Карло Коллоді — Пригоди Піннокіо (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Карло Коллоді

Пригоди Піннокіо

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

І. ЯК МАЙСТРОВІ ВИШНІ, СТОЛЯРОВІ, ТРАПИЛОСЬ ПОЛІНО, ЩО ПЛАКАЛО Й СМІЯЛОСЯ, МОВ ДИТЯ

Був собі колись дерев'яний цурпалок, звичайнісіньке собі поліно. Воно потрапило до майстерні дідуся Антоніо, якого всі називали майстер Вишня, бо кінчик носа в нього завжди був червоний і блискучий, як вишенька. Вишня хотів зробити з поліна ніжку для столика. Але тільки зібрався цюкнути по ньому сокирою, як поліно попросило: "Ой, не бийся, боляче!". Майстер подумав, що це йому просто почулося. Він знову взявся за сокиру. "Ой-ой, боляче!" — жалісно вигукнув той самий голосочок. Вишня просто скам'янів від подиву, а отямившись, він сказав, що у поліні хтось сховався. Майстер схопив поліно і почав немилосердно гатити ним об стіну. Голосочку не було чути. Столяр узяв рубанок, заходився стругати поліно і знов почув той самий голосок: "Облиш! Ти ж мене лоскочеш!". На цей раз бідний майстер Вишня гримнувся на підлогу, ніби його грім прибив. Від страху його кінчик носа став темно-синім.

II. МАЙСТЕР ВИШНЯ ДАРУЄ ПОЛІНО СВОЄМУ ПРИЯТЕЛЕВІ ДЖЕППЕТТО, ЯКИЙ ХОЧЕ ЗРОБИТИ З НЬОГО ДЕРЕВ'ЯНУ ЛЯЛЬКУ, ЩО ВМІЛА Б ТАНЦЮВАТИ, ФЕХТУВАТИ І ПЕРЕКИДАТИСЯ ЧЕРЕЗ ГОЛОВУ

В цю мить до Вишні зайшов жвавий дідок Джеппетто. Він носив жовту перуку, тому його дражнили Мамалиґою (мамалига – каша з кукурудзяного борошна). Цього він дуже не любив.

Дивіться також

Джеппетто розповів, що надумав змайструвати дерев'яну ляльку, яка б уміла танцювати, фехтувати і перекидатися через голову. З нею він планував мандрувати по світу і заробляти собі на шматок хліба і склянку вина. "Молодець, Мамалиґо!" — пискнув той самий голосок невідомо звідки.

Почувши, що його назвали Мамалиґою, Джеппетто кинувся на Вишню, бо подумав, що це сказав він. Коли бійка скінчилася, в руках у майстра Антоніо була жовта перука Джеппетто, а той тримав у зубах перуку столяра. Діди, помінявшись перуками, помирилися. Джеппетто попросив підходяще поліно на ляльку.

Антоніо віддав поліно, яке нагнало на нього стільки страху. Поліно щосили вдарило бідного Джеппетто по тонких ногах. Він подумав, що це Антоніо зробив навмисно. Діди знов почали битися. Після битви у майстра Антоніо на носі з'явилося ще дві подряпини; а його приятель не дорахувався двох ґудзиків на своїй куртці. Звівши таким чином рахунки, вони потисли один одному руки і поклялися бути щирими друзями довіку. Джеппетто забрав поліно додому.

III. ПОВЕРНУВШИСЬ ДОДОМУ, ДЖЕППЕТТО РОБИТЬ ЛЯЛЬКУ І ДАЄ ЇЙ ІМ'Я ПІНОККІО. ПЕРШІ КАПОСТІ ДЕРЕВ'ЯНОГО ХЛОПЧИКА

Джеппетто жив у підвальній бідній кімнатці. Мав лише кривий стілець, стареньке ліжко і благенький стіл. Повернувшись додому, він узявся за інструменти, щоб вирізати з поліна дерев'яного хлопчика.

Він назвав його Піноккіо. Це ім'я мало принести ляльці щастя, бо колись Джеппетто знав сім'ю Піноккіо. Найбагатший з них жебрав на вулиці.

Джеппетто вирізав спочатку чуба, потім обличчя, потім очі. Він дуже здивувався, побачивши, що очі кліпають і пильно на нього дивляться. А ніс почав рости і став довжелезним носиськом. Бідний Джеппетто спробував укоротити його. Та чим більше він обрізував і вкорочував цього нахабного носа, тим довший він ставав.

Потім майстер вирізав рота, який почав сміятись, перекривляти його, висувати язика. Джеппетто, щоб не псувати собі настрій, не звертав уваги. Після рота він зробив підборіддя, шию, плечі, тулуб і руки. Дерев'яний хлопчик раптом потягнув перуку Джеппетто і вдягнув її собі. Така нахабна поведінка дуже засмутила Джеппетто. Він сказав, що лялька ще не готова, а вже ображає свого батька. І витер сльозу.

Джеппетто вирізав ноги і навчив Піноккіо ходити. Той втік надвір. Бідний Джеппетто кинувся за ним слідом. Капосний Піноккіо біг величезними скоками, Джеппетто не міг його наздогнати.

Люди на вулиці зупинялися на місці і реготали. На щастя, нагодився карабінер (міліціонер), який подумав, що в когось утекло лоша. Він хвацько розкарячився посеред вулиці, щоб зупинити втікача. Піноккіо хотів перескочити між ногами, але карабінер схопив ляльку за носа і передав у руки Джеппетто. Старий хотів нам'яти втікачеві вуха, але їх не було. Джеппетто говорив, що покарає його вдома. Піноккіо впав на землю і не схотів іти. Скоро навколо них зібралася юрба роззяв і нероб. Дехто говорив, що Джеппетто – грубіян, тиран. Врешті карабінер, наслухавшись таких розмов, відпустив на волю Піноккіо, а нещасного Джеппетто забрав у в'язницю.

IV. ПРИГОДА ПІНОККІО З ЦВІРКУНОМ-БАЛАКУНОМ, З ЯКОЇ ВИПЛИВАЄ, ЩО ПОГАНІ ДІТИ НЕОХОЧЕ СЛУХАЮТЬ ЗАУВАЖЕННЯ ТИХ, ХТО ЗНАЄ БІЛЬШЕ ВІД НИХ

Шибеник Піноккіо подався навпростець через поле додому. Вдома він побачив великого Цвіркуна-балакуна, який мешкав тут понад сто років. Піноккіо сказав Цвіркунові забиратися геть. Але той сказав: "Горе тим дітям, що бунтуються проти батьків і здуру тікають з дому. Тяжко їм доведеться в житті, і рано чи пізно вони пожалкують про це".

Піноккіо сказав, що завтра втече звідси, бо не хоче ходити до школи. Краще лазити на дерева й видирати пташині гнізда. Терплячий і розсудливий Цвіркун радив навчитися якогось ремесла і чесно заробляти на шматок хліба. Але Піноккіо цікавило лише одне ремесло: їсти, пити, спати, розважатись із ранку до вечора, блукати собі, де хоче. Цвіркунові було щиро жаль ляльку. Комаха сказав, що Піноккіо дерев'яний, але куди гірше те, що й голова в нього дерев'яна. Піноккіо вхопив дерев'яний молоток і пошпурив його в Цвіркуна-балакуна. На лихо, молоток попав просто в голову. Нещасний Цвіркун завмер на стіні.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

V. ПІНОККІО ЗГОЛОДНІВ І, ЗНАЙШОВШИ ЯЙЦЕ, НАДУМАВ ЗАСМАЖИТИ ЯЄЧНЮ, ТА ВОНА ПУРХНУЛА ВІД НЬОГО У ВІКНО

Споночіло. Піноккіо схотів їсти. Він побіг до вогнища, де кипів горщик, і спробував підняти покришку. Але це все Джеппетто просто намалював на стіні.

Піноккіо не знайшов жодної їжі. Дерев'яного хлопчика охопив відчай. Він заплакав і сказав, що Цвіркун був правий: Піноккіо негідник, бо завдав горя батькові і втік з дому.

Раптом Піноккіо побачив на купці сміття справжнісіньке куряче яйце. Він зрадів, поставив сковорідку на жаровню. Він розбив яйце і збирався вилити його на сковорідку. Та замість білка і жовтка з яйця вискочило жваве і дуже ввічливе курчатко. Воно подякувало, що Піноккіо звільнив його, і вилетіло у відчинене вікно.

Бідолаха остовпів від подиву. А в животі йому кавчало дужче й дужче. Піноккіо надумав знову втекти з дому і податися до найближчого села. Він сподівався знайти там якусь милосердну душу, що дала би шматок хліба.

VI. ПІНОККІО ЗАСИНАЄ, ПОКЛАВШИ НОГИ НА ЖАРОВНЮ, І ВРАНЦІ ПРОКИДАЄТЬСЯ БЕЗ НІГ

На землю тим часом спустилася горобина зимова ніч. Гуркотів грім, спалахували блискавки, холодний вітер здіймав величезні хмари куряви, дерева скрипіли. Піноккіо страшенно боявся грому і блискавок, але голод був дужчий за страх. І дерев'яний хлопчик уже біг біля села.

Він подзвонив у двері найближчого будинку. Вийшов старий дідусь, який думав, що Піноккіо капосник, що видзвонює у двері. Тому дід облив його водою.

Мокрий Піноккіо вернувся додому. Він поклав свої промоклі і брудні ноги на жаровню, в якій ще жевріло вугілля. Так він і заснув. Поки спав, дерев'яні ноги зайнялись і перегоріли на попіл. Піноккіо прокинувся зранку, коли повернувся Джеппетто.

VII. ДЖЕППЕТТО, ПОВЕРНУВШИСЬ ДОДОМУ, ВІДДАЄ ЗГОЛОДНІЛОМУ ПІНОККІО СНІДАНОК, ЯКИЙ ПРИНІС ДЛЯ СЕБЕ

Він не міг відчинити двері для Джеппетто, бо не мав ніг. Джеппетто вліз у кімнату через вікно. Він сповнився жалістю до бідолахи, взяв його на руки, почав цілувати і пестити. А Піноккіо розповів про усі свої пригоди. Він заплакав і заридав так голосно, що його чути було за п'ять кілометрів.

Джеппетто витяг з кишені три груші, дав їх Піноккіо і сказав, що приготував їх собі на сніданок, але охоче віддає. Але той попросив ще й почистити груші. Тоді Джеппетто пояснив, що треба звикати їсти все, але все-таки обібрав три груші. Джеппетто сказав зберегти огризки.

Строщивши три груші, Піноккіо позіхнув на весь рот і запхикав, що хоче ще їсти. Йому довелося з'їсти шкурки й огризки з груш. А Джеппетто сказав, що не треба дуже вередувати і перебирати їжею, бо ніколи не знаєш, що може статися з нами на цьому світі.

VIII. ДЖЕППЕТТО МАЙСТРУЄ ДЛЯ ПІНОККЮ НОВІ НОГИ, А ПОТІМ ПРОДАЄ ВЛАСНУ КУРТКУ, ЩОБ КУПИТИ ЙОМУ БУКВАР

Джеппетто, щоб покарати Піноккіо за витівки, аж півдня не звертав уваги на плач за ногами. Коли дерев'яний хлопчик пообіцяв, що більше не тікатиме і піде до школи, Джеппетто заходився майструвати нові ноги. Не минуло й години, як нові ноги були готові.

Джеппетто розвів у яєчній шкаралупі столярного клею і приклеїв куди треба обидві ноги. Тільки-но дерев'яний хлопчик відчув, що знову має ноги, як враз почав стрибати, ніби збожеволів від радості.

Щоб ходити до школи, Піноккіо був потрібен одяг. Джеппетто був бідна людина і не мав у кишені жодної монетки, тож він зробив для Піноккіо курточку з кольорового паперу, черевики з дерева, а з м'якушки хліба ковпачок.

Добрий дідусь і Піноккіо засмутилися, бо грошей на буквар у них не було. Раптом Джеппетто схопив свою плисову приношену куртку і вибіг. А потім прибіг з букварем. Бідолашний дідусь лишився в самій сорочці, а надворі падав сніг. Піноккіо зрозумів, у чому річ, і, не стримавши пориву свого доброго серця, кинувся на шию Джеппетто і поцілував його.

IX. ПІНОККІО ПРОДАЄ БУКВАР, ЩОБ КУПИТИ КВИТОК У ЛЯЛЬКОВИЙ ТЕАТР

Як тільки перестав падати сніг, Піноккіо узяв під пахву свій новенький буквар, вийшов на вулицю і попрямував до школи. Дорогою він мріяв, що навчиться читати, писати, рахувати. А потім, вивчившись, заробить багато грошей і на перший заробіток купить батькові вовняну гарну куртку, оздоблену золотом і сріблом, з діамантовими ґудзиками.

Вдалині почулася музика флейти і барабана. Піноккіо завагався: іти в школу чи завернути послухати музику. Він вирішив піти у школу завтра.

І ось він уже посеред площі, де виступав "Великий ляльковий театр". За вхід треба було заплатити чотири сольдо.

1 2 3 4 5 6

Дивіться також: