Акуратно ввів у дверцята клітки пакет. Притримуючи його просунутими між металевими прутами пальцями однієї руки, пальцями іншої він потягнув, розв'язуючи, шпагат. Сподіваюся, вони не кусаються, забоявся він. Не вистачало, аби, вистрибнувши, вони вчепилися щелепами, можливо, гострими в його персти. Шпагат розв'язався, пакет відкрився.
І з нього вистрибнули…
Хто б ти думав, безцінний читачу?
Заінтригований, читачу?
А автор не поспішає проголошувати. Автор тягне паузу. Щоби потомити тебе цікавістю. Тобі несила чекати повідомлення, що ж це за таємнича й загадкова покупка? Це добре. Чим більше читач заінтригований, чим більше його гризе цікавість із приводу змісту твору, тим більше ймовірність, що він не кине, а дочитає твір до кінця, або, принаймні, до розгадки таємниці. Інтрига й цікавість прив'язують, пригвинчують, прикручують, приклеюють і т.д. читача до твору, а авторові тільки цього й треба.
Ну, гаразд, автор не садист і не буде тебе, читачу, далі катувати невідомістю. З пакета вискочили… не інкредібіліудікаторуси, а репуґнаростенсуси!
Отже, продавщиця помилилася.
І повідомивши тобі цей курйозний факт, автор закінч…
– Стоп, стоп, стоп, як це закінчує?! – обурено, можливо, скрикуєш ти, безцінний читачу. – Нічого ж не ясно! Що це за репуґна… ну, ці самі? Як вони виглядають? До якої біологічної родини належать? Взагалі, хто це такі? Звірі? Птахи? Плазуни? Земноводні? Членистоногі? Молюски? Хто?
Ай, читачу, не мороч мені голову питаннями, відмахується автор. Я тобі не зоолог якийсь, щоб знати такі подробиці. Я, сказати чесно, взагалі дуже сумніваюся, що ці репуґнаростенсуси існують у природі, адже я сам склав це слово для цьої побрехеньки, утворивши його від латинського "repugnare ostensa" (що означає "нісенітниця"). Такою ж була й, так би мовити, технологія виготовлення мною слова "інкредібіліудікаторуси", утвореного від латинського "incredibile iudicatur" (що значить "неймовірне"). А раз таких тварин, як видно, у реальності не існує, то що ж їх описувати й класифікувати. Втім, якщо тебе, безцінний читачу, щодо них мучать нестерпні тортури цікавості, то запитай про це свою власну фантазію й свою власну уяву. Якщо добре їх попросиш, то вони розкажуть тобі про цих, латиною ж висловлюючись, бестій, а по-нашому говорячи, тварин усе, що тільки забагнеш, до найменших подробиць. Якщо ж фантазувати й уявляти не бажаєш, то це твої проблеми. У цьому випадку залишайся в здивуванні.
А автор цю свою так звану дивну нісенітницю – гоп! – і закінчив.
1989, 2011 р.