Андрій Кокотюха — Гімназист і Чорна Рука (скорочено)

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Розділ 1. Тут київський гімназист іде назустріч небажаній пригоді

Юрко Туряниця – восьмикласник, який навчався у Першій зразковій київській гімназії. Якось Юрко отримав записку від Чорної Руки. У ній йшлося про те, що хлопець повинен принести тисячу гривень у спалений дім на Подолі і залишити гроші у великій кімнаті. У записці стояв чорний слід від долоні з розчепіреними пальцями.

Першою жертвою Чорної Руки у їхньому класі був гімназист Коля Моховий. Хлопець вирішив проігнорувати записку, але наступного дня батьки Колі дізналися, що син замість додаткових занять із французької мови ходив у комп'ютерний клуб і грав на гроші. Згодом батьки нагрянули в клуб з поліцією і з'ясувалося: там працював тоталізатор, ставили живі гроші. Коля хоч і грав, та ніколи нічого не вигравав. Це найбільше розлютило його батька. Щоб Колю не вигнали з найкращої гімназії Києва, батько тримав усе в таємниці від директора. Адже у гімназії не було попереджень: якщо порушив правила, одразу переходиш у звичайну школу.

Перша зразкова далеченько, вглибині Печерська. Поряд не було зручного виходу з метро, не зупинявся наземний транспорт. Тато Юрка, інженер Іван Туряниця, працював у міжнародній компанії, але був категорично проти, аби сина возити машиною. Юркова мама Раїса працювала з татом на тій самій фірмі старшим бухгалтером. Поки Юрко Туряниця був малий, йому не надто подобалася довга дорога до гімназії. Та потім він зрозумів, що любить повертатися пішки з гімназії додому. Батьки завжди приходили пізно, сина після школи не контролювали, лиш дзвонили на мобільний. Юрко вчився непогано, бо боявся підвести батьків. Він розумів, що коли вчитиметься десь ближче, то буде більше батьківського контролю.

Отримавши погрозу від лиховісної Чорної Руки, гімназист Туряниця не знав, що робити. Хотів навіть звернутися до поліції. Юрко не уявляв, що на нього має Чорна Рука, але рушив назустріч пригоді.

Розділ 2. Тут київський гімназист знайде щось страшне

Юрко добре знав Поділ, бо тут народився, але потім із сім'єю переїхали на вулицю Петлюри, в самісінький центр Києва. Що ближче підходив, то більше хвилювався. Йому здавалося, що привертає увагу перехожих. Та це було не так, бо Юрко був звичайним хлопцем: ластовиння на лиці, два невеличких шрамики на лівій щоці (в ранньому дитинстві перехворів на віспу).

Хлопець наблизився до зарослого київського узгір'я. Покинута будівля була місцями ще чорна від кіптяви – горіла влітку. Юрків тато якось читав у газеті, що волоцюги серед білого дня побилися, одного вбили, і щоб замести сліди, запалили будинок. Така жорстокість дивувала маму, але не тата і Юрка, бо зовсім недавно Києвом бігали натуральні вбивці, озброєні пістолетами, кастетами, битами й молотками. В центрі міста рвалися справжні бомби, навіть серед білого дня, горіли машини, батькову теж спалили вночі, бо прикрасив її синьо-жовтим прапорцем.

Зазначений у записці будинок стояв майже в самому кінці вулиці. Юрко зайшов всередину і гукнув: "Агов! Я тут! Я прийшов! Хто тут?". Та було тихо, а потім з'явився сірий песик, бульдог, який хотів їсти. Юрко дав йому бублик, який прихопив уранці з дому. Оминувши бульдога, який догризав бублик, гімназист пройшов до кімнати, потім ступив далі, в сусідню, меншу кімнату. Там лежала мертва людина в калюжі крові. Хтось цього чоловіка вбив. Юрко позадкував, але почув за спиною кроки. Раптом він почув: "Ти що тут робиш, га?"

Розділ 3. Тут Юрко знайомиться з детективом Шпигом

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

Юрко повернувся лицем до небезпеки, побачив пістолет, але чоловік скоро опустив дуло. Він був низенький, зовсім не страшний, опецькуватий, кирпатий, з невеличким кумедним черевцем, кругленькими рожевими повнявими щоками та густими чорними вусами. Чимось він був схожий на бульдога, який саме забіг усередину. На сумці Юрка був герб гімназії, тож чоловік зрозумів, що хлопець – гімназист. Вони почали спокійно говорити, ніби й не було мертвого тіла в порожній кімнаті. Юрко навіть почав трохи заспокоюватися. Чоловік спершу подумав, що собака належить Юркові, адже такі собаки не гуляють вулицями просто так. Тим більше не залазять у порожні будинки, де лежать трупи. Під час розмови Юрко дізнався, що коротуна звати Шпиг Назар Захарович, він капітан міліції у відставці. Зараз він був власником приватної пошукової контори і її єдиним працівником. Юрко розповів, що прийшов сюди хвилин п'ять тому, що нічого не знає про мертвого і собаку. Шпиг віддав собаці свій шматок хліба з ковбасою. Хлопець мусив розповісти, що прийшов сюди через Чорну Руку.

Розділ 4. Тут гімназист розповідає про капості й погрози Чорної Руки

Юрко показав аркуш відставному міліціонеру. Хлопець додав, що двоє з тих, хто отримав такого листа і не виконав вимоги Чорної Руки, справді мали халепу. Після того третій, Юрків товариш Василь Черниш, повірив і послухався. Юрко розповів, що зібрав усе, що міг: гроші, які наколядував, які дали хресні, а ще здав макулатуру і кришечки пластмасові з пляшок. Він хотів за ці гроші купити годинник на ланцюжку, який продавав однокласник Голіцин. Той хлопець пишався, що його дід був з давнього дворянського роду, який породичався з давнім козацьким родом Безпалих. Шпиг сказав, що той козацький рід гетьмана Безпалого – зрадники, які продалися за дворянські титули. Юрко хотів купити годинник, який дідові Голіцина російський цар колись пожалував за вірну службу. Шпиг порадив бути обережним, бо Голіцин міг продавати годинник потай від батьків.

Шпиг розпитав Юрка про Чорну Руку і дізнався, що почалося все місяць тому. Спершу записку отримав Коля Моховий, потім Володька Зубко. Колько викинув записку Чорної Руки в унітаз, а потім батьки дізналися, що син грає в комп'ютерні ігри на гроші. Добре, що Блоха (класна керівничка Блоховська, яку директор Андронакі називає Залізною Леді) не дізналася. Володька Зубко отримав записку через тиждень після Колі. Володька може й приніс би гроші, але бабуся захворіла, бігав по аптеках з рецептами, закрутився. А за якийсь час Блоха потягнула його до Андронакі. Якось випливло, що Володька писав шпаргалки на контрольних з математики в есемесках і пересилав відразу кільком учням. Пощастило, що Володька геній алгебри і на всіх шкільних олімпіадах честь гімназії відстоює. Шпиг порадив шукати слід паскудного хлопця серед гімназистів.

Раптом знадвору почулося, що хтось наближається. Не один чоловік сюди поспішав. Юрко не зміг приховати паніки, яка охопила його. Та відставний міліціонер міцно схопив Юрка за карк і стрімко поволік через прохідну кімнату з мерцем у іншу, дальню. Пес дріботів за ними, думаючи, що це така гра. У кімнаті було старе ліжко, і Юрко заліз під нього. Шпиг вийшов назустріч тим, хто заходив до кімнати. Бульдог спершу ткнувся за Юрком, але хлопець махнув рукою – йти геть. Пес на диво послухався.

Розділ 5. Тут гімназист усе чує, нічого не бачить, і розуміє – всі один одному брешуть

Юрко принишк. Шпиг звернувся до якогось пана на прізвище Медвідько, називаючи його полковником. Юрко вловив, що Медвідько присвистує, коли говорить. У розмову втрутився третій голос, у ньому брязкав метал. Він зупинив Шпига і Медвідька, які були не надто раді бачити один одного. Прізвище того чоловіка було Стрельцов. Шпига запитали, як він опинилися на місці скоєння злочину, що може сказати по суті цієї справи. Грізний Стрельцов навіть знав ім'я трупа – Яків Зозуленко. Шпиг сказав, що знаходиться на своєму місці, бо знав, що знайде тут тіло Зозуленка, а потім запитав, що робить тут не просто рядовий працівник, а цілий керівник приватної охоронної фірми? Невже солідна організація так зацікавилася звичайним крадієм на прізвисько Зозуленко? Стрельцов спитав Медвідька, чи завжди Шпиг так поводиться. Той відповів, що коли Шпиг ще працював, то департамент зазнав з ним горя. Все ж Шпиг розповів, що після звільнення надає послуги з розшуку різним приватним особам. Зараз він діяв в інтересах Галини Добрянської, відомої свого часу акторки. Помешкання старої акторки обікрали. Поцупили дорогу для неї річ – брошку у вигляді метелика. Вона мала підозру, і вирішила – краще перевірити без зайвого шуму і домовитися по-доброму. Адже там, на думку Добрянської, не обійшлося без колеги по роботі, молодшої товаришки, яка ходила до пані Галини на уроки майстерності. Добрянська не продавала ні за які гроші свою коштовність, тож учениця вкрала. Звали її Ілона. Виявилося, що полковник знав її. Юрко відчув: там усі розуміють один одного з пів слова. Шпиг вів далі: Ілона випадково зустріла професійного крадія Зозуленка, і вони стали близькими друзями. Слово за слово – підбила Ілона свого приятеля на крадіжку. А той справу зробив – і втік. Ілона в ногах валялася, каялася, молила не видавати. Саме сюди по обіді мав прийти утікач. Шпиг хотів його тут зловити, але хтось побував тут раніше.

Юрко відчував, що Стрельцов не вірить відставному міліціонерові. Втрутився Медвідько і сказав, що Шпиг мусить дати письмове пояснення. Бо Зозуленко завдав людям, чиї інтереси тут представляє шановний пан Стрельцов, значно більшої шкоди. А головне – діяв він не один. Медвідько заявив, що точно знає, хто вбив Якова Зозуленка. І особа ця – серйозний злочинець, озброєний і небезпечний. Діяли вони разом. А потім компаньйон уколошкав свого товариша.

Коли Шпига попросили на вихід, Юрко налякався, що зараз тут почнуть все обшукувати і знайдуть його. Та раптом за стіною почався якийсь дивний рух. Бульдог гавкнув кілька разів, Шпиг сказав, що собака кудись їх хоче повести. Чоловіки побігли, а Юрко чудово все зрозумів: Шпиг зробив усе так, щоб хлопець зміг втекти. Тож Юрко вискочив через вікно, у якому не було шиби. У падінні кепка впала з голови, та віддалившись, Юрко побачив бульдога із загубленим кашкетом у міцних зубах.

Розділ 6. Тут родина гімназиста дізнається, як звати її нового несподіваного члена

Юрко привів нового друга додому і розповів вигадану історію про те, як його знайшов.