Я інколи просив його у хаті палити, щоб запах довше залишався. Але він ніколи не погоджувався. Принциповий. Казав, що в хаті палити не можна, бо у хаті бог. Предки у нас запорожцями були. То він із сім'ї більше всіх традиції поважав. Так що я пасивний курець. Правда, останній раз я чув цей запах років тридцять назад, так що можна сказати, що я давно в зав'язці. І у вас саме такий самосад. Такі спогади… .
Між тим, хлопці докурили самокрутки і недопалки покидали у бляшанку з під кави.
- Хлопці, я вам дуже вдячний. Ви навіть не уявляєте, яке це для мене цінне. Це як у рідну хату повернутися, — раптом співрозмовник пильно подивився на хлопців. – А ви люльку пробували палити?
- Ну, думка така була, але все руки не доходять.
- То зачекайте, — Чоловік різко приклався правим вухом до столу. Хлопці на мить подумали, що він хоче щось почути, але потім зрозуміли, що він щось підіймає з підлоги. Другою рукою, так, щоб хлопцям не було видко, чоловік цапнув себе ззаду за теніску. Шмат тканини відділився від теніски. Пусте місце ніби заросло тканиною без сліду. Обидві руки, одну з жменею камінців з підлоги, другу з шматком тканини, незнайомець засунув у чорний пакет і почав там шарудіти, наче щось шукаючи, — У мене ось тут випадково з собою було… . Я б вам хотів малесенький подаруночок зробити… . Ви ж з передка? З пораненнями сюди потрапили?
- Так, — Сірий трохи з насторогою подивився на чоловіка, що шурхотів руками у пакеті, і прикривши очі розмовляв з хлопцями.
- То там з собою цигарки не завжди є. А я ось вам… . Просто випадково було з собою… .
Пауза затягувалася. Пакет був невеликий, і щось так довго там шукати було трохи дивно. Стріла, спостерігаючи за незнайомцем підняв праву брову, — То ми певно, вже підем? — Сірий потягнувся за алюмінієвою милицею, що стояла біля входу в альтанку.
- Так, скоро столова відкриється. Обіцяли запіканку, — Стріла почав поволі збирати приладдя для куріння.
- Ні, чекайте… . Все! Знайшов, ось, — на долоні у незнайомця лежало два продовгуватих мішечка, затягнутих шовковим шнурком на кшталт кисету. Чоловік взяв у кожну руку по кисету, потім, хитнувши головою поміняв їх місцями і протягнув хлопцям: — Ось ця – тобі, а ця – тобі.
Хлопці з легкою насторогою взяли мішечки і почали їх відкривати. Першим відкрив Сірий. З мішечка йому на руку випала люлька з сірого каменю. Полірована поверхня, різьблення, металева смужка з якимось написом, що йшла по краю. З одного боку зображення тризуба. З другого – вирізьблений профіль козака. Зразу було видно високий рівень майстра.
- Ого! Оце подарунок!
- То таке… . Непогані подруги для козаків. Не дуже довгі, але і не зовсім носогрійки. Щось середнє. Слугувати будуть поки вам не набриднуть. Мундштуки міняти не потрібно. Просто знайдіть шматок дроту тоненького та зрідка прочищайте. Гризіть як завгодно, не згризете. Скоріше зуби зітрете.
- Королівський подарунок! Чим віддарюватися будем?
- Нічого не треба, хлопці. Просто обновіть люльки. Ще по одній викуріть, та і мене потішите.
- Це щоб ще разок понюхати самосад, такі подарунки робите? – Стріла вже набив люльку собі і набивав Сірому. Видно досвід все таки був, бо рухи були вправні. Сірий побачив набиту люлюку Стріли, і взяв її, щоб підкурити запальничкою.
- Ні, ні! – сполошився чоловік раптом. – Вам плутати люльки не можна. Яку першу взяв, та і твоя. Набити товаришу люльку можна, але палити – зась. Палити одну люльку багатьом можна, лише коли нарада і немає спільних думок. Тоді загальну люльку по колу передають. Ваші люльки насправді різні. Ви їх пізніше навчитеся розпізнавати.
Хлопці розпалили люльки. Зосереджено палили, пихкаючи та звикаючи до нових відчуттів. Незнайомець же, насолоджувався ароматом.
- Люлька для козака найліпша подруга. Пам'ятаєте у пісні Сагайдачний проміняв жінку на тютюн та люльку. Ви подивіться в інтернеті, які трави козаки мішали з тютюном. Бо, і тютюну багато тоді не було, і лікарські трави допомагали лікувати різні хвороби. Тож козаки першими вигадали інгаляцію.
- У вас там, часом, у вашому пакетику, трав немає тих лікарських? — хитро запитав Стріла.
- Ні, — з посмішкою відповів незнайомець, — Мені лише запах самосаду подобається.
Через одну люльку часу, Стріла обережно вибивав свою люльку у бляшанку. Сірий також допалив свою і протягнув Стрілі, бо однією рукою вибивати попіл незручно. Стріла мовчки взяв, вибив попіл, та почав роздивлятися одночасно дві люльки, намагаючись знайти різницю між ними. Незнайомець зазбирався, ще разів зо три подякував хлопцям, а коли вже виходив з альтанки, помітив милицю Сірого.
- Негоже козаку стрибати з такою підпоркою. Ось, — чоловік підніс свою тростину собі до обличчя, потім правою рукою взяв наверші в кулак, потім відпустив і погладив череп, начебто струшуючи з нього пил. – Тепер вона твоя. Ось тут кнопочка, ось так повернути. Всередині сюрприз для кацапів. Обережно не поріжся.
У Сірого округлилися очі, коли він побачив наполовину витягнуту рапіру.
- Але це дорого! Я не можу таке прийняти!
- Не дорожче ніж ті байрактари, на які люди збирають для перемоги, — незнайомець байдуже махнув рукою, — не переймася у мене ще є.
- Ну, я навіть не знаю як вам дякувати? – Сірий знизав плечима.
Стріла раптом зблід. Поклавши люльки на стіл, він ногою злегка штурхонув Сірого по забинтованій нозі. Коли Сірий обурено повернувся до Стріли, той подав розпальцовкою знак "Небезпека" і спокійним голосом сказав: — Просто подякуй.
Спрацювала військова звичка підкорятися наказам і лише потім питати. Сірий повернувся до вже йдучого в бік лікарні чоловіка та голосно сказав:
- Дякую!
Незнайомець на мить зупинився, на обличчі у нього з'явилася хитра посмішка. Він звернувся до хлопців:
- Якщо будете на передку і трапиться вам труп москаля, зробіть ласку, поставте на нього ногу, знаєте, як мисливці коли світлини роблять, на дичину ногу ставлять? Отак ногу поставте, і скажіть: "Душа кацапа пішла під кригу, згадай характерника Мамалигу." Достатньо буде однієї штуки. Але щоб точно москаля. З українською душею так чинити не можна. Запам'ятав?
Брови Сірого поповзли вгору. А Стріла зблід ще більше, вхопив правою рукою Сірого за плече, не даючи йому відповісти, ліву руку підняв відкритою долонею до незнайомця, неначе показуючи, що в його руці немає зброї, і заспокоюючим голосом промовив:
- Все запам'ятали. Я зараз запишу. Все зробим, як ви і сказали. І ми щиро вдячні вам за подарунки.
Незнайомець посміхнувся: — Не треба боятися хлопці, ви ж українці, все буде добре. А люльки не полишайте, вони стануть вам у пригоді. Бувайте, може ще колись зустрінемось. — Затим пішов у напрямку лікарні.
Поки Стріла слідкував за незнайомцем, Сірий свердлив поглядом товариша і терпеливо чекав на пояснення. Коли чоловік з наліпкою на потилиці повернув за ріг лікарні і зник з очей, з Стріли неначе випустили повітря.
- Ну? – не витримав Сірий.
- Баранки гну! – Стріла виконав імітацію серіі ударів, — Уф! Стільки адреналіну я отримував лише один раз, коли кацапський танк у мій бік гармату повернув, а мені до окопу аж десять метрів було, — Стріла витер з лоба декілька крапель поту, — Тут не знаєш, чи заздрити тобі, Сірий братику, що ти отримав таку тростинку з сюрпризом, чи радіти, що мене минула така доля? До речі, можна глянути на неї ближче?
- Тебе зараз можна на обкладинку журналу "Максим" фотографувати. Прямо сексі мен, такий збуджений. На, дивись вже, та кажи, що з нею не так?
- Так я і думав, — Роздивившись, Стріла повернув тростину, і взявши до рук свій телефон, щось туди вбив. – Ось, записав поки не забув, про душу. Тому що тепер нам, аби чого не вийшло, обов'язково треба одну кацапську душу характернику віддати. Знаєш, якщо відкинути реалізм, і здоровий глузд, то ми з тобою тільки що зустрілись з козаком Мамалигою. І нікому ж розповідати не можна! Ні одна жива душа не повірить! Ну хоч ти бачив те, що і я, і ми з тобою тепер пов'язані цією таємницею, а так би взагалі кришу б знесло! З тобою, хоч поговорити можна і ти не назвеш мене брехуном.
- Та ти задрав уже загадками говорити! А ну кажи, що тут не так, бо зараз почну бити, можливо ногами, і можливо дуже боляче!
- Тебе братику, якщо ти не забув, осколками посікло. І щось зможеш ти лише через півмісяця. Все! Все! Показую! Не кидайся на мене! Ось, дивись, навколо отвору на люлюках металева полоса з текстом. На тростині така ж металева полоса зразу під черепом. Тільки у мене на цій полосі дрібненько написано "Мій господар – козак Стріла", а у тебе і на люльці, і на тростині – "Мій господар – козак Сірий"! О! Зараз моя черга! – Стріла схопив телефон та сфотографував Сірого, бо обличчя того зараз дійсно було достойне обкладинки "Максима"
20 *** Колись.
Вплив на реальність у повсякденному житті був скоріше забавкою. На серйозні проекти по покращенню свого життя, у мене не хватало часу, контролю і витримки. Чим серйозніша справа, тим довше в часі йде процес впливу на реальність. А з приводу грошей, я звісно, спробував пару раз довгострокові проекти по збагаченню, але через постійну нестачу фінансів, я дуже переймався за кінцевий результат, що зводило всю роботу нанівець. А от свідомі сновидіння мене дуже тішили. І хоч пройшло майже три роки, поки я відчув, що щось починає виходити, але результат був вартий того.
Свідоме сновидіння по своїм проявам мало відрізняється від реальності. Осяйнути себе уві сні ти можеш у випадковому місці. Зрозумівши, що ти уві сні, спочатку потрібно зафіксувати контроль, або як кажуть митці, потрібно знайти якір, який не дасть твоїй свідомості поринути в сон повністю, а буде тримати на грані сну і дійсності.