Одного року й сам прикопав під дубочком за десяток кроків від стежки папугу Тошу, якого дарував на день народження своїй доні та знайшов одного ранку нерухомим після чотирнадцятирічного ув'язнення в клітці на кухні. Довгі роки височіла на краю лісосмуги береза, яка кожної ранньої весни була обвішана пластиковими бутлями, в які стікала кров з її численних ран. Не витримала людських тортур і всохла, струхлявіла, впала від пориву вітру, вдарилася об землю та розвалилася на декілька частин. На тому місці, де вже маю сходити зі стежки перед тим як пірнути в хвіртку моєї роботи, росте величезний дуб, стовбур якого за два метри від землі роздвоювався. Цього літа буревій відчахнув половину того величного дерева та завалив на молоденького граба, який, звісно, не витримав тієї ваги. Одна дужча половина дуба залишилася жити, а інша втратила зв'язок з коренем, вже її й розпиляли та розтягнули, певно, на дрова.
Взимку в лісосмузі чорнобіло і тихо. Час від часу проторохтить синя електричка або прошелестить сріблястий інтерсіті, промиготить білими фіранками на вікнах пасажирський потяг чи прогуркотить важкими вагонами вантажний. Але сонце не зупиниш, воно вже піднімається, кидаючи довгі тіні дерев на білий і в окремих місцях край протоптаної стежки жовтий сніг. Поміж дерев він зникне першим, а притоптаний ногами на стежині буде ще деякий час не давати черевикам грузнути в розмерзлу землю. Ще до того як зелень почне в лісосмузі ховати мозаїку сміття, волонтери його зберуть на окремі купи, які ще довго не буде кому вивезти, потім смарагдова зелень засліпить очі та вкриє те, що не помітили, а багатоголосий спів пташок заглушить шум потягів. Чергова весна почне новий виток життя в лісосмузі.
19 листопада 2023 р.