Я не знаю, як тобі, але мені хочеться лягти на лавку і заплющити очі.
Олександр:
– Це тобі так хочеться, а ти відчуй потік звуків і спробуй розслабитися. Прислухайся, це красива музика. Тобі потрібно трохи послухати її, і сам зрозумієш, у чому її сенс і що вона несе мотивацію в наш світ спорту.
Сергій:
– У ній тиша і спокій і немає жодних заводних звуків.
Олександр:
– Тобі потрібно розслабитися, може, так твої показники стануть набагато більшими, і жим збільшиться в рази.
Сергій:
– Не виключно, але потрібно спробувати, а потім уже буде видно.
Олександр:
– Під таку музику я почуваюся набагато краще, мені спокійно. В момент жиму я зосереджуюся і мені легше тренуватися.
Сергій:
– Можливо, нам варто поміняти музику і ввімкнути щось таке, що заводить і піднімає настрій, і під цю музику почнемо тренування, і жати будемо великі ваги.
Олександр:
– Заспокойся з великими вагами. Давай спробуємо іншу музику, а якщо вона тобі не підійде, то її можна поміняти на іншу. У житті іноді потрібно щось змінювати, почати хоча б з музики, а потім – все інше. А завтра сам подзвониш і скажеш, що будеш слухати саме ту музику, яку я тобі показав.
Сергій:
– Не поспішай, спочатку потрібно спробувати. Музика відповідна, до неї потрібно звикнути.
Олександр:
– Добре, сьогодні день змін. Я під таку музику починав тренуватися ще на самому початку. Коли я приходив до тренажерного залу, адміністратор вмикав схожу пісню. І в залі нікого не було, і я під стіночкою біля дзеркала брав найменшу вагу й починав робити різні вправи. Під таку музику я змінювався і ріс. Я щомісяця змінювався. Коли закінчується місяць, то звертав увагу на те, як я змінився, і розмір одягу так само ставав іншим, і за півроку мені довелося їхати в магазин і купувати новий одяг.
Сергій:
– У мене так само було, і мені теж довелося купувати одяг на розмір більший. Я сам здивувався змінам.
Олександр:
– Приховати результат у мене не вийшло, я став набагато ширшим, ніж був. І мені було приємно бачити такі зміни, вони мене ще сильніше мотивували. Мені іноді здається, що опинитися в тренажерному залі – це чудовий подарунок у житті. Як я думав, не потрібно бути сильною людиною, щоб тренуватися, потрібно всього лише приходити в зал і працювати над собою. Я думав, що в залі тренуються тільки ті, хто має від народження якусь силу, а виявляється – це не зовсім так. І в зал може ходити кожен, і це така ж сама робота, як усі інші. Потрібно працювати і все, а твоя зарплата – це твій результат. У мене до тебе запитання.
Сергій:
– Яке в тебе до мене запитання?
Олександр:
– Ти можеш купити всі ті зміни, які в тебе відбулися за той період, коли ти відвідуєш тренажерний зал?
Сергій задумався:
– Ні, не зможу.
Олександр:
– Ось. Ти можеш тільки сам усе це зробити, а купити все це неможливо. Твій зовнішній вигляд, твоє здоров'я – це те, що ти сам зробив і заробив.
Сергій:
– Це нелегка робота, мені довелося прожити рік, щоб так виглядати, і працювати над собою через день. Я працюю, я заробляю, я отримую результат. Природно, якби я в залі нічого не робив так, як це потрібно, не тренувався, то всього цього, що ти зараз бачиш, не було б. Подивись, у мене зараз добре підкачані руки, добре видно грудні м'язи. І все це я сам зробив!
Олександр:
– А головне, щоб подобалося.
Сергій:
– Мені подобається, і нам уже потрібно починати тренування. З чого почнемо сьогоднішній день у залі?
Олександр:
– Сьогодні почнемо тренування з нашої бази вправ. Я завжди, коли приходжу в зал, починаю легку розминку, це обов'язково. Якось я не зробив розминки, а потім упродовж цілого тижня ходив напівзігнутий, на мене всі звертали увагу. Про що вони думали, я не знаю, але коли йде молодий хлопець із зігнутою спиною, ну, тут, напевно, нічого хорошого.
Сергій:
– Може, просто дивилися і ніхто нічого не думав, і ти сам собі вигадав, що хтось щось думав, коли ти так ходив і не міг випрямитися.
Олександр:
– Може й таке, і я сам собі придумав, коли ходив у такому положенні. Але в той момент, коли я потягнув спину і в мене була невелика травма, я почав замислюватися над тим, що треба перед тренуванням розминатися, а не залітати до залу, коли до його закриття залишилося менше години, і без розминки починати тренуватися. Завжди потрібно обов'язково робити п'ятихвилинну розминку, розігріти м'язи. Я більше ніколи не буду так ризикувати.
Сергій:
– Правильно, завжди потрібно спочатку зробити розминку, а потім виконувати вправу. І краще відмовитися від однієї вправи, а натомість зробити розминку.
Олександр:
– Поспішність завжди призводить до якихось несприятливих наслідків, і так само в житті.
Сергій:
– Так, краще зробити кілька вправ і бути задоволеним, здоровим і без травм.
Олександр:
– Після того я перестав поспішати і спізнюватися теж.
Сергій:
– Я зрозумів, про що ти. Краще перейдемо до розминки.
Олександр:
– Добре, давай. Ти з чого починаєш розминку?
Сергій:
– Я коли приходжу, то починаю розминку з легкого бігу. Мені цього достатньо. Легкої пробіжки вистачає для того, щоб розігріти всі м'язи. Роблю я пробіжку на біговій доріжці протягом п'яти, десяти хвилин.
Олександр:
– А я починаю розтягувати себе з усіх можливих боків. Це дуже сильно допомагає і розслабляє. І тільки потім я роблю силові вправи.
Сергій:
– Як хочеш, роби те, що тобі подобається, а я пішов, пробіжуся на біговій доріжці.
Олександр:
– Добре.
Сергій пішов на бігову доріжку. Став на неї, прикріпив найважливішу річ, яка необхідна для бігу на біговій доріжці, а це захисний механізм. Він спрацьовує, коли спортсмен падає і полотно на біговій доріжці зупиняється, щоб уникнути травм. Сергій вибрав потрібну програму, підняв полотно на кілька градусів, щоб можна було бігти не вперед, а вгору, увімкнув середню швидкість і одразу побіг. Олександр почав розминати руки й ноги нахилами назад і вперед з легкими рухами рук. На сьогодні він запланував легке розтягування рук і ніг як стоячи, так і сидячи на підлозі. Минуло десять хвилин, і Олександр з легкістю і задоволенням зробив розминку і розігрівся, а Сергій ще був на біговій доріжці.
Олександр підійшов до нього і запитав:
– Ти ще довго будеш бігти? Ти вже оббіг половину району. Чи вирішив збігати до себе додому і зараз думаєш про те, як би лягти і поспати?
Сергій:
– Ні, нікуди я не біг, і в мене не було жодних думок, щоб зараз побігти додому і поспати.
Олександр:
– Це такий жарт.
Сергій:
– Я зрозумів, що це жарт.
Олександр:
– Ти вже зробив розминку?
Сергій:
– Так, я вже закінчив розминатися.
Олександр:
– Тоді вимикай бігову доріжку. І приступаємо до вправ. Зараз будемо робити жим лежачи.
Сергій:
– Добре.
Сергій натиснув на велику кнопку на прямокутній панелі й почав уповільнювати біг. За кілька секунд він уже почав іти полотном бігової доріжки, а ще за кілька секунд загорілася велика кнопка на циферблаті, і він зупинився. Сергій зійшов з доріжки і пішов туди, де стояла лава для жиму лежачи. Олександр попрямував за Сергієм. Він став з одного боку грифа, а Сергій – з іншого боку.
Олександр запитав:
– З якої почнемо ваги?
Сергій:
– Як з якої ваги почнемо? П'ятдесят кілограмів?
Олександр:
– Нічого собі в тебе успіхи в жимі лежачи. Це вже результат.
Сергій:
– Я так завжди розминаюся. Я не знаю, як розминаєшся ти. Може, приходиш і робиш розминку грифом, як це було на самому початку, але я вже давно так не роблю. І перша моя вага в жимі лежачи – це перші п'ятдесят кілограмів. На наступний підхід я з кожного боку додаю по п'ять кілограмів, і так до четвертого підходу. Мені цього вистачає, а за вагами я не біжу. Я знайшов свою середину.
Олександр:
– Ні, у мене зовсім інша робоча вага, і по п'ять кілограмів я не починаю додавати з п'ятдесяти кілограмів, я починаю з тридцяти, а потім уже дивлюся по своєму самопочуттю. Буває, я додаю по десять кілограмів, а буває – і по п'ятнадцять. І я якось так дійшов до ста кілограмів. У мене так було кілька разів. Я думаю, якщо я більше тренуватимуся, то жим лежачи сто кілограмів для мене буде вже нормальною вагою, але я чомусь вирішив не доходити до такої ваги і, можливо, залишив на потім, на другий рік тренувань такі досягнення. Я подумав, що краще не поспішати й не бігти за вагами.
Сергій:
– Потрібно кілька років, щоб дійти до такої ваги, і вона стала робочою.
Олександр:
– Мені необхідно кілька місяців, щоб дійти до такої ваги, але слід набагато частіше відвідувати зал, однак мені такий режим не підходить.
Сергій:
– У мене усе по-іншому, я теж міг так тренуватися, але вирішив не перестаратися. І я з легкістю дійшов до дев'яноста кілограмів, а потім зупинився. А коли буде потрібно, я збільшу навантаження й дійду до ста кілограмів, а, може, й більше.
Олександр:
– Мені більше не треба, я ж не займаюся жодним професійним видом спорту, щоб мати такі силові показники. Мені достатньо того, що я роблю. І мій організм відчуває міру для простого відвідування залу. Я не хочу перевантажувати себе.
Сергій:
– Я згоден з тобою. Не потрібно бігти за вагами, ти тренуєшся для себе, і ні на які змагання не готуєшся. Інші, хто тисне такі ваги, набагато сильніші, і їм це потрібно для того, щоб бути кращими і сильнішими, ніж їх суперники. Наша програма потрібна нам для того, щоб відчувати себе здоровою людиною і триматись у формі. А коли я у формі, то мені завжди приємно на себе дивитися. Рік тому я був зовсім іншим, а тепер я себе не впізнаю. Зараз моя футболка в обтяжку і я із задоволенням дивлюся на свою фігуру. І я розумію, що це все я зробив сам.
Олександр:
– Так, є таке. Коли дивишся в дзеркало і радієш, бачачи зовсім іншу людину, і ти знаєш, що це ти, і ти сам усе це зробив. І в майбутньому в мене немає жодних планів піти в якийсь інший вид спорту, мені достатньо того, що я роблю зараз в тренажерному залі. Мені іноді буває складно уявити, скільки приділяють спортсмени часу на тренування, щоб мати такий результат і тиснути по сто п'ятдесят кілограмів.
Сергій:
– Вони тренуються в три-чотири рази довше, ніж ми, і в них своє особливе харчування, і є такі, хто днями тренується в залі заради своєї мети.
Олександр:
– Радий, що у мене немає такої мети, а то мені замість роботи з самого ранку потрібно було приходити в зал і цілий день тренуватись заради таких результатів.
Сергій:
– Для когось це робота, і коли хтось обирає такий вид спорту, він кожного дня працює над собою, але я б не хотів, щоб у мене було таке життя.
Олександр:
– Кожен сам обирає, що йому потрібно.