Леся Воронина — Таємне Товариство Боягузів, або засіб від переляку № 9 (скорочено)

Леся Воронина

Повість "Таємне Товариство Боягузів,

або Засіб від переляку № 9"

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 1. Кактус показує колючки

Я обережно визирнув з-за рогу будинку й одразу ж відсахнувся: біля мого під'їзду стояв Кактус (волосся у нього стирчало на всі боки, як колючки кактуса), або Сашко Смик. З ним ми знайомі з дитинства, живемо у сусідніх квартирах. Кожна наша зустріч закінчувалася якщо не бійкою, то штурханами. Ми з Сашком завжди були однакові на зріст і сили в нас були рівні. Але після літніх канікул Сашко виріс одразу на дві голови й накачав м'язи. І перша наша сутичка закінчилась моєю поразкою. Я кожного разу тікав від Сашка, як звичайний боягуз. Кактус дразнив мене "поганський Паганіні", бо я грав на скрипці і носив футляр з нею. Справжнє моє ім'я Клим Джура. Одного разу Сашко напав, я тікав і став на люк, який раптом почав м'яко вгинатися під моїми ногами, і я шкереберть полетів у чорну прірву.

Розділ 2. Я стаю піддослідним кроликом

Була темрява, чулися звуки. Почувався так, ніби дивлюсь кіно, а все, що зі мною відбувається, це якась комп'ютерна гра. Світло спалахнуло зненацька і засліпило. Я був посеред великої абсолютно порожньої зали. Стіни були глухі, без жодного вікна, а підлога під ногами злегка вібрувала. З однієї стіни з'явився невеличкий отвір, і звідти вискочила таця з бутербродами і томатним соком. Я відчув, що й справді страшенно зголоднів.

Почувся механічний голос, який привітав мене у секретній лабораторії ТТБ (Таємне Товариство Боягузів). З'явився екран, який показував, як я тікаю від Сашка. Стало соромно, я заплакав. Але голос запитав, чи хочу взяти участь в експерименті: стати першою людиною, на якій випробують засіб від переляку. Я згодився. Звичайно, тоді я собі не міг уявити, до яких неймовірних наслідків призведе ота моя необачна згода!

Розділ 3. Знайомство з Жуком та Зайцем

Я стояв посеред незнайомої вулиці. Вигляд у мене був дурнуватий: волосся скуйовджене, сорочка розхристана, джинси в якихось іржавих плямах. В руках я судомно стискав обшарпаний футляр зі своєю нещасною скрипочкою. Здавалося, я потрапив у "Приховану камеру".

Мене ніби в спину хтось підштовхував йти певним шляхом. Врешті я опинився біля старого будинку з іржавою залізною брамою, на якій висів великий старовинний замок. Я торкнувся воріт, і вони легко відчинилися. Ледве я ступив крізь хвіртку, ворота за мною заклацнулися. Серце в мене сильно закалатало. Знайомий жіночий голос сказав, що ми на місці. Навпроти мене стояла молода білява жінка, обличчя якої здалося мені страшенно знайомим, вона наказала заходити в сад і тренуватися. З кущів саду викотився живий клубок з двох хлопців, які били один одного і викрикували: "Засіб від переляку номер один! Засіб від переляку номер сім! Засіб від переляку номер чотири!". Врешті, вони розчепилися і привіталися. Один з хлопців був кругловидий, зі смішними довгими, мов у зайця, передніми зубами. А другий, чорнявий, з чорними як смола очима й густими насупленими бровами.

Розділ 4. Підготовка до секретної операції

У мене раптом зник страх і охопили цікавість і бажання приєднатися до Зайця й Жука (так я подумки прозвав своїх нових знайомих, згодом виявилося, що у хлопців були саме такі прізвиська).

Жук і Заєць сіли під дашком дерев'яного грибка (такі бувають на усіх дитячих майданчиках). Чорнявий взяв дошку з грибка, яка виявилась папером. Жук розгорнув його на колінах. Пильно придивився до якихось позначок на папері, поводив пальцем по чітко намальованій схемі й сказав, що сьогодні я о 21 годині маю стояти під банком. Одягнути треба було щось діряве й брудне і треба буде грати пісеньку про байбачка. Раптом Заєць і Жук заспівали:

По світу я попобродив,

І байбачок зі мною.

Побачив я чимало див,

І байбачок зі мною.

І мій завжди, і мій завжди,

Мій байбачок зі мною,

І мій завжди, і мій завжди,

Мій байбачок зі мною…

Хлопці сказали бігти додому і готуватися. У руках я тримав папірець з адресою банку, планом-схемою і словами пісні про байбачка. Все відбулося так швидко, що я не встиг розпитати, що ж має відбутися ввечері.

Розділ 5. Чи можна порушувати клятву?

Я сидів у своїй кімнаті і дивився на годинник. На столі лежав клаптик паперу зі словами пісеньки про байбачка і планом банку. Цей будинок я і без того чудово знав. Просто тут працювала моя бабуся прибиральницею. Влітку я часто ходив з нею на роботу і допомагав

Може, я втрапив до банди грабіжників, і вони хочуть викрасти золоті зливки з броньованих підвалів? Але ж там купа озброєних охоронців і камери спостереження. Раптом до кімнати зайшла бабуся і принесла пиріжків з м'ясом. Бабуся Соломія гарно готує і дуже любить квіти, до яких нікого не пускає. Квіти в нашому помешканні і в сільській садибі, де бабуся жила влітку, доглядала лише вона. Я жив з бабусею Солею, бо мама з татом уже півроку працюють на розкопках піраміди в Єгипті.

Я вхопив пиріжка і вискочив з квартири. До зустрічі залишалося 20 хвилин. Здається, я втрапив у якусь хитро розставлену пастку і клятва, яку я дав членам Таємного Товариства Боягузів, зв'язала мене по руках і ногах.

Розділ 6. І байбачок зі мною…

Були сутінки, накрапав дощ. Біля центрального входу до банку Жука і Зайця не було. Та раптом приїхав кумедний візочок, який штовхали хлопці, убрані в яскраві циркові костюми. У великій клітці з дротяним колесом усередині швидко перебирав лапками… байбачок. Заєць грав на дивному музичному інструменті мелодію пісні, а мені дали стару обшарпану скрипку-четвертинку, на якій вчаться грати шестирічні малюки. Мені надягнули блазенський ковпак і чорний плащ, розшитий золотими зірками, і я слухняно, мов дресирована мавпочка, почав і собі пританцьовувати на місці й хитати головою, подзенькуючи пришитими до ковпака дзвіночками. Вирішив не співати, але раптом почув свій тремтячий голос, який жалісно затягнув пісеньку про байбака.

Розділ 7. Напад на банкіра

Поступово навколо нас почали збиратися люди. Хтось укинув до візочка гривню, хтось поклав цукерку, а якийсь чоловік із кейсом у руках усміхнувся і спитав, чи байбачок вміє віщувати майбутнє. Байбачок умить припинив крутити колесо, понишпорив на дні клітки й двома лапками витягнув папірець. Прочитавши папірець, чоловік зблід і пішов до свого блискучого чорного автомобіля. Люди довкола нас здогадалися, що байбак навіщував щось погане. Раптом приїхав мотоцикл, на якому сиділо двоє чоловіків у масках. Один в кілька стрибків опинився біля дядечка, якому щойно ворожив наш байбачок, висмикнув у нього з рук кейс і так само блискавично підскочив до мотоцикла. Грабіжники зірвалися з місця і зникли. Мені здалося, що оті двоє на мотоциклі нагадують… моїх маму й тата. Одна тітка закричала, вибігло троє здоровезних охоронців. Вони кинулися до пограбованого чоловіка і повели у банк. Жук сказав тікати. Кудись зникло їхнє блазенське вбрання. Тепер переді мною стояли два школярі у костюмах. З мене скинули ковпак і плащ. Я почав повільно задкувати, але перед тим як зникнути, устиг підняти папірець, що байбачок витягнув для банкіра. Там було написано: "Зараз тебе пограбують!".

Розділ 8. Гра у заховані скарби чи пограбування?

Заєць і Жук заштовхали мене у двір якогось покинутого будинку. Жук сказав, що перше випробування я пройшов, але це лише початок. Хлопець спитав, чи взяв я план, але я сказав, що знаю цей банк, як власну кишеню!

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Розділ 9. Знайомий ротвейлер

Ми із Зайцем та Жуком стояли посеред маленького двору, захаращеного непотребом. На цьому дворі я знав один секрет: блукаючи підвалами банку, який прибирала моя бабуся, я виявив невеличкі двері під сходами, я розгріб завал, що там був, і вийшов на це невеличке подвір'ячко. Так я знайшов потайний вхід до банку. Ми з хлопцями пішли темним підземним коридором. Ясно було, що ми йдемо на пограбування. І я чудово усвідомлював, що нас от-от схоплять. Раптом на хлопців напав Бакс – місцевий ротвейлер, якого випускають вночі охороняти банк. Та я знав собаку, він не становив небезпеки.

Нічна пригода вже починала мені подобатися. Ми опинилися біля броньованого вікна на всю стіну. Тут був розташований кабінет директора. Хлопці дивними витягли з шибки два невеличкі кружальця, просунули руки крізь отвори всередину і, натиснувши на ручки вікна, розчинили його навстіж. У камери стеження Жук поцілив якимись кульками. Хлопці впевнено, ніби вони бували тут сотні разів, підійшли до величезної картини, яка від натиску почала роз'їжджатися, відкриваючи вузенький прохід у глибину стіни.

Розділ 10. Криївка блакитних жаб

Ми ступили крізь отвір у стіні і я почув пронизливе сюрчання, а згодом – шалений галас. Те, що відкрилося нашим очам, було настільки дивним, що я навіть не встиг злякатися. У великому басейні, встеленому водоростями й лататтям, у зручних кріслах сиділи космічні прибульці. Істоти скидалися на велетенських жаб та ще й яскраво-блакитного кольору. Морди у потвор були сині, а банькаті очі світилися червоною барвою. Кожна жаба мала столик з частуванням: хробаки, мухи і жуки.

Поки жаби нас не бачили, Жук спрямував на жаб'ячий бенкет маленьку відеокамеру. Заєць витягнув уперед руку з якимось приладом і почав робити якісь вимірювання. Із бічного коридору до нас раптом кинулася істота. Ми прожогом кинулися до рятівного отвору у стіні, тікали коридорами і опинилися нарешті на захаращеному подвір'ї.

Жук сказав, що я витримав і друге випробування. А Заєць сказав, що ці хижі прибульці таємно заволоділи вже половиною світу. Цей банк – їхня головна база. Космічні окупанти вирощують тут мутантів-перевертнів і посилають їх на таємні завдання. Вони навчилися проникати в людську свідомість і підкоряти людей своїй волі і заразили майже все людство страшним вірусом страху.

Я запитав, як же ми можемо боротися проти прибульців, коли ми самі – боягузи, і називаємося Таємне Товариство Боягузів. Та хлопці сказала, що цьому й увесь секрет. Вірус страху найперше вражає хоробрих. У них зовсім немає імунітету.