Олександр Пушкін — Дубровський (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Олександр Пушкін

Дубровський

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

РОЗДІЛ І

Кілька років тому в одному із своїх маєтків жив старовинний російський пан, Кирило Петрович Троєкуров. Він був багатий, мав знатний рід, і всі були раді йому догоджати. У його домі завжди було повно гостей, відбувались буйні і гучні розваги. Жив Троєкуров у селі Покровське. Він разів зо два на тиждень слабував від обжерливості і щовечора бував напідпитку. В одному з флігелів його будинку жило 16 покоївок, що займалися рукоділлями, властивими їх статі. Вікна у флігелі були загороджені дерев'яними ґратами, двері замикались на замки, ключі від яких зберігались у Кирила Петровича. Молоді затворниці в призначені години сходили в сад і прогулювались під наглядом двох старух. Час від часу Кирило Петрович віддавав деяких з них заміж, і нові вступали на їх місце. З селянами і дворовими поводився він суворо і свавільно. Але ці люди пишались багатством і славою свого пана. Щодня Троєкуров оглядав свої володіння, брав участь у різних бенкетах.

Андрій Гаврилович Дубровський був давнім приятелем Троєкурова. Дубровський був відставним поручиком гвардії, найближчим сусідом Троєкурова і володів сімдесятьма душами. Троєкуров поважав Дубровського, незважаючи на його смиренне становище. Колись були вони товаришами по службі, і Троєкуров знав з досвіду нетерпеливість і рішучість характеру Дубровського. Обставини розлучили їх надовго. Дубровський з розладнаним статком змушений був піти у відставку і оселитися в останньому своєму селі. Троєкуров пропонував допомогу, але Дубровський подякував йому і залишився бідним і незалежним. Через кілька років Троєкуров, відставний генерал-аншеф, приїхав у свій маєток. Давні друзі побачились і зраділи один одному. Відтоді вони щодня бували разом, і Кирило Петрович, який зроду не вшановував нікого своїми відвідинами, заїжджав в убогий будиночок старого товариша. Де в чому і доля їх була однакова: обидва одружилися з любові, обидва скоро овдовіли, в обох залишилось по дитині. Син Дубровського виховувався в Петербурзі, дочка Кирила Петровича росла на очах у батька, і Троєкуров часто говорив Дубровському, що віддасть Машу за Володю. Андрій Гаврилович казав, що його син надто бідний для Маші.

Дивіться також

Всі заздрили згоді, яка панувала між пихатим Троєкуровим і бідним його сусідом, і дивувались сміливості Дубровського, коли він за столом у Кирила Петровича прямо висловлював свою думку, не турбуючись про те, чи суперечила вона поглядам хазяїна.

Несподіваний випадок усе розладнав і змінив. Якось на початку осені Кирило Петрович збирався на полювання. У нього було понад п'ятсот гончаків і хортів, навіть був лазарет для хворих собак, і відділ, де благородні суки щенились і годували своїх щенят. Кирило Петрович пишався цим прекрасним закладом, і ніколи не пропускав нагоди похвалитися ним перед своїми гостями. Троєкуров походжав по псарні. Гості захоплювалися псарнею Кирила Петровича. Тільки Дубровський мовчав і хмурився. Він був завзятим мисливцем, але мав тільки двох гончаків і одну пару хортів. Він не міг стриматись від деякої заздрості, бачачи цей чудовий заклад. Дубровський сказав, що життя собак в Троєкурова краще за життя деяких людей. Один з псарів образився і сказав: "…а що правда, то правда, іншому дворянинові не зле було б проміняти садибу на будь-яку тутешню конурку. Йому було б і ситніше і тепліше". Кирило Петрович і всі гості голосно засміялися. Дубровський зблід і не сказав ні слова. Згодом він зник, і ніхто нічого не помітив.

Аж ввечері Троєкуров помітив, що Дубровсього нема. Троєкуров звелів негайно його догнати, і повернути неодмінно, бо без Дубровського ніколи не їхав на полювання. Але Дубровський не хотів повернутися. Кирило Петрович вдруге послав слугу, щоб сказав Дубровському: якщо зараз же не приїде ночувати в Покровське, то він з ним навіки посвариться.

На другий день Троєкуров отримав лист від Дубровського, який писав, що не приїде в Покровське, поки Троєкуров не пришле псаря Парамошку з повинною, і Дурбовський вирішить покарати його чи помилувати. Лист розсердив Кирила Петровича. Він поїхав на полювання, але воно не вдалося. Троєкуров висловлювався образливо про Дубровського, а завдяки старанням тамтешніх дворян, його слова доходили до Дубровського виправлені і доповнені.

Нова обставина знищила й останню надію на примирення: Дубровський об'їжджав якось мале своє володіння і побачив, що люди Троєкурова крадуть його ліс. Дубровський вирішив провчити полонених людей Троєкурова пруттям, а коней забрав собі. Чутка про цю подію того ж дня дійшла до Кирила Петровича. Він хотів напасти на Кістеньовку (так звалося село його сусіда), зруйнувати її дощенту і обложити самого поміщика в його садибі. Але він покликав засідателя Шабашкіна, запросив його до себе і сказав, що хоче відібрати маєток Дубровського. Можна було причепитися до того, що колись маєток Дубровського належав Троєкуровим, а потім був проданий батькові Дубровського. Та й ще у Дубровського не було документів про покупку, бо вони згоріли.

Шабашкін почав клопотатися в задуманій справі, і, завдяки його спритності, через два тижні Дубровський одержав з міста запрошення дати негайно належні пояснення щодо його володіння сільцем Кістеньовкою. Дубровський написав до Троєкурова, що маєток дістався йому від батька, що Троєкурову до нього діла ніякого нема, і це все шахрайство. Шабашкін зрозумів з цього листа, що Дубровський запальний й необачний, тому його буде легко обдурити.

загрузка...

Справа почала тягтися. Впевнений у своїй правоті, Дубровський мало про неї турбувався. Троєкуров так само мало дбав про виграш справи, яку він затіяв, але Шабашкін за нього клопотався, діючи від його імені, страхаючи та підкупаючи суддів.

Дубровський одержав запрошення з'явитись до земського судді, щоб вислухати його рішення.

РОЗДІЛ II

На другий день Дубровський приїхав до міста і пішов до судді. Слідом за ним приїхав і Троєкуров. Секретар почав читати ухвалу суду, за якою маєток Дубровського тепер належав Троєкурову. Це була величезна ухвала. Засідатель звернувся до Троєкурова, запрошуючи його підписати ухвалу, і торжествуючий Троєкуров підписав під ухвалою суду цілковите своє вдоволення. Черга була за Дубровським. Але Дубровський стояв нерухомо, похиливши голову. Раптом він підняв голову, очі його заблищали, він тупнув ногою, відштовхнув секретаря з такою силою, що той упав, і, схопивши чорнильницю, шпурнув нею в засідателя. Сторожі збіглись на шум і насилу з ним упорались. Його вивели і посадили в сани. Троєкуров вийшов слідом за ним, в супроводі всього суду. Несподіване божевілля Дубровського отруїло торжество Троєкурова. Суддів, що сподівались на його подяку, не удостоїв він жодним привітним словом. Того ж дня поїхав він у Покровське. А хворого Дубровського повезли в Кістеньовку, яка вже йому майже не належала.

РОЗДІЛ III

Минув якийсь час, а здоров'я бідного Дубровського все ще було погане; правда, припадки божевілля вже не відновлювались, але сили його помітно слабшали. Він забував свої колишні заняття, рідко виходив із своєї кімнати і замислювався на цілі дні. Єгорівна, добра бабуся, яка колись доглядала його сина, тепер зробилась і його нянькою. Андрій Гаврилович тихо корився їй і, крім неї, не мав ні з ким стосунків. Стара написала листа до сина Дубровського про нещастя, що сталося.

Час познайомити читача з справжнім героєм нашої повісті. Володимир Дубровський виховувався в Кадетському корпусі і випущений був корнетом у гвардію; батько не шкодував нічого для пристойного його утримання, і юнак одержував з дому більше, ніж міг сподіватися. Бувши марнотратним і честолюбним, він дозволяв собі розкішні примхи; грав у карти і робив борги, не турбуючись про майбутнє і передбачаючи для себе рано чи пізно багату наречену, мрію бідної молодості.

Володимир отримав листа від Орини Єгорівни Бузирьової. Вона просила повідомити цареві про несправедливість, що сталася з маєтком. Володимир кілька разів перечитав лист. Думка втратити батька тяжко краяла його серце. Він уявляв собі батька, покинутого в глухому селі, на руках дурної старухи і двірні, якому загрожує якесь лихо і який згасає без допомоги в муках тілесних і душевних. Він вирішив до нього їхати і навіть вийти у відставку, якщо хвороба батька вимагатиме його присутності. Володимир написав прохання про відпустку.

Через три дні він був уже в дорозі. Його зустрів старий кучер Антон, який приїхав по нього. У дорозі кучер говорив молодому панові, що селяни не хочуть належати Троєкурову. Зворушений відданістю старого кучера, Дубровський замовк і поринув знов у роздуми. Згодом він минав Покровське. Володимир згадав, як грався тут малим з Машею Троєкуровою, яка була на два роки від нього молодша і тоді вже обіцяла бути красунею. Він хотів про неї запитати в Антона, але якась соромливість утримала його. Під'їхавши до панського будинку, він побачив біле плаття Маші, що майоріло між деревами саду.

Володимир приїхав у Кістеньовку. Двірня висипала з людських хат і оточила молодого пана з гучними виявленнями радості. Насилу він міг продертися крізь їхню запопадливу юрбу і вибіг на ветхий ганок; в сінях зустріла його Єгорівна і з плачем обняла свого вихованця. В залі син побачив батька, який був старий, високий на зріст, блідий і худий, у халаті й ковпаку. Володимир палко обняв батька. Радість занадто зворушила хворого, він ослаб, ноги під ним підломились, і він би впав, якби син не підтримав його. Старого віднесли в спальню. Він силкувався розмовляти з сином, але думки плуталися в його голові, і слова не мали ніякого зв'язку.

Стислий переказ по розділах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

РОЗДІЛ IV

Здоров'я Андрія Гавриловича з кожною годиною гіршало. Володимир передбачав його близький кінець і не відходив від старого, що цілком впав у дитинство.

Тимчасом визначений термін минув, і апеляція не була подана. Кістеньовка належала Троєкурову. Шабашкін з'явився до нього з поклонами й поздоровленнями і з проханням призначити час, коли бажано буде вступити у володіння новопридбаним маєтком.

1 2 3 4 5