Сватання на Гончарівці

Малороссийская опера в трех действиях

ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:

П р о к и п Ш к у р а т — обыватель из-за Лопани.

О д а р к а — жена его.

У л я н а — дочь их.

О л е к с и й — помещичий крестьянин.

П а в л о К а н д з ю б а — обыватель из-за Харькова.

С т е ц ь к о — сын его.

О с и п С к о р и к — отставной солдат.

Т ы м и ш — обыватель из Заиковки.

Д е в к и, п о д р у г и У л ь я н ы.

Действие в городе, на Гончаровке.

ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ

Улица на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора.

ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ

П р о к i п (в расхмель, выходит из своего двора без пояса и шапки, свиту несет на плече и поет).

Спить жiнка, не чує,

Що мужик її мандрує.

Спи, жiнко, спи!

Я тим часом одягнуся.

Та на вольну заберуся,

А ти, жiнко, спи!

Хоч немає нi алтина,

Вiдвiчатиме свитина,

А ти, жiнко, спи!

Як заставлю я свитину,

То i вип'ю четвертину,

А ти, жiнко, спи!

О, та мудра ж i сивуха!

А ти, жiнко, псяюха,

Спи крiпко, спи!

Як уволю я нап'юся,

Чорта й жiнки не боюся, —

Нехай вона спить!

(Крадется через театр).

О д а р к а (выходит из избы, не выходя со двора). А куди-то вже потяг, йолопе? Чи то вп'ять на вольну? Вернися лишень сюди!

П р о к i п (с неудовольствием, в сторону). От чортова доглядачка! Таки i вздрiла! (Кричит ей с досадою). Чого там вертатися? Нiколи!

О д а р к а. Яке там нiколи припало? Вернися, бузовiре! (Он ее не слушает, она ему грозит кулаками). Вернись, кажу тобi, вернись! Чи хоч, щоб за патли вп'ять притягла? (Он хочет идти; она, разозлясь, выбегает из-за ворот и кричит). Вернись, вернись, вернись!

П р о к i п (с досадою возвращается). Т'адже i вернувсь! Ну, чого там так пильно припало?

О д а р к а. А кажи, куди було помандрував?

П р о к i п (все с сердцем). Та де тобi помандрував? Тiльки хотiв було йти до шевця, щоб чобiт залатав.

О д а р к а. Яке тепер латання? Недiленька свята; забув єси, католиче? Чи з глузду спився? Ще добрi люди i з церков не повиходили, а ти вже i на вольну швандяв! Знаю я тебе! оце було б так, як позавчора: п'ятiнка свята, люди нi рiсочки у рот не беруть, а вiн на вольнiй, та так впився, що не змiг i додому дiйти. Ввалився у провалля оттам на Холоднiй горi та й спав цiлу нiч. Ще то навдивовижу, як тебе москалi не обiдрали? Чи то ж не стид та й не сором? Гай, гай! Побила мене лиха година та нещаслива! Занапастила я свою головоньку з таким п'яницею! Тiльки б йому по вольним i шлятись!..

П р о к i п. Оттак пак! А чому вольну зробили далеко? Постановили б її ось тут, на нашiй вулицi, так би я випив та й додому потрапив би, а то бiда! Iдеш, iдеш, поки до тiєї вольної дiйдеш!

О д а р к а. А, дурний та божевiльний! А про те не кажуть, що нащо б то пити? Ось коли б кабатчики та вiдмежували б геть по Залютин, то-то б я спасибi сказала!

П р о к i п. Холодком i туди недалеко. Аби б туди дiйти, а то й байдуже!

О д а р к а. Бач, п'яницi море по колiно! Вiн знай своє товче! Я тобi кажу, нащо ти п'єш? Чи мало ти худоби пропив? Був хазяїн як хазяїн; були волики, була й коровка. Була й одежа, неначе у якого мiщанина; усе позбував, усе попропивав, звiвся нiнащо. Одним одна свитина, а пояса i шапки катма!

П р о к i п. Брешеш-бо, не усе попропивав: шапка i тепер цiлiсiнька у тебе у скринi, а пояс застановив.

О д а р к а. А бодай тебе заставляла трясця та болячка! Нащо ти заставляв?

П р о к i п. Оттак пак! Чи я ж винен, коли шинкар у борг не дає?

О д а р к а. Та нащо ти п'єш?

П р о к i п. Але, нащо! Шинкар дуже до мене добрий, хоч опiвночi прийду, то й вiдчиня; та таки i горiлка не розведена. Вже пак до кабатчикiв не пiду. Та нащо i горiлку вигадали, коли її не пити? Якби її не було на свiтi, то я б i не пив. Тогдi б послухав тебе.

О д а р к а. Ох, моя головонька бiдна! Що менi з п'яницею робити? Усе одно товче: усе пить та пить. А за що вже й пити? Коли б не своїми бубликами торгувала, то досi усi б з голоду попухли! Який мене гаспид понiс за сього п'яницю? — Була козир-дiвка: чи на вулицi, чи у танцях, чи в дружках, чи у колядцi, — усiм була голова; на жарти, на скоки, — усiм була приводниця! А й казала покiйнiй матерi: "Не вiддавай мене, мамо, за мужика, за хлiбороба, я собi дiвка не проста: мiй дiдусь та був на Iванiвцi попом; та його мати — що вона протiв мене? Вона сластьоним торгувала, а я собi бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за школяром, може, й за мене лучиться панич з правленiя". Так-таки iди та iди! От же i пiшла; от i живу! Люди у щастi та у багацтвi i не чують, як живуть; а я занапастила себе. Де мої молодiї лiта? Де моя дiвичая краса? Усе заїв оцей п'яниця, шибеник, харцизяка, воло... (Увидев, что Прокип между тем все тихо пробирался и чуть было не ушел, бежит за ним). А куди-то, куди? Тривай лишень! (Тащит его из-за кулис за чуб). Ось так же, коли честю не слухав.

ДУЭТ

О д а р к а.

Чи я ж тобi не говорила?

Чи я ж тобi та не велiла?

Щоб ти дома сидiв

I на вольну не ходив?

П р о к i п (кланяясь).

Ой ти, жiнко моя!

Ти, голубко моя!

Пусти ж мене прогулятись,

Коли ласка твоя!

О д а р к а (толкая его во двор и затворяя ворота)

Ой, тут гуляй, мiй миленький!

Мов той цуцик кривенький,

Сиди там, пропадай

I нiкуди не втiкай!

П р о к i п (из-за ворот).

Та тут же я скучатиму,

Усiм, усiм казатиму:

Била жiнка мужика,

Била, била i товкла!

(Вместе).

Не брешу я, не брешу:

Била жiнка i товкла!

Брешеш, брешеш, песька

донько,

Била мене i товкла.

О д а р к а.

Брешеш, брешеш, вражий сину!

Я не била, не товкла.

Потягла я за чуприну,

Тiльки страху задала.

О д а р к а. Сиди, сиди собi там, мандрований цуцику! Та й гляди: ось тiльки хоч ногою вийдеш, то не побоюся грiха, битиму, кажу тобi, що битиму. Коли б менi знати, як то у панiв бува? Адже розказувала клюшниця отого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так, каже, панi так над паном вередує, що i крий боже! I чого б то нi забажала, — чи мочених кисличок, чи нiмецьких медяничкiв, чи якої хустки або одежi, то усе i є: хоч опiвночi забажа чого, то усе їй i поставля, i без її волi з хати не iде. Через що-небудь же вона так їм овладала? Вже ж не приходиться жiнцi мужика бити; хiба у панiв така мода? А дуже б добре було, якби ми по-панськи вередували над мужиками!

ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ

Те же и Кандзюба.

К а н д з ю б а. Дай боже день добрий! З недiлею будьте здоровi.

О д а р к а. Спасибi, будьте i ви здоровi. Як ся маєте?

К а н д з ю б а. Та до якого часу, ще б то i не теє.

О д а р к а. А вашi за-харкiвцi, чи усi живi?

К а н д з ю б а. Та вже нашим за-харкiвцям така прийшла бiда, що й сказати не можна.

О д а р к а. А що там за бiда?

К а н д з ю б а. Там таких салдатiв найшло, що й сказати не можна! Таки що вулиця, то й салдат на кватерi. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро їх, кажуть, прийшло. Така бiда! — А старий ваш дома?

О д а р к а. Та через силу дома. Оце тiльки спинила мандрувати.

К а н д з ю б а. А куди ж то?

О д а р к а. Та ви знаєте його натуру? Йому нi празника, нi недiленьки; усе б йому шваньдять по шинкам.

К а н д з ю б а. Ось, знаєте, що я вам посовiтую: така була в мене перша жiнка, п'яниця непросипенна. От же я її i повiз до знахура; вiн i дав їй якоїсь води, та й побожився, що вже, каже, не буде бiльш пити. Що ж? мабуть би, i перестала, та не до горiлки їй було; пробi кричала, що у животi пече, та до вечора і вмерла. Ось повезiте лишень i ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.

О д а р к а. Та я ж возила, i де то вже не була! Була i у Тишках, була i у Деркачах, об правiй середi аж у Водолагу їздила; так що ж? Усi ув один голос кажуть: "Починено та й починено". Та, спасибi, вже у Островерхiвцi ворожка, так та заочi вiдгадала; каже, що любощiв давано, та, не вмiючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як ув око улiпила! Чи знаєте Грициху, старого Пискавки невiстку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та и верх на хатi немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не вiдбивала мужика. — Ну, одже ж то ворожка i дала менi зiлля та й каже: "Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху пiвнiч, як першi пiвнi заспiвають", а я, собi на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що перших пiвнiв не почула та дала, як другi заспiвали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю, а там як чкурне, так аж ляпотить; та й поченчекував аж на Косолапiвку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та вiд того часу ще гiрш п'є. Та вже хiба крадькома вирветься, а то як того цуцика на верьовцi держу.

К а н д з ю б а. Де ж вiн тепер?

О д а р к а. Оттам заперла, нехай висидиться.

П р ок i п (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши...

К а н д з ю б а. Бач, де обiзвався! — Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!

П р о к i п. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.

К а н д з ю б а (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас дiло.

О д а р к а. Ану вже iди сюди, iди! (Прокип выходит).

ТЕРЦЕТ

К а н д з ю б а.

Послухайте мене.

Ось будьмо ми сватами!

О д а р к а.

Кажiть, кажiть, у чiм?

Сьому ми радi сами.

П р о к i п.

На вольну щоб сходить?

Горiлки принести?

О д а р к а.

Та годi тобi, дурню,

Не знать про що товкти!

(Кандзюбе).

Вiн, знай, своє.

Кажiть, а що таке?

К а н д з ю б а. А що? Дочка в вас є?

П р о к i п i О д а р к а. Є, є!

К а н д з ю б а. Така, що треба годувати?

О д а р к а. Хоч сьогоднi вiддавати.

К а н д з ю б а. Сина маю.

П р о к i п i О д а р к а. Знаю.

К а н д в ю б а. Так вiддайте!

О д а р к а. Потурайте! Чи вiн нам рiвня?

П р о к i п. От i треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?

О д а р к а (мужу). Вiдв'яжися; врагова дитина! (Кандзюбе).

Усяк зна,

Що в вашого сина

Та клепки нема!

К а н д з ю б а.

Щоб то як?

О д а р к а.

Та так:

Прибитий на цвiту.

К а н д з ю б а.

Тю-тю!

Та ще фiть, фiть!

Ви дiло тут кажiть:

Чи вiддасте? (с насмешкою).

Чи нехай ще пiдросте?

Мене ви не держiть.

(Вместе).

К а н д з ю б а.

А чому ж i не вiддати?

В нього всього є.

П р о к i п.

Як же можна i вiддати,

Коли горiлки вiн не п'є?

О д а р к а.

Як же можна i вiддати?

Дурний! його всяк б'є.

К а н д з ю б а.