Фрідріх Шиллер — Підступність і любов (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Фрідріх Шиллер

Підступність і любов

Міщанська трагедія

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ДІЯ ПЕРША

18 століття, Німеччина. Трагедія починається з розмови міського музиканта Міллера з дружиною. Чоловік переживав за дочку Луїзу, про яку міг піти поговір у місті, адже дівчина закохалася у Фердінанда – сина президента фон-Вальтера. Батько вважав, що хлопець не одружиться з Луїзою, адже Фердінанд – багач. Дружина Міллера, навпаки, надіялася на цей шлюб, вважаючи, що дочка гідна хлопця. Жінка сказала чоловікові, що Ферінанд пише чудові записочки Луїзі, присилає книжки, дарує подарунки. Міллер відповів, що краще стене жебрати, ніж спокуситься грішми зятя, і сьогодні ж покладе цьому усьому край. Музикант задумав піти до президента і сказати, що Луїза, хоч і не гідна стати дружиною Фердінанда, в жодному разі не буде коханкою.

Під час цієї розмови до Міллерів завітав Вурм – особистий секретар президента. Вурм хотів побачити Луїзу, бо надіявся одружитися з нею. Мати дівчини сказала, що Луїза саме слухає месу, і натякнула, що Вурм не достойний її дочки, яка стане вельможною дамою. Міллер розсердився на жінку через слова, що їхня дочка призначена для чогось вищого. А Вурму сказав так: "Я не раджу моїй дочці нікого, але за вас виходити я б їй відрадив, пане секретаріусе! Коханцеві, який кличе батька собі на допомогу, я не довірив би і порожнього горіха…" Міллер вважав, що справжній чоловік мусить зробити так, що дівчина краще батька й матір до дідька пошле, ніж з ним розлучиться. Чи сама прийде та батькові до ніг упаде й молитиме Христом-богом або смерть послати, або коханого їй дати. Оце називається кохати! Розлючений Вурм відразу ж вибіг з кімнати.

Дивіться також

Коли гість пішов, Міллер признався жінці, що ненавидить цього "чорнильного лиса", цю підозрілу, огидну людину з маленькими мишачими очима, рудим волоссям і підборіддям, яке так стирчить. Чоловік насварив жінку за її слова про вельможну даму, бо вони могли викликати у Вурда якісь підозри.

Усі думки Луїзи були лише про Фердінанда. Вона розуміла, що батько переживає, але просила зрозуміти її кохання. Дівчина не нарікала на свою долю, що вона бідна, і вважала, що після смерті, коли багаті і бідні зрівняються, вона нарешті зможе бути разом з коханим.

До дівчини прийшов Фердінанд і побачивши, що вона сумна, запитав, що трапилося. Дівчина почала говорити про їхню нерівність, про те, що над ними висить меч. Хлопець сказав, що його дворянство, герб, батько, який грабує країну, не важать нічого порівняно з його коханням. Він запропонував Луїзі свою руку, але дівчина сказала, що забула ці мрії і була щаслива, а віднині не буде спокою у її житті.

Президенту фон-Вальтеру його особистий секретар Вурм розповів свої підозри про Фердінанда і Луїзу. Президент вважав, що в залицяннях його сина до цієї гарної, але бідної міщаночки, немає нічого страшного. Фон-Вальтер навіть сказав: "Мені подобається, що мій син має смак. Коли він морочить ту дурненьку солідними намірами, тим краще. Отже, бачу я, в нього досить дотепності брехати на свою користь. Він може стати президентом… Коли ж цей фарс закінчиться здоровим онуком – чудово! Тоді вип'ю я зайву пляшку малаги за добрий розквіт мого родословного дерева і заплачу штраф за безчестя цієї дівки".

У батька був інший план щодо долі Фердінанда. Він хотів одружити його з леді Емілією Мілфорд, яка уже три роки як прибула з Англії і була фавориткою герцога, якому підкорявся фон-Вальтер. Герцог хотів спекатися своєї коханки, бо скоро мала прибути нова герцогиня. Фон-Вальтер хотів залишити в своїх тенетах герцога, тому і хотів одружити сина з леді Мілфорд. Президент планував сьогодні ж сказати синові про одруження.

Фон-Вальтер покликав до себе гофмаршала фон-Кальба (розпорядника) і наказав розповісти усьому місту, що леді Мілфорд буде майоршею фон-Вальтер. Потім батько викликав сина і почав говорити, що усе в житті робить заради нього, навіть усунув свого попередника, щоб приготувати місце для сина. Хлопець відповів, що краще б не народжувався, щоб ставати виправданням такого лиходійства. Батько почав розповідати, яка прекрасна перспектива чекає сина, але хлопець сказав, що його уявлення про велич і щастя зовсім не таке, як батькове. "Ваше щастя рідко коли досягається інакше, ніж через нищення ближнього. Мій ідеал щастя скромно міститься в мені самому! В моєму серці поховано всі мої бажання!" Тоді батько сказав про одруження з леді Мілфорд і про те, що вже відправив їй картку від імені Фердінанда. Хлопець не міг в це повірити і спитав: "Чи хотіли б ви бути батьком негідника-сина, який одружиться з привілейованою блудницею?" Батько сказав, що шлюб дасть Фердінандові можливість стати на третє місце після володаря країни. Син сказав, що може віддати життя, але честі своєї не зганьбить. Фердінанд вирішив піти до Мілфорд й зректися її.

загрузка...

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ДІЯ ДРУГА

Леді Мілфорд розповіла своїй камеристці Софії, що дуже надіється на свій майбутній шлюб. "З усіх, хто годується від трону, найгірше доводиться фаворитці, бо їй одній видно все убозтво багатого володаря… Моє серце голодує, хоч маю над міру насолод; і що дадуть мені тисячі найкращих відчувань, коли я тільки похіть маю задовольняти?", – говорила леді. Вона вважала, що продала герцогові свою честь, але серце своє залишила вільним, яке, можливо, ще варте кохання. Леді говорила Софії, що одруження з майором Фердінандом не двірська підступність, а діло її кохання. Хоч легкодухий герцог, придворний хитрун Вальтер і недоумкуватий маршал думають, що цей шлюб є найпевнішим засобом зберегти її для герцога, та вона з майбутнім чоловіком розіб'є свої кайдани.

Леді Мілфорд отримує від герцога скриньку з дорогими брильянтами для весілля. Камердинер, що приніс прикраси, розповів, що герцог не рахує грошей, бо вчора сім тисяч німців послано до Америки, а вони оплачують усе! (Річ у тім, що англійський уряд купував у німецьких князьків солдатів і надсилав їх за Атлантику, щоб придушити визвольну боротьбу американців). Камердинер заплакав, бо між відправленими було двоє його синів. Він розповів, що кілька сміливих хлопців вийшло перед фронт і запитало полковника, почім герцог продає людей в ярмі. Тоді герцог наказав розстріляти цих сміливців. Леді вжахнулася, почувши це все. Вона дала камердинеру свого гаманця з грошима, та він відмовився. Тоді Мілфорд відправила Софі дізнатися все про синів камердинера, щоб повернути їх. Потім леді згадала, що недавно згоріло одне прикордонне місто і близько чотирьохсот родин пішло з торбами. Вона вирішила обміняти прикраси від герцога на гроші в банку і віддати погорільцям.

Фердінанд фон-Вальтер, прийшовши до Мілфорд, почав звинувачувати її і говорити про те, що рішення одружитися належить не йому, а його батьку. Досі леді надіялася, що це було бажання Фердінандового серця. Хлопець говорив, що не може зрозуміти, як жінка з такою красою й розумом, з якостями, що їх міг би оцінити кожен достойний чоловік, зважилася віддатися герцогові, який може тільки тілом її милуватись, і як ця жінка не соромиться пропонувати своє серце. Тоді Мілфорд розповіла, що вона не авантюристка. У її жилах княжа кров. Її батька, старшого камергера короля Англії, було обвинувачено в тому, що він мав злочинні зв'язки з Францією, його було засуджено парламентом, проклято і обезглавлено. Усі його маєтки дісталися державі, а її з матір'ю вигнали з країни. Чотирнадцятилітня дівчина втекла до Німеччини зі служницею, бо мати померла. Дівчина, яка звикла до розкоші, шість років мучилася по притулках. І от на березі Ельби її зустрів герцог. Він заприсягнувся, що кохає її, і вона схилилась до нього. Але кров заговорила в ній: "Ти уроджена княгиня, Еміліє, і ти стала тепер наложницею герцога?" Тоді вона взяла кермо влади у свої руки: відмикала в'язниці, розривала смертні вироки і скорочувала не одну жахливу вічність на галерах, стирала на порох могутніх лиходіїв і програну справу невинності не раз рятувала сльозою наложниці. А тепер вона надіялася, що Фердінанд стане людиною, яка могла б її за все нагородити, що він людина, яку доля послала в нагороду за її колишні страждання.

Фердінанд признався, що кохає іншу – просту дівчину, Луїзу Міллер, дочку музиканта. Він попросив леді не відбирати у дівчини людину, яка їй заміняє цілий світ. Леді сказала, що її честь не дасть поступитися, бо про весілля уже говорить ціла країна. Всі очі, всі стріли глузування спрямовані на неї. Нічим не змити її ганьби, якщо підданець герцога відкине її!

Тим часом музикант Міллер збирався йти до міністра, бо його викликали. Міллер сварив дружину, яка вранці все виплескала Вурму, і сказав, що змушений буде втекти з дочкою за кордон.

До Міллерів прибіг Фердінанд і спитав, чи був тут його батько. Батьки і Луїза налякалися. Хлопець сказав Луїзі, що нізащо її не покине. Він признався дівчині, що леді має вийти за нього заміж. Луїза сказала, що батько давно їй говорив, що все закінчиться погано. Вона кинулася до батька і попросила прощення. Батько вибачив дочку і прокляв жінку, бо вважав, що вона мала оберегти дочку. Фердінанд хотів йти геть, але дізнавшись, що має прийти його батько, залишився. Він взяв дівчину за руку і сказав: "Клянусь надією на те, що бог не покине мене в мою останню годину! Мить, яка розлучить ці дві руки, розірве й нитку, що з'єднає мене зі світом!"

Президент зі слугами прийшов до Міллерів і відразу накинувся на дівчину, а дізнавшись, що закохані заприсяглися одне одному, назвав її повією. Міллер став на захист дочки. Президент назвав його дружину звідницею, але музикант сказав з гідністю: "Я звуся Міллер, якщо ви хочете послухати адажіо, а для розпусти нічим прислужитися не можу! Поки що при дворі цього добра досить, і нам, простим людям, не доводиться його постачати". Розлючений президент покликав судову сторожу і наказав кинути Міллера до в'язниці, а матір і розпусницю дочку прив'язати до ганебного стовпа. Луїза, почувши це, зомліла від жаху. Міллер готовий був захищатися, а його жінка почала навколішки просити пробачення у президента.

1 2

Інші твори Фрідріха Шиллера скорочено:


Дивіться також: