Деяким краще раз у певний проміжок часу фіксувати погляд на своїх долонях, для деяких функцію якоря виконує фраза подібна до: "Я сплю. Я уві сні. Тут можна все.", яку потрібно також час від часу повторювати. Після якоря, настає час того, ради чого все це і затівалося. Настає час змінювати реальність. Сила і розмах змін реальності залежить від сили вашого волевиявлення. В реальному житті можна відслідкувати процес волевиявлення, але неможливо виміряти його силу. Можете самі поспостерігати за цим процесом. Ось ви знаходитеся у стані спокою, ось почав чухатися ніс, пішла думка: "Потрібно підняти руку і почухати носа." Після цього йде процес волевиявлення. Це мить, між тим моментом коли ви дали собі сигнал підняти руку, і тим моментом, коли рука почала підніматися. Ви можете скільки завгодно подумки чи вголос кричати: "Рука підіймись!", але сигналу не подавати і дивитися як рука вільно лежить на колінах. Це тому, що хазяїн своєї руки ви, і слова не є сигналом для зміни реальності. Сигналом є ваше волевиявлення, і лише після того як ви подасте своїй руці цей сигнал волевиявлення, вона почне рухатися. Пояснення даного терміну виходить досить плутане, тому, що для більшості образів у справі керування реальністю немає слів у людській мові. Тому маємо, що маємо. Осяйнувшись уві сні, я, як і більшість новачків сноходців, не маючи певної цілі, починав творити якусь дичину, беручи приклад з героїв імперії Марвел. Я кидав вогняні кулі, стріляв блискавками, пробував вистрілювати з руки павутиною, тобто використовував час, як дитина, що в дитинстві не награлася, і намагалася надолужити втрачене. Через деякий час, мені захотілося побувати в різних місцях, і я намагався переноситися у певні місця по своєму вибору. Але, як виявилося Єгипетські піраміди уві сні були дуже схожі на реальні, але це були все ж таки інші піраміди, і на реальні піраміди волевиявленням зі свого сну я вплинути ніяк не міг. Тобто це були майже такі ж самі піраміди, але все таки інші. Я почав підозрювати, що моделював я їх самостійно, для свого ж сну. Відносно зміни реальності уві сні, я зрозумів, що сила волевиявлення в різні ночі різна. Іноді злетіти у повітря було легко, побачив на дереві цікавинку якусь, потягнувся до неї і ось вона вже на рівні твоїх очей, а земля далеко знизу. А іноді крекчеш, надуваєш щоки, а тебе лише на півметра піднімає.
Найбільше, чого не вистачало мені у дійсності, це відчуття польоту. Наяву під водою я міг затримати дихання до двох хвилин, і мені хватало часу розгледіти мушлі на дні. По землі я ходив все життя. А от з тим, щоб політати ніяк не виходило. Коли літав пасажирським літаком, приземляючись в аеропорту, викидав до сміття майже повний пакет блювоти. Від стрибка з парашутом мене відсторонили лікарі. Тому, уві сні я відривався на повну. Легкий холодок в животі від висоти і відчуття повної свободи. Та що я розповідаю. Певно у кожного залишилися спогади від польотів уві сні з дитинства. Різниця була лише у тому, що я міг собі це дозволити по власному бажанню будь якої ночі.
Пройшло доволі багато часу, поки я відвів душу і почав уві сні моделювати оточення. Я визначив собі декілька місць, де мені подобалося уві сні проводити час і по черзі почав доводити їх до досконалого стану. Це схоже на те, як психологи рекомендують влаштувати собі зону комфорту. Був у мене дерев'яний будиночок у лісі з сонячною погодою, краплями роси на листях, каміном, кріслом-качалкою, товстим пледом у шотландську клітинку, великими вікнами, верандою, та бібліотекою. Був гірський кряж з вершиною, що мала рівний, як стіл, майданчик над прірвою, з якої було видно дальні далі, засніжені вершини, та горизонт. Була рівна як стріла степова дорога, що ділила світ на дві половини, і по якій можна було йти скільки заманеться. Одного разу я створив ліс з велетенськими деревами, що закривали небо, певно, родичами американських гігантських секвой. Пізніше я часто туди навідувався. У тому ж лісі вперше спробував створити живе створіння. Першим у мене був трилапий жук. Спереду у нього була одна лапа, нею він підтягувався та ковзав по траві на броньованому животі, позаду дві лапи для відштовхування. На рівній поверхні цей жук використовував передню лапу, як лижу, і за допомогою двох задніх лап доволі швидко розганявся. Створювати живих істот виявилося не так складно як я думав. Потрібно було придумати їх, та просто відпустити, тоді вони починали займатися своїми справами і через деякий час серед дерев можна було побачити подібних створеним мною істот. Саме через те, що потрібно було відкидати контроль за створеними мною організмами, я вимушений був здихатися першого жука. Весь час, коли я повертався в ліс, я заставав його перевернутим на спину. Він жалісно махав всіма трьома лапками і не міг перекинутися. Тому, щоб не мучити створіння, я його розвіяв. Натомість почав населяти ліс тими створіннями, яких не потрібно було видумувати, і які були мені чимось цікаві. У лісі з'явилися їжаки, зайці, лані, олені, мавпи, лемури, орли, удоди, та безліч живності. За ними прийшли і більш міфічні представники вищого світу. Кентаври, єдинороги, ельфи, гноми, дріади, гобліни, гремліни. Крім Толкіна я згадав і вітчизняну міфологію. Мавки, дідьки, бабайки, лісовики. Більш грізних персонажів я поселив подалі від місця, де загалом відпочивав. Пригадав, що Кощій Безсмертний отримав своє ім'я від тюркського слова "кащєй", що у перекладі значить "кочівник", як персонаж він мені не дуже подобався і я вирішив не залучати його до свого лісу, але деякі його властивості я розділив між Чудом-Юдом та Лихом Однооким, і закинув обох у найдальші і найтемніші кутки лісу. Бабу Ягу, Костяну ногу, вирішив зробити позитивним персонажем, нарік її Відьмою, бо дуже розумна, надав вигляду доброї бабусі, з розумною посмішкою, та металевими колючими очима кіллера, і поставив її хатку десь там… , далеко… , а то мало що… , хто її знає, що у неї там, під вишиваною хустинкою. Тобто фантазію я увімкнув як міг. Іноді, коли мені здавалося, що все, моя фантазія скінчилася, я у реальному житті брав до рук книжку, або сідав дивитися історичні передачі, у яких змальовувалися герої та персонажі казок, або чиєїсь міфології, і йшов спати вже з новим образом. У моєму лісі, життя було всюди, під землею під'їдало коріння рослин, ходило по землі і харчувалося чим бог пошле, літало від квітки до квітки, та від гілки до гілки, і плавало та пірнало у водах велетенського лісового озера. Повзало, шурхотіло, совалося, бігало, стрибало… але, що найважливіше, якось уживалося з навколишнім світом. Я не брав на себе такої великої відповідальності по розрахунку балансу живої ваги на кубічний метр мого світу, а просто обмежився своєю волею, як хозяїна сну, про те що, якщо десь там, хтось когось зжере, то на загальний баланс цей сумний випадок ніяк не вплине.
Людська фантазія так влаштована, що нічого нового створити не може. Вірніше можна сказати, що людина може створити щось нове, лише з старих, бувших у використанні складових частин. Певний час я тішився, що з пегаса і єдинорога склав крилатого єдинорога, поки не зрозумів, що використав для цього нового створіння, старі складові з двох інших істот, які в свою чергу позичили їх колись від птахів та носорога. А пізніше я взагалі засмутився, коли отримав інформацію, що крилатого єдинорога вже хтось вигадав до мене, і навіть назву йому вигадали: "Алікорн".
Створюючи свій ліс я неодноразово задумувався над якоюсь недоробленістю нашого світу. Мені здавалося неправильним, що життя може продовжуватися лише харчуючись іншим життям. Але іншого світу я не знав, і маючи на озброєнні лише складові частини мого світу, не міг вигадати автономних, незалежних від оточення істот. Навіть вигадана мною прісноводна автономна медуза, яку я обмежив у харчуванні, з часом розчинилася у воді. Тобто вийшло у мене, як у класичному анекдоті про цигана, який відучився палити цигарки, і побачивши, як це добре, задумав відучити кобилу їсти взагалі. А вона чомусь взяла і здохла.
Ще, уві сні присутні певні закони жанру. Неможливо думати про все одночасно. І ті закони життя, над якими ми не задумуємося, підлаштовуються під ті закони реального світу, до яких ми звикли в реальності. Тобто якщо я літаю, а в житті такого не буває, і я контролюю свій політ уві сні, змінюючи реальність за своїм бажанням, то у той же час, я не можу контролювати все інше. Дерева на землі продовжують рости і брати вологу з землі, як у реальному житті, птахи — літати і харчуватися, якщо і не комахами, то чимось іншим, але вони мають харчуватися, бо без харчування вони зникнуть. Тобто поки я міняю реальність навколо себе, все живе виконує свою одвічну функцію і міняє реальність навколо себе, але по тим законам, які я бачив у реальному житті, і міняти які, одночасно з підтриманням свого польоту, у мене не вистачить мізків. Себто я можу контролювати лише те, що я можу контролювати. І від дійсності це відрізняється тим, що уві сні свій шматок реальності я можу контролювати і міняти безмежно. Одвічний закон збереження енергії уві сні не працює. Не сподобалося своє тіло, імпульс, і ти Аполлон та ще й красунчик. Дуже густий ліс перед тобою, імпульс, і дерева розступаються, і по землі стелиться стежина. Навіть, якщо тобі не сподобається гора, твоя віра, що уві сні набагато більша від гірчичного зерна, і контроль, дозволяють тобі навіть не моргнувши оком прибрати гору у велике ніщо. Але за все треба платити. За цю уявну всемогутність потрібно платити контролем. Варто втратити контроль, як образи починають тьмяніти і розмиватися, підсвідомість починає підкидати тобі нові картинки і нових героїв, сюжет сну змінюється, і тобі вже не підкоряється, і в решті решт, ти або засинаєш глибоким сном, або прокидаєшся, трохи розлючений тим, що не втримав контроль. Та все ж, байдуже чим скінчиться свідоме сновидіння. Навіть якщо у тебе вийшло хоч мить побути у свідомому сні, заряд бадьорості та енергії на наступний день тобі забезпечений.
21 *** Колись.
П'ять років. Саме стільки знадобилося мені, щоб почуватися уві сні, як у себе вдома. І з усією відповідальністю ладен заявити, те що я отримав, варте і десяти, і навіть двадцяти років тренувань.