Жінка згадала все, що з нею сталося, і відчула смертельну втому. Пересвідчившись, що майстер спить, вона лягла на канапу й заснула.
У цей час, на світанку суботи, не спав цілий відділ установи, що займалася справою Воланда. Сюди надходили постійно нові повідомлення. Першим на допит потрапив Аркадій Аполлонович Семплеяров, якому довелося в деталях розповісти про скандал у Вар'єте. Потім викликали дам, які постраждали на сеансі мага. І ,нарешті, кур'єр Карпов навів на думку слідство, що винуватця всіх подій слід шукати в квартирі № 50на Садовій. У це помешкання кілька разів навідувалися, але жодних слідів перебування чорного мага не знайшли. Слідство зайшло в глухий кут.
Нарешті один з дванадцяти слідчих, які займалися цією справою, зацікавився Іваном Бездомним.
Він подався до клініки Стравінського і навідався до кімнати №117. Але те, що відбулося на Патріарших ставках, поета більше не обходило. Він впадав у задуму, і реальність його не цікавила. Слідчий задавав питання за питанням, а Іван мляво відповідав. Коли картина на Патріарших ставках прояснилася, гість подякував хворому і висловив сподівання, що Іван швидко одужає і буде далі писати вірші. На це Бездомний несподівано сказав, що не повернеться до поезії ніколи, бо його вірші погані й нікому не потрібні.
Матеріалу в справі чорного мага було багато, і можна було вже його арештовувати, але де ж його шукати? Мабуть, в проклятій квартирі №50, яка була під постійною охороною. Опівночі з п'ятниці на суботу в загадкову квартиру ввійшов барон Мейгель у вечірньому костюмі. Коли через десять хвилин у помешкання навідалися, там не було нікого, навіть барона.
З Криму прилетів директор Вар'єте Лиходєєв, який оповів, що йогозагіпнозували і перекинули за сотні кілометрів. На його прохання він був зачинений у тюремній камері, щоб маг не знайшов його більше. Перед слідчими постав Варенуха, який несподівано з'явився у своїй квартирі. Спочатку переляканий адміністратор брехав, що всі два дні своєї відсутності пролежав п'яний і нічого не пам'ятає. Але під тиском пошепки зізнався, що побував у руках Воланда і боїться помсти, коли розповість правду. Потім він також попросив зачинити йогоу броньованій камері. А коли гарантували його безпеку, розповів, як був вампіром і мало не вбив Римського.
На допит привели фіндиректора Римського, який приїхав поїздом з Ленінграда, він все заперечував: не бачив ні Гелли, ні Варенухи — упиря. Він також весь час просився в одиночну камеру під замок.
Аннушку арештували при спробі обміняти валюту в касі. Вона розповіла про дива на сходовій клітці в будинку на Садовій: про людей, що вилітали через вікна, про знайдену коштовність. Її уважно вислухали івідпустили.
Заарештований Микола Іванович здивував слідчих, показавши розписку, що він був на балу у нечистого. Він розповів, як возив на собі Наташу (приховавши лише те, що залицявся до неї) услід за Маргаритою Миколаївною на бал. Його свідчення наштовхнули слідство на причетність до справи Маргарити. Вирішено було негайно з'ясувати, де вона.
Близько обіду з Садової повідомили, що квартира ожила: чутно звуки піаніно, відчинено вікна, в одному з них бачили чорного кота. Великий гурт чоловіків оточив будинок № 302-біс, вони піднялися сходами до квартири №50. Коров'єв і Азазелло снідали в їдальні, коли на сходах почулися кроки. Група захоплення, скориставшись відмичкою, вдерлася до квартири — там нікого не було, окрім здоровенного чорного кота у вітальні. Дивно, але той тримав у своїх лапах примус. раптом кіт промовив:
— Я нікого не чіпаю, лагоджу примус… Потім він попередив, що кіт — недоторкана тварина. Коли прибулі хотіли накинути на Бегемота сітку, щоб зловити, той витягнув маузер і націлився. Хтось вистрелив раніше, і кіт звалився додолу в артестичній позі. Він виголосив передсмертну промову, а потім ковтнув бензину з примуса і бадьоро вистрибнув на люстру, прихопивши й примуса. Потім Бегеиот зчинив шалену стрілянину, у відповідь одержав град з куль, але, на диво, нікого навіть поранено не було. Після останньої спроби зловити кота арканом, що також провалилася, несподівано пролунав чийсь владний голос, який вимагав тиші, бо він працює. На це хтось невидимий відповів, що це башкетує Бегемот. Третій голос нагадав, що вже субота і їм пора. Кіт чемно вибачився, що йому треба залишити товариство, і хлюпнув на підлогу бензину, той сам по собі спалахнув. Квартира запалала, а на місці, де ще недавно валявся прострелений кіт, потупово просупали обриси мерця — це був барон Мейгель. Тим часом натовп людей, що зібрався в дворі палаючого будинку бачив три чоловічих силуети і один жіночий, що вилетіли з вікна квартири № 50.
Розділ XXVIII. Останні витівки Коров'єва і Бегемота.
Десь приблизно через чверть години після пожежі біля Торгсину на Смоленськоиу ринку з'явився незнайомець у картатому костюмі з великим чорним котом. Коли дорогу їм заступив швейцар і сказав, що з котом не можна. Картатий сказав, що не має ніякого кота. Дійсно, поряд зним стояв товстун, трохи схожий на кота, в руках він тримав примус.
Нарешті парочка пройшла до крамниці. Вони простували залами вголос обговорюючи крам та покупців. Нарешті Коров'єв запросив Бегемота скуштувати мандаринів, коли продавчиня попросила чек, шахрай відповів, що на другий раз заплатить, бо сьогодні не має валюти. Потім товстун проковтнув ще шоколадку разом з обгорткою, а на додачу двох оселедців з бочки. Продавці, спантеличені таким нахабством, почали кликати завідувача. Той прийшов і звелів кликати міліцію.
Коров'єв почав комедію, Бегемот йому підігрував, скорчивши жалісливу пику, вдавав бідного й голодного. Коли на порозі постали поліцейські, кіт утнув старий фокус — підпалив крамницю. Очевидці розказували, що хулігани злетіли під стелю і лопнули, як повітряні кульки.
Незабаром пара нерозлучних друзів опинилася біля письменницького дому і вирішила повечеряти тут, у недорогому ресторанчику. Шлях їм перепинила громадянка у білих шкарпетках, яка зажадала показати посвідки письменників. За них заступився Арчибальд Арчибальдович, наказавши пропустити. Бачачи, як запопадливо ставиться до гостей їх шеф, офіціанти нанесли найкращих наїдків і напоїв. Секрет такої гостинності простий — господар закладу був добре обізнаний з чутками, що ширилися по місту про витівки парочки. Він одразу упізнав відвідувачів і вирішив з ними не сваритися.
Незабаром на веранді з'явилося троє у формі і без зайвих слів почали стріляти в Коров'єва і Бегемота. Мішені щезли, а з примуса вирвався стовп вогню, що миттєво охопив ресторан.
Розділ XXIX. Долю майстра і Маргарити визначено.
На кам'яній терасі однієї з найгарніших будівель Москви сиділи Воланд і Азазелло, перед ними простяглася панорама міста. Зодягнуті у чорні киреї вони велично споглядали вниз, спостерігаючи за москвичами. Воланд сказав, що Москва — дуже цікаве місто, на що Аззазелло заперечив, що йому більше до вподоби Римю.
Раптом просто зі стіни до них вийшов чорнобородий понурий чоловік у хітоні і сандалях. Сатана зовсім не здивувався, а лише запитав, з чим непроханий гість до них прийшов. Левій Матвій сказав, що його послав Він з пропозицією забрати майстра і Маргариту до місця вічного спокою, бо світла вони не заслужили, а варті бути разом, тому що любили і багато страждали.
— Буде виконано, — коротко сказав Воланд. Левій щез.
Мессір послав до майстра і Маргарити Азазелло з наказом все зробити так, як він пообіцяв посланцеві. Тільки-но той залишив терасу, як на ній з'явилися Коров'єв і Бегемот, вимазані у сажі вони мали дуже смішний вигляд. Друзі розказали про свої пригоди у яскравих баовах і з гумором і запитали, які будуть ще вказівки. На це Воланд відповів, що вони можуть відпочивати — більше справ у цьому місті у нього нема.
— Скоро налетить гроза — вона довершить всі справи, загадково прорік сатана.
Дійсно, незабаром чорні хмари затягнули все небо, напівтемрява сховала все місто. Все потонуло в імлі.
Розділ XXX. Пора! Пора!
Коли майстер і Маргарита прокинулись у своєму підвалі, то серед суцільного безладу, який тут вчора застали, виявили накритий стіл з їжею і напоями. Раптом майстер запитав у Маргарити, чи вірить вона, психічно здорова жінка, що вони вчора були на балу в сатани. Та відповіла, що не має в цьому жодного сумніву.
— Маємо вже двох варятів, — констатував майстер, на що Маргарита відповіла дзвінким реготом.
Потім їх насмішив прихід незнайомця: коли той почув, що Алоїзія заарештовано, то миттєво випарувався. Маргарита зі співчуттям дивилася на свого коханого, вона жаліла його і обіцяла, що ніколи більше вона його не покине.
— Схаменися, нащо тобі калічити своє життя з хворим і бідним, — умовляв її майстер.
Маргарита палко переконувала його, що сама доля хоче, щоб вони були разом. Нарешті майстер заспокоївся і здався — вони сіли обідати.
— Мир вам! У кімнаті з'явився Азазелло.
Гість сів до столу, його почастували коньяком. Тим часом майстер напружено вдивлявся в прибульця, стараючись відгадати мету його приходу. Нарешті Азазелло заговорив про те, для чого прийшов: мессір запрошує їх обох на прогулянку, чи згодні вони.
— З задоволенням, — відповіла жінка. Тоді Азазелло згадав, що Врланд передав своїм друзям пляшечку вина (того самого, яке пив прокуратор Юдеї).
Усі троє випили за здоров'я Воланда. Світ потьмарився в очах у майстра, він відчув, що це кінець, всиг ще побачити, як смертельно бліда Маргарита впала на землю. Коли отруєні перестали подавати ознаки життя, Азазелло метнувся в будинок Маргарити Миколаївни, щоб пересвідчитися, що все йде по плану. Там він побачив, як сумна тридцятилітня жінка раптом схопилася за серце і впала мертва.
Рудий демон повернувся до підвалу, мертвим майсирові і Маргариті влив до ротів якоїсь рідини, і вони воскресли.
— Нам пора, наближається гроза, коні вже запряжені.
Маргарита попросила дозволу взяти з собою роман майстра. На що майстер сказав, що це зайве, бо він знає свій твір напам'ять. Тоді Азазелло вихопив з грубки головешку й підпалив скатертину. Все затягнуло густим димом.
Коні вже мчали над дахами міста.
Майстер попросив дозволу де з ким попрощатися, Азазелло погодився, І ось вони вже біля клініки Стравінського.