Вона нагадала жінці її нещасливу долю, бо на запитання сина, яким було прізвище батька, вона мусіла дати вигадану на ходу відповідь – Пугач. Тоді Галя вирішила впустити у своє життя любов.
Володимиру приснився сон: він дерся на гору, на якій височіли пишні палаци. Коли директор пробудився і вийшов на шкільнийдвір – несподіване рішення прийняв і пішов угору. "Боже, боже, — подумав він, дивлячись, як гаснуть одна за одною над горою зірки, — який безум нещадний веде мене". Проте рішучості в нього вистачило підійти до хвіртки і повернутися назад у долину. Стара, якій в ту ніч не спалося, розчаровано промовила: "Мій був сміливіший". У цей час Галі снилися птахи на червоному небі.
Прокинувшись, Галя вирішила прогулятися. Вони зустрілися біля школи і вже разом продовжили свій шлях, відчуваючи незрозуміле збентеження.
– Куди це ми йдемо? – запитала Галя.
– Туди, де небо стовпи підпирають, – відповів їй Володимир.
Козопас Іван Шевчук дописав свій п’ятий зошит уранці. Ще тільки світало, коли він зій шов з веранди, назбирав під яблунею кошик жовтих яблук. Потім він повернувся за стіл, сів і задивився у далечінь. Раптом у сонячному промінні старий побачив своїх ненароджених синів. Йшли вони, залиті світлом, з білими крилами за спинами, йому назустріч. Він уперше зронив сльозу на своє писання, стала вона останньою крапкою в його багаторічній праці. Тимчасом юнаки підійшли до батька зовсім близько, поряд з’явився крилатий кінь.
– Мені пора? – запитав Іван.
Хлопці мовчки кивнули у відповідь. Старий подав найстаршому синові руку і неквапно пішов…
Розділ 4, птах перелітний
Хлопець повернувся до рідного міста. Він не йшов, а летів, стишив кроки лише біля дому Олександри Панасівни. Щось підзабуте, але сокровенне сколихнулося в його душі – перше кохання до Неоніли, старшої дочки вчительки. Зараз Хлопець повертався з широкого світу, з багаторічних блукань з порожнім чемоданом і напівпорожньою душею, в якій блукав вітер. Під гору йшов вже не юнак, а огрядний чоловік, що почувався блудним сином.
І першою, кого він побачив, була юна дівчина в синьому платті. Сестра не впізнала Хлопця, а тільки на його запитання відповіла, що Галина Іванівна вдома. Зарипіли двері – на порозі постала повна жівка, вона вдивлялася у прибульця. Раптом у неї затремтіли уста.
– Не впізнали мене, мамо, – це я, птах перелітний, – промовив Хлопець.
Цей незнайомий чоловік страшив Галю. Її дратував дим його люльки, безцеремонна манера розмовляти. Хлопець оповідав про свої мандри і про те, що ідучи з дому, він не збирався повертатися вже ніколи. Його слова прикро вражали Галю, вона дорікала синові, що той ні разу їй не написав.
Раптом Хлопець згадав про зошити діда Івана, він дуже хотів їх прочитати осмислено, тому вчився красного письменства, навчався володіти пером.
Галя розповіла синові, що Володимир помер п’ять років тому, про своє дивне життя з ним порізно, бо він не міг покинути школу, а вона – бабцю. Підтвердилася дивня особливість цього жіночого дому: чоловіки тут надовго не затримувались, залишаючи після себе дітей і книжки.
Потім Хлопець запитав у Матері про долю Неоніли, подруги своїх дитячих літ. Галя розповіла, що вона так і не вийшла заміж, а Олександра Панасівна згризла їй голову.
Оксана, молодша сестра Хлопця, поставилася до його приїзду байдуже, вона його забула, бо була надто малою, коли він залишив дім. Була це зовсім юна дівчина з нерозквітлою на повну силу красою, але з міцним незалежним характером. "Вона норовиста, як лошиця", – казала про дівчину мама.
– Сідай, сестро, ми з тобою однієї крові, – примирливо покликав Оксану до столу Хлопець.
Наступного дня Хлопець пішов до дому Олександри Панасівни, сподіваючись, що назустріч йому вибіжить Неоніла. Рипнули двері, й на порозі постала худа й постаріла вчителька. Впізнавши насилу Хлопця, вона запросила його до хати. Там за столом читала книгу молода жінка, її погляд зупинився на гостеві. Між молодими людьми протягнулися невидимі ниточки, які колись так раптово обірвалися.
– Чи можна забрати у вас дочку? – запитав Хлопець. Олександра Панасівна не встигла розтулити рота, як за ними зачинились двері. Самота… Покидала її хату остання дитина.
Вони стояли на залитому місячним сяйвом березі.
– Чому ти не писав?, – плакала Неоніла, – я вже змучилася тебе чекати. Жінка кинулася Хлопцеві на шию, хоч добре розуміла, що в її житті він тільки гість.
Тим часом на горі Оксана виказувала матері всю свою неприязнь до брата, її обурила його поява в їх спокійній оселі, дратував його наказовий тон. Галя заступалася за сина, мотивуючи його поведінку тривалими мандрами. Скінчилося тим, що дівчина відмовилася жити з ним під одним дахом.
– Він житиме тут стільки, скільки захоче, – рішуче підсумувала розмову мати.
Повернувшись додому, Хлопець оголосив матері про намір одружитися з Неонілою. А поки це станеться, він має намір перечитати всі книжки в домі.
Вдень він жадібно читав, а ввечері спускався вниз до нареченої.
О тій порі з’явився на горі дженджурик. Був він зодягнений у ошатний костюм, мав на голові копицю чорного волосся, а на пальці – срібного персня. Він сміливо запитав в Оксани, чи не здається в їх домі квартира. І хоча дівчина обурено відповіла, що ні, він і не думав відставатиАж поки дівчина не затраснула перед його носом хвірткою. Коли Галя з двору побачила непроханого гостя, щось гостре вкололо її в серце. Жінка вирішила, що прийшла пора розказати дочці бабину легенду. Коли Галя закінчила розповідь, то побачила глузливу посмішку юнки.
– Тепер мені зрозуміло, де взявся твій синок.
Не знали вони, що цю розмову чує Хлопець. Вперше за місяць йому захотілося знову покинкти рідний дім.
Вночі Галі приснився сірий птах у людській подобі. Він каменем упав з неба на неї і вдарив дзьобом під серце. Коли вона прокинулась у холодному поту, відчула біль у серці.
Хлопець навідав Марію Яківну. Він попрросив дозволу прочитати зошити діда Івана. На що старенька відповіла, що заповідає їх йому, а він, в свою чергу, хай передасть це писання своїм дітям, щоб праця її чоловіка не пропала. Вона дістала з шафи згорток у провощеному папері і подала Хлопцеві.
Дженджурик і далі навідувався на гору. Оксана вперто ігнорувала його залицяння, не прийняла навіть червону троянду, яку той хотів їй подарувати. Вона закривала перед його носом хвіртку, ана устах дівчини сяяла гордовита посмішка.
Поки Хлопець запоєм читав дідові зошити, Марія Яківна запросила Неонілу до себе і запропонувала після одруження жити в неї. "Буде мені любо насамкінець утішитися вашим молодим щастям", – сказала бабуся.
Вночі до будинку на горі прилітав сірий птах. Він перетворився на дженджурика у сірому костюмі, походив попід вікнами, але не дочекавшись гордої красуні, що спала в кімнаті, змахнув рукаим – крилами і розтанув у повітрі.
26 серпня 1963 року Хлопець одружився з Неонілою Ващук. Вони переселилися до дому Марії Яківни і тихо зажили. Одного разу Хлопець вийшов на веранду, і рука його потягнулася до олівця…