Потрібно було спочатку роздивитися, чи не спровокую я у когось серцевий напад, тим, що немов ангел спланую на пішохідну доріжку. Прокинувся я доволі пізно, і в парку вже були відвідувачі. Неподалік у альтанці помітив двох бажаючих викурити вранішню цигарку. Спортивні костюми, більші на два розміри, і пов'язки, у одного на голові а у другого на лівій руці і на лівій нозі, видавали воїнів, що отримали поранення та лікувалися тут на стаціонарі. Більше людей я не помітив. Хлопці у альтанці сиділи до мене спинами. Я вже думав спускатися, але неприємні відчуття у правій нозі нагадали мені про існування у мене ніг.
- "Ну от, знову. Наче ж заспокоїлись вже пару днів як."
Це була моя ахілесова п'ята. Крім ще декількох болячок, у мене періодично боліли ноги. Вони починали боліти без причини, іноді опухали та змінювали колір шкіри до нездорового темно-коричневого. Але завжди боліла лише одна нога, або одне коліно. Яка саме нога і коли вона почне боліти, для мене завжди лишалося загадкою. Але можна було спровокувати початок больових відчуттів. Варто було збільшити повсякденне навантаження, цілий день поблукати містом на прогулянці, побігати, або трохи поподорожувати пішки, і починало тягнути у якійсь з чотирьох точок. Або у одному з колінних суглобів, або у одному з гомілковостопних. Зараз ледь віддавало болем у правій нозі, коло п'ятки. Терпимо, але я вже знав, що так буде лише на протязі дня. Назавтра я майже не зможу наступати на ногу і буду дуже повільним у пересуванні. Пройде це нещастя на третій, або четвертий день. Але чи надовго пройде, невідомо. У дитинстві чув назву для таких, кривих на одну ногу невдах, "Рупь-двадцять". Спочатку пробував консультуватися у лікарів. Лікарі давали кожен раз різний діагноз. І кожен раз лікування майже виправляло ситуацію на третій, або четвертий день. Одного разу я не звернувся до лікаря і плюнув на лікування і, о диво, на четвертий день болячка пройшла з таким же самим результатом, як і під час будь якого з лікувань. З того часу, я перестав звертатись до лікарів і почав щоразу згадувати про свій немаленький вік, щоб якось виправдати цю несправедливість.
В голові сяйнув спогад про дитячу мрію. Я ледь посміхнувся.
- "А коли, як не зараз? Все відносно. От вивчився б лікуванню, то ходив би здоровий, і в лікарню не звертався б, і своєї дитячої мрії ніколи не здійснив би."
Моя рана на голові пройшла випробовування ночівлею у повітрі на "відмінно" і не нагадувала про себе, тому я вирішив навантажити мозок трохи сильніше. Покрутивши головою, я роздивився двір лікарні. У дальньому кутку були баки для сміття. Коло них на землі лежав понівечений бордюр. Видно якась велика машина, можливо танк, не вписався і зруйнував оформлення дороги, а комунальники добре знають свою справу, викопали поламаний бордюр та полишили коло смітника. Трохи подумавши, я кивнув головою. Бордюр, втративши декілька шматочків бетону, піднявся в повітря і плавно понад землею полетів у мій бік. Підлетівши до клена, бордюр шурхнувши листям піднявся до мене. Не чіпаючи його руками, я покрутив перед собою у повітрі цей шматок бетону з оголеною арматурою. Понівечений бордюр перестав існувати. Весь бетон перетворився на пісок, зтік з арматури у сіру хмаринку. Потім відлетів трохи в сторону, сформував кривобоку кулю і завмер на місці, продовжуючи повільно обертатися навколо своєї осі. Погнута арматура втратила свою форму і сформувалася в блискучу вузьку полосу металу. Від клена без жодного звуку відділилася чималенька гілка, зібгалася у велетенську краплю з рідкого дерева і почала плавно рухатись постійно міняючи форму, неначе ртуть. Через деякий час вона прийняла форму довгої трубки в палець товщиною, потемніла, неначе вкрилася лаком і зупинила свій рух коло металевої пластини. Мені дуже подобалася трансформація. Це було найулюбленішим моїм заняттям. Я у напівсидячій позі, прикривши очі, ширяв всередині крони клена, переді мною, змінюючи форму, літали частини мого творіння. З смітника прилетіла погнута і покручена невідомою силою металева лікарська ложка. Таку холодну штуку, терапевт засовує пацієнту до рота, коли хоче розгледіти горло. Я взяв її з повітря і покрутив у руках. Певно, нею щось робили не за призначенням, а потім вирішили не заморочуватися і просто викинули… . Або у лікаря нерви здали… . Або зубастий пацієнт попався… . Також підтягнувся до компанії виламаний разом з шурупами, старезний, вкритий порепаною, колись білою фарбою, здоровенний шпінгалет. Все пішло у діло. В решті решт переді мною висіла тонка рапіра без гарди, з ручкою під срібло, і навершям у вигляді черепа, та дерев'яні обрамлені металом піхви, з металевим наконечником. Ну і ще продовжував літати збоку шмат зліплений з бетонного піску. Рапіра, приємно клацнувши, залетіла до піхов. Мені до рук опустилась тростина для ходіння, що всередині мала холодну зброю. У дитинстві читав книгу Джеймса Крюса "Проданий сміх", і на одній з ілюстрацій запам'ятав тростину з навершям у вигляді золотого черепа, якою послуговувався барон Троч. У моєї тростини оформлення було під срібло, але це аж ніяк не псувало відчуття мого щастя. Згадавши про рештки бетону, на секунду задумався, що з ним робити? Трохи пофантазувавши, надав йому форму декоративного садового гнома. Статуетка вилетіла з крони дерева і трохи вдавившись у землю завмерла недалеко від альтанки, за спиною у хлопців. Через пори бетону виступила фарба. Розфарбований гном мав червону шапочку з білою оторочкою, таку ж курточку, чорні черевички. Підперезаний зеленим паском, маленький казковий чоловічок тримав у руках маленьку кирку з червоним кайлом.
Один з хлопців в альтанці озирнулися на звук падіння.
- Ти диви, який гарний. Коли це його встановили?
- Не знаю, перший раз бачу. Дійсно гарній. Де таких роблять цікаво? Після перемоги на дачі у батьків з десяток таких поставлю.
- О! Ти бачив? Він мені підморгнув!
- Звісно бачив. Я взагалі багато чого помічаю, — воїн поклав товаришу руку на плече і сказав так, неначе звертався до душевно хворого: — Брате, Сірий! Пройдуть часи. Колись тебе вилікують, і мене вилікують, потім ми з тобою повернемося на передок і переб'єм всіх кацапів к бісовій мамі! І вже тоді, після перемоги, за чарчиною перваку, ти мені, як побратиму, відкриєш нарешті таємницю того, що ти оце зараз тут куриш?! Бо я також хочу так, щоб зі мною гноми і русалки перемигувалися!
Зареготавши хлопці повернулися до свого заняття.
Побачивши, що ніхто в мій бік не дивиться, я, захопивши речі, під прикриттям ствола, плавно спустився на землю і вийшовши з-за дерева, попрямував мимо альтанки до лікарні. За своїм заняттям я зовсім забув про біль у нозі, і вона, наче образившись за це, майже зникла. Але це не значило, що від тростини потрібно було позбутися. Мені сподобалося відчуття ваги в руці. І хоч я добре усвідомлював, що зараз сам можу бути смертельно небезпечним, знання того, що в середині тростини металева, холодна зброя, приємно гріло мою самооцінку. Згадавши, що одяг у мене не дуже відповідає тростині, я підніс руку до шиї і у футболки виріс комірець, рукава стали довшими, на грудях вже не футболки а теніски з'явилася вишивка "polo". Спортивні штани залишилися спортивними штанами, але змінили колір на чорний і трохи розгладилися. Шльопки на ногах обернулися кроксами з великими дірками для вентиляції, бо не залежно від моїх забаганок, ноги потребували свіжого повітря. Я вже думав пройти мимо альтанки, аж тут до мене долетів легенький запах цигарок і я зреагував, як кіт на котячу м'яту, миттєво змінивши курс на альтанку. Хлопці курили самосад.
19 *** Зараз.
Хлопці, примітивши на доріжці чоловіка з тростиною, повернули голови в його сторону. Незнайомець був давно не бритий, мав коротко стрижене сиве волосся, і був одягнений по літньому, у зеленувату теніску, спортивні брюки і крокси. В одній руці він тримав чорний непрозорий пакет з написом "BMW" і чимось прямокутним усередині. Напевно, коробка цукерок на подарунок лікарю. Другою невдало намагався зобразити аристократа, недбало спираючись на, по всьому було видно що дуже дорогу, тростину, яка поблискувала тьмяним металом на сонці та дуже контрастувала з зовнішністю незнайомця. Найдивнішим був його погляд. Очі світилися щастям, неначе у дванадцятирічного хлопчика, якому сказали, що він виграв поїздку до Діснейленду. Підійшовши, незнайомець зупинив погляд на столі, що стояв по центру альтанки. На столі лежала невеличка машинка для самокруток, торбинка з тютюном, запальничка. Також там була стара бляшана банка з під "Nescafe", яку використовували для недопалків і пара телефонів, видно хлопці відпочиваючи, переписувалися з кимось. Чоловік був трохи занадто збуджений, чим спочатку збентежив хлопців.
- Слава Україні! Дай боже здоров'я! Хлопці, ви самосад курите?
- Героям … .
- Я ось тут присяду можна? Я зовсім не буду заважати. Ви собі розмовляйте, не звертайте на мене уваги, я просто посиджу тихенько.
- То пригощайтесь, — один з вояків підсунув тютюн до чоловіка.
- О, ні! Я не палю! – між тим, новий співрозмовник потягнувся до тютюну, взяв щіпку, розтер між пучками і понюхав.
- То вам не заважає?, — товариш Сірого покрутив у пальцях самокрутку.
- Ні, що ви! Я саме за цим до вас і прийшов!
- Стріла, бачиш, людині сподобався твій самосад. Не будь жмотом, навчи чоловіка палити. А то так ніколи і не спробує справжнього козацького тютюну.
- Не переймайтеся, хлопці, я до вас за запахом. Коли я ще в школі вчився, допомагав моєму дядьку будувати дачу, — незнайомець з блаженною посмішкою прикривши очі і вдихаючи через розширені ніздрі сизий димок, продовжував розповідь. – І у дядька була грядка з самосадом. Він коли листя обривав і розкладав на бляшаному даху веранди просушуватися, я приходив на запах і міг цілий день там просидіти, немов токсикоман. І так само, коли він люльку набивав.