Себто, разова угода на разову довіру у разовій кліматичній акції.
Я підвівся зі стільця і протягнув руку Ані.
- Готова укласти угоду?
До жадібних очей всього нашого відділку долучилася така ж кількість жадібних вух. Аня не поспішала відповідати на мою пропозицію.
- Кров'ю підписувати потрібно?
- Ні, не варто. Можеш просто плюнути на свою долоню, я плюну на свою, і ми побратаємося.
- Умови?
- Ти офіційно погодишся з тим, що в суботу буде гарна, сонячна погода. Як ти там казала? Щоб ні однієї хмаринки на небі. А також, на знак довіри до мене, ти скажеш організаторам весілля, щоб над аркою не будували намет.
- Тобто не перестраховуватися?
- Тобто, якщо ти віриш, то ти віриш. Якщо буде збудований намет над аркою, про сонце можеш забути.
Аня немов кішка з муркотінням потягнулася
- Валєра, ти аферист! Ти підбиваєш молоду і незаміжню дівчину на всілякі збочення. Але сонечко на весіллі я хочу. Тому давай! – Аня урочисто потисла мені руку.
- Я погоджуюся, що в суботу весь день буде сонячно і на небі не буде жодної хмаринки. І я скажу за намет.
- Домовилися. З вами приємно мати справу, шановна пані.
- Навзаєм, пане.
Ми жартівливо розшаркалися одне перед одним, та розійшлись, я до паперів, а Аня продовжила шлях по відділку, розносячи запрошення на весілля.
16 *** Колись.
У такого роду справах з планування майбутнього не можна допускати лише одного, надання будь якого ступеню важливості взятому завданню. Досить лише трохи занепокоїтися за результат, досить з тривогою зреагувати на будь яке зауваження з приводу сумнівності чи реалістичності поставленого завдання, і результат буде діаметрально протилежним. Але на той час я на своєму рахунку мав достатню кількість зіпсованих спроб і мені вже було абсолютно начхати на думку всіх оточуючих, щоб хоч на волосину похитнути мою впевненість у кінцевому результаті. Я сприймав це як чергове тренування впливу на реальність. Що цікаво, варто було Ані відійти від мого столу, як і я, і Аня, і публіка викинули з голови те, про що ми домовлялися. Це було ідеальним виконанням умов. Один викид енергії і спокійний плин подій далі. Неначе тобі принесли папери на підпис, ти завізував, зафіксував подумки, що це буде виконано, і відклав документ у шухлядку з поміткою "Прочитано", повністю викинувши його з голови. Я навіть не знаю, чи робила Аня акцент на відсутності намету над аркою. Це вже було не важливо.
Весь тиждень видався дощовим. Мрячило, капало і хлюпало. І лише в суботу з самого раночку і до заходу сонця небо було ніби чисто вимите, сонце було ласкавим, повітря свіжим. Волога, якої за дощовий тиждень набралося більше ніж достатньо, випаровувалася і розносила навкруги аромати трави і зелені. Все пройшло чудово. Фотограф багато разів виставляв закоханих так, щоб волосся нареченої світилося в променях сонця. Але, як бувало багато разів до цього, за весь день, нікому не спало на думку згадати про нашу з Анею угоду. Це відійшло у минуле як жарт. Так бувало майже завжди, коли результат був позитивним. Набагато частіше люди виявлялися спостережливими і дорікали мені коли дослід закінчувався невдачею. Бо тоді на мене можна було спускати всіх собак. Мене ж такий стан речей зовсім не зачіпав. Я дуже добре знав, що варто мені відчути хоч трошечки образи, чи якогось обурення за те, що мене, такого геніального, не помічають, результат декількох наступних тренувань можна буде викидати на смітник. Не знаю, чи помічали ви, що люди, які займаються духовними практиками, дуже врівноважені. Це звичайно, стосується лише людей, які дійсно щось можуть. На таких людей не впливає ні лайка, ні надмірна шана, ні зміна вартості їхньої послуги, ні чиясь авторитетна думка, ні навіть чистосердечна вдячність. Це тому, що варто такому майстру почати неправильно витрачати енергію, як всі його напрацювання підуть шкереберть. Це дуже схоже на більярд. Щойно ми запустили кульку нашого волевиявлення в певному напрямку, ми більше її не чіпаємо, але її починають бомбардувати інші кулі з питань, хвилювання, та сумнівів. Ці кулі можуть належати як іншим людям, так і тобі самому. Якщо ти не реагуєш на ці закиди, то всі сторонні кулі проходять мимо. Якщо, наприклад, хтось тобі скаже, що твоє бажання нереальне і ти засумніваєшся, відбудеться зіткнення куль і твоя куля змінить вектор руху та до лузи вже не попаде. І тут важливим є не те, що тобі хтось, щось там сказав, має значення лише те, що ти засумнівався. Це і є найтяжчим у роботі з підсвідомістю. Виробити у собі стовідсоткову впевненість у своїх діях, бо у реальному житті майже кожне друге рішення людини є невірним, а на кожне перше соціум накладає всілякі обмеження. Дуже тяжко, майже неможливо, звичайній людині спонтанно, не маючи такої цілі, навчитися не перейматися через всі невдалі рішення, невдалі спроби, та сприймати їх виключно лише я к досвід для роботи у майбутньому. Тобто зовсім не рефлексувати, з приводу як удач, так і поразок, а лише аналізувати, робити висновки і складати події у спеціальну нішу пам'яті з поміткою "пророблено". Напевне, саме тому серед відомих пророків, чарівників, відьмаків та іншої духовної еліти, шарлатанами є абсолютно всі. Жага до влади, бажання популярності, та жадібність до грошей також є деструктивними для духовних практик. Думаю, що сім смертних гріхів тому і вказані, як недопустимі, бо контроль над ними дасть тобі можливість не витрачати енергію на борсання у метушні людських переживань. Однак, не варто думати, що якщо серед верхньої ланки духовного бомонду немає справжніх митців сили духу, то всі вони знаходяться на нижній. Звісно в кожному правилі існують виключення. Можна допустити, що як серед бомонду, так і серед безхатьків може знайтись майстер, і у такому випадку це дійсно буде майстер з великої літери, бо він не підпаде під вплив тих хитких суспільних емоцій, що підштовхують людей до крайнощів. Але основна частина духовних митців знаходяться ближче до серединки. Непомітні і сірі, вони живуть своїм непомітним життям, якомога менше контактуючи з соціумом.
У тій події з весіллям Ані, все таки знайшлась одна спостережлива людина, яка запам'ятала і надала значення змінам у погоді тієї суботи. Це була менеджер нижньої ланки нашого відділку Світлана. Та її спостережливість можна було пояснити не тим, що вона мала схильність до роботи над собою, а лише тим, що як більшість молодих дівчат, вона часто закохувалася, і у той час мала якісь матримоніальні плани на мій рахунок. Я ж зовсім не знаходився у пошуку нових стосунків. Ця моя поведінка, знову таки, базувалося на питанні грошей. Тож я вперто не звертав на її знаки прихильності уваги, і продовжував відноситися до неї як до друга. Ми обидва не мали коней і були пішоходами. У наступний вівторок ми разом йшли від офісу до транспорту.
- Валєр, а ти помітив, яка гарна погода була у суботу на вінчанні Ані з Жорою?
- Звісно помітив. Все, як було замовлено.
- То ти пам'ятаєш, як пообіцяв Ані погоду на подарунок?!
- Звісно пам'ятаю. Я ж пообіцяв. Що б я був за людиною, якби не пам'ятав своїх обіцянок?
- А звідки ти дізнався яка погода буде в суботу?
Я ніколи не приховував від знайомих свої хобі. Але, напевно, я був дуже нудним у спілкуванні, або моє хобі не викликало у широкої публіки зацікавлення. Коли мене заносило і я починав натхненно розповідати про свідомі сновидіння, співрозмовникам моїм ставало сумно, нудно, і вони починали шукати привід здихатися від мене. Зробивши правильний висновок, я привчився не нав'язуватися людям, не вивалювати на них весь той пласт інформації, який я встиг засвоїти аж за два з лишнім десятки років, а лишень відповідати на питання. Це стимулювало людей задавати питання до тих пір, поки їм не набридне. А коли набридало, ми без втрати інтересу переходили до нової теми бесіди.
- Я не знав яка буде погода.
- Просто взяв Анюту на понт і пощастило?
- Звісно ні. Я запланував погоду на суботу.
- Ого, ти й таке вмієш?!
- Я такий!
- І де ти "такий", такому навчився?
- Нащо воно тобі?
- Зізнавайся! Країна повинна пізнавати своїх героїв по фасаду.
- Світлана, на це питання у мене є декілька відповідей. Від простих і відірваних від реальності, до складних, які потребують високого ай-кью. Яке тобі підходить?
- Я на частину не погоджуюся, мені потрібно все, тому вибираю всі відповіді, тільки по черзі. Починай з простої.
- Мама у мене відьма, а я у неї дурник. То вона мене трохи навчила.
- Мама ві-ідьма? – миттєво виділивши для себе цінну інформацію хитро примружила очі Світлана: — Ніколи не бачила твою маму… Познайомиш? Може їй учениця потрібна, щоб своє вміння передати?
- Ні, двох відьом у одній хаті я не переживу. І ти хочеш, щоб мати мене зразу вбила, коли я приведу додому дівчинку шкільного віку, і скажу, що знайшов їй ученицю?
- Мерсі за компліман! – Світлана на ходу зуміла зобразити кастровану подобу кніксена. – Я знаю, що відмінно виглядаю. Можеш нічого про ученицю не казати, скажи, що знайшов собі дівчину. А я під таким маскуванням проведу дослідну роботу, навчусь у неї відьомству і стану відьмою!
- Ви мені тут, шановна, вдвічі молодша від мене молода особа, свої інсинуації не закидайте. У мене на таку гру є козирна карта, що б'є всі твої аргументи.
- Ану, кидай на стіл свою карту.
- Я живу у мами.
- Ну-у-у! Так не цікаво! Я знімаю з тебе звання лицаря мого серця! Ти його не заслуговуєш! І мені не сподобалася перша відповідь! Давай саму складну!
- Для того, щоб запланувати погоду я використовую Біблію.
Світлана скривала носик.
- Церква-а-а.