Едгар Аллан По — Золотий жук (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Едгар Аллан По

Золотий жук

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Го-го! Він скаче, мов скажений:

Його тарантул укусив.

"УСІ ПОМИЛЯЮТЬСЯ"

Багато років тому я був заприятелював з містером Вільямом Леграном. Він походив з давнього гугенотського роду і колись був маєтний, потім збіднів і, щоб уникнути принижень, неминучих при втраті багатства, він вибрався з Нью-Орлеана, міста своїх предків, і поселився на Салівеновому острові поблизу Чарльстона у штаті Південна Кароліна.

Острів невеликий, від материка його відділяла ледве помітна протока. Рослинність на острові не багата і хирлява. Весь острів покривають зарості пахучого мирту. Серед чагарів, у найвіддаленішому місці від материка, Легран поставив собі невеличку хатину. Наше з ним знайомство незабаром перетворилося на дружбу, бо у вдачі цього відлюдника чимало було такого, що збуджувало цікавість і викликало повагу. Легран мав добру освіту й надзвичайно сильний розум, але був заражений мізантропією, і раз у раз то проймався запалом, то впадав у меланхолію. У нього було багато книжок, хоч заглядав до них він рідко, натомість воліючи ходити на полювання та ловити рибу або блукати над берегом і шукати різні мушлі та комахи. У нього була велика колекція комах. З Леграном жив негр Джупітер. Хоч негр був відпущений на волі, він не хотів покидати хазяїна і називав його "маса Віл".

Дивіться також

Якось ввечері я прийшов до Леграна, якого не бачив уже кілька тижнів. Господарів не було, тому я став чекати. День був холодний, у хатині горів камін. Легран і Джупітер повернулися, коли смеркло. Джупітер заходився готувати вечерю, а Леграна посів черговий напад гарячкового запалу: він знайшов новий різновид двостулкового молюска, та ще й вистежив і з Джупітеровою допомогою вполював жука, нібито зовсім невідомого науці, і завтра збирався вислухати мою думку про нього. Він не знав, що я прибуду сьогодні, тому віддав жука одному лейтенанту.

Легран сказав, що жук яскраво-золотої барви, завбільшки з великий горіх гікорії і має дві чорні цятки вгорі на спині, а третю таку саму – внизу. Джупітер сказав, що жук наче золотий. Легран сказав, що намалює мені форму жука. У його кишені камізельки знайшовся клапоть дуже брудного паперу, і друг став побіжно накреслювати на ньому обриси жука. Легран скінчив своє малювання і передав мені папір. Аж раптом знадвору почувся голосний гавкіт, а тоді шкряботіння у двері. Це прибіг Легранів здоровенний ньюфаундленд. Я погладив собаку і почав розглядати малюнок, який нагадав мені череп із кістками навхрест. Жук дуже скидався на емблему смерті.

Я спитав, де ж вусики жука, бо їх не було. Але Легран сказав, що намалював їх. Я віддав папірець. Легран сердито забрав папірця і вже майже зіжмакав його, коли це раптом щось прикувало його увагу до малюнка. Вмить лице йому побагровіло, а тоді зробилося смертельно бліде. Кілька хвилин він пильно придивлявся до малюнка. У найдальшому кутку кімнати він ретельно розглядав папір з усіх боків. Він не озивався, я мовчав, аби не погіршувати й без того лихий гумор приятеля.

Невдовзі Легран дістав з кишені сурдута гаман, обережно вклав туди папірця і, заховавши його у письмовий стіл, замкнув шухляду. Тепер він трохи заспокоївся. Друг впадав у глибоку задуму. Спершу я мав намір переночувати в хатині, але вирішив, що краще піти.

Не бачився я з Леграном десь так із місяць. Одного дня до мене в Чарльстоні прийшов Джупітер. Він сказав, що його господар трохи нездужає: снується цілі дні похнюплено, а сам білий зробивсь і весь час щось рахує. Негр був певен, що той золотий жук укусив господаря у голову. Джупітер говорив, що йому той жук зразу не сподобався, і він знайшов клапоть паперу та й завинув його, а крайчик паперу запхав йому в пащеку. Негр передав записку він Леграна. Той писав зайти до нього і не ображатися за те, що тоді він був роздратований. Легран писав, що має надзвичайно важливу справу. Тон цієї записки чомусь неабияк мене стривожив. Ні хвилини не вагаючись, я зібрався піти разом із негром.

Коли ми дісталися до пристані, на дні човна, яким ми мали перебратися через протоку, я завважив косу і три лопати. Джупітер пояснив, що це все наказав купити Легран.

Нарешті, ми добралися до хатини Леграна. Обличчя у друга було бліде, а очі ряхтіли гарячковим блиском. Легран сказав, що жук дійсно золотий і принесе йому багатство. Він подав мені жука у заскленій коробочці. Жук і справді був прегарний і з наукового погляду вельми цінний, бо на той час натуралісти ще не знали такого різновиду. На спині в жука були дві круглі чорні цятки з одного кінця і одна довгаста з другого.

загрузка...

Я сказав Леграну, що він нездужає і повинен полежати кілька днів. Але він сказав, що цілком здоровий, і збирається з Джупітером на материк у гори. У цю експедицію він просив і мене. Я погодився за умови, що після цього він більше не згадуватиме про жука, а відпочине.

Вибрались ми – Легран, Джупітер, собака і я – близько четвертої години. Джупітер сам ніс косу й обидві лопати, чимдалі від хазяїна. За всю дорогу він лише сказав: "цей клятий жук". Я ніс два потайні ліхтарі, тоді як Легран задовольнився самим жуком, прив'язаним до шворки. Ідучи, він раз у раз вимахував шворкою з жуком, ніби чаклуючи. Помітивши в приятеля цю безперечну ознаку потьмарення розуму, я насилу стримався від сліз. Друг нічого не пояснював.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Човном ми перебралися через протоку біля виступу острова, вийшли на високий берег материка і рушили в північно-західному напрямку. Місцина мала дикий і пустельний вигляд. Ми подорожували години зо дві і добралися до ділянки біля підніжжя майже неприступної гори, зарослої густим лісом аж до самої вершини. Де-не-де на крутосхилі стирчали здоровезні уламки скель. Площина, на яку ми вийшли, всуціль поросла ожиною, і незабаром ми зрозуміли, що без коси далі не продертися. Джупітер став прокладати нам стежину до височезного тюльпанового дерева.

Коли ми дісталися під тюльпанове дерево, Легран обернувся до Джупітера і спитав, чи зможе він видертися на цей стовбур. Старого негра мовби ошелешило це запитання, і якусь хвильку він не відповідав. А тоді сказав, що полізе. Але Легран сказав взяти і жука. Джупітер відмовлявся, але Легран сказав, що мертвий жук нічого йому поганого не зробить. Негр обережно взяв шворку за самий кінчик і, тримаючи жука якнайдалі від себе, поліз на дерево. Джупітер добувся до першого великого розгалуження. Легран сказав лізти далі вгору по найгрубшому суку. Джупітер виконав команду. Легран наказав оглянутися назад і порахувати, скільки гілок він проминув на тому суку, по якому лізе. Негр нарахував п'ять. Легран наказав лізти далі. Джупітер доліз до сьомої гілки. Легран закричав у верх дерева, щоб негр ліз по цій гілці так далеко, як тільки зможе, а коли побачить щось чудне, озватися. У цю хвилину я подумав, що Легран дійсно збожеволів. Джупітер озвався, що далі не полізе, але коли Легран пообіцяв йому гроші, негр поліз і побачив на гілці череп, прикріплений до гілки величезним цвяхом. Легран наказав знайти ліве око черепа. Джупітер був лівшею, тому довго думав, де ліве, а де праве око. Потім Легран наказав пропустити жука через ліве око, не відпускаючи шворки.

Забивши кілочок саме в тому місці, де впав жук, Легран дістав з кишені рулетку. Один кінець її він прикріпив під стовбуром дерева, — з того боку, що найближчий до кілочка, — потім розмотав рулетку і через кілочок протяг далі, у напрямку, визначеному двома пунктами: деревом і кілочком. Джупітер ішов попереду й підтинав косою кущі ожини. За п'ятдесят футів від кілочка Легран зупинився і забив ще один кілочок. Взявши його за центр, він окреслив коло діаметром десь так у чотири фути. Після цього схопив сам лопату, дав по одній Джупітерові й мені і сказав якомога швидше братися до роботи.

Я мусив копати, незважаючи на безглуздість усього, що відбувалося. Я вирішив, що треба копати, аби швидше Легран переконався у безглузді своїх марень. Ми засвітили ліхтарі і ревно заходилися працювати. Коли ми докопали яму до п'яти футів завглибшки, але нічого не знайшли, на обличчі Леграна з'явилося гірке розчарування. Джупітер став збирати інструмент. Ми в глибокій мовчанці рушили додому. Так ми пройшли з десяток кроків, коли це Легран, голосно лайнувшись, підскочив до Джупітера й схопив його за комір. Він казав, що негр помилився, де знаходиться ліве око. Джупітер дійсно вважав своє праве око лівим. А Легран сильно зрадів. І він перший рушив знову до тюльпанового дерева. Там Легран, у божевіллі якого тепер мені вже привиджувалася певна система, переставив кілочка, що позначав те місце, де впав жук, на три дюйми західніше. Друг простягнув знов рулетку від стовбура дерева до кілочка, відміряв ще п'ятдесят футів по прямій і таким чином установив нову кінцеву точку, на відстані у кілька ярдів від викопаної ями. Цього разу Легран окреслив коло трохи більше діаметром, ніж попереднє, і ми знову заходилися копати. Я страшенно втомився, але вже не відчував нехіті до роботи. Незвичайна цікавість охопила мене, ба навіть – збудження. Через півтори години собака, що був з нами, дуже розгавкався. Пес скочив у яму і став скажено рити лапами землю. За кілька секунд він вигріб купу людських кісток, що колись були двома скелетами, усуміш із металевими ґудзиками та зітлілою вовняною одежею. Ще кілька ударів лопатою – і на видноті показалося лезо здорового іспанського ножа, а далі – три-чотири золотих та срібних монети.

Побачивши їх, Джупітер пройнявся нестримним захватом, але на обличчі його хазяїна проступило цілковите розчарування. Легран наполягав, щоб ми не кидали роботи. Та тільки-но він скінчив свої слова, як я упав долілиць, перечепившись ногою через велике залізне кільце, що випиналося з землі.

Згодом ми очистили від землі довгасту дерев'яну скриню, яка була оббита залізними обручами. З боків скрині, під самим віком, видніли шість кілець, по три з кожного довгого боку, щоб зручно було її переносити шістьом чоловікам. Усі ми гуртом, хоч як натужувалися, спромоглись тільки ледь зрушити скриню з місця.

1 2

Дивіться також: