя. Птах змахнув крилами і безслідно зник.
— Шкода, що в мене немає рушниці, — тихо сказав Родіон.
Подивившись на інший край берега, побачив квітку під ім'ям Лотос, що гордо сиділа на самоті. З'явилися нитки вітру. Він пролетів над бутоном Лотоса, і підняв угору його приємний аромат.
— Бувають же дива.
Із засмученими почуттями Родіон розвернувся в бік білої пустелі й повільним кроком пішов уперед, залишивши на березі зелений слід своїх стоп.