Підняв руки догори як диригент, висунув язик і великим пальцем правої руки та провів по ньому, і зверху цим самим пальцем натиснув на великий жовтий обруч, поставив знизу долоню лівої руки. Сонце спокійно лягло на руку. Він спустив із неба сонце і помістив його собі на долоню. Воно стало маленьким. Куля горіла неймовірно яскравим жовтим світлом та стало настільки насичене силою, що перевершило всі очікування самого фокусника. Сьогодні в літній день середини літа воно було на рідкість гарячим. Такий випадок, коли куля на небі виливала на землю найтепліші струмки тепла, був лише один раз на рік, і цей день застав сьогодні Бездомний сам того не очікуючи.
Протримавши вогняну кулю кілька секунд, він відчув, як вона почала припікати його м'яку шкіру. Спустивши її трохи нижче на рівень обличчя як в усьому місті і світі настали сутінки. Земля вкрилася простирадлом темного кольору з ледь видимим містом, що проходили повз людей, і лісів, що виднілися вдалині. У Гідропарку сяяла яскрава вогняна куля на руці людини. Вона освітлювала весь острів на висоті людського зросту на якій була розташована долоня. Промені долітали до горизонтів Києва. Освітив частину міста, хтось із киян подумав про раптове затемнення, а хтось про ніч, що настала, у кожного були свої думки, і вони тихо розліталися по всьому місту про раптове затемнення. Ніхто не знав правди. Громадяни могли тільки здогадуватися про темряву, що раптово настала. Темрява впала на місто, але ніхто з жителів ні з якоїсь причини не увімкнув найпростішу лампочку, жовту, ні в одному приміщенні вона не горіла. Частина Києва потонула в помилковій ночі. Дві дівчини завмерли з округленими очима сови від захоплення. Їхні тіла і всі м'язи на тілі застили, і не ворушилися. Вперше побачили перед собою так близько те, що завжди було недосяжним і неможливим. Для них сонце здавалося всього лише розтопленою масою хімічних елементів, що вибухають на великій відстані. Для них у ньому не було ні чого прекрасного. Вдалині воно мало зовсім інший вигляд, але поблизу за допомогою чарівництва незнайомця світило показало свою справжню красу. Сонце пекло в його руку і він зміг протримати його так рівно хвилину і не більше. За пройдений час шкіра на обличчях дівчат набула коричневого, блискучого кольору морської засмаги.
— Шановні пані, на цьому епізоді наша вистава закінчується. Ближче піднести не можу. Воно може зіпсувати вашу засмагу й обпекти мою долоню, — не бажано додав Бездомний.
Дівчата, що стояли, ніяк не відреагували на його слова. Вони були зачаровані золотим сяйвом.
— Шановні принцеси, ви мене так без руки залишите. А як нарощувати нову кінцівку, Чарівник мене не навчив. Вибачте, але на цьому моменті шоу закінчується, — Волоцюга басом розбудив їх від циркової вистави.
Вогняна куля почала змінювати яскравість, викидати з себе червоні краплі вогню, пір'я. Воно вилітало з неї, посміхалося, і повільно спускаючись донизу, танцювало. Впевнено ставали на ноги, кланялися й усміхалися, а потім із сумним обличчям зажурювалися в жовтий пісок, зникали.
— Усе, пані, на сьогодні виставу закінчено, а то воно зараз не захоче повернуться на місце і тоді нам доведеться сидіти в темряві й чекати, доки воно не насолодиться нашим світом. А я якось не мав наміру сьогодні провести день у темряві.
Безхатченко одним рухом і великим пальцем ткнув у середину сонця і поставив його на місце. Сонце відрадно полило все місто яскравими променями, і не тільки Київ відчув раптовий приплив усередині себе щастя, а й увесь світ. Не щодня жовта куля так може без шкоди для інших спуститися на землю, на одну планету, на якій є чудове життя людей, і яку воно висвітлює щодня, тішить нас собою і своїм теплом.
Блондинка обійняла за руку брюнетку і запитала тонким, полохливим голосом:
— Ви вибачте за таке некоректне запитання, але воно дуже сильно мене цікавить. Де ви живете шановний незнайомець?
— Куди душа мене кличе, туди я й лечу жити. Зараз ось вирішив погостювати в Києві. Не давно був у Німеччині, кілька днів до цього відвідував Італію, а завтра буде видно куди вона мене понесе. Зараз, як ви бачите, я мешкаю на дерев'яній лавці. Душі моїй безупинно подобається подорожувати.
— Невже по всьому світу побували?
— І не тільки по всьому світу, а й в усі часи існування людства. Скільки живуть люди, стільки й існують волоцюги. Я один із них, і мій образ живе вічно. О, тільки, що мені пригадалася одна така приваблива подорож. Вона була кілька століть тому за часів справжніх замків і принцес. Не так, як зараз у казках пишуть яскравими словами, ніби вони там і правду були, і всі знають, як там у них усе відбувалося, а от я там був і знаю, як там було. Тоді був зовсім інший час, і все було по іншому. Мені якось довелося завдяки щасливому випадку потрапити до царської родини Катерини другої. Не міг подумати навіть про моє везіння потрапити на бал найвідомішої особи жіночої статі. Весь приймальний зал був пихатий знатними людьми, одягненими у вишуканий одяг. Дами були в кільцевих сукнях різних кольорів, а джентльмени в чорних костюмах і білих сорочках з великими на голові капелюхами. Вони були такі смішні.
— А ви в чому були? Вас би так ніхто не впустив усередину.
— Можливо когось би не пустили, але мене пропустили в такому одязі, в який я зараз одягнений. Я ж простий Бродяга, а мені все можна пробачити.
— Не вірю, — сказала друга.
— Не перебивайте мене. Дослухайте мою розповідь. Виглядала Катерина просто елегантно. Вона була вдягнена в сині із золотими пасмами і срібними ґудзиками з двома по середині вздовж сукні жовтими лініями. Я зараз пам'ятаю її натягнуту посмішку, але це було не так давно. Незважаючи на її статус і багатство, вона завжди хотіла бути щасливо жінкою. Їй хотілося всього лише простого жіночого щастя, хотіла любові. Катерина хотіла любити і у відповідь отримувати таку ж любов. Усі, хто траплявся їй на шляху, хотіли лише одного. Славу, популярність та її розкіш. Ніяка велика скриня золота не переважить на терезах щастя найпростішу людську любов. Вона безцінна. У неї немає ціни так само як і в нашої душі. Десь вони всередині нас вічні не розривні подруги. Одна без іншої не можуть просто існувати так само як і в нас не може бути кохання без другої половинки. Без неї ми можемо лише мати нестерпну самотність і страждання одиноких ночей. Давайте зараз не про це. Той вечір мені запам'ятався лише за однією подією. Тоді в залі миготіло багато чарівних костюмів, грала жива музика з дерев'яними інструментами і співав живий голос, а коні стояли на вулиці під входом і підспівували кінським сміхом до їхнього царського балу вечірні серенади. У вечірньому гулянні аристократів та їхніх панянок було чути гармонію і старання музикантів.
— Ви брешете. Такого не може бути. У ж точно такого не може бути, — друга дама долучилася до розмови і зашипіла, коли Бездомний опустив голову на порвані черевики.
— Ох ці мінливі жінки, — він тихо сказав і додав, — ні, ви помиляєтеся. Бродязі немає сенсу брехати. Ви самі на власні очі бачили моє чаклунство — впевнено відповів він на її провокацію.
— Я як зараз пригадую як у неї на балу розболілося серце. Воно захлинулося порожнечею і почало голосно кричати. Ніхто не міг усвідомити її поведінки. Очі Катерини горіли білим вогнем, шкіра бліда, і жоден присутній у залі гість не міг зрозуміти її поведінки. Усі забули про те, що вона проста, така сама, як і всі. Людина, і їй хочеться звичайнісінького тепла — любові. Напевно тоді моя душа підказала про її справжнє бажання. Душа бачить те, чого ми, люди, не бачимо. Я насилу зміг її заспокоїти і вивести на лавку в королівський сад. Ми цілу ніч слухали колискову усміхненого місяця. Він нам співав про кохання до ранку. Зі світанком перших променів Катерина заснула солодким сном на моїх руках, відчув всередині себе тепло. Я її відніс до спальної і вклав спати, а коли вона прокинулася, мене вже не було поруч. Вона стала нормальною дамою, вона була щасливою. Минула ніч залишилася в її серці теплою іскрою, яка зігрівала її потім щоночі. Найцікавіше такий факт в історію не вписали. Історики написали, що все пройшло по накатаній. Вони забули про те, що вона теж жінка і в неї, як і у всіх нас, є серце. Воно живе і теж хоче відчувати найпрекрасніше почуття, що існує за всіх часів людства — любов. Почуття любові наповнює нас життям і його сенсом. Ось такі кошмари раніше були і є зараз. Ніхто ще не зміг знайти знеболювальне, що знижує потребу в коханні, і ніхто ніколи не зможе його знайти. Потребу не замінити жодними пігулками і пом'якшити наші страждання під час її відсутності.
Дві пані перекинулися поглядами і великими округлими очима з піднятими бровами вони прокинулися від розповіді. Волоцюга на мить занурив їх у минуле і непомітно останніми словами повернув їх на місце.
— Більше я не маю права вас затримувати. У мене свої справи, а у вас свої. Вам доведеться сьогодні зустрітися ще з двома цікавими хлопцями.
— З ким?
Друга дівчина, сміючись над ним, перепитала:
— З двома хлопцями з широкими плечима?
— Ви ще й пророк?
— Ні, я не пророк. Я знаю не більше за вас, — він посадив питання в глухий кут.
— Дивіться по сторонам і не вішайте своєї провини, не уважності на чужих людей. У житті по-різному буває.
— Жартівник однак ви. Жартівник, — кокетуючи з ним сказала перша і підморгнула одним оком.
— На прощання дам вам пораду. Любіть і цінуйте тільки любов, а не наш зовнішній вигляд. У ній наше щастя.
Шум листя відвернув увагу незнайомок, і Бродяга непомітно для них поклав у їхню сумку мобільний телефон, той, який показував Алексу під час їхньої сьогоднішньої зустрічі. У них його не було, але він уже встиг навіяти під час розмови своїми чарами про його наявність у сумці. Тепер вони знали думками про те, що в них є телефон, і завжди був. А насправді його у дівчат ніколи не було. Бродяга здійснив свій задуманий план. Створив новий сценарій для нашого героя, про який він уже був попереджений, але не було жодних гарантій, що Алекс запам'ятав його слова. Прекрасні незнайомки зрозуміли про себе і раз на завжди те, що важливим у кожного з нас є не його набиті кишені грошима і зовнішній вигляд, а та безцінна душа всередині нас.