Світ цей був порожнім, безбарвним з відтінком блідої монотонності та запахом убогості.
Стоячи вже біля дверей, почув гавкіт панівної на цих похмурих теренах нещадної банди місцевих псів, які контролювали кожне пересування їхньою територією.
Зупинився. Побачив очі псів, які відчули запах чужого для них гостя, що наближався до входу на склад. Зграєю в десять собак розвернулися до нього і нагострили зуби. Усі завмерли в очікуванні невідомо чого. Від бездомних собак можна було очікувати всього чого завгодно, від радісного помахування хвостом до раптової атаки. Відчуваючи їхні наміри одразу змінив своє рішення і пішов далі до дверей і вже біля дверей його зустрів високий чоловік років сорока з сивою бородою та ведмежим виразом обличчя одягнений у синє вбрання. Він тихо сказав грубим голосом:
— Вам сьогодні пощастило. Ви прийшли секунда в секунду. Зніміть із себе цей зовнішній вигляд. Змініть вираз обличчя. Ви ж не будите працювати в чорному костюмі й перегортати папір. У вас буде своя брудна робоча форма.
Не сказав ні слова і промовчав, а це був начальник складу, як відразу зайшов всередину, а всередині складу він побачив зовсім інший світ. Не той, який він очікував побачити, там була маленька тісна роздягальня і стояв у кутку невеликий, білий домашній холодильник, куплений ще двадцять п'ять років тому. Усередині складу метушилися два співробітники, одягнені в стареньку робочу, брудну форму. Вони виглядали з боку як із казки і були схожі на чарівних персонажів та бігали з одного краю в інший, і з неймовірною швидкістю. Нагадували двох чарівних гномів, які ніколи не втомлювалися на роботі.
— Новенький іди сюди, — вказівним тоном сказав начальник складу.
Алекс не встиг переодягнутися, як його покликав наполегливим голом уже його керівник і він одразу відповів:
— Мені почулося чи ви мене кликали?
Начальник складу відповів:
— Так. Я тебе кликав. Новенький. Ви вже, напевно, зрозумів за цей короткий проміжок часу хто я тут.
Алекс усміхнувся і сказав:
— Король коробок.
Начальник складу подивився на нього пильним поглядом і запитав:
— Що ви сказали?
Алекс усміхнувся:
— Ні чого я вам не казав. Це вам почулося. Здається, я одразу зрозумів, хто ви.
Начальник складу подивився на всі боки:
— Тепер ви будете працювати на мене і не на якогось там страшного і головного керівника всієї компанії з їхньої там офісної контори. На мене будете працювати, і будите виконувати всю роботу, яку я вам дам. Вам зрозуміло?
Алекс подивився вбік і сказав тихим голосом:
— Тепер мене буде діставати не хитрий Вовк керівник всієї компанії, а п'яний ведмідь який начальник складу, — він посміхнувся і подивився в очі начальника і вже голосніше сказав, — не знаю, може я вас і зрозумів. У процесі роботи буде видно.
Начальник подивився в очі Алекса і сказав:
— Чудово.
Алекс усміхнувся і сказав:
— Я теж радий у вас працювати.
Начальник запитав:
— Ви вже встигли оглянути територію?
Алекс подивився по сторонах і відповів:
— Встиг оглянути, встиг.
Начальник теж подивився на всі боки:
— Як ви бачите це наш склад і робочий майданчик. Ті, хто приходить сюди, то вони одразу забувають про все, і цілу ніч літають з думками про роботу. Тут так з кожним співробітником відбувається. Якесь чарівне приміщення.
Алекс подивився на всі боки:
— Так, я одразу помітив, коли побачив тих двох. Ніби прийшли на роботу й опинилися в чарівному місці, перетворилися на двох трудяг, які не знають втоми й відпочинку, а так тільки буває в казці.
Начальник складу з посмішкою подивився на Алекса і сказав:
— Тут таке незвичайне місце. Коли починаєш працювати, то одразу про все забуваєш, і світ навколо змінюється. Може й справді що це для них робота в казці.
Алекс теж усміхнувся:
— Прекрасне місце.
Начальник подивився на всі боки і на Алекса:
— Потрібно приступати до роботи. Слухай мене уважно. Це буде твоє перше завдання на першій зміні, а вона триватиме до ранку. Це не легке завдання. Не просте.
Алекс із серйозним виразом обличчя подивився на начальника і запитав:
— Що мені потрібно робити?
Начальник у відповідь подивився з таким самим виразом обличчя і сказав:
— Я тобі не пропоную зробити подвиг, але тобі потрібно буде добре попрацювати.
Алекс подивився на двох роботяг, які мотаються з одного кінця складу в інший, і сказав:
— Мені потрібно зробити подвиг і зробити все швидше, ніж це роблять інші працівники складу?
Начальник подивився на Алекса з посмішкою, відповів і пішов у свій кабінет:
— Ні. Я вам пропоную виконати просту роботу, і на все про все у вас є рівно одна година. Вам потрібно буде перенести коробки з одного кінця складу в інший. Починайте.
Алекс подивився на гору коробок, що стояли в кутку, і сказав:
— Добре.
Алекс повільним кроком пішов до коробок думаючи почав уявляти себе бідним клоуном. Він ніколи не переставляв коробки з одного місця в інше, і все вперше дається нелегко і з великим зусиллям, а маска клоуна для Алекса полегшувала страждання. Жонглюючи і перекидаючи коробки з одного місця на інше, віртуозно вибудовуючи їх в одну гору, і посередині складу. З молочною продукцією Алекс зумів впоратися за п'ять хвилин. Закінчивши роботу рівно через п'ять хвилин. Одразу без перекуру підійшов до начальника складу, який пішов до свого кабінету, і з задоволеною на все обличчя посмішкою Алекс сказав:
— Шеф. Усе готово.
Витер злегка забруднений одяг і подивився йому прямо в очі, а начальник складу у відповідь сказав:
— Добре циркач. Для першого разу ти впорався, а тепер візьми всю піраміду, яку ти вибудував, і так швидко перенеси геть у той холодильник.
Алекс зі здивуванням подивився на начальника і заїкаючись сказав:
— Куди— куди перенести? Я щойно її звідти переніс сюди, і розклав у центрі складу. Я все зробив для подальшої зручної роботи. Ви, що всі заодно? Ви всі в цій дивній компанії хочете мене загнати в кут як безпорадного зайця.
Начальник зі здивуванням подивився на Алекса і запитав:
— Що ви сказали?
Алекс відвів очі вбік і відповів на поставлене запитання начальника:
— Нічого. Я все зрозумів. Перенести всі коробки в холодильник.
Начальник з посмішкою подивився на Алекса і сказав:
— Приступайте до роботи.
Алекс сказав тихим голосом і вийшов зі складу на перекур:
— Він напевно божевільний. Я напевно тут найшвидший працівник складу.
Із незадоволеним обличчям язиком перерахував свої зуби і швидко побіг на вулицю, а на вулиці був зовсім інший світ. Сон раптово змінив свої параметри і перетворився на інший шар психічної діяльності. Сидячи на старій колоді, що розвалювалася, підняв догори підборіддя і подивився далеко в зоряне небо і далеко-далеко побачив яскраво світивши з відтінком похмурого неба блідий місяць. Місяць розкочувався в небі на всі боки, вперед і назад, створюючи своїми рухами меланхолійну мелодію тертя об навколишній простір ночі. Місяць ніби скочувався вперед на горизонтальному твердому полотні і підіймався назад догори на своє місце. Ніяк не міг ступити на землі й пройтися по ній як людина прогулятися теплої ночі вулицею. Багатоповерхові будинки, що знаходилися вдалині, злегка виднілися на останніх поверхах без увімкненого світла у квартирі. Тонули верхівками поверхів у темній тканині зоряного неба, що приховувала їх. Вдалині ніч здавалася жахливою і блукаючою. Раптово неблизько над міським горизонтом з'явилися нещадні хльосткі електричних розрядів. Гніву хмар, що насупилися, вихлюпував своє невдоволення вечірньому сонцю, що пішло ввечері. З далекоглядного горизонту невідомого району, що зливався з лінією вдалині будинків, на жителів, які там живуть, обрушився зі страшним шумом, і до жаху налякав їх, принісши сталевою голкою холод і гострі потоки вітру, сильний дощ. Алекс не звертав увагу на дивну поведінку неба. Не турбуючись про підозрілу реальність, що сягнула його, яка відрізнялася за своїми куртуазними властивостями незвичної ночі на складі від непростого сонячного дня, дістав із кишені цигарку й закурив. Вдихаючи гіркий дим і видихаючи його в темну ніч повісив каблучку, створену з сигаретного диму, на блідий місяць. Кільце закрутилося навколо місяця. Біле кільце злетіло з блідої кулі. Повільно приземлилося на дах офісної будівлі, що стояла попереду. Відштовхнулося від нього, і полетіло далі до висоток, що стояли вдалині. Алекс захотів узяти його в руку, але воно вже було далеко від нього і за хвилину розчинилося. Викурював сигарету і з кожною зробленою тягою створював невелике димове кільце, яке він одягав на будинки різної висоти, що стояли вже під бурею. Вдалині з'явився туман. Накрив висотки білим прозорим простирадлом теплий сон киян. Не докурив сигарету до кінця, як раптово пролунав зі складу голос начальника, що наближався:
— Шановний. Ви кудись пішли з робочого місця. На вас ще чекає робота.
Алекс обернувся й одразу відповів:
— Я вже все зробив.
Начальник складу відповів Алексу незадоволеним голосом:
— Ні, ви ще нічого не зробили. Тепер вам належить занести всі коробки з молочною продукцією в холодильну камеру.
Алекс піднявся на ноги і сказав:
— Я вже йду.
Начальник складу сказав:
— Поквапся.
Алекс подивився вдалину і тихо про себе сказав:
— Коли я тебе побачу Прокопенко Інга?
З горизонту темних хмар прилетіла легка прохолода спокою. Незрозуміле завзяття Алекса до Прокопенко Інги намалювало перед його очима променисту посмішку щасливої дівчинки Інги з блискучими перлинними очима і сяючим незвичайним глибоким чорним кольором волоссям. Раптово очі широко розплющилися і він голосно сказав:
— О небеса. Ми ніяк не зможемо побачитися. У нас зовсім різний час роботи. Її робочий день починається о дев'ятій ранку, а мій закінчувався о сьомій. Я не можу її втратити. Не можу. Вона мій останній шанс на життя з почуттями, а жити без почуттів, це те саме, що померти і продовжувати жити. Я не хочу жити минулим, і тим майбутнім, яке ніколи вже не настане, — він нахилив голову і голосно закричав, — я хочу її побачити, — услід словам самотнього хлопця, який тужить за дівчиною, яка далеко за невідомими краями, що пролунало в його голосі, він відчув поруч біля себе її теплу присутність. Прокопенко Інга була далеко від нього, і він не знав, де вона живе. Не знав, що зараз вона робить і з ким вона.