Їх привели до ерцгерцога Нявнія Дряповирва, володаря Катівні. Це був наймерзенніший з усіх Пухнастих котів. Він мав три зрослі голови: лев'ячу, собачу й вовчу. Якісь люди, обвішані мішками, торбами, клаптями паперів, звеліли мандрівникам сісти на лаву підсудних.
Дряповирв сказав друзям відгадати якусь загадку і додав, що ось уже 300 років звідси нікого не відпускають, не настригши спершу шерсті, а то й не злупивши шкури. Панург намагався відгадати загадку, а тоді кинув на стіл перед Дряповирвом гаман, повний золотих екю. Почувши дзвін золота, Пухнасті коти стрепенулися, всі як один заграли на своїх пазурах, мов на скрипках, і занявчали-замурчали: "Оце так оборудка, оце так оборудка! Щедро змащена, смачненька, лакомненька! Няв-няв! Мур-мур! Які ж ви славні хлопці! Хлопці-молодці! Няв-няв! Мур-мур!". "Я дав! Я дав! Я дав! А беріть лиш! А беріть лиш! А беріть лиш! — вторував їм Панург. — Це ж гаман із золотом!".
Дряповирв відпустив друзів. Пухнасті коти повели мандрівників назад до гавані. Та на півдорозі вони зупинилися й сказали, що відпустять їх, коли дадуть грошей для дружини Дряповирва і їхніх жіночок – Пухнастих кицьок. Брат Жан сягнув до своєї кишені.
РОЗДІЛ 38. Про те, як брат Жан хотів обчистити Пухнастих котів
Тут мандрівники побачили, що в гавань заходить величезний караван суден. Вони налічили 68 галер та фрегатів. Брат Жан побіг до гавані – розпитатися, звідки припливли ці судна й що привезли. Йому сказали, що судна навантажені забитою дичиною і сувоями шовку та оксамиту. Матрос говорив, що більше, ніж короля, боїться Пухнастих котів, які куди жорстокіші й лютіші.
Брат Жан прибіг назад до друзів, переповів їм те, що почув, а під кінець сказав, що треба усе те м'ясо забрати собі, заплативши, а потім обчистити котів. Панург боявся і казав, що не треба цього робити.
Пухнасті коти, які проводжали мандрівників, тим часом чекали, поки їм дадуть грошей. Побачивши, що після Панургових слів мандрівники твердою ходою рушили до гавані, вони обступили їх щільним кільцем і сказали, що не пустять, аж доки не дістануть обіцяного. Вихопивши з піхов меча, брат Жан кинувся до Пухнастих котів. Та вони дременули хто куди. Годі було їх наздоганяти.
Мандрівники попрямували до гавані. Аж тут до них підбігла стара шинкарка й почала скаржитися на їхніх матросів. Вони, мовляв, обідали в її шинку, потім лягли спочивати, а тоді пішли й не заплатили за постій. Шинкарчині слова підтвердили свідки, яких вона привела з собою — судовий виконавець і двоє помічників. Брат Жан не торгуючись заплатив п'ять су, що їх правила шинкарка, а потім побіг до шинку. Вихопивши меча, він в одну мить розрубав мечем перину, подушки, взяв на оберемок сінник, ковдру та двоє простирадел і так само бігцем повернувся до гавані. Відвів-таки душу!
Нарешті всі посідали на кораблі, і Пантагрюель звелів відчалювати. Мандрівники вийшли в море. Та незабаром зірвався дужий вітер, і юнга, що сидів на щоглі, крикнув, що кораблі несе назад, до острова Катівні. На щастя, вітер пригнав кораблі до іншого острова, та мандрівники побоялися висісти. Вони зупинилися десь за милю від острова, навпроти стрімких високих скель.
РОЗДШ 39. Про те, як мандрівники сіли на мілину і як їх порятували мореплавці, що пливли з острова Ентелехіг
Діждавшися погожої години, мандрівники підняли якорі. Та ледве встигли проплисти двадцять дві милі, як знявся ураганний вітер. Кораблі закрутило, мов тріски. А згодом корабель сів на мілину. Пантагрюель та його друзі, засмучені, тяжко зітхали. Тільки брат Жан був веселий, усіх підбадьорював.
Аж тут мандрівники побачили великий корабель, який підпливав до них. На палубі його громадились величезні барабани і юрмилися люди, поважні і статечні з вигляду. Поміж них Пантагрюель уздрів Анрі Котираля, давнього свого приятеля. Анрі сказав, що пливе із острова Ентелехії в Турень і везе алхімію. А людьми на палубі були поети, співаки, музики, астрологи, алхіміки, геоманти, годинникарі та всякі інші вчені й майстри. Всі вони везли від мудреців з острова Ентелехії чудові рекомендації. Корабель з барабанами взяв на буксир кораблі Пантагрюеля. Він та його друзі наповнили барабани мореплавців ковбасами, скотили їм на палубу 62 бочки вина. Зненацька до корабля підпливли два величезних фізетери й пустили водограї. Вода залила і барабани, і людей. Геть усі змокли до рубця. Панург, дивлячись на них, реготав, аж за боки брався, аж селезінка потім у нього дві години боліла. Раптом зірвався вітер. Кораблі понесло, і Пантагрюель не встиг навіть попрощатися зі своїми рятівниками. Лоцман сказав, що, як вони хочуть попасти на острів Ентелехію, треба плисти за течією, обминаючи смерч.
РОЗДІЛ 40. Про те, як Пантагрюель прибув на острів Ентелехію, де королювала Квінтесенція
Лоцман щасливо обминув вітряний смерч. Після цього мандрівники ввійшли в гавань острова Ентелехії. Недалечко від гавані стояв палац королеви. На березі їх зустрів легіон лучників і ратників. Вони заступили мандрівникам дорогу, звеліли віддати зброю, а коли довідалися, що друзі з Турені, радо повели до королеви.
В галереях палацу Пантагрюель та його друзі побачили силу-силенну недужих і калік: прокажених, чумних, сліпих, глухих, кульгавих і ще всяких. Вони стояли й сиділи гуртами і, здавалося, чогось чекали. З цікавістю їх оглянувши, мандрівники подалися далі. В одній із галерей вони зупинилися. Старший дозорець показав їм на молоду, вродливу, пишно й вишукано вбрану даму. Даму оточував гурт інших дам і кавалерів. "Оце і є її величність королева Квінтесенція", — мовив дозорець. Він сказав стати і дивитися, що вона робитиме. "Подейкують, що у вас королі лікують золотуху, падучу, гарячку в досить дивний спосіб – доторком руки. А наша королева зцілює геть усі недуги, і пальцем не торкнувшися недужого! Вона сідає до органа і награє різні пісеньки – для кожної недуги свою", — сказав дозорець.
І справді, королева сіла до органа і поклала руки на клавіші. Ввели гурт прокажених. Королева натиснула на клавіші, залунала чудова музика – і всі прокажені тої ж миті одужали. Привели юрбу отруєних. Королева заграла іншу мелодію – і всі вони враз зцілилися. До зали заводили сліпих, глухих, німих, кульгавих, скарлючених, вносили паралізованих. Королева грала щоразу іншу мелодію.
Королева підійшла до Пантагрюеля і торкнулася його голови букетом білих троянд. Це привело його до тями, він звівся на ноги, а за ним звелися і друзі. Королева говорила шовковими словами і була рада гостям. Пантагрюель не здобувся на відповідь. Всі мовчали, мовби води в рота набравши. Потім королева пішла їсти. Придворні, підійшовши до мандрівників, просили вибачити її величність за те, що вона не запросила їх до свого обіду. Річ-бо в тім, що королева Квінтесенція за обідом їсть тільки антитіла, абстракції, уявлення, мрії, сни та жахи.
Пантагрюеля та його друзів одвели до великої зали, де були накриті столи до обіду. Сказати, що столи вгиналися від наїдків – це нічого не сказати.
РОЗДІЛ 41. Про те, як королева обідала і що вона робила по обіді
Коли Пантагрюель та його друзі пообідали, їх повели до іншої зали, де сиділа королева Квінтесенція. Оточена придворними, вона просіювала, провіювала і пропускала свій час крізь гарне решето, сплетене з білих і блакитних шовкових ниток. А потім королева і її почет танцювали.
З ласки й високого дозволу її величності мандрівники пішли оглядати палац. І таких там надивилися чудес, що й досі кожного на згадку про них поймає священний трепет і невимовне захоплення. Придворні сказали, що королева робить тільки те, що ніхто інший у світі робити не спроможний, і зціляє тільки тих недужих, яких ніхто інший у світі зцілити не годен. А всякі інші недуги зціляють вони, її помічники.
Незабаром мандрівники побачили це на власні очі. Якийсь молодик бив недужого на водянку у живіт двосічною сокирою дев'ять разів. І той після такого лікування вмить одужав. Другий молодик лікував гарячку. Він прив'язав до пояса недужого з лівого боку лисячий хвіст – і гарячки як не було.
Оглянувши палац, Пантагрюель та його друзі подалися гуляти по острову. І тут вони теж набачилися див. Пантагрюель та його друзі ходили по острову, пороззявлявши роти й широко розплющивши очі, аж поки зійшла вечірня зоря. Тоді їх знову запросили до палацу. Перед ними з'явилася її величність королева Квінтесенція із своїм велемудрим і велемужнім почтом. І знову священний трепет охопив їх, і знову їм заціпило вуста. Королева це помітила й мовила до Пантагрюеля: "У людей звичайно дослідження якогось явища не сполучається з ясністю і певністю уявлень. Споглядайте, дослухайтеся, міркуйте! І вас урешті осяє премудра благодать, і ви побачите те, про що досі ні гадки, ні уявлення не мали. Ось вам свідчення моєї до вас ласки та пошани до тієї цікавості, яку я читаю в очах ваших: я посвячую вас у абстрактори. Це дуже високе звання. Адже абстракт ори – добувачі квінтесенції!". Ущасливлені високою милістю її величності, Пантагрюель та його друзі уклінно подякували королеві.
Потім їх запросили до вечері. Королева Квінтесенція вечеряла самою лиш амброзією і пила самий лиш нектар. Зате дам, кавалерів і мандрівників пригощали такими стравами, яких вони ніде й ніколи не куштували. Після вечері почався препишний бал-турнір. Усі грали в живі шахи.
Пантагрюель та його друзі були в безмежному захваті від того, що побачили. Коли після третього турніру почалися танці, королева Квінтесенція непомітно зникла, і більше ніхто її не бачив. Мандрівники попросили придворних переказати її величності безмежну подяку і глибоку шану. А потім подалися до своїх кораблів, посідали на них і напнули вітрила.
РОЗДІЛ 42. Про те, як Пантагрюель побував на острові Сандалій і що він там побачив (тут змальовано чернечий орден капуцинів)
Через два дні мандрівники причалили до острова Сандалій і зійшли на берег. Король острова – Беній Третій – гостинно їх зустрів, запросив до трапези, а потім повів показати новий монастир. Беній Третій сказав, що він заснував і збудував цей монастир для братів Співунів – так назвав він ченців, що жили в монастирі, бо вони добре співали, ще й виводили такі рулади і трелі, що можна було заслухатися.