Андрій Кокотюха — Гімназист і Чорна Рука (стислий переказ)

Детективна повість "Гімназист і Чорна Рука"

Твір опублікований у 2016 році, у ньому згадуються події Революції Гідності і початок війни у 2014 році. Події повісті відбуваються у Києві, головний герой – Юрко Туряниця, восьмикласник, який навчається у Першій зразковій київській гімназії.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Якось Юрко отримав записку від Чорної Руки. У ній йшлося про те, що хлопець повинен принести тисячу гривень у спалений дім на Подолі. У записці стояв чорний слід від долоні з розчепіреними пальцями. Юрко не знав, хто такий чи така Чорна Рука, але у його класі уже були жертви. Першим був Коля Моховий. Він проігнорував записку Чорної Руки, але наступного дня батьки Колі дізналися, що він ходить у комп'ютерний клуб і грає на гроші. Коли батьки нагрянули в клуб з поліцією, то з'ясувалося, що там працював тоталізатор, ставили живі гроші. Щоб Колю не вигнали з найкращої гімназії Києва, батько тримав усе в таємниці від директора. Адже у гімназії діяли суворі правила, за порушення яких одразу виганяли.

Юрко ріс у забезпеченій сім'ї. Тато Юрка, інженер Іван Туряниця, працював у міжнародній компанії. Там працювала і мама Раїса на посаді старшого бухгалтера. Батьки не надто контролювали сина, але Юрко Туряниця вчився непогано. Отримавши погрозу від лиховісної Чорної Руки, гімназист навіть не розумів, які ж у нього "гріхи". Не зважаючи на це, він взяв гроші і пішов у вказане місце.

Юрко дістався покинутої будівлі, яку торік підпалили волоцюги. Юрків тато якось читав у газеті, що волоцюги серед білого дня побилися, одного вбили, і щоб замести сліди, запалили будинок. Така жорстокість ще дивувала маму, але не тата і Юрка, бо зовсім недавно Києвом бігали натуральні вбивці, озброєні пістолетами, кастетами, битами й молотками. В центрі міста рвалися справжні бомби, навіть серед білого дня, горіли машини, батькову теж спалили вночі, бо прикрасив її синьо-жовтим прапорцем.

У будинку хлопець спершу побачив сірого бульдога, а в сусідній кімнаті – мертвого чоловіка у калюжі крові. Хтось цього чоловіка вбив.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Юрко уже позадкував, як з'явився чоловік з пістолетом. Він був низенький, зовсім не страшний, опецькуватий, кирпатий, з невеличким кумедним черевцем, кругленькими рожевими повнявими щоками та густими чорними вусами. То був Шпиг Назар Захарович, капітан міліції у відставці. Зараз він був власником приватної пошукової контори і її єдиним працівником. Юрко розповів, що прийшов сюди хвилин п'ять тому, що нічого не знає про мертвого і собаку. Шпиг віддав собаці свій шматок хліба з ковбасою. Хлопець мусив розповісти, що прийшов сюди через Чорну Руку.

Юрко зізнався, що ці гроші збирав на годинник, який хотів купити в однокласника з прізвищем Голіцин. Той хлопець пишався, що його дід був з давнього дворянського роду, який породичався з давнім козацьким родом Безпалих. Почувши про прізвище Голіцин, Шпиг сказав, що то справжні зрадники, які продалися за дворянські титули. Також Шпиг порадив бути обережним, бо Голіцин міг продавати годинник потай від батьків.

Під час розмови Шпиг і Юрко почули, як хтось наближається. Детектив швидко поволік Юрка через прохідну кімнату з мерцем у іншу, дальню. Там було старе ліжко, під яким Юрко і заховався. А Шпиг вийшов назустріч тим, хто заходив до кімнати. Бульдог спершу ткнувся за Юрком, але хлопець махнув рукою – йти геть.

Чоловіки, які прийшли, мали прізвище Медвідько і Стрельцов. Перший був полковником, а другий – керівником приватної охоронної фірми. Юрко відчував, що Шпиг і Медвідько були не надто раді бачити один одного. Усі троє знали ім'я вбитого – Яків Зозуленко. Шпиг сказав, що знаходиться на своєму місці, бо знав, що знайде тут тіло Зозуленка, а опинився тут, бо надає послуги з розшуку різним приватним особам. Зараз він діяв в інтересах Галини Добрянської, відомої свого часу акторки, у якої вкрали брошку у вигляді метелика. Можливо, цю брошку вкрав Зозуленко, якого підмовила зробити це Ілона – молода учениця Добрянської.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Юрко відчував, що Стрельцов не вірить відставному міліціонерові. Втрутився Медвідько і сказав, що Шпиг мусить дати письмове пояснення. Коли Шпига попросили на вихід, Юрко налякався, що зараз тут почнуть все обшукувати і знайдуть його. Та раптом Шпиг сказав, що собака кудись їх хоче повести. Чоловіки побігли, а Юрко чудово все зрозумів: Шпиг зробив усе так, щоб хлопець зміг втекти. Тож Юрко вискочив через вікно, за ним побіг бульдог.

Вдома Юрко розповів вигадану історію про те, як знайшов собаку. Випадково, коли тато сказав слова "англійський джентльмен", а собака гавкнув, усі зрозуміли, що його кличка – Джентльмен.

Хлопець почав доглядати за бульдогом і трохи призабув прикру пригоду в занедбаному будинку. Та не довго радів хлопець, бо тато знайшов оголошення, в якому шукали саме Джентльмена. Отож, вони повезли собаку до однієї багатої родини. Виявилося, що собака належав дівчині на ім'я Ліза, яка недавно теж стала ученицею Юркової гімназії. У Лізи була мама і вітчим з прізвищем Раєвський, який працював у мерії. Вихованням дівчини займалася родичка Раєвського. Під час розмови Юркового тат і Раєвського з'ясувалося, що вітчим сам наказав охоронцеві позбутися собаки. Це Юрко зумів підслухати, коли чоловіки розмовляли у кабінеті. Раєвський запропонував гроші Івану Туряниці, тільки щоб той забрав собаку собі. Юрків тато відмовився від грошей, але собаку забрав. Залишилася одна умова: Ліза може гуляти з Джентельменом, коли Юрко буде вигулювати тварину. Звісно, в присутності родички, яка займалася вихованням дівчини.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Відтоді Юрко мав нове заняття: вигулював собаку, годував, прибирав за ним. За всіма новими клопотами віддалилася історія в покинутому домі на Подолі. Та й Чорна Рука про себе не нагадувала.

Якось Левко Голіцин попросив Юрка затриматися після уроків, бо мав до однокласника важливу, як сам сказав, справу. Левко називав себе Левом і нащадком дворянського роду. Був Лев Голіцин слабосильний, блідий, намагався обходити бійки та інші небезпеки стороною. Нащадок дворян займався дрібного торгівлею. Дідівський годинник, який Лев домовився продати Юркові, був не єдиним його товаром. Цього разу Левко збирався продати Глібові Стороженку китайську статуетку. У класі Гліба Стороженка не дуже любили. Зовні він трохи нагадував щура. Знав не менше за інших, але й не більше. Голіцин боявся, що Стороженко не заплатить. Тому взяв з собою ще й Степана Мартинюка, високого і сильного хлопця, якого дражнили Шпалою. Він любив махати кулаками з найменшого приводу. Юрко пішов з цікавості, за компанію.

Зустрілися хлопці у комп'ютерному класі після уроків. Коли Стороженко уже заплатив, то виявив, що рука статуетки була відірвана і приклеєна. І саме зараз вона відвалилася. Почалася сварка, Стороженко наказав повернути гроші і замахнувся, жбурнув у Голіцина відірваним шматком порцеляни. Мартинюк зловив "кулю" на льоту. Далі полетіла злощасна статуетка. Її зловив уже Юрко. Голіцин вихопив у Юрка статуетку і жбурнув її в Стороженка. Той нагнувся, і статуетка полетіла у величезний монітор, з якого завтра повинна була транслюватися міжнародна конференція. Спершу в моніторі зробилася тріщина, а потім він упав на підлогу.

Хлопці одразу втекли, Голіцин запропонував усім мовчати, бо ніхто їх там не бачив. Стороженко попередив, що коли його вирахують, то здасть усіх. Він почав говорити про те, що хлопці повинні платити йому за мовчання.

Наступного ранку у гімназії директор Марко Іванович Андронакі всіляко намагався дізнатися, хто ж винен. Учням заборонили виходити з класі, лише у вбиральню. Ті, хто ітиме туди, матиме шанс зайти до директора чи до свого класного керівника і назвати ім'я чи імена порушників, або самому зізнатися. Тепер підозрювали кожного, кому потрібно було в туалет.

Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Ніхто так і не дізнався нічого. Директор знову покликав усіх до актової зали. Цього разу він сказав, що незрозуміло, хто й для чого приніс до школи порцелянову фігурку. З неї нема практичної користі, а всі учні – люди сучасні і практичні. Тож розслідування припиняється. А потім директор заявив, що пишається всіма й кожним за те, що ніхто не здав товаришів, що у гімназії немає зрадників.

Коли гімназисти йшли додому, Голіцин покликав Юрка і сказав, що Стороженко не здав їх, бо налякався: Чорна Рука написав йому записку: "Скажеш, хто насправді розбив монітор до ранку не доживеш". Голіцин вважав, що Чорна Рука за них. Юрко ще більше заплутався. Чорна Рука одних лякає, інших рятує.

Юрко Туряниця знову зустрівся з Назаром Шпигом в Ботанічному саду і нарешті дізнався правду. Шпиг розповів, що жодних брошок ніхто не крав. Він брехав, ті двоє чудово це знали, але підігравали. Справжня втрата Добрянської значно цінніша за якусь цяцьку. Це щоденник її старшого брата Олеся, який був учасником бою під Крутами. На честь цього оЛеся називали усіх хлопчиків у родині. Він не загинув і залишив після себе унікальний щоденник, у якому описує, як усе почалося, пише про свої почуття і відчуття. Скаржиться на старших, які не давали йому прорватися на самий перед. Називає всі прізвища, які знав і про які потім дізнався. Словом, безцінні свідчення очевидця й учасника того легендарного бою. Олесь, правнук пані Галини, теж пішов воювати за Україну, як і той, на чию честь він був названий. Вже другий рік на Донбасі, був поранений, лежав у госпіталі. Це він подав ідею назвати вулицю іменем юного гімназиста. Але колишні комуняки не хочуть цього. Про подвиг Добрянського майже невідомо, противники почали вимагати доказів. Тут і про щоденник згадали. Ось чому його викрали. І цей щоденник потрібний Стрельцову! Поліції відомо: правнук шукав крадія.