Валентин Чемерис — Вітька + Галя, або Повість про перше кохання (скорочений переказ по главам)

Стислий переказ, виклад змісту

Валентин Чемерис

Вітька + Галя, або Повість про перше кохання

Стислий скорочений переказ по главам, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Частина перша. Дуель

25 липня 1964 року в селі Великі Чаплі мала відбутися дуель: Вітька Горобець з Петром Білим мали стрілятися вогнепальною зброєю. Першим мав стріляти Вітька. Секунданти: Федько Котигорошко (старший) та Юрко Гречаний.

Ввечері перед дуеллю Федько Котигорошко повчав Вітьку, що цілу ніч спати не можна. Врешті, Федька покликала мама.

Вітька зітхає: може це його остання ніч, а завтра лежатиме з простреленими грудьми. Батько кличе Вітьку. Під вусом Батька мигнула ледь помітна іронічна посмішка і зникла. Хлопець хоче спати, але згадує наказ секунданта ходити всю ніч по хаті і думати про даму свого серця. Хлопець натикається на стільці, батько кричить не заступати йому лампу, а мама подумала, що в сина болить живіт. Вона гріє пісок, щоб прикласти до живота. І так, з піском на животі, Вітька засинає.

Хлопцеві чотирнадцять неповних років, він відчайдушно закохався у Гальку Козачок, завтра він за неї стрілятиметься. Хлопець і дівчина знайомі з дитинства. Може, Вітька закохався тоді, коли Галька навчила його свистіти. Одного разу вона так засвистіла, що діда Свирида тіпонуло і оселедці, які він ніс з магазину, не загорнені, опинились у калюжі.

А скільки з Галькою та з Федьком Котигорошком було зроблено набігів на баштани і сади, скільки передрали гороб'ячих та сорочачих гнізд, скільки перекупалися у ставку, скільки переходили у школу, перехапали двійок, скільки билися і скільки мирилися… Вітька ніколи й не думав, що в Гальку Козачок можна закохатися! Але одного дня іншими очима глянув на неї: з довгою косою, чорними оченятами, тоненькою шиєю і маленькими грудьми.

Стислий скорочений переказ по главам, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Творчі муки Федька Котигорошка

Сказати про своє кохання Вітька наважився Федькові Котигорошку. Вони були дуже близькі приятелі. Федько вмів тримати язик за зубами. Друзі були не схожі. Вітька – високий, худий, з рідким білявим чубчиком, не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Федько – маленький, товстий, флегматичний, смаглявий (за що прозивали Жучком), мав дванадцять років. Здавалося, що Федько котився на своїх коротеньких ногах. Його сестра працювала в бібліотеці, і він мав можливість багато читати.

Федько радив негайно освідчитись у коханні, а потім вигукнув, що треба серенаду. Федько пояснив, що це пісня закоханих, у всіх іспанських романах закохані своїм дамам співають. Федько пообіцяв написати таку серенаду, що Галя сама за Вітькою бігатиме. Саме цього й хотілося Вітьці.

Федько написав такий вірш:

Дорогая Галю,

Я тебе кохаю.

Серце в грудях б'ється

І до тебе рветься.

В жилах кров вирує

І любов мою нуртує.

Світ мені не милий,

І не милі ріки.

Сам стаю я не свій,

Ти моя навіки,

Я навіки твій.

Вітьці сподобалося. Але не вмів співати. Федько рішуче підсмикнув штани (він доношував штани батька, і вони завжди злітали у важливі моменти) і бадьоро сказав, що щось придумають, бо якщо п'яні співають, то закоханим і сам бог велів. Вирішили хлопці піти разом. Тільки потрібні ще були гітара, сомбреро і місячна ніч. Гітару Вітька взяв у сестри. А сомбреро послужив солом'яний капелюх, який Вітька вкрав з опудала в діда Свирида.

Як на гріх, після обіду пішов дощ, і затяглася негода. Та нарешті на п'ятий день дощі вгамувалися. Ще кілька днів чекали місячної ночі. Одного вечора вигулькнув молодик.

Серенада

Опівночі хлопці спинилися біля очеретяного тину. Федько радив починати. Вітьчина рука смикалась на струнах, але серенада геть-чисто вилетіла з голови, Федько ззаду підказував. Вітька зажмурився і – наче з мосту у воду стрибав – щодуху загорлав:

Дорогая Галю,

Я тебе кохаю.

Серце в грудях б'ється

І до тебе рветься...

Соловейком Вітька заливатися не міг, а тому й далі кричав під тином скільки було сили:

В жилах кров вирує

І любов мою нуртує...

Вітя спробував було ніжніше, але вийшло голосніше.

Тим часом десь закудкудахкали кури, злякано гавкнув собака.Та Вітька, увійшовши в раж, нічого не чув, а горлав далі свою серенаду. Зненацька рипнули двері і на ганок вийшла… баба Хівря. Виявилось, хлопці переплутали хати.

Вітьку й Федька наче вітром здуло. Тут Федько придумав відіслати поштою вірш у газету, щоб його надрукували.

"Шановний товаришу Горобець!"

З того часу, як творчі муки Федька Котигорошка полинули до Києва, Вітька не знаходив собі місця. Чи надрукує газета їхній вірш? І Вітька жадібно гортав сторінки газет.

загрузка...

Одного ранку приятелі вирішили піти на пошту і запитати, чи немає їм листа. Раптом побачили, як до них йшла Галя. Вітьці здавалося, що вона пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою. Під час літніх канікул вона працювала листоношею. Вітька розгублено мовчав, бо всі думки повилітали з голови. Він не помітив, що Галя теж змінюється при зустрічі з ним. Галя запила, де Жучок. Він був за спиною Вітьки і раптом сказав, що Вітька закохався. І тої ж хвилини Вітька зірвався з місця і чкурнув.

Галя почала питати Федька, в кого закоханий Вітька. Пообіцяла за відповідь купити халви. Федько проговорився, сам того не розуміючи, що кохає Галю Вітька. Галя віддала Федькові лист для Вітьки.

Лист був з редакції, якій вірш "Як я Галю Козачок здорово кохаю" не сподобався.

Зілля, що приворожує...

На другий день, читаючи "У неділю рано зілля копала", Федько Котигорошко зненацька ляснув себе по лобі й голосно вигукнув, що треба Галю приворожувати. Хлопець побіг до баби Векли, котра добре зналася на травах і лікувала зіллям від усіх хвороб. Вона трохи не дочувала. Федько кричав про приворотне зілля, від крику його аж живіт заболів. Баба почула це і повела хлопця в хату, де напоїла якимось зіллям. Федько випив, бо хотів, щоб одчепилася і дала зілля для Вітьки.

І тут негадано в животі Федька так забурчало, що він, тільки ойкнувши, кулею вилетів з хати... Так і закінчилася історія з зіллям... Того дня Федько, раз у раз хапаючись за живіт, бігав у бур'ян та все бурчав, що глуха тетеря переплутала зілля.

Лише в надвечір'я Федькові трохи полегшало.

Федько готує агресію

Минув ще один день безнадійного Вітьчиного кохання. Галя Козачок пташкою пурхала по Чаплях, розносячи пошту, і не відала й не гадала, що готує Федько Котигорошко.

Котигорошок радив Вітьці переходити до дій. Він цілу ніч не спав і написав любовне посланіє від імені Вітьки. Послання було довгим, з багатьма звертаннями, порівняннями й зворотами. А вкінці було прохання призначити рандеву (побачення).

Лист мав віднести Федько.

Діалог про підготовку до штурму

Федько, після передачі листа, розповідав Вітьці, що Галя довго читала листа, довго стояла, а потім сказала, щоб Вітька приходив сьогодні о п'ятій годині. Федько пояснював, що робити: сісти з Галею на лавочку, зітхати, ніби збираєшся помирати, називати її "зіронько", "сонечко моє яснеє", "ясочко". Якщо ж вона скаже, що не любить, то казати "У-у, зміюко лукавая!".

Вітька Горобець більше розгубився й злякався, аніж зрадів першому побаченню. Куди й поділася його хоробрість. Одне діло самому тихенько кохати, а друге, коли вона каже "приходь".

На Голгофу!

І пішов Вітька Горобець на перше побачення до Галі Козачок, як на страту. За Вітькою покірно котився вірний Федько. Вітька сказав, лишити його одного. Федько сів край дороги. Хлопець уже був біля хати Галі, уже й далі пройшов, як раптом вибігла Галя. Вони сіли на лавочку.

Вітька побачив близько себе тоненьку дівочу шию з маленькою синьою жилкою. Та жилка швидко-швидко пульсує. Потім його погляд надибує традиційні дівочі ямочки на рожевих засмаглих щоках з ледь помітним ніжним пушком біля вух, ще вище Вітька бачить тонку брову, мов крило чарівної птиці. Яка ж вона гарна!

Вітька згадав, що пора зітхати. Він так зітхав, що Галя подумала, що Вітька вдавився. Дівчина попросила сказати Федьку, щоб більше не писав таких посланій. Потім згадала, що треба наносити діжечку води. Попросила допомоги у Вітьки.

Діжечка виявилася здоровенною бочкою, відер на тридцять. Добре, що підійшов Федько і допоміг. Удвох робота пішла значно жвавіше. "Я й не підозрював, що кохання таке важке", – зітхав Федько, тягнучи двадцяте відро. Після такої пригоди хлопці спали, як мертві.

О зміюко лукавая!!!

Другого вечора Вітька рубав дрова у Галі Козачок. А що він мав робити, коли, прийшовши на своє друге побачення, застав дівчину за прозаїчним рубанням дров.

Як і першого вечора, Галя кудись зникла. Та Вітька того не помітив. Він рубав дрова. Прийшов допомагати і Федько.

Ось тут і сталося...

Федько саме підняв над головою кувалду, щоб добре розмахнутися. Вітька сидів і тримав клина. Удару не було,бо Вітька побачив, як городом йшла Галя із сином чаплівського фінагента Петром Білим. Вона весело сміялася до нього, і Петро теж сміявся. "О зміюко лукавая!" – вимовив Вітька. Федько говорив: "Жінки, вони на все здатні". Хлопці пішли з подвір'я. Федько говорив, що це ще не страшна зрада. Згадати б хоча козака Чаплю, на честь якого назване їхнє село. Козак був добрий, але мав ніс довгий та гострий, наче дзьоб. Прозвали Данила через той ніс Чаплею. Він закохався у дочку шинкарки, красуню Оксану. Вона не хотіла козака з таким носом. Шинкарка сказала, що допоможе вмовити дочку. Отож Чапля й унадився в шинок і пропив увесь хутір, який шинкарка дала в придане Оксані, кола та вийшла за сотника.

Вітька вирішив викликати Петра на битву, на герць. "Тобто на дуель?" – уточнив Федько і запропонував себе за секунданта.

Стислий скорочений переказ по главам, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Пора вставати, Вітю, на дуель. А ти все ще спиш із гарячим піском на животі, закоханий мужчино чотирнадцяти неповних років.

Зранку Вітьку будить Федько і говорить, що вже пора. Вітька Горобець крокує попереду, як і годиться, з гордо піднятою головою, Федько Котигорошко, підтримуючи в пазусі самопал, котиться за ним слідом і важко зітхає.

1 2 3

Інші твори Валентина Чемериса скорочено: