На бані видніли напрочуд вишукані й зграбні фігурки та літери: дванадцять знаків Зодіаку, дванадцять місяців, обидва сонцестояння, обидва рівнодення, найвизначніші зірки біля Південного полюса. Зверху на бані квітла лілея. Вода у водограї била трьома струменями. Перлові труби, по яких вона текла, лежали на дні, мов два велетенських равлики. Бакбук звеліла Пантагрюелеві прислухатись до того, як дзюрчить вода. Це дзюрчання було дуже приємне — ніжне, мелодійне і ледь приглушене; здавалося, воно линуло із найглибших глибин земних.
Потім верховна жриця повернулась до Пантагрюелевих друзів і попросила випити води з водограю. Коли вони випили, Бакбук спитала, чи сподобалася вода. За якусь мить Пантагрюель та його друзі відчули: з ними коїться щось дивне. Кров у жилах погарячішала, побігла швидше. Щоки запашіли рум'янцем. Руки й ноги налилися міццю. Вони випили і за хвилину відчули себе богатирями.
РОЗДІЛ 48. Про те, як Панург розмовляв із оракулом Божественної Пляшки
Бакбук спитала, хто хоче поговорити з Божественною Пляшкою. Панург сказав, що він. Бакбук накинула на Панурга плащ, наділа йому на голову білу шапочку, тричі вмила водою з чарівного водограю, а потім загадала обійти водограй довкруж дев'ять разів і тричі підстрибнути. Тим часом вона гортала ритуальну книгу й промовляла заклинання.
Бакбук повела Панурга через золоті двері в круглу каплицю, збудовану з прозорого каменю. Вікон у ній не було, але крізь розколину в скелі, яка прикривала храм зверху, падало ясне проміння і осявало всю каплицю. Посеред каплиці Панург побачив семикутну водойму, а у водоймі – величезну овальну пляшку з найчистішого, найпрозорішого кришталю. Бакбук звеліла Панургові стати навколішки, поцілувати край водойми, а потім протанцювати навколо неї три ритуальні танці. Тоді наказала йому сісти біля водойми, розгорнула книгу і щось шепнула Панургові в ліве вухо. Вислухавши її, Панург заспівав: "Ти ж, о Пляшко, — славне всюди знань надбання! Спрагло й важко ждати буду віщування".
Коли Панург доспівав пісню, Бакбук кинула щось у водойму і вода в ній забулькотіла, завирувала. Бакбук мовчки стояла біля Панурга. Раптом у Божественній Пляшці щось зашуміло. Шум гучнішав і гучнішав; нарешті почувся голосний звук: "Трінк!". Бакбук сказала, що треба йти до храму, і вона прочитає в спеціальній книзі, що це слово означає.
РОЗДІЛ 49. Про те, як Бакбук витлумачила слово "Трінк!", мовлене Божественною Пляшкою
Привівши Панурга в храм, Бакбук дістала зі скрині велику книгу і сказала, що "Трінк!" означає "Пий!", бо без питва – без рідини, себто без води, — не може існувати жодна людина, жодна тварина, жодна рослина. Але є інше питво, без якого негоже жити саме людині; є джерело, з якого людина повинна пити щодня, щоночі, щогодини, щохвилини, щомиті; джерело це завжди повне і ніколи не висихає. Це джерело – знання! Знання про все те, що є на світі! І коли ви припадете до цього джерела, то вже не відірветесь від нього, — бо відчуєте себе могутніми, справедливими й здатними до будь-якого діла. Бакбук говорила: "…затямте, любі мандрівники: шлях до цього джерела не вторований. Він увесь поріс колючим терном, на ньому лежать велетенські кам'яні брили, його перетинають бурхливі потоки. Щоб добутися до джерела, вам доведеться добряче потрудитися. І ви знову муситимете взяти собі за проводиря Світосяйний ліхтар – справжню, мудру науку".
"О Бакбук, як чудово ви говорите! Яка мудра ваша мова! — вигукнув Панург. — Тільки одного ви не сказали: женитися мені чи не женитися?". "Коли світло знань розсіє морок, що огортає майже все навколо вас, ви зумієте вибрати собі таку дружину, про яку мрієте", — відповіла Бакбук.
Мандрівники хотіли якось віддячити Бакбук, але вона сказала, що тут, під землею, найвище благо не в тому, щоб брати й приймати, а в тому, щоб давати й дарувати. Потім Бакбук наповнила водою з чарівного водограю три міхи і, подавши їх мандрівникам, сказала їм вертатися у свій світ і розповісти там, що під землею є незліченні скарби. "Все, що ви бачите на небі й називаєте феноменами, все, що є в річках та морях, не можна порівняти з тим, що ховає в собі земля… Мине час – і ваші філософи зрозуміють, що їхні знання, так само, як і знання їхніх попередників, — лиш наймізерніша частка того, що являє собою світ!" — говорила Бакбук. Вона дала лист для Гаргантюа. Пантагрюель красно їй подякував, і Бакбук повела мандрівників нагору. Вони пройшли по всьому острову – зеленобуйному, розмаєквітому, шовкотравому, запашнозелому, теплому й погідному, як їхня мила й люба Турень. У гавані їх чекав караван. Вранішнє сонце обливало кораблі своїм ласкавим промінням.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу