Підступність і любов

Фрідріх Шиллер

Підступність і любов

Міщанська трагедія

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Президент фон-Вальтер при дворі німецького герцога.

Фердінанд, його син, майор.

Гофмаршал фон-Кальб.

Леді Мілфорд, фаворитка герцога.

Вурм, особистий секретар президента.

Міллер, міський музикант, або, як його називають у деяких місцях, дудар"

Його дружина.

Луїза, його дочка.

Софі, камеристка леді.

Камердинер герцога.

Різні другорядні особи.

1 Гофмаршал — головний розпорядник церемоній при дворах королів, герцогів тощо.

ДІЯ ПЕРША

ЯВА ПЕРША

Кімната музиканта.

М і л л е р підводиться з крісла і ставить набік свою віолончель. За столом сидить дружина Міллера, ще в нічнім убранні, і п'є каву.

М і л л е р (швидко ходячи вперед і назад). Раз і назавжди! Справа стає серйозною. Про мою дочку й барона піде поговір. На мій дім упаде ганьба. До президента дійде відгомін, і — коротко кажучи, я попрошу панича геть.

Дружина. Ти не принаджував до свого дому, не набивався з твоєю дочкою.

М і л л е р. Не принаджував до свого дому? Не набивався з дівчиною? Хто зважатиме на це! Я був господарем у домі. Мені слід було краще пильнувати моєї дочки. Мені слід було добре вичитати майорові або відразу ж сповістити про все його вельможність — пана татуся. Молодий барон викрутиться, це я знаю, і гроза впаде на скрипаля.

Дружина (сьорбає з чашки). Нісенітниця! Пусте базікання! Що можуть тобі зробити? Хто може мати що-небудь проти? Ти знаєш своє діло і набираєш учнів, де можеш.

М і л л е р. Але скажи мені, що з цієї комерції вийде? Одружитися з дівчиною він не зможе,— про шлюб і мови немає,— а зробити з неї якусь... хай бог милує!.. З доброго дива! Авжеж, коли такий мусью ф о н-б а р о н скрізь побував, усього перепробував, то не дивно, що він, кат його знає, спокусився на мій ласий шматочок, звісно, щоб покуштувати солоденького. А ти пильнуй та пильнуй! І хоча б у тебе в кожній щілині було око і стояв би ти на варті кожної кровинки, він у тебе під носом запаморочить дівчину, задурить їй голову, а сам — шукай вітру в полі, і от дівчину навіки знеславлено, сидітиме вона без пари, або якщо сподобається їй те ремесло, то й далі продовжуватиме. (Б'є себе кулаком по лобі.) Господи милосердий!

Дружина. Бережи нас боже від цього!

Міллер. Треба самим берегтися. Чого можна чекати від такого вітрогона? Дівчина вродлива, струнка... з гарною ніжкою. На горищі в неї може бути що завгодно. Цього від вас, жіноцтва, і не вимагають, аби тільки, з ласки божої, на нижньому поверсі у вас було все гаразд. Досить нашому стрибунцеві в цьому пересвідчитись... ого! Йому відразу таланить, як Роднеєві — коли той зачує француза, то на всіх вітрилах летить вперед, та... я й не виню його. Людина є людиною. Пора мені це знати.

Дружина. Коли б ти почитав оті чудові записочки, що їх шановний пан пише до твоєї дочки. Милий боже! З них, як у сонячний день, видно, що його вабить тільки її прекрасна душа.

Міллер. Авжеж, чистісінька правда. По саквах б'ють, а ослові пам'ятного дають. Хто хоче любе тіло привітати, посилає вісником добре серце. А як я робив? Коли вже дійшло до того, що серця порозумілися, то й тіла беруть з них приклад; як пани, так і слуги, а срібний місяць, врешті, був лише звідником.

Дружина. Ти тільки поглянь на чудові книжки, які пан майор прислав сюди. Твоя дочка по них молиться.

Міллер (свистить). Овва! Молиться! Ну й сказала! Звичайна, природна страва для витонченого шлунка його милості надто груба. Він мусить спочатку переварити її в пекельній, отруйній кухні белетристики. У вогонь цей мотлох! З нього набереться дівчина бозна-яких надхмарних марень, кров у ній закипить, як від шпанських мушок, і прощай та крихта християнства, яку батько й без того ледве в ній підтримував. У вогонь, кажу я І Дівчина забиває собі голову різним чортовинням; через ці блукання по світах фантастики вона не знайде потім рідної країни, забуде її, почне соромитись, що батько її Міллер — скрипаль і кінець кінцем позбавить мене мужнього, чесного зятя, який міг би мені стати щирим помічником. Ні, будь я проклятий! (Схоплюється, з запалом.) Куй залізо, поки гаряче, а майорові — так, так, майорові, я покажу на двері. (Хоче йти.)

Дружина. Будь же розсудливим, Міллере! Скільки ми користі мали від подарунків...

Міллер (вертається і зупиняється перед нею). Ціною крові моєї дочки? Та йди ти під три чорти, проклята звіднице! Швидше я зі своїм інструментом піду жебрати і даватиму концерти за теплу юшку, швидше я розіб'ю свою віолончель і гній возитиму у ній, ніж спокушуся грішми, які моя єдина дитина заро

1 Джордж Родней — англійський флотоводець XVIII ст., який не раз перемагав французів.

бить ціною своєї душі і небесного блаженства. Покинь пити прокляту каву й тютюн нюхати, і не треба тобі буде торгувати обличчям твоєї дочки. Я й ситий був і завжди мав хорошу сорочку на тілі ще до того, як оцей спритний гульвіса втерся до моєї господи.

Дружина. Не дуже-то на двері показуй! От уже й спалахнув. Я тільки кажу, що не слід отак гнівити пана майора, бо вони — син президента.

М і л л е р. Он у чому річ! Тому, саме тому, треба сьогодні ж покласти цьому край. Президент повинен мені тільки подякувати, якщо він порядний батько. Почисть мені мій червоний плющовий камзол, я піду до його вельможності. Я скажу йому: синові вашої вельможності вітала в око моя дочка. Стати йому дружиною вона не гідна, а бути його коханкою — для цього моя дочка надто дорога, от і все!... Я звуся Міллер.

ЯВА ДРУГА Секретар В у р м.1 Ті, що й були.

Дружина. Ах! Доброго ранку, пане секертарю! 2 Ми маємо втіху знову вас бачити.

В у р м. Я також, також, шановна тітонько. Там, де буває гостем такий шляхетний кавалер, на мою просту втіху можна не зважати.

Дружина. І чого ви тільки не скажете, пане секертарю! Високі милості пана майора фон-Вальтера справді роблять нам іноді велику честь; проте ми нікого не цураємось.

загрузка...

М і л л е р (похмуро). Дай, жінко, панові крісло. Чи не бажаєте роздягнутися, пане земляче?

В у рм (кладе набік капелюха і палицю, сідає). Ну, як поживає моя майбутня — чи, може, колишня? Адже я не хочу думати, що... Чи не можна її побачити, мамзель Луїзу?

Дружина. Спасибі за увагу, пане секертарю! Але моя дочка зовсім не гордовита.

Міллер (сердито, штовхаючи її ліктем). Жінко?

Дружина. Шкодуємо тільки, що вона не матиме честі побачити пана секертаря. Дочка саме слухає месу.

В у р м. Це мене радує! Радує! Отже, я матиму в ній згодом лагідну, побожну дружину.

Дружина (усміхається з дурнуватою поважністю). Так... але, пане секертарю...

Міллер (з помітним збентеженням щипає її за вухо). Жінко!

1 Der Wurm (нім.) — черв'як, глистюк.

2 Неосвічена дружина Міллера неправильно вимовляє слово "секретар".

Дружина. Якщо ми можемо чимось іншим вам прислужитися... з великою втіхою, пане секертарю.

Вурм (лукаво мружачись). Чимось іншим! Щиро дякую! Щиро дякую!.. Гм! гм! гм!

Дружина. Але ж... пан секертар самі повинні бути розсудливі...

М і л л е р (украй розгніваний, штовхає свою дружину в спину). Жінко!

Дружина. Риба шукає де глибше, а людина — де ліпше, і не можна єдиній своїй дитині заступати шлях до її щастя. (З селянською пихою.) Ви добре мене зрозуміли, пане секертарю?

Вурм (совається неспокійно в кріслі, чухає за вухами і смикає себе за манжети та жабо). Зрозумів? Не зовсім... О, так... Що ви, власне, маєте на увазі?

Дружина. Ну... ну... я тільки думала б... я гадаю (кашляє), якщо вже милосердий бог так дуже хоче зробити мою дочку вельможною дамою...

Вурм (схоплюється зі стільця). Що ви говорите? Що таке?

М і л л е р. Сидіть, сидіть, пане секретаріусе! Ця жінка дурна, як гуска. Звідки тут візьметься вельможна дама? Який осел своїм довгим вухом слухатиме це базікання?

Дружина. Лайся, скільки хочеш. Що я знаю, те знаю, і що сказав пан майор, те сказав.

М і л л е р (розлючений, кидається до віолончелі). Чи ти заткнеш свою пельку, чи, може, хочеш, щоб твій череп покуштував віолончелі? Що ти можеш знати? Що він міг сказати?.. Не зважайте на ці теревені, любий пане! А ти — марш на свою кухню! Ви ж не маєте мене за такого йолопа, щоб я й справді так носився з дівчиною? Ви ж цього не думаєте про мене, пане секретаріусе?

Вурм. Такого й я не заслужив од вас, пане музиканте! Ви завжди вважали мене людиною слова, а мої наміри щодо вашої дочки були немов підписані. З моєї посади доброму господареві можна жити; президент ставиться до мене прихильно; мені не бракуватиме рекомендацій для дальшої кар'єри. Ви бачите, що мої наміри щодо мамзель Луїзи серйозні, якщо ж якийсь аристократичний вітрогон обкрутив...

Дружина. Пане секертарю Вурме! Більше решпекту, якщо можна просити...

М і л л е р. Замовкни, кажу!.. Все гаразд, любий пане! Все залишається по-старому. Що я вам відповів минулої осені, те повторюю й сьогодні. Я не силую моєї дочки. Якщо ви їй подобаєтеся — то й добре, чудово, нехай вона спробує бути щасливою з вами. А якщо вона закрутить головою, то ще краще... божа на те воля, хотів я сказати. Прийміть її відмову... і випийте пляшку винця з її батьком. Дівчині з вами жити, не мені. Навіщо мені з якоїсь упертості нав'язувати їй чоловіка, який не до вподоби їй? Щоб нечистий переслідував мене, як дичину, аж до глибокої старості... Щоб за кожною склянкою вина, яку питиму, за кожною, мискою супу, який їстиму,— думати: ти мерзотник, що занапастив свою дитину.

Дружина. А я скажу вам коротко й ясно: я своєї згоди абсолютно не даю; моя дочка призначена для чогось вищого, і я подам скаргу в усі суди, коли мій чоловік дасть себе обдурити.

М і л л е р. Чи ти хочеш, щоб я поперебивав тобі руки й ноги,, клята пащеко?

В у р м (до Міллера). Батькова порада чимало важить для дочки, і, сподіваюся, ви мене знаєте, пане Міллере.

М і л л е р. А, щоб його побила лиха година! Треба, щоб дівчина вас знала. Те, що я, бородатий пень, у вас убачаю, воно ніби й зовсім не принада для молодої, ласої дівчини. Я вас по волосинці розберу і скажу, чи придатні ви для оркестру,— але жіноча душа занадто тонка навіть і для капельмейстера. І я вам щиро скажу, пане Вурме... я, відвертий німець-незграба... за мою пораду ви, врешті, мало мені й подякуєте. Я не раджу моїй дочці нікого, але за вас виходити я б їй відрадив, пане секретаріусе!..

1 2 3 4 5 6 7