Ніна Бічуя — Шпага Славка Беркути (скорочено)

Ніна Бічуя

Повість "Шпага Славка Беркути"

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

ПРО ТЕ, ЩО СТАЛОСЯ ПІЗНІШЕ

Був звичайний вечір з дуже раннім і першим снігом. Ліхтарі гойдалися від вітру, завіса снігу вгорі була білою, а внизу – зелена й синя від вогнів реклами.

Три хлопчики вийшли з магазину. В одного відстовбурчилася кишеня, яку він поплескав і сказав, що Надя завжди дає пляшку, і батько завжди до неї посилає, коли хоче промочити горло.

Один з двох інших хлопців зареготав, а інший – високий, у хутряній шапці – намагався йти осторонь. Хлопці зайшли у чужий двір, витягнули булку, оселедця і пляшку вина. Хлопець у хутряній шапці пити відмовився. Хтось надійшов, хлопці кинулись тікати, але високий хлопець спіткнувся об ящик і його зловили…

У дитячій кімнаті міліції записали його прізвище, адресу, номер школи. Немолода жінка картала хлопця і згодом випустила. Хлопець вийшов, не прощаючись.

ЧОТИРИ ПОРТРЕТИ

Юлько Ващук

Хлопець малював коней: і гривастих, і з широкими спинами, і тонконогих, і маленьких. Руками прикривав папір, не хотів показувати своїх коней. В кутку кімнати стояв рояль, але грати хлопець не любив. Батьки просили заграти, але відповідав, що не хоче. Годинами хлопчик сидить над роялем, але клавіші не дарують музику. І навіть бажання малювати зникає. Але потім знову малює своїх коней і чує музику, яку не дарували струни. Хлопчик думає: "Може, не такий уже він поганий? Просто музика буває різна?".

Хлопець не любить усміхатися, йому краще бути іронічним і суворим. У дворі іронічно дивиться на біганину дітей. А мати кличе додому, бо прийшла гостя-родичка. Батько просить хлопчика були ввічливим, відповідати на питання. Але як хлопчикові встановити різницю між добрим вихованням і лицемірством? Особливо, коли тобі лише 10 років.

Ввечері гасне світло, до світла свічки коні на малюнках стають таємничими. А потім приходить друг – славко Беркута. Хлопці в школі сидять за однією партою. Славко говорить, що бачив десь таких коней, Юлько після відходу друга спалює малюнки.

Юлько любить дивитися, як горить дерево, особливо, коли у грубці спалюють ялинку після свят. Любить туман і мжичку. У таку погоду він з батьком ходить старим Львовом. На Новому Львові будинки за татовими проектами, але гуляти люблять вулицею Руською.

Вдома Юлько заявив, що не гратиме більше, і Ріхтера з нього не вийде.

Лілі Теслюк

Сиділа за другою партою біля вікна і часто дивилася у шибки. Коли вперше з'явилась, то сьомий-Б ще був четвертим класом. Вона була незвичайною: дуже добре знала англійську мову (брат вчиться на англійському відділі в університеті), безліч разів виступала по телевізору в дитячих передачах, знімалась в кіно, вчиться у балетній студії. На перервах сиділа на учительському столі і перелічувала свої таланти. Однокласники звикли до цього, а Славко Беркута сказав, що може на руках ходити, і взагалі – в сорочці народився. А Лілі жартувала з його великих вух, як у єгипетських фараонів. Коли Лілі робила вибрики, то на зауваження вчителів відповідала, що більше не буде. Інколи у неї виникали незвичайні ідеї. Якось вона організувала курси англійської мови. Два тижні усе йшло добре, а одного разу Лілі не з'явилася. Виявилось, що "вчителька" каталася на ковзанах. Дівчинці було соромно, але вона сказала, що ніхто нікого не тримав, і "учням" теж треба було йти кататися.

Іншого разу дівчинка надумала ставити п'єсу про Попелюшку. Усе йшло добре, але виявилось, що вона геть не вміє співати. Замість неї за завісою мала співати дівчинка Ліда. Та в день вистави Лілі сказала, що вона хвора і свою роль віддала Ліді.

У день вистави Лілі замикається в кімнаті і перед дзеркалом вдає бідну Попелюшку. Молодший брат, почувши крики сестри, покликав маму, яка подумала, що Лілі марить… А потім була сварка, зовсім незаслужена, на думку Лілі.

Стефко Вус

Між горами лежало село, долі текла річка, над річкою стояла хата баби Олени. Славко пам'ятає, як у присінках за діжкою жив їжак, як недалеко від хати росла стара липа, як він купався у холодному потоці, як ходив по гриби. Жив у бабусі з сестрою Насткою. Бабуся дуже любила внуків, часто гладила Стефка і називала куликом та бідним сиротям. Коли померла бабуся, з міста по дітей приїхав батько, якого Стефко бачив зрідка.

Батько пив, про лад у квартирі не дбав, а мала Настя не могла дати ради. Стефко часто йшов з дому, не відвідував школи, у кишенях носив цигарки, залишені батьком на столі. У п'ятому класі залишився на другий рік. Єдиним спогадом про щасливі часи була сестра Настка.

Славко Беркута

Високим і сильним добре у світі. А якщо тобі вісім років, і ти скидаєшся на дошкільнятко, і болять ноги при кожному кроці? Але Славко не тримався стін, цього було досить у лікарні.

Два місяці хлопчик лежав у лікарні. Лікар вважав Славка справжнім мужчиною, бо витерпів хлопець багато. Хлопець кожного ранку мав надію, що все минулося. Його ноги були худі, тоненькі, як дві тички, коли настала зима – не втримався, взяв ковзани і катався крадькома кожного дня. Сталося чудо. Мама не могла повірити, що хлопець сам себе вилікував.

Тільки переможцем не завжди буваєш: задачі не розв'язувалися (кортіло списати у Юлька Ващука), вірші не запам'ятовувалися, а зранку так не хотілося йти до школи. Славко брався малювати як Юлько, але не виходило. Тато радив ніколи не робити щось тільки тому, що це роблять інші. "Шукай своє" радив.

Одного разу хлопець усвідомив, що час тікає. Коли гуляв з мамою по вулиці Міцкевича, побачив свій дитячий садок. Не побачивши там жодного знайомого обличчя (а недавно ж знав там усіх), став тихим і сумним. Згодом у музеї побачив мамонта і тяжко було дивитися на те, що лишилося від могутнього колись звіра.

Вперше потрапивши на фехтування, Славко був вражений. Спортсмени для нього були схожі на марсіан. А потім прийшло захоплення і розуміння того, що фехтування – це те, без чого тепер не обійдеться. Хлопчик зрозумів, що мусить домогтися свого.

Двоє дітей і місто

Дівчинка у синьому сарафані миє вікна на шостому поверсі. Під нею пливе вулиця, а у шибках видно хмари. Дівчинка бачить внизу солдатів, негра на моторолері, машини та пішоходів. На вулиці стоїть хлопчик і боїться покликати дівчинку, щоб не впала. Вона нагадує йому ластівку, що причепилася до гнізда. Ці хлопчик і дівчинка – Лілі і Юлько.

Надворі осінь. Діти гуляють Львовом. На його околиці нові, сучасні будинки. Далі – видно будинки дев'ятнадцятого століття. Юлько каже дівчині, що у старому місті відчуваються невидимі предки. В його уяві виникають події сивої давнини. Хлопцеві приємно, бо він говорить про речі, яких Лілі не знає. А згодом Юлько читає для дівчини власний вірш. Дівчина нагадувала йому галицьку князівну, поки не запропонувала купити барбарису, від якого язик стає червоним. Діти пригадують, як Лілі прийшла у школу, а Беркута тоді ще з водяного пістолета стріляв. Юлько сказав про це вчителеві, і хлопці побилися. Але взагалі-то, вони друзі. Тільки Юлькові важко спілкуватися з хлопцями. (Одного разу він вигадав байку і сказав, що це написав Шекспір, а хлопці повірили). Лілі каже, що теж не дуже читалє Шекспіра. Але Юлько вважає її розумною.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

БЛАКИТНІ ПЕЧЕРИ

(З точки зору Славка Беркути)

(Тут розповідь ведеться від імені Славка Беркути)

Юлько Ващук, розвалившись на вчительському стільці розповідає однокласникам, що треба мати просторове уявлення і абстрактне мислення. А для цього потрібний щоденний тренінг. Славко Беркута сперечається і пропонує слово "вправа" чи "тренування" замість "тренінг". Але з Ващуком марно сперечатися.

Починається урок географії. Беркуті завжди хотілося побувати всюди, коли вчитель розповідав про далекі країни. Коли вчитель викликає до карти Ващука, той знову демонструє свої знання. Славко Беркута не любить сперечатися з Ващуком і завжди мовчить, навіть коли хоче сказати щось різке.

Саме так було, коли хлопці зібралися йти до блакитних печер. Беркута їздив якось з батьком до Страдчого – невеликого села під горою. Там на горі є стара церква, а низом – печери, які за переказами ведуть аж до Києва. А село так називається тому, що татари колись у печерах спалили селян.

Мама Беркути трохи сміялася з нового захоплення сина – спелеології. Та на маму він не ображався. Вона на зріст була маленькою, а однокласники казали, що вона не мама, а ніби виглядає сестра.

Юлько дуже захопився ідеєю про поїздку в печери. Їхати мали ще декілька восьмикласників та Лілі. Юлько пообіцяв взяти фотоапарат і два ліхтарики. Коли всі вже готові були їхати і чекали на автобусній зупинці – Юлько не прийшов. А наступного дня навіть не заїкнувся про печери.

МАКСИМАЛЬНЕ НАВАНТАЖЕННЯ

Коли ввечері Славко Беркута повертається додому, мама розповідає синові, що тато не прилетів і нічого невідомо. Славко просить маму лягти, а сам п'є холодний чай з улюбленими сухариками з родзинками, які так любить тато. Хлопець сидів за кухонним столом і намагався бути спокійним.

Тато Славка завжди літав. Він випробовував літаки. На руці він мав синій номер, адже маленьким був у німецькому концтаборі. Але тато вижив, він є, він буде.

Зранку у школі все було як зазвичай, але славко Беркута чув лише окремі слова. Він згадував, як тато брав його з собою дивитися на літаки. Раптом його покликали до телефону у вчительській. Дзвонила мама. Вона сказала, що з татом все добре, була вимушена посадка. Загинув інший пілот. Славко радів, що батько живий, але свою радість вважав підлою. Вдома хлопець хотів дочекатися маму з чергування у друкарні. Робити домашнє завдання не виходило. У двері подзвонили, але це прийшла не мама, а механік з аеропорту, Комарин. Механік був п'яним, плакав, казав, що оглянув літак перед польотом і все було добре. І раптом у двері подзвонили, і Славко побачив батька, кинувся в його обійми. Між батьком і Комарином розгортається сварка. Батько каже, що механік недобре все перевірив. Батько пояснює синові, що максимальне навантаження – це вимір характеру і людських сил.