Панас Мирний — Хіба ревуть воли, як ясла повні? (стислий виклад)

Частина 1

Глава 1, польова царівна

Опис Чіпки: "Дуже палкий погляд, бистрий як блискавка. Ним світилась якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою…".

Чіпка пішов на поле дивитись на жнива й зустрів Галю: "Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітами… Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене вбрання, вона здавалася русалкою". Дівчина відразу розтопила вогонь у серці парубка.

Глава 2, двужон

До Пісок з Дону прибуває чоловік. Він видає себе за небожа Окуня і називається Остапом Хрущем. Через місяць він стає повноправним громадянином села Піски. Рік служить у жида. На виручені гроші наступного року купує землю й хату край села. Одружується з Мотрею Жуківною – негарною дівчиною, яку ніхто не хотів брати заміж. (в українській літературі Мотря – найтрагічніший образ жінки-матері). З ними в хаті живе мама Мотрі – баба Оришка. Живуть дуже бідно.

Через рік Остап знудився сидіти дома, і захотів піти на заробітки на Дон. Після його відходу, з Дону приходить бумага. Виявляється, що Остап – ніякий не Хрущ, а Притика. Він залишив у них (на Дону) жінку з трьома дітьми. Остапа поголили в москалі. Вже потім виявляється, що він не Хрущ і не Притика. Остап – кріпак пана Польського – Іван Вареник. Мотря виявляє, що вона вагітна. Жінка стає об'єктом пліток у селі. Коли народжується дитина, ніхто не хоче йти у свати до Мотрі. Подейкують, що вона народила чортеня. Батюшка охрестив дитину, найменував Нечипором (Чіпкою).

Глава 3, дитячі літа

Чіпка трохи підріс. Важке дитинство у хлопчика. Він іде на вулицю гуляти з однолітками. Проте діти знущаються над ним. Вони називають його "байстрюком", "виродком" через те, що в нього немає батька. Бабуся душі не чаїть в хлопчині, опікує його. Бабу Оришку онук любив і слухав. Маму Чіпка не любив через те, що вона його часто била і сварила. Одного разу баба Оришка залишила хліб на столі перед іконою. А сама пішла і сказала: "не їж, бо Бозя покарає, як побачить". Хлопчик виколов іконі очі, аби Бог не побачив і не покарав його.

Глава 4, жив-жив!

Мати відправляє Чіпку в найми до Бородая – наглядати за скотом. Ця робота не подобається хлопчику. Він її погано виконує. Хазяїн розізлився на хлопця й побив його. Чіпка мало не спалив хазяїну хату через це. Бородай виганяє хлопчину.

Наступної весни його віддають у найми до Діда Уласа. Чіпка працює підпасичем разом з однолітком – Грицьком Чупруненком, який був не кращого роду аніж Нечипор. Дід Улас добре ставиться до хлопців. Робота їм подобається.

Глава 5, тайна-невтайна

Чіпчина сім'я потихеньку обзаводиться статками, виходить зі злиднів. Помирає баба Оришка – найдорожча людина для Чіпки. Чіпка не розуміє чому Бог покарав Оришку — таку добру й ласкаву бабусю. Хлопчик захворів пропасницею. З цього моменту вираз хижої туги не сходить з його обличчя.

Коли Чіпці було 17 літ, скасували кріпацтво. Разом з Грицьком хлопчик надрав горобенят, а після цього жорстоко повбивав їх. Дід Улас говорить, що Чіпка – такий же, як і його батько. Він розповідає правду про Чіпчиного батька — сироти, який служив у пана, де над ним знущалися і часто карали. В серці у Чіпки визріває ненависть до панів.

Глава 6, дознався

Діда Уласа забирають у двір. Чіпка покидає пасти овець і починає працювати коло землі. Дивуються люди. Який з нього хазяїн путній!

Чіпка йде в поле. Знову зустрічає Галю. Хлопець заграє до дівчини. Парубок щасливий.

Глава 7, хазяїн

Грицько теж кинув пасти овець та пішов весною з піщанами на заробітки. Косив Грицько траву цілу весну й ціле літо. Працював дуже наполегливо та заробив тільки сотню. Цього було мало і він вирішив зостатись. Восени пішов до Херсона працювати на кораблях, а зимою косив очерети. Наступної осені повернувся Грицько до Пісок уже багатим…

Купив величезний город з новою хатою. Люди почали поважати хлопця. Після повернення, парубок перемінився. Зазнався, почав тулитися до багатих. На голоту навіть не дивився. Почав було гордувати навіть своїм другом Чіпкою.

Грицько був видним женихом. Та закохався в просту дівчину – сироту Христю – моторну й робочу. Вони одружились. Зажили спокійним життям: ні лайки, ні сварки. Стали поважними хазяїнами, робочими, чесними. Були прикладом іншим.

Частина 2

Глава 8, січовик

Задовго до скасування кріпацтва в Пісках оселився колишній січовик Мирін Гудзь. Він дуже любив полювання. Та одного разу його самого вполювали… І не звір який, а Марина Зайцівна. Вони побрались. З того часу заржавіла січова рушниця… Став чоловік до плуга працювати. Народився син – Іван. Хотів Мирін зробити з нього справжнього воїна-січовика. Та не судилось. Підріс Івась, оженився на Мотрі. Зажили тихо та мирно. Народилось троє дітей: Максим, Василь та Онисько. Дід розказував онуку Максиму про Січ та давні чвари. Уподобав Максим дідові розповіді. Січова кров голосно заговорила у серці онука…

Глава 9, Піски в неволі

До Пісок прибуває генерал – пан Польський з жидом Лейбою. Піски опиняються в панському ярмі. Зникає кудись Мирін Гудзь. Селяни піднімають бунт проти пана. Наступного разу генерал приїжджає вже з ротою москалів та придушує бунт. Повертається Мирін з бумагою, яка дарує волю всім козакам та їхнім родинам, що живуть у Пісках. Деякі селяни тікають. Інші залишаються і приймають неволю. Помирає старий Мирін Гудзь. Генераловий жид будує у селі шинок. Люди звикають до Лейби, а він звикає до людей. Проте шинок – це тільки початок…

Глава 10, пани польські

Біда, кажуть, не сама приходить, а з дітками… Через десять років після смерті генерала, до Пісок їде жити генеральша Віра Семенівна з синами – Степаном та Василем. Нова хазяйка зажадала побудувати для неї палац. Для цього було велено знести декілька хат та прийти всім селянам на будівництво. Зустрічали генеральшу з великим розмахом, усім селом. Зневажливо поставилась хазяйка до селян – не прийняла хліб-сіль. Тільки-но приїхавши, сини починають знущатись з піщанських хлопчиків, скубуть їх за волосся.

Втомлені безглуздими приказами та сваволею генеральші, піщани починають тікати з села. Через рік Віра Семенівна віддає синів у науку. До палацу з навчання повертаються дочки. Надумала генеральша видати їх заміж. Зачастили гості до палацу. Видали дочок заміж. Молодшу доньку Віра не любила. Зокрема за те, що вона вийшла заміж не за знатного чоловіка, а за якогось "Мазепу". Зосталась генеральша сама у великому будинку. Завела в палаці ціле кошаче царство. Якось горнична Мокрина ненароком задавила дверима кошеня, за що мусила привселюдно відбувати покарання з мертвим кошеням на шнурочку прив’язаним до шиї.

Тяжко піщанам. П’ять днів на тиждень ходять на панщину!

Довела до смерті генеральшу горнична Уляна (Бабуся Чіпки по татовій лінії) – весела, співуча дівчина, душа компанії.

З науки приїжджає старший син – Василь Семенович – добрий панич, любив поговорити й пошуткувати зі служанками. Полюбив горничну Уляну, проте мусив женитись на іншій. Розпустив кошаче царство.

Приїжджає молодший панич. Розпились селяни, розледачіли, почали з’являтися злодії.

Уляна одружилась з Петром Вареником. Через три місяці "послав Бог Петрові сина Івана" (Чіпчиного батька). Василь Семенович взяв його до себе в горниці. А й ледащо Уляни син, одна шкода з його!

Примітка: Справжнім батьком Івася був Василь Семенович (дідусь Чіпки), від якого останній і успадкував панські вади.

Глава 11, Махамед

Мотря та Іван (син січовика Миріна Гудзя) жили спокійним, трудолюбивим, чесним хліборобським життям. Такого життя бажали й своїм дітям: Максиму, Василю та Ониську. Найщиріше до роботи брався Максим. Та швидко йому те набридало. Все давай нове заняття! Ні настрахати його, ні заставити не можна. Таку неспокійну, запальну натуру успадкував він від діда-січовика.

Не боявся Максим нікого і нічого. Якось на хлопчика погнався здоровенний бугай. Та не злякався малий, пожбурив грудкою межи очі, а сам втік. Бугай, погнавшись за хлопчиком, розпорює черево об паркан і помирає. Максим тільки посміявся з того.

Виріс Максим: "Високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як із заліза збитий.., ..співун-реготун, він був перший красень на селі". Він мав гострий язик та веселу, безбоязну натуру. Молодіж любила його та корилась йому. Прозвали люди Максима "Махамедом".

Стали жалітись люди на нього – шкоду, капості людям робить. Хотів батько одружити сина. Та той мало не побив тестя на вінчанні.

Розледачів, спився. Мучився з ним батько, не міг напоумити сина… Та й оддав у москалі. Спокійно стало в селі.

Померли старі батьки. Онисько з Василем не поділили батьківське добро, почали ворогувати. Розтратили майно на суди, збідніли… та й помирились.

Глава 12, у москалях

Погнали москалів аж у Московщину. Жили у брудних, смердючих казармах. Муштрували їх, били. Це здавалось гірше каторги. А Максимові – за іграшку. Одне тільки нудився від рутини. Став пити. Якось вночі пішов з іншими москалями в шинок. Повернулись п’яні під ранок. Максим узяв усю вину на себе. Після того став душею москалів. Поважали й шанували Махамеда.

Якось Максим разом з двома москалями попросились "на прокормлєніє".

Пішли до шинку. Побили шинкаря за те, що не давав їм горілки безкоштовно. Через тиждень вернулись у город із цілою купою грошей. Спочатку такі походи будили у душі Максима сум і острах. Та згодом він звик. Цілком оддався тій роботі. Незабаром став унтер офіцером.

Глава 13, Максим – старшим

Максим стає старшиною. Зіпсувало його те старшування. Почав гордувати нижчими від себе, а найбільше – земляками. Бути старшиною було не до душі Максимові – ні поговорити з ким по душам, ні побитись. Починає освоювати граматику. Вивчив азбуку. Згодом надокучила йому та грамота. Хотілося гуляти, битися, воювати. Став дбати тільки про себе. Обзавівся повійницею.

1848 рік. Війна. Максим зі взводом пішов воювати. Кидався у саме пекло, рубався запекло. Оборонив знамено від ворога. За те його призначають фельдфебелем. Отримав відзнаку за оборону знамена. Закінчується війна.

Покинув Максим пити. Покинув і повію свою. Через його руки проходить багато грошей і добра. Постійно від того й собі якийсь шматочок урве. Назбирав багато грошей і одежі. Мріє про сім’ю.

Явдошка – дочка москаля Терьохи та Меланії – з дитинства жила безпритульним життям у злиднях.