Ці істоти схожі на єнотів. Все було б нічого, але я точно пам'ятаю, що у мене було колись бажання створити єнотів, але руки до них так і не дійшли. Про всяк випадок, перевірив контроль, черговий раз зафіксувався у свідомому сновидінні, списав невідомих єнотовидних створінь на жарти підсвідомості і захотів роздивитися їх поближче. Що добре уві сні, це те, що варто тобі захотіти отримати інформацію, як невідомо звідки приходить повне розуміння того, що знаходиться перед тобою і про що ти забажав отримати знання. У жителів на околиці села проходили якісь збори. Я підійшов ближче і зупинився за задніми рядами умовного кола, в центрі якого один з єнотів, дуже бурно жестикулюючи, про щось розповідав оточуючим. Поспостерігавши я заспокоївся з приводу непрошених гостей у моєму сні. Цих істот можна було зі спокійним серцем списувати на закид моєї підсвідомості, бо створені вони з відомих мені запчастин. Зовні дуже схожі на єнотів. Розмірами побільше. Багато з них стояли на задніх лапах у позі ховрачків і слухали доповідача. На єнотів вони були схожі мордою, трохи більшою ніж у оригінала. Все інше також було у наявності: темні обводи навколо очей, темна полоса по центру носа і білі брови, та білі щічки з вусами. Замість полосатого хвоста, вони мали лисий хвіст бобра, який використовували під час стояння, як третю точку опори. Задні лапи дуже короткі. Передні набагато довші. У той час, коли більша половина істот стояла та слухала доповідача, десь третина єнотів займалися своїми справами. Деякі чухалися, деякі приводили до ладу свій одяг. Одяг у всіх був різний, але зроблений по одному принципу. Багато ремнців по всьому тілу, які обплутували звірят по різних траекторіях, і до яких прив'язувалися різні торбинки та речі. Декілька єнотів грали у квача, носилися на чотирьох ногах, видно бігати так їм було зручніше, один за одним. На мене аборигени не звертали аніякої уваги, використовуючи мене, наче стовбур дерева. Один невеликий єнот деякий час ховався за моїми ногами від погоні. Все це зборище нагадувало дитячий садок. Хтось грається, хтось слухає, хтось займається своїми справами. Як хазяїн сну, я звісно, розумів, про що вони тут говорять. З цікавістю поспостерігав, як я розумію їхню мову. Булькотіли вони звісно по своєму, але я чув їхнє бурчання, як дуже споріднену мову, діалект української, в якому слова звучать дивно, незвичайно, але суть зрозуміла. Як тільки я починав зосереджено вслуховуватися у мову, переставав розуміти суть. Повторити за звірятами я не зміг би і одного речення. Але мені було все зрозуміло, тому жалітися було ні на що. Тим більше я вже знав багато чого про народ зейців. Цей світ вони називали Зея. Як на мене назва дуже споріднена з Землею, але міняти щось мені було ліньки, тому я просто спостерігав за всім. Отже світ – Зея, народець – зейці. Самець – зейц, самка – зейка, маленький – зейча. Не знаю навіщо мені ця інформація, але за що купив, за те і продаю. Народ зейців самий найстарший народ на Зеї. Можна сказати корінні жителі. Ельфи, орки, гобліни, гноми та інші народи прийшли пізніше… . Далі багато інформації про те, що зейці наймиролюбивіші, їх всі люблять, і на них у цьому світі все тримається. Склалося враження, що по моєму запиту інформацію мені надав якийсь зейський пропагандист. Вирішив залишити це поза увагою. Місцеве зборище було занепокоєне тим, що посланець від дріади з найближчого лісу, передав для молоді у громаду зейців кристали переходу, а обручі для приживлення передати забув. В результаті такого неподобства всі виражали своє обурення і занепокоєння, але в ліс за обручами ніхто з старших іти не хотів, а молоді було ще рано так далеко ходити, та і небезпечно бо кристалів переходу вони ще не мали. Я зрозумів, що ці збори скоріше просто балаган, для підтримки загального ажіотажу, і рушив далі, іноді майже переступаючи через занепокоєних зейців. Пішов я по широкій дорозі між хатками – горбами, слідом за фургоном, сліди від якого були добре помітні. Зрозумілими стали і хатки зейців. Будувалися вони всією громадою. Коли створювалася нова сім'я, громада починала наносити глину з травою в одну кучу. Під час будівництва в хатинці створювалися кімнати, зали, коридори. Виходила звичайна глинобитна хатка, лише трохи дивної форми. Більше міцності горбику надавала штучна пожежа, яку розводили самі зейці після будівництва, коли наносили повну хатку хмизу а потім підпалювали всю споруду. Глина обпалювалася і ставала міцною. Попіл всередині, звісно прибирали, але зовні на стінах лишалися сліди великого вогнища, допоки дощі не змивали їх остаточно. А на даху кожна сім'я саджала помаранчеву губку, що сезонів за три з маленького помаранчевого чепчика перетворювалася на товстий помаранчевий дах з піни, до речі їстівної, що не давав перегріватися на сонці глині, та рятував хатину від опадів. В результаті виходили чудові казкові будиночки: руді стіни з обпаленої глини, круглі віконечка і товстий, неначе зроблений з цукрової вати помаранчевий дах. Пройшовши ближче до центру поселення, я почав зустрічати такі казкові будиночки. Дуже симпатично. А нові, нещодавно обгорілі глиняні горби, що будувалися на околиці, по периметру селища, очевидно будувалися для молоді.
Попереду повинно було бути торжище. Бажаючи побувати на місцевому базарі, я по максимуму відпустив контроль над подіями, даючи фантазії карт бланш. Хотілося різноманіття.
Це був дивний базар. Спочатку я роздивлявся покупців. Сюди набралось достобіса різної нечисті. Ви ж розумієте, відносно нечисті я жартую. Ніяким чином не хотів образити жодну з конфесій лісових, степових чи гірських народів. Ось мимо пройшов ельф, закутаний у плащ з капюшоном, а за спиною у нього лук, а на поясі стилет у вишукано оздоблених піхвах. І хоч він на вигляд тендітний, невеличкий і худенький, але чомусь ображати такого словом "нелюдь", або "нечисть", видається не дуже вірним рішенням. Хоча до нього підходить лише "нелюдь". Він же не людина, а ельф. А "нечисть", це напевно від того, що не чистий, тобто брудний? А може тому що нехрещений? Ні, то вже буде "нехристь". І чого це мені в голову полізла така маячня? Зразу ж зрозуміло, що давати людям характеристики, згідно їхньої зовнішності, це зовсім не означає шукати собі друзів. А он де, біля невисокого прилавка, стоять дві орчанки, що обговорюють достоїнство великої морської раковини, яку їм намагався продати старий зморшкуватий гоблін. Орчанки високі, під два метри, статні. Гоблін зростом їм ледве до пояса дістає. Клімат теплий, тому на представницях слабкого полу племені орків мінімум одягу. Але одяг цікавий. Довгі світлі халати, що відмінно облягають фігуру. Зроблені з якоїсь тканини на кшталт мокрого шовку. Підперезані широкими поясами, що виконують роль жіночих сумочок, тому що до них приторочені якісь речі і мішечки. Халати спускаються до середини гомілок. Взуті у босоніжки, ремінці від яких мереживом охоплюють ноги орчанок на древньогрецький манер, майже до коліна. Від людей іх відрізняли темно-сіра шкіра, видовжені вуха, великі, трохи розкосі очі, і нижні ікла, що стирчали над верхньою губою. Очі у дівчат були настільки гарні, що можна було навіть забути про ікла. Портрет орчанок доповнювали два ножі з лікоть довжиною, приторочені до поясу, поряд з торбинками. І хоча було видно, що ножі більше для краси, гарно відполіровані і красиво оздоблені, але це були все таки ножі, якими можна було скористатися. Вітрина у гобліна була підлаштована під його зріст, і смішно було дивитися, як високі орчанки нахиляються, щоб роздивитись товари.
Зброя, правда, здебільшого декоративна, була у кожного відвідувача торжища. Хоча у гоблінів і зейців я зброї не помітив, але мені здається, що я її саме "не помітив".
Напевно самим дивним, що я побачив на цьому ринку було торгове місце, де продавали ящерів. Так, це були саме такі шестилапі ящери, як бачений мною сьогодні, запряженим у фургон. І дивним був не сам факт продажу в'ючної сили, а те, що продавав їх такий же точно ящер. Три ящера ходили за символічною загорожею, а четвертий стояв перед огорожею на чотирьох ногах, дві склав під нагрудним роговим наростом, і слухав сивого кентавра. Підійшовши ближче, я зрозумів у чому суть. За огорожею ящери ходили на шістьох ногах, і виглядали апатичними, коли як ящір продавець був розумний, використовував дві передні лапи, як люди використовують руки, та вмів не тільки слухати, а й відповідати, і взагалі вести нормальну бесіду. Отже, розумні родичі продають дибілів у найми? Ну таке. Я не встиг достеменно розібратися, що там за звичаї у холоднокровних, торгувати своїми єдинокровками. Через декілька вітрин я помітив свою недавню знайому. Зеленошкіру дівчину, що була вершницею на ящері у полі. Я помітив її мішковатий комбінезон. Вона обпершись плечем об одну з вітрин і склавши руки на грудях, за чимось спостерігала. Обійшовши її трохи збоку, я доєднався до спостереження за виставою, що влаштували вже відомий мені гном і поки невідомий продавець орк. Парочка влаштувала публічну торгівлю за якийсь дріб'язок. Стояв крик і чулися гучні ляпаси долонями по столу. Мені також стало цікаво і я прислухався до сварки. Прилавок у орка був високуватий для гнома, і коротун трохи скособочившись обперся на вітрину ліктем, щоб здаватися вище зростом. Однак вітрина діставала гному майже до підборіддя і його позиція була не дуже вигідна. Продавець був приблизно мого зросту, але мав комплекцію авторитетного вишибали. Про таких у нас кажуть: "Що обійти, що перестрибнути". З одягу на ньому були кожані штани чи шорти, за прилавком не було видно, дуже широкий ремінь, певно тут була мода на шкіряні ремені, з кишенями, і шкіряна безрукавка, з кістяними нашивками. М'язи тугими канатами плелися на відкритих руках і волохатих грудях. Низький лоб, великі надбрівні дуги. Якби не ікла, що стирчали з нижньої щелепи і подовжені вуха, в які було натикано срібних кілець, я б міг подумати, що переді мною перегодований анаболіками пітекантроп, з шкільного підручника біології.
- Тупий орк! Сотий раз тобі кажу, що в цьому сезоні ціни на світляків знижено! Дві мідні монети за цього схудлого світляка, це дуже дорого! Я б і половини мідяка не дав, але я чесний гном! Даю тобі мідну монету за он ту склянку! – Гном від злості навіть пристукував долонею по прилавку, на якому, підстрибуючи від ударів гнома, знаходилися склянки у формі перевернутих догори дном гранчаків, під якими згорнувшись клубочками лежали товсті немов сердельки і волохаті, немов зроблені з бархату, хробаки рудого кольору.
- Хазяїн сказав, Чубрак продавати по дві монети за штуку, — тупо пробурмотів орк.