Панас Мирний — Хіба ревуть воли, як ясла повні? (стислий переказ)

Частина перша

І. Польова царівна

Надворі весна: сонечко світить, поле зеленіє, пташки співають…

У неділю від Пісок до Ромодану йшов звичайний парубок небагатого роду та чепурної вдачі, років двадцяти. Від інших його відрізняв дуже палкий погляд, що світився незвичайною сміливістю i духовою міццю, разом з якоюсь хижою тугою. Хлопець ішов і милувався своїм полем та хлібом, який він сам виростив, та помітив, що його жито краще, ніж у дядька Кабанця. Хлопець пишається своєю працею, яка зробила з нього справжнього чоловіка.

Раптом Чіпка почув тонкий, гнучкий, дзвінкий голос, який його миттю причарував. Раптом він побачив його власницю у житі і назвав її подумки польовою царівною. Вона була низенькою, чорнявою й заквітчаною польовими квітками, вдягнена в зелену байову керсетку, з червоними мушками, червону в букетах спідницю, на шиї висіли дорогі коралі, хрести, золоті дукати. Дівчина була надзвичайно гарною, й Чіпка закохався. Він намагався завести з нею розмову, але вона нічого про себе не розповіла.

Прийшов хлопець до Пісок аж під вечір, де його вже чекала мати. Чіпка спитав, чи є у москаля дочка, але мати не знала. Потім вони пішли спати.

ІІ. Двужон

Це було за двадцять років до скасування кріпацтва. До Пісок прийшов чоловік з Дону, який назвався Остапом Хрущем, племінником давно померлого Карпа Окуня. Остап був одягнений у чорну сорочку, вибійчані й підсукані аж до колін штани, за спиною в нього висіла перев’язана мотузком одежа, через праве плече чоловік перекинув торбу з харчами й шкапові чоботи. На взір — чоловік середніх літ. Придбав у Пісках хату, оженився з Мотрею Жуківною, негарною дівчиною вже в літах. Через два роки пішов на заробітки. Потім виявилось, що в Остапа на Дону жінка і троє дітей, а сам він не Хрущ, навіть не Притика, а Іван Вареник. Цей чоловік зіпсував репутацію Мотрі та Оришки в селі.

Коли його відправили в москалі, Мотря породила сина. Односельчани вишукували у хлопчика ознаки біса. За кварту горілки москалі стали кумами, Оришка — кумою, маля охрестили Нечипором.

ІІІ. Дитячі літа

Після невдалого заміжжя Мотрю не хотіли брати на роботу в Пісках, вона заробляла на прожиття в Байраках, її хату стали оминати, цуралися й Чіпку. Із хлопця глузували, щипали і били, називали виродком, запортком, байстрюком. Малого заспокоювала бабуся Оришка, яка розповідала йому казки. Хлоп’я дуже любило бабу, але терпіти не могло матір, оскільки Мотря іноді його била.

У Чіпки сформувалася думка, що у всьому на світі винні люди.

Одного разу хлопцю хотілося їсти, але батьки заборонили і налякали Богом, який постійно слідкує за ним. Малий з’їв увесь хліб, попередньо виколовши Богу очі (на іконі).

ІV. Жив-Жив!

Коли Чіпці виповнилось дванадцять, Мотря з Оришкою надумали здати його в найми. Неохоче почав хлопець служити в Бородая. Одного разу багатій вибив його за те, що юнак нічого не хотів робити, на що Чіпка ледь не спалив хату господаря.

Потім хлопець пішов допомагати дідові Уласу пасти овець, де познайомився зі своїм однолітком Грицьком Чупруненком, сином померлого козака.

Грицько поскручував голови горобенятам, пояснивши Чіпці, що він мститься за Ісуса (пташки кричали "Жив!-Жив!", коли мучили Хреста). Варениченко, хоч спочатку вважав Грицькову розвагу гріхом, повбивав багато горобенят.

Чіпці подобалась робота підпасича. Одного разу він відбив ягня у вовка разом із собакою Лиском.

V. Тайна-невтайна

Після смерті родича Мотрі перепала частина його землі.

Померла баба Оришка, що стало важким ударом для Чіпки.

Чіпці було сімнадцять, коли скасували кріпацтво. Діда Уласа зробили жебраком через великий податок і прогнали з двору. Старий розказав Чіпці про його батька, як той через свою "шкодливість" часто потрапляв під гарячу руку до панича, і як потім втік на Дін. Чіпка не міг зрозуміти, чому тато не помстився панові.

Через борги Уласа забрали до панів Польських.

VI. Дознався

Зима. Селяни обурювалися законами щодо порядку скасування кріпацтва.

Під весну Чіпка висунув свою кандидатуру на роботу пастуха, але громада відмовила йому через нібито недосвідченість хлопця. У Чіпки наростає злість на панів і людей.

Він був змушений поратись коло своєї землі. Нудна робота з часом перетворилась на улюблене заняття. Чіпка став справжнім господарем.

У неділю хлопець пішов до своєї землі та зустрів там польову царівну. Насправді її звали Галею.

Чіпка почав частіше ходити на поле з надією зустріти цю дівчину або побачити її хоч здалеку.

VII. Хазяїн

Після звільнення діда Уласа Грицько пішов у Херсон на заробітки. Назбирав трішки грошей, повернувся в Піски, викупив грунт та оженився на Христі, роботящій веселій, але бідній дівчині-сироті.

Родина Грицька й Христі була зразком того, чого можна набути чесною працею. Усі їх поважали й ставили в приклад.

Частина друга

VIIІ. Січовик

Сто п’ятдесят років тому у Пісках не було ні палаців, ні чепурних хат — лише одні хутірці. Оселився тоді там Мирін Ґудзь, немолодий чоловiк, коренастий, з довгими усами, з закрученим за ухо оселедцем. Мирін любив мисливство і війни. Одружився з Мотрею Зайцівною, яку зустрів, коли повертався з полювання. Згодом у них народився син Івась. Батько часто розповідав хлопцю історії зі свого життя на Січі, малим Івась хворів Січчю, але, подорослішавши, зробився не козаком (тому що минула вже козаччина), а хліборобом. Його дружиною стала Мотря, дочка Кабанця. Згодом їх сімейство поповнилося хлоп’ятами Максимом, Василем і Ониськом. Максим увібрав у себе дідів козацький дух та жагу до воєн.

ІХ. Піски у неволі

Прийшла до Пісок неволя: віддали село панові Польському (був генералом), одному із представників голопузої шляхти. Селяни не хотіли слухатися поляка і його жида Лейбу, тому підняли бунт, за що генерал натравив на піщан роту москалів.

Мирін, щоб уберегти свою родину від кріпацької долі, збігав у компут і записав туди свого сина. Це зробило Івана і його нащадків довіку вільними.

Пан Польський поїхав із Пісок, залишивши господарем Лейбу. Той розжився у Пісках, змінив одіж; жінка його погарнішала, діти стали не такими миршавими. Лише іноді цій сім’ї перепадало за те, що в Христа не вірили. Звикли селяни до жида. За нього піщанам непогано жилося (Лейба замінив панщину податком, відкрив шинок тощо).

Х. Пани Польські

Біда не приходить одна. Пан Польський помер, тому до села приїхала його "висока, в’яла, як суха тараня" дружина. Для неї селяни звели палац у Пісках. Жінка зневажала піщан, за її панування простий люд дізнався, що таке панщина (чотири, а потім і всі п’ять днів на тиждень), зневага, жорстокість.

Мала генеральша двох синів і три дочки. Для своїх дітей пані понабирала багато слуг до двору: не оминули панського хліба Ганна (донька Кирила Очкура), Омелькова дочка Олеся, сирота Уляна, син Вареника Петро, Іван Шкляр та Степан Пугач; за п’яльця посадили Стеху і Марусю, ткала генеральші Гапка…

Своїх панночок потрібно було вдало видати заміж, тому полячка п’ять років підряд регулярно влаштовувала пишні прийоми у своєму домі. Вона справляла всі можливі свята; не було й дня, щоб у домі не гостювало троє-четверо людей.

Врешті-решт старша вийшла заміж за сусідського пана, середульша одружилась із гусаром. Молодшу мати недолюблювала, тож коли донька побралася із хохлом Саєнком, не дала їй приданого.

Оскільки дім генеральші став пустим і їй було дуже сумко самій, вона розвела у палаці справжнє котяче царство.

"Через Уляну мені життя нема", — так нерідко жалілася жінка на свою горничну. Дівчина була гарною молодицею, веселою, доброю, щирою, полюбила Стьопку-лакея, за що пані на неї дуже сердилася, через свою злість до них і померла.

Замість генеральші став головним на селі її син Василь Семенович. Він закохався в Уляну. Але панич змушений був покинути Піски; через місяць після його від’їзду молодиця вийшла заміж за Петра Вареника і згодом народила йому сина Івана (Чіпчиного батька). Поки це все діялось, Пісками правив Потапович.

Через рік вернувся Василь Семенович із молодою дружиною, незабаром приїхав до Пісок і його брат Степан, теж із жінкою. Поділили вони батьківську землю: Долина, Байраки, Побиванка — досталися меншому, а Пiски, Гайдамакiвка та Красногорський хутiр — старшому.

Потаповича змінив Карпо Дровиченко, що отримав прізвисько Іржа за всою нелюдську жорстокість. Він же підбив Василя Семеновича на шостий день панщини.

Василь Семенович переїхав зі своїм сином та шістьма дочками у новий палац на Красногорському хуторі. Для хлопця він узяв горничним Івана Вареника, який виявився великим ледащом.

Дочки у Василя вийшли чорномазі, негарні, як циганки, але і таких треба було віддавати заміж. Ідеальними чоловіками для них були б сини багатої козачки Шведихи, але Польські ворогували з ними. Поробив він зятями Совинських, Кривинських, Борецьких, Мителів…

Верховодили пани Польські у Гетьманському, як царі, а всі кругом мовчали і терпіли.

ХІ. Махамед

Важка хліборобська доля тим, хто не може до такої праці звикнути. Тому селяни і привчають своїх ще зовсім маленьких дітей до роботи на полі, Мирон та Мотря — не виняток.

Найзавзятішим до роботи виявився Максим, хоча йому першому це заняття й набридло. Хлопцеві весь час хотілось чогось нового, якихось змін. Він часто згадував розповіді свого діда про Туреччину, битви, і це хвилювало його дитячу уяву. Його душа прагнула пригод. Одного разу він поцілив каменем у бугая, а потім тікав від нього. Щоб урятуватись, Максим перескочив через панський тин, а бугай зніс той паркан і розпоров живота.

Така була Максимова вдача. Хто їздить на баранах, лякає телят, краде фрукти і овочі в панському садку? Максим. Хто бунтує кріпаків, неславить дівчат? Усе він. За останнє, його, до речі, і прозвали Махамедом.

Мучились із ним батько й мати, а тоді віддали у москалі. Тихо стало у Пісках, не чути ніякої шкоди.

Посумували брати за Максимом, а тоді забули. Одружив Іван Василя та Ониська, залишивши хату і дві десятини землі москалеві. Через це майно стали брати лютими ворогами, помирились же тільки зовсім збіднівши і дізнавшись, що москаль живий і став старшим у війську.

ХІІ. У москалях

Погнали рекрутів аж у Московщину. Сумно Максимові серед лісу, згадує рідні безкраї степи.