Про що глаголять оці троє

Конспект теревенів

І глаголять вони там і сям, і глаголять про те і про се…

Із нествореного Вільямом Шекспіром.

Полюбляють вони потеревенити про те, про се, іноді навіть і посперечатися; за чашкою чаю або за чаркою коньяку, зібравшись у квартирі одного з них, або ж без усяких напоїв на лавці в сквері. Вони – це Клим Пилипович Майоров, Остап Богданович Рибалко і Йосип Соломонович Детектор. Пересічні, як говориться, наші співгромадяни; не суперзірки, не кар'єристи, не олігархи, а звичайний швець, простий слюсар і скромний бухгалтер.

От тобі, безцінний читачу, фрагменти їхнього патякання:

***

Одного разу, попиваючи чай із лимоном на кухні Остапа Богдановича, Клим Пилипович зирнув у вікно, побачив охайну забігайлівку "McDonald's", а поблизу від неї два рекламні щити, так звані білборди, на одному з яких ковбой спокушав американськими сигаретами, а на іншому красуня зваблювала американською ж газировкою (чи то пепсі, чи то кока…), і сказав:

– Дивна це країна – Америка. Своєю нав'язливістю вона вміє до нудоти набриднути навіть тим, хто в ній ніколи не бував.

– Так, країна надмірно нав'язлива, – кивнув Йосип Соломонович, беручи з вазочки передостаннє печиво. – А в принципі, американці нормальні люди.

– Ну так, люди як люди, є хороші, є погані, – підтакнув Остап Богданович, підсипаючи у вазочку ще розсипчастого печива.

– От тільки хріново, – додав Клим Пилипович, – що вони здебільшого не вміють розмовляти по-людськи, а кумкають наче марсіяни – ні біса не второпаєш без перекладача.

– А знаєте, що мене дратує в Америці найбільше? – запитав Остап Богданович.

– Що? – поцікавився Йосип Соломонович і посмоктав напівпрозорий диск лимона.

– Мене в Америці найбільше дратує те, що там немає мене…

***

Якось Йосип Соломонович говорив:

– Александр Македонський, Юлій Цезар, Тамерлан, Наполеон Бонапарт і тому подібні шмакодявки…

– Шмакодявки?! – перебив його Остап Богданович. – Та це ж великі полководці!

– Завойовники багатьох країн! – підтакнув Клим Пилипович.

– Ну так, мілітаристи, агресори, окупанти, – кивнув Йосип Соломонович. – А оскільки я як би пацифіст, то мені належить зневажати мілітаристів. "Шмакодявка" – це ж зневажливе слово, правда?..

***

– Досить популярний співак, – зауважив раз Остап Богданович, глянувши на телевізор, у якому під музику видавав звуки чоловік, схожий на підтоптаного пупсика.

– Його пісні вже, можна сказати, увійшли до аналів сучасної вітчизняної естради, – підтакнув Клим Пилипович.

– Ага, він попу… гм… лярний. Усі вони там такі, – хмикнув Йосип Соломонович. – Й пісні в нього, так би мовити, анальні

– На що тільки не йдуть люди, аби мати свій шматок хліба з маслом, або, наприклад, шматок золота з діамантами, – міркував уголос Остап Богданович. – Деякі заради цього докотилися аж до того, що стали суперзірками. Хоча могли залишитися просто людьми.

– Якщо користуватися астрономічною термінологією, то більшість наших так званих естрадних зірок є, у найкращому разі, лише естрадними метеоритами, – вимовив Йосип Соломонович. – Й цей естрадний, так би мовити, метеоризм мене не радує.

– Так, багато хто жадають стати відомими, – вимовив Клим Пилипович. – Для цього навіть створюються якісь чи то комбінати комет, чи то фабрики зірок, чи то заводи астероїдів…

– Я чув про мужика, який, бажаючи, будь-що-будь, потрапити до книги рекордів Ґіннеса й у такий спосіб прославитися, намагається висякати найдовшу у світі шмарклю, – повідомив Остап Богданович. – Напевно, він уже не може висякатися, не приставивши до носа лінійку.

– Багато також кар'єристів, для яких сенс життя в тому, щоб стати великим начальником, або, інакше висловлюючись, впливовою шишкою, – сказав Йосип Соломонович. – Воістину, людина сама є ковалем свого шила в дупі.

Співрозмовники знову подивилися на телевізор, у якому темношкірий іноземець під музику повідомляв російською мовою з африканським акцентом, що він, мовляв, шоколадний ссавець, що він ласкавий мерзотник і що о-о-о…

– Взагалі-то кар'єристи – істоти корисні, – вирік Остап Богданович. – Прогрес цивілізації базується неабиякою мірою на кар'єризмі.

– Так, кар'єристи по-своєму корисні, – кивнув Йосип Соломонович. – А ще корисні павуки: вони харчуються мухами, комарами, міллю, тарганами й іншими нехорошими тваринами.

– Дощові черв'яки теж дуже корисні, – підхопив Клим Пилипович, – вони розпушують ґрунт і, ковтаючи й переварюючи опале листя й інше природне сміття, підживлюють землю, що необхідно рослинам.

– Я усвідомлюю чималу користь цих істот – і павуків, і кар'єристів, і дощових черв'яків – і навіть готовий, як то кажуть, зняти перед ними капелюха, – продовжив Йосип Соломонович, – але особисто мене цілком улаштовує іпостась звичайного бухгалтера, і я не хотів би бути ані дощовим черв'яком, ані павуком, ані кар'єристом…

***

Вони сиділи якось у сквері напроти пам'ятника Гоголю, і Остап Богданович говорив:

– Журналу, який розповідає про політику, варто було б йменуватися "Порнографія".

– ?! – мовчки здивувалися Клим Пилипович і Йосип Соломонович.

– Аргументую. Усім відомо, що політика – справа брудна, у моральному аспекті. Про це навіть самі політики іноді прохоплюються. Отже, журнал, який правдиво пише про політику, пише, по суті, про бруд. А грецьке слово "порнографія" у перекладі українською саме це й означає: "писання про бруд". Таким чином, "Порнографія" – це найвідповідніша назва для журналу про політику.

– Логічно, – оцінив Йосип Соломонович.

– Політики вміють так запудрити мозок, що потім на ньому хоч кіл теши, – мовив Клим Пилипович. – Політика... Давайте називати речі своїми іменами…

– Давайте! – перебив його, піймавши на слові, Йосип Соломонович і так лукаво посміхнувся, що співрозмовники зрозуміли: зараз він втне якийсь дотеп або скаламбурить. – Давайте я назву своїм іменем – підкреслюю: СВОЇМ – от цю річ, – і він указав нігтем на пам'ятник. – Називаю: це пам'ятник імені Йосипа Соломоновича Детектора!..

***

Одного разу, обговорюючи якесь питання, Клим Пилипович і Остап Богданович палко засперечалися. Кожний гарячково доводив свою точку зору, відмахуючись від аргументів опонента. Дійшло навіть до того, що Остап Богданович сердито крикнув:

– Та у тебе є взагалі голова на плечах?!!

– Це в тебе голова на плечах, – огризнувся Клим Пилипович, – а в мене голова на шиї. І я правий!

– Ні, це я правий! Навіть один академік, лауреат Нобелівської премії, говорив, що…

– Ай, не вистачало ще слухати всіляких там задрипаних лауреатів Нобелівської премії! – відмахнувся Клим Пилипович. – От ти, Йосипе, підтвердь, що правий я.

– Ти правий, – підтвердив Йосип Соломонович.

– Ага, он як! – образився Остап Богданович. – Він правий, а я дурень, я безмозкий бовдур. Так, Йосипе? Ну, дякую! Я, отже, нічого не тямлю, нічого не знаю, я, отже, не правий!

Дивлячись на Остапа Богдановича, Йосип Соломонович вимовив:

– Правий ти.

– Він?! Тобто… А тільки-но… – розгубився Клим Пилипович. – Так він, чи я?

– Обоє, – відповів Йосип Соломонович.

– Як це? Неможливо! – сторопів Остап Богданович. – Це що ж виходить: і вашим і нашим? Думки наші щодо даного питання є діаметрально протилежними й взаємовиключними!

– Тут уже правим може бути тільки один із двох! – підтакнув Клим Пилипович.

– Аж ніяк, – заперечив Йосип Соломонович. – Зрозумійте: якщо два індивіди довго сперечаються про щось і відстоюють кожний свою точку зору, не погоджуючись із опонентом, то це означає, що в кожного з них є вагомі й незаперечні аргументи, котрі доводять його правоту. А раз і в того й в іншого є такі аргументи, виходить, і той і інший правий, кожний по-своєму, навіть якщо їхні точки зору діаметрально протилежні. Висновок, можливо, парадоксальний, але, за великим рахунком, наше життя багато в чому складається з парадоксів. Таким чином, праві ви обоє, – резюмував Йосип Соломонович, наливаючи в чарки коньяк, – хоча й не згодні один з одним. – І, піднявши чарку, додав: – За це й вип'ємо.

От так мудрий Йосип Соломонович примирив сперечальників і, ймовірно, навіть урятував їхню дружбу.

***

Якось сиділи вони в сквері й мовчачи дивилися на гарне небо.

– Про що думаєш? – запитав, порушивши мовчання, Остап Богданович Йосипа Соломоновича.

– Та ні про що я зараз не думаю. А ти?

– І я ні про що не думаю.

– Я теж ні про що не думаю, – зізнався й Клим Пилипович.

– Отож, ми однодумці, – зробив висновок Остап Богданович.

***

– Вона просто ангел! – сказав раз про якусь жінку Йосип Соломонович.

– Ага, ангел, – підтакнув Остап Богданович, – із силіконовими… еее… крильми.

– А я знав дівчину, якій море було по коліно, так би мовити, – згадав Клим Пилипович.

– Вона що – це?.. – Остап Богданович постукав себе нігтем по горлу.

– Ні, не п'яниця, – заперечив Клим Пилипович, – а в смислі: ноги були дуже довгі, а море в тому місці мілке. Азовське.

– Деякі жінки мають огидну звичку приклеювати або відрощувати собі довгі нігті, – сказав Йосип Соломонович. – Від цього їхньої ручки стають схожими на курячі ноги.

– Ага, або на пазурі орла, – погодився Клим Пилипович. – Здається: от вчепиться цими пазурами, і не вирвешся, заклює… Втім, серед жінок багато милих і чарівних. А серед нас, мужиків, обмаль таких, хто їх по-справжньому цінує. Я знав одного шевця, який був настільки похабним і цинічним, що на запитання "Що тобі найбільше подобається в жінках?" відповідав: "Отвори".

– Похабник, – сказав Остап Богданович.

– Цинік, – сказав Йосип Соломонович.

– Він був з тих, кого хлібом не годуй, а дай впорснути чергову порцію сім'я в яку-небудь піхву, – додав Клим Пилипович. – Цинічний бабій із девізом "У кожної жінки має бути свій я".

– Один мій сусід найбезцеремоннішим чином надув свою кохану жінку, – сказав Йосип Соломонович.

– От гад! А як він її надув? – поцікавився Клим Пилипович.

– А ротом. Після того, як купив її в секс-шопі.

– Тьху, збоченець! – поморщився Клим Пилипович. – А погодьтеся, друзі, що ми, нормальні мужики, дуже м'яко висловлюючись, недолюблюємо всяких там збоченців.

– Так, особливо якщо їхні збочення відрізняються від наших власних, – додав Йосип Соломонович.

– Мені один випадковий попутник у поїзді після п'яти склянок горілки зізнався, що він сексуальний маніяк, – повідав Остап Богданович, – а після сьомої склянки уточнив, що він маніяк настільки нерішучий, ледачий і боягузливий, що за все життя нікого не зґвалтував і взагалі дівич.

Співрозмовники на хвилинку замовчали, і стало чутно, що по радіо в іншій кімнаті якийсь читець декламує щось патетичне, щось на зразок "Реве та стогне Гайавата, сердито томагавком б'є…"

– Сказати по правді, люблю жіночий стриптиз, – повідомив Йосип Соломонович.

– А я не люблю, а обожнюю, – зізнався Клим Пилипович.

– А мені в жіночому стриптизі подобається не стільки, може, навіть сам процес, скільки кінцевий результат, – щиро повідав Остап Богданович.