Він каже, що є закон: хто одержав хустку — той і є наречений. А хто схопив гарбуза, той повинен відступитися. А інакше станеться велике лихо.
А щоб Одарчине серце не боліло за худобою Кандзюби, Скорик удає, що знімає з Одарки наврочення якимось чудернацьким обрядом із водою та ніби закордонною свічкою. Ось і не побиватиметься більше вона за чужою худобою! А він, Скорик, накопив п’ятдесят монет, які заповідає своєму небожу.
Одарка благословляє Олексія та Уляну. Усі сідають за святкову вечерю. Запрошують і Стецька. Але він ображений і відмовляється від вечері. Іде, співаючи:
Щоб я з вами їв!
А ось що скажу
Отут вам усім:
Мати, сказися,
Батько, подавись,
Жених, провалися,
Москаль, утопись.
Тепер же ти, Уляно,
Аж ось мене послухай:
Ой, плач тепер, небого,
Потилицю чухай.
Жених твій кріпак
(Нехай йому болячка!),
Через нього і ти стала
Не хто, як кріпачка.
Кріпачка, кріпачка...
Дражнить Уляну кріпачкою.
Приходять подруги Уляни, починаються танці, співи та веселощі. Кожен у співах викладає свої погляди на добро. Одарка вважає, що добро — це коли жінка керує чоловіком. Скорик — це коли усюди буде воєнний порядок. Олексій та Уляна, щасливі, стверджують, що добро — це любов та злагода. Усі з ними погоджуються, окрім Стецька, який, повернувшись, співає:
— Всяк про щастя все питає, А того ніхто не знає, Що тоді б прийшло добро, Якби не женивсь ніхто.
Прокіп усім підтакує. Його добро — це не помічати зла
П’єса закінчується спільними танцями.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Соціально-побутова комедія (опера) "Сватання на Гончарівці" створена у 1835 році. Її автор, Григорій Квітка-Основ’яненко, був великим знавцем побуту та характерів міщанства.
У комедії лірична лінія поєднується з комедійною. Читачі та глядачі щиро співчувають закоханим героям, одночасно сміючись з кумедних ситуацій та несподіванок.
У діалогах Уляни та Олексія бринить щира нота кохання. їх мова піднесена, поетична, сповнена справжніх почуттів, навіть трохи сентиментальна.
Але в розмовах із дурним Стецьком Уляна стає дотепною та ущипливою, а з матір’ю — переконливою.
Неоднозначна характеристика Одарки — вона і співчуває доччиному коханню, і не хоче втратити Кандзюбиного багатства. Є у цієї жінки і природний розум, і певна гідність, бо зуміла своєю працею прогодувати чоловіка п’яницю та випестувати співчутливу, красиву та працьовиту доньку. Але є в неї вразливе місце — забобони.
На цих забобонах грає Скорик: "Раз вже хустку одержав Олексій, то він і повинен стати нареченим Уляни! Якщо інакше — то гріх!"
Найвиразніший образ твору — це дурний Стецько. Він чимось схожий, на Митрофанушку — персонажа п’єси "Недоросль" російського письменника Фонвізіна. Стецько не здогадується про свою дурість та незграбність і відверто зізнається у своїх вадах. Це створює дивовижний комедійний ефект: "Зранку до вечора я б тільки робив би, що обідав би!"
Багато висловів Стецька стали крилатими. їх уживають, коли хочуть висміяти недалеку та егоїстичну людину.
"Сватання на Гончарівці" недарма називають малоросійською оперою, бо в п’єсі можна почути і щирі українські пісні, і так званий "суржик", і "москальську мову", що приніс із війська Скорик.
Квітка-Основ’яненко дещо нівелює соціальний конфлікт, тобто "за добрими панами й кріпакові добре жити". Як буде жити Уляна, коли побереться з Олексієм та стане кріпачкою, — це залишається за межами п’єси.
Але загальний добрий настрій комедії запевняє, що все буде гаразд.