Олександр зробив вправу один раз і повільно – другий раз так само. І до п'яти разів він сам опускав штангу, а потім одразу вирішив зробити шостий раз. Розуміючи, що він зараз не зможе витиснути штангу, трохи зупинився, коли повністю опустив її. Сергій, побачивши, що зараз буде ще один раз, приготувався допомогти, розуміючи, що Олександр зараз не зможе самостійно витиснути шостий раз. Трохи нахилившись, він почав очікувати, як той буде піднімати штангу вгору. Олександр, намагаючись повільно її відштовхнути від грудей, застиг, і в нього нічого не вийшло. Сергій уважно стежив за Олександром. Він сподівався, що той зараз сам підніме штангу, але в нього нічого не вийшло. Тоді Сергій повільно з двох боків узяв двома пальцями гриф і почав обережно піднімати його. Олександр одразу зрушив з місця і потроху її відштовхував від себе, вкладаючи всі сили. Сергій двома пальцями трохи допомагав піднімати. Піднявши штангу до верху, Олександр ривком поклав її на гачки, і це був останній підйом. Він встав і зробив глибокий вдих і видих.
Сергій уважно подивився на Олександра і сказав:
– Я думаю, мені першим потрібно було лягти під штангу, а ти б уже після мене зробив останній підхід.
Олександр:
– Як зробив, так зробив. Я розумію, що ти більше можеш вичавити, але наступного разу ти будеш першим.
Сергій:
– Добре, я буду першим. Я ж тобі казав, я хочу бути першим, а ти сам поспішив, а так трохи відпочив і, може, ще кілька разів підняв би штангу.
Олександр:
– Я зрозумів, ти ще знову вирішив наді мною пожартувати.
Сергій:
– Це добре, що жарт вдався. Радий, що ти не образився.
Олександр:
– Я не ображаюся.
Сергій:
– Тепер знатиму, що ти сам вирішив, а то я думав, що це я тебе підігнав.
Олександр:
– Ні, я сам вирішую, що мені робити, але іноді прислухаюся до друзів.
Сергій:
– Я зрозумів, а тепер слухай музику і відпочивай.
Олександр:
– Краще менше розмовляй і приступай до вправи, а то вже третя хвилина відпочинку пішла, а ти ще не робив повтор. Може, ти не хочеш робити і, як я, відтягуєш хвилини відпочинку, а сам ще не готовий до такої ваги?
Сергій:
– Ні, просто в мене сьогодні є настрій поговорити, і ти не проти довгих розмов.
Олександр:
– Я зрозумів, ти думаєш, додавати ще вагу чи ні. Ну, якщо в тебе є бажання, то ти можеш додати трохи ваги.
Сергій:
– Ні, я не буду додавати вагу, мені вистачить стільки, скільки зараз на штанзі, більше не треба.
Олександр:
– Лягай, а я тебе підстрахую.
Сергій:
– Добре.
Олександр зайшов за лаву ззаду, став на залізну стійку і почав поглядати на всі боки, а Сергій підібрав середній хват, щоб було зручно тиснути на штангу, і відразу зняв її. Зробив глибокий вдих і підняв один раз, другий, третій, четвертий, п'ятий. Олександр уважно дивився і дивувався з того, що Сергій вже зробив вправу п'ять разів, але не був втомленим. Сергій підняв штангу шостий і сьомий раз. Олександр подивився на Сергія і був здивований, що йому жим дається набагато легше. Сергій виконав вправу восьмий раз і лише на дев'ятому разі призупинився й тримав над собою штангу. Олександр бачив, що зараз йому потрібна буде допомога. Сергій, повільно опускаючи штангу десятий раз, так само, як Олександр, застиг, коли спустив штангу вниз до грудної клітки. Він намагався її підняти, але в нього нічого не виходило. Він почав відштовхуватися ногами й піднімати живіт для того, щоб самостійно відштовхнути штангу дев'яносто кілограмів. І нього нічого не виходить, як це було в Олександра. Олександр двома руками з двох сторін бере штангу і повільно допомагає підняти її. Сергій з усієї сил повільно починає відштовхувати від себе штангу. За допомогою друга він виштовхнув штангу десятий раз та поклав її на гачки.
Встав і подивився на друга:
– Ось бачиш, якби ти відпочив ще хвилину і не поспішав, то сам зміг би підняти її десять разів.
Олександр:
– Можливо, але я не впевнений. У тебе ж вийшло більше, ніж я?
Сергій:
– Так, але я давно не піднімав такої ваги, а зараз не зосередився повністю, і мені теж потрібно було відпочити трохи, більше ніж дві хвилини, і тоді, можливо, я б підняв десять разів без допомоги.
Олександр:
– Уже як є, так є. Сьогодні ж вихідний, ми прийшли в зал відпочити. Тож, я думаю, не варто звертати увагу на те, що вийшло і не вийшло.
Сергій:
– Згоден, сьогодні у нас вихідний день.
Олександр:
– І ще одне. Не потрібно відпочивати більше двох хвилин, слід поступово йти у своєму режимі до такої нелегкої ваги, і тоді все буде добре.
Сергій:
– Так, згоден.
Олександр:
– У нашому житті ніколи нікуди не слід поспішати. Перед тим, як щось зробити, потрібно добре подумати, обміркувати і все розраховувати. Але все ж сьогодні можна було спробувати щось змінити. Така вага трохи більше прокачала мене, ніж зазвичай, і мені це сподобалося.
Сергій:
– Мені теж сподобалося, я думав, що підніму набагато менше разів, ніж ти.
Олександр:
– А я думав, що взагалі раз або два зроблю вправу і на цьому зупинюся, але непогано вийшло. Я сам себе здивував.
Сергій:
– Добре, ми зараз зробили жим лежачи, а тепер давай перейдемо до наступної вправи. Яку вправу ти хочеш зробити?
Олександр:
– Зараз я хочу зробити вправу для грудних м'язів, а це розведення з гантелями в бік лежачи. Це дуже ефективна вправа, і вона мені підходить. Слід враховувати, що її можна робити як повністю лежачи з піднятою спинкою лави під певним градусом, так і горизонтально лежачи. Від нахилу по-різному працюють м'язи. Я роблю як лежачи, так і в нахилі. Мені ці дві вправи приносять користь, а на інші вправи для грудних м'язів я не звертав уваги. Якось пробував робити, але вони мені не підійшли.
Сергій:
– Це ефективна вправа, і я її теж роблю. Мені подобається, що можна піднімати спинку в різному нахилі, як п'ятнадцять градусів, так і двадцять п'ять та більше. І за кожного кута нахилу працює різна частина м'язу, він округляється, і за такої різноманітної роботи більше результату.
Олександр:
– Зручно працювати в різному положенні в одній вправі, і результат чудовий, і м'язи змінюють форму. Іноді, коли я стою біля дзеркала, я сам на себе задивляюся, але недовго. Я не хочу, щоб у мене виникла дзеркальна хвороба, а потім щоранку по годині стояти біля дзеркала і дивитися на себе.
Сергій:
– Іноді можна на себе подивитися, але недовго.
Олександр поглянув на Сергія:
– Так, і не захоплюватися. Подивитися, що на тобі одягнене, чистий одяг чи ні, і цього достатньо, а то інколи коли втомлений не завжди звертаю увагу в якому я сьогодні одязі виходжу з квартири.
Сергій:
– Так, звісно. І не дивись на мене так, ніби я сьогодні запізнився через це. Я не стояв і не дивився на себе в дзеркало і не це є причиною мого запізнення.
Олександр:
– Можливо.
Сергій:
– Я тобі правду сказав.
Олександр:
– Та жартую, я вірю тобі. Я сказав на майбутнє, щоб у тебе не виникало такого бажання стояти годинами біля дзеркала і дивитися на себе, так можна все життя прожити у своєму дзеркальному образі і крім себе більше нічого не бачити. Є багато інших цінностей, на які потрібно звертати увагу, а не жити тільки одним собою. Є ще інші люди.
Сергій:
– Знаю, що є життя, а якщо так подумати і годинами стояти біля дзеркала і окрім себе нікого не бачити, то так можна закохатися у самого себе і більше окрім себе нікого не бачити і не чути, і жити тільки для себе, а от решті як буде хто буде в твоєму оточенні?
Олександр:
– От якби ти сьогодні запізнився через це, то мені б потрібно було з тобою провести довгу бесіду.
Сергій:
– А чому?
Олександр:
– Ти більше звертав увагу на себе і робив усе те, що тобі потрібно було, а не нам, і ти б приходив тоді, коли тобі потрібно, а не нам, і ти, окрім себе, більше нікого б не бачив, і тому мені б довелося тебе лікувати. Ти б крім себе більше нікого не бачив.
Сергій:
– Ого, не хочу, щоб мій дорогий друг так страждав. Добре, що ти мені сказав про це. Дзеркальна хвороба виникає від того, що люди самі не помічають, як дзеркало їх затягує. А все починається з того, що людина перший раз подивиться кілька секунд, вдруге – до хвилини, і вона собі подобається, і вона сама закохується у свої зміни, а потім уже п'ять хвилин стоїть біля дзеркала і дивиться, а далі – десять хвилин, і вона забуває про все на світі та всіх, і крім себе вона більше нічого не бачить, і потім ще довше стоїть біля дзеркала, і так, окрім неї самої, в її голові більше нічого немає, і вона починає жити тільки для себе, і окрім себе більше нікого не бачить.
Олександр:
– Так, саме так. Тому я довго не стою біля дзеркала, мені вистачає кілька секунд.
Сергій:
– Тепер і я теж не буду затримуватися біля дзеркала, а то, бувало, я хвилинами милувався собою, а потім мене це лякало, і я сам почувався незграбно, але добре, що зараз ця тема спливла в нашій розмові і ми трохи розібралися в дзеркальній хворобі. Тепер я буду набагато більше розуміти про дзеркало, і такого не робитиму. А то невідомо, як це в житті може закінчитися, і мені б не хотілося потім залишитися самому і втратити свого друга.
Олександр:
– Якщо б ти так запізнювався постійно, то я, скажу чесно, тебе більше ніколи не чекав би. Люди, які вірно і чесно ставляться один до одного, ніколи не змушують чекати, ну крім непередбачуваних обставин, а вони бувають різні, і то їх можна уникнути.
Сергій:
– Ось така потрібна річ у домі це дзеркало, а таке небезпечне. З ним треба бути обережнішим, і в залі теж, а то так можна закохатися в самого себе і стати дзеркальним образом.
Олександр:
– Ось, не потрібно із дзеркалом так жартувати, слід бути обережнішим.
Сергій:
– Дякую, ти мене врятував від самого себе.
Олександр:
– Ні за що, друже. Головне, потрібно завжди залишатися людиною.
Сергій:
– Добре, що ми поговорили на цю тему, а тепер нам потрібно продовжити тренування. Ти яку будеш робити наступну вправу?
Олександр:
– Як я говорив, розведення з гантелями по боках лежачи, без градусів підйому спинки лави.
Сергій:
– Дуже добре.
Олександр:
– Будемо робити розведення вбік з гантелями, починаючи з малої ваги. У моєму розумінні мала вага і перший підхід – це з десятьма кілограмами, а не з двадцятьма, як ти, напевно, подумав.
Сергій:
– Ні, я про таке не думав. Я тебе уважно слухав.
Олександр:
– Тоді ми беремо гантелі по десять кілограмів і починаємо робити перший підхід.