Поруч із собою відчув її легке биття серця, схвильований подих і сором'язливий погляд простого дівчиська. Від відсутності можливості зараз із нею зустрінеться нагнув голову і подивився вдалину міста, і тихо про себе сказав:
— Ілюзія солодка, а реальність солона.
Із засмученими почуттями і задумливим обличчям, не помічаючи нікого навколо себе, зайшов на склад. Подивився на коробки, що стояли посередині складу, і почав одразу робити свою роботу. За п'ять хвилин перемістив усі коробки до холодильника і виконав дану йому роботу. Склад затих. Не моргнув оком, він, стоячи посередині вже порожнього від співробітників і коробок складу, покрутився на місці й зупинився. Подивився по кутах і побачив повну тишу. На складі нікого не було. Усі співробітники складу кудись зникли.
Алекс сказав тихим голосом і вийшов зі складу на перекур:
— Напевно, всі пішли кудись спати.
Алекс зрозумів, що в нього з'явилася вільна хвилина для відпочинку, і не витрачаючи часу, бо дуже сильно втомився і ще не спав, швидко вибіг на вулицю, шукаючи затишне містечко для свого швидкоплинного відпочинку. На обрії грізні кульові хмари ставали дедалі ближчими. Наближалися незграбно розкидаючи на всі боки темні та сині іскри. На місто наближалася велика гроза. Стоячи на вулиці побачив на території складу під накриттям невелике затишне містечко і велику гору картонних коробок. З синьої блискучої білий вогнем блискавки, що вибухнула в небі, пролунав гучний шум, і хоробрі дворові пси, що бігали з високо піднятими підборіддями, показуючи всім свою перевагу і велич непохитної влади, раптово злякалися й побігли до першого і єдиного самотнього дерева, яке стояло на території складу. Хтось із собак сховався під деревом, а хтось вирішив знайти собі притулок за територією складу, і частина собак, перестрибнувши велику огорожу, побігли до житлових високих будинків, щоб шукати підвал або ще якийсь притулок від грози, яка спостерігається.
Алекс подивився на них з посмішкою і сказав:
— Я страшенно хочу спати. Я хочу просто на цьому місці провалитися в глибокий сон, і відчути під собою м'яке ліжко.
Уперше в житті відчув, яким може бути нещасливе сіре життя простого безхатченка, який не має свого будинку або сім'ї і постійно перебуває на межі боротьби за виживання або смерті. Щосили намагаючись знайти для себе в цьому житті тепле містечко, а нічний картонний будиночок, що врятує його від холодного дощу, або для однієї лише швидкоплинної ночівлі ставати благом долі. Заплющив сонні очі й одразу стривожено їх розплющив разом із виникненням дивних із ним речей. Цієї самої миті, щойно він задрімав, і до нього прибилася зграя боягузливих псів, яка втекла з території складу. Частина собак, що втекла від грози в бік житлових будинків, повернулася на склад. Їх було до десяти собак і всі різних розмірів і кольорів. Вони розляглися без сорому навколо Алекса. Ватажок їхньої банди, а ним був сто кілограмовий із рудою шерстю пес. Вмостився перед обличчям Алекса і без сорому поклав великі чорні лапи на плече. Стримуючи страх, тихо про себе сказав:
— Таке уві сні не насниться, а я зараз не сплю, і прокидатися мені не потрібно, щоб уникнути з ними конфлікту. Я повинен лежати і не рухатися.
Алекс почухав язиком ніс. Боягузливі собаки залишили свій дім і втекли геть із території складу, а сміливі повернулися на місце.
Алекс тихо сказав:
— Як вони могли так швидко і непомітно повернуться назад. Напевно, не кожному так тут пощастило провести кілька вільних хвилин відпочинку в компанії бродячих псів, а мені пощастило як новому працівникові не тільки з псами, а й з найдивнішою компанією і неприродними, незрозумілими подіями, що відбуваються зі мною. Раптово гучний вибух пролунав по всьому небу. Осліпив весь простір білим спалахом, як хмари показали свою могутність і швидко зникли. Непомітно стрімко звільнив небосхил від грози, перетворивши його на спокійну нічну веселку блискучих зірок, що блимають по всьому темному полотну. Разом із грозою безслідно зникли дворові пси, залишив за собою незрозумілу загадку і в цей момент пролунав знайомий голос:
— Новачок, нам час робити роботу.
Алекс упізнав цей голос і одразу відповів:
— Уже йду.
Алекс встав і підійшов до начальника, а той йому грубо сказав:
— Ви бачили, скільки годин.
Алекс подивився вбік і відповів:
— Ні. Я не бачив.
Алекс подивився на сріблястий годинник, що висить вдалині складу, і з подивом сказав:
— Ну, нічого собі. Уже робоча зміна закінчилася.
Начальник подивився на Алекса:
— Час іде швидко.
Алекс подивився в очі начальника:
— І що ви мені хочете сказати?
Начальник подивився на склад, а потім на Алекса:
— Я вам хочу запропонувати звільнити приміщення і як слід відпочити після роботи. Вас попереду ще багато чого чекає. У нас робочий графік дві ночі через два дні, і буває більше ночей і менше денного відпочинку. Усе залежить від обсягу роботи. Усе. Ви на сьогодні вільні. До вечора. Сьогодні у вас ще одна нічна зміна.
Алекс оглянув швидким поглядом склад:
— Прощавайте.
Начальник складу подивився із загадкою на Алекса і відповів:
— До швидкої зустрічі.
Алекс розвернувся і пішов у роздягальню. Повернувся в бік дверей, і побачив, як темне полотно із загрузлими в ньому зірками раптово перетворилося на прозоре небо ранкового світанку, де червона куля, яка виходить із-за обрію, висвітлила наляканих мешканців тих далеких країв молочним теплом і приголубила заспокійливим світлом кожного несплячого та наляканого зливою бурею киянина. Ненав'язливо обклав пір'їнками тепла, що стрибають по всьому Києву, веселощами і безтурботністю ранкового світанку.
Алекс подивився на світанок:
— Цікава ніч у мене була. Наповнена настільки багатьма неприродними сюрпризами і несподіванками. Ця ніч зуміла потішити не тільки мій гумор, а й моє серце раптовою зустріччю з Прокопенко Інгою в моїй уяві.
Радіючи завершенню робочої ночі Алекс блошиними шашками, остерігаючись місцевої банди псів, перебіг через безлюдне поле, і перестрибнув одним стрибком стареньку огорожу. Раптово зустрів під час приземлення дівчинку Прокопенко Інгу, яка йшла до центрального входу в не свій відведений робочий час, так наче їхня зустріч була заздалегідь спланована, а все було за планом. А старання Карлика були марними. Зустріч із Прокопенко Інгою відбулася.
Прокопенко Інга посміхнулася:
— Доброго ранку Алекс. Що ви тут робите, і чому стрибаєте через огорожі. Ви від когось тікаєте чи за вами хтось женеться?
Алекс усміхнувся і відповів:
— Добрий. Ні. Ви що таке говорити. Я просто розминаюся після робочої ночі. Ось вирішив зробити маленьку зарядку перед початком дня.
Прокопенко Інга подивилася на Алекса:
— Мені здається, для вас він уже закінчився. Тепер день перетворився на ніч, а ніч на день. Чи не так?
Алекс подивився вбік і задумливо сказав:
— Складно відповісти на ваше запитання в першу нічну зміну.
Прокопенко Інга посміхнулася і з посмішкою запитала:
— Вам там сподобалося?
Алекс одразу сказав:
— Звичайно, сподобалося. У вас чудовий колектив, такий приємний і чуйний.
Прокопенко подивилася в очі Алекса:
— Я рада за вас. Я дуже рада.
Після сказаних слів Прокопенка Інга без продовження розмови і пояснень розвернулася. Вона повільно почала йти вдалину простору і віддаляючись все далі від Алекса почала зникати з поля зору.
Алекс переляканим голосом сказав:
— Стійте.
Прокопенко Інга не почула сказаних слів, і вона продовжувала віддалятися і ставати все далі й далі. Не витримав гострого душевного болю, який раптово виник, і розставання при зустрічі. Відразу побіг за Прокопенко Інгою і коли наздогнав її, схопив за маленьку ручку якомога міцніше. Прокопенко Інга сама відкинула сяюче незвичайним для реальності світлом шовкове волосся, яке відштовхнуло пристрасне завзяття хлопця на кілька метрів назад, і сказала голосом надії на нову зустріч:
— Знайди мене в соціальній мережі як Прокопенко Інга. Я буду чекати.
Алекс зі здивуванням подивився на неї:
— Коли мені тебе знайти?
Прокопенко Інга посміхнулася:
— Коли серце підкаже знайти мене тоді й знайди. Пам'ятай. Я чекаю на тебе.
Слідом за сказаними словами пролунав гучний хлопок, і сцена розставання провалилася в густу темряву. Гучні слова розставання послужили пробуджувальним звуком ранкового будильника, що швидко підняв з крісла. Голос Прокопенко Інги повернув Алекса назад додому і зумів непомітно для нього перенести з одного кінця міста в інший у нове для нього майбутнє. Весь стривожений і спустошений розставанням нічого не зрозумів про те, що відбувається. Сон ніби стер пам'ять, і нормальне сприйняття реальності змішалося з чимось незрозумілим. Усі почуття всередині влилися в одну важко помітну мозаїку білих спалахів.
Алекс встав на ноги і з криком у себе запитав:
— Що це було? Де я?
Не контролюючи координацію рухів, потер кілька разів себе по обличчю спітнілими руками, і збуджений впав назад у крісло та сказав:
— Невже мені це все наснилося?
Струсив смуток з обличчя і зі страхом:
— Я ніби за одну ніч прожив цілий місяць свого життя.
Застиг на одному місці і почав спокійно міркувати над примхою долі, що сталася з ним.
Глава 6
Галюцинації
Алекс прокинувся від божевільного і важко усвідомлюваного сну, а він оговтався у себе вдома, і намагаючись зрозуміти його сенс, і те навіщо йому з'явилося таке сновидіння, він, прокинувшись від сну, яке важко забути, шукав у собі сили для упокорювання із залишеною уві сні Прокопенко Інгою для нього повідомлення. Без неї стало важко дихати та не міг повірити, що це був лише сон, а не реальність його життя.
Алекс тихо сказав:
— Невже сон може бути кращим, ніж саме життя. Такого не може бути, але це правда. Я не можу повірити, що це все мені наснилося. Намагався осмислити і зрозуміти сенс зустрічі уві сні з Інгою, яка не носила логічного для нього пояснення і причини сновидіння, що виникло, яке не має сенсу.
Тихо про себе сказав:
— Може в щасті немає сенсу. Може просто потрібно жити і не шукати жодних відповідей на сенс і просто насолоджуватися життям. Не знав про що думати і як прийняти такий хід подій. Хапаючи себе за серце, зберігав почуття, що відродилися уві сні, і не відпускав їх. Переживав нестерпну тугу, пов'язану з тим, що він усього лише познайомився з нею у вигаданому світі, який не має жодного зв'язку зі справжньою реальністю.
У цей час, десь далеко в невідомому світі зі схожими запитаннями в такому ж самому стані перебував на острові і ставив він їх самому собі простий моряк, і не мав при цьому жодної відповіді.