Не роздумуючи, він роздягнувся і занурився у воду. Вийшовши з річки, Бездомний не застав на березі свого одягу, та замість того там лежали кальсони, порвана толстовка, ікона, свічка і сірники. Поет одягнувся у цей дивний одяг і вирішив піти до Грибоєдова.
Розділ V. Була справа у Грибоєдові.
Старий двоповерховий будинок було названо "Дім Грибоєдова" через те, що нібито колись він був власністю тітки письменника Олександра Сергійовича Грибоєдова. На даний час будинком володів МАСОЛІТ. Тепер будинок називали просто "Грибоєдов". На кімнатах були різноманітні написи: "Рибно-дачна секція", "Перелигіно", "Квартирне питання", "Каса", "Творчі відпустки". Всюди були досить великі черги.
Близько одинадцятої вечора всі члени МАСОЛІТу зібралися у кімнаті і чекали Берліоза. Та сам голова зараз лежав у моргу, де вирішували, що робити з його відрізаною головою. Ще раз згадавши Берліоза недобрим словом члени МАСОЛІТу пішли у ресторан, де почали веселитися. Раптом на сцені з'явився чоловік, який повідомив про смерть Берліоза. Тільки на хвилину затихнувши, народ продовжив забаву, ніби й не чув страшної новини.
Та раптом у залі з'явився поет Іван Бездомний, він був босий, у смугастих кальсонах, в руках тримав запалену свічку. Він одразу почав когось шукати, вигукнувши, що знає, хто винен у смерті Берліоза. Та не міг нічого нормально пояснити, тому всі вирішили, що він збожеволів. Іван зазирав під столи, підсвічуючи свічкою, бігав по залу, а коли один чоловік спробував його зупинити, поет вдарив того у вухо. Почалася бійка. Всі накинулись на Бездомного і зв'язали його. Минуло десь п'ятнадцять хвилин, як поета, зв'язаного і безпомічного, витягли із ресторану.
Розділ VІ. Шизофренія, як і було сказано.
Приблизно о другій годині ночі до приймальні психіатричної клініки зайшов лікар. Там на дивані вже сидів Бездомний, за яким пильно дивилися троє санітарів. По лікарні також знервовано ходив поет Рюхін, який, побачивши лікаря відразу ж запитав, що сталося з Іваном Миколайовичем. Рюхін розповів, що Бездомний був цілком здоровим, аж доки не увірвався сьогодні у ресторан в самих кальсонах. Іван почав обурюватися, що його, абсолютно нормального чоловіка, відправили в психіатричну лікарню.
Лікар попрохав розповісти про все з самого початку. Бездомний розповів усю історію. Повідомив, що бігав у кальсонах, бо потрібно було терміново іноземця зловити. Це той професор винен у смерті Берліоза і взагалі з нечистою силою знається, навіть з Понтієм Пілатом спілкувався. Тоді поет побіг до телефона дзвонити до міліції. Та його не хотіли вислухати. Розлючений поет кинув слухавкою в стіну і намагався вискочити через вікно. Чоловіка миттєво зловили санітари і вштрикнули у руку голку. Іван миттєво ослаб і опустився на диван. "Таки ув'язнили, — сонно пробелькотів чоловік, — я попередив… мене ж зараз найбільше цікавить Понтій Пілат... Пілат". На цих словах Бездомний заснув.
Івана Миколайовича понесли до палати. Лікар повідомив, що у нього, мабуть, окрім алкоголізму, ще й шизофренія. І можливо у чоловіка галюцинації…
За декілька хвилин Рюхін вже їхав у Москву, роздумуючи про божевілля Бездомного. Починався ще один день…
Розділ VІІ. Недобра квартира.
Хоч як зранку Стьопа Лиходєєв намагався хоч що-небудь пригадати, але марно. Згадав лише якусь незнайому жінку. Він ледь зрозумів, де зараз знаходиться, в своїй квартирі, де жив також і Берліоз.
Про квартиру № 50 давно ходили різні чутки і легенди. Лише два роки тому квартира була власністю Анни Францівни. Дві кімнати вона здавала. Тоді то і сталося дещо дивне — почали пропадати люди. За тиждень з квартири зникли і квартиранти, і сама власниця. Незабаром туди поселилися Берліоз і Лиходєєв з дружинами. І в них теж сталася дивина. Обидві дружини зникли. Правда потім дружину Берліоза бачили в Харкові, а дружину Стьопи знайшли на Божедомці.
Лиходєєв застогнав. Він покликав Берліоза, але звісно ж відповіді не отримав. Та раптом біля дзеркала Стьопа побачив незнайомця, одягненого у все чорне. Чоловік повідомив, що Лиходєєв призначив йому зустріч на десяту ранку, а зараз вже одинадцята. Поки Стьопа намагався згадати, хто ж цей чоловік, незнайомець представився — Воланд, професор чорної магії.
Виявилося, що професор вчора тільки прибув до Москви, зустрівся з Лиходєєвим і той підписав з ним контракт на сім виступів. Воланд показав йому контракт з підписом, а також дозвіл наперед оплатити виступи. Стьопа вийшов з кімнати і вирішив подзвонити до Римського, щоб розпитати про таємничого професора. Та нічого нового він не довідався. Проходячи повз дзеркало в коридорі, Лиходєєв побачв у ньому дивного чоловіка у пенсне, а ще величезного чорного кота. Стьопа крикнув до хатньої робітниці Груні, звідки тут взявся кіт, але відповів йому Воланд. Професор повідомив, що це його кіт, а Груня взагалі-то у відпустці. Увійшовши до спальні, Лиходєєв побачив Воланда у компанії того дивного чоловіка, який примарився чоловікові у дзеркалі і чорного кота. Останній тримав у руці чарку і виделку. Лиходєєв вирішив, що сходить з розуму. Воланд, хитро примруживши очі, промовив, що не треба дивуватися, бо це його почет, а сам Лиходєєв тут явно зайвий. Стьопа від шоку вже лежав на підлозі, коли з'явився ще один дивний тип, маленький, рудий і дуже потворний. Це був Азазелло. Рудий попросив Воланда дозволити йому викинути Лиходєєва з Москви. Стьопа вдарився головою до одвірка і перед тим, як втратив свідомість вирішив, що вже вмирає.
Проте Лиходєєв не вмер. Отямився він десь біля моря. Позаду нього було якесь гарне місто. Якийсь чоловік повідомив Стьопі, що він у Ялті. Лиходєєв знову зомлів.
Розділ VІІІ. Двобій професора і поета.
Свідомість покинула Лиходєєва, та в той же момент вона повернулася до пацієнта психіатричної клініки. Іван Миколайович нарешті прокинувся і тепер розгублено роззирався. Він знаходився у невідомій білій кімнаті. Поет згадав, що вчора його відправили в психіатричну лікарню. Біля себе він помітив кнопку дзвінка і натиснув її. На перший погляд здалося, що вона не працює. Та раптом замигав якийсь циліндр. На ньому змінювалися написи: "Пити", "Няня", "Викличте лікаря". Бездомний ненароком натиснув кнопку, коли засвітилося слово "Фельдшерка". До кімнати зайшла якась жінка. Вона привіталася, але поет промовчав, бо зовсім не вважав такий ранок добрим. Фельдшерка сказала йому прийняти ванну. Ця ванна нагадала йому "Метрополь", про що він одразу повідомив жінці. Та радісно відповіла, що таких хороших умов нема у жодній клініці і сюди щодня приїжджають інтуристи. Слово "інтуристи" викликало у Івана погані спогади. Чоловік вже починав знову розповідати про загибель редактора, кота і Понтія Пілата, проте вчасно зупинився.
Жінка повела Бездомного довгим коридором у якийсь просторий кабінет. По дорозі Іван обдумував своє становище. У нього було три варіанти. Спершу він хотів потрощити тут все і втекти, але відразу відкинув такий варіант. Тоді він вже думав почати знову свою розповідь про дивного професора, але вчасно зрозумів, що йому знову не повірять. Тому Іван обрав третій варіант і замкнувся у гордому мовчанні.
Та довго мовчати йому не довелося. Івана Миколайовича тут же почали розпитувати про його минуле, про перенесені хвороби, про всіх родичів. Наостанку попросили ще раз розповісти вчорашню історію. Потім йому вимірювали температуру, пульс, брали кров і аж тоді відправили до палати. Ледве він встиг поснідати, як двері відчинилися і знову увійшли лікарі. Попереду всіх був доктор Стравінський, який почав розмовляти з Бездомним. Слухаючи історію Івана, лікар лише ввічливо усміхався і на все говорив "славно". І коли Бездомний почав вимагати, щоб його відпустили, той відповів, що обов'язково відпустять, якщо тільки він вважає себе нормальним. Тоді Ставінський перелічив всі вчорашні дії поета і запитав, куди той в першу чергу піде, коли його випустять із лікарні. Іван Миколайович відповів, що звісно піде в міліцію, щоб розповісти про Пілата та іноземця. Професор погдився і наказав відпустити пацієнта, проте його кімнату залишити, бо невдовзі він знову потрапить сюди. Тоді радісно пояснив стривоженому Іванові, що як тільки той в самих кальсонах появиться в міліції і розповість там всю вчорашню історію, його тут же відправлять знову в клініку. Бездомний розгубився і попросив поради. Доктор Стравінський порадив залишитись у лікарні, а до міліції написати заяву. Тоді простягнув йому листок і олівець, попрохав заспокоїтись і пам'ятати, що вони просто хочуть допомогти. Через хвилину в кімнаті вже нікого не було. Іван відчув, що знову засинає.
Розділ ІХ. Витівки Коров'єва.
Голова житлового товариства будинку № 302-біс Никанор Іванович Босий був страшенно заклопотаний. Пізно вночі йому сповістили про загибель Берліоза. Тепер він не мав вже жодної спокійної хвилини. Чоловіка замучили різними заявами. Никанор вирішив піднятися у квартиру № 50, де проживав загиблий. Він гукнув Груню, та до нього вийшов незнайомий чоловік у картатому піджаку і пенсне. Голова запідозрив, що незнайомець перебуває тут незаконно і суворо запитав його прізвище. Той спокійно представився. Він назвався Коров'євим і повідомив, що приїхав з іноземним артистом як перекладач. На питання де ж зараз цей артист, чоловік відповів, що він зайнятий дресируванням кота і запропонував подивитись на кота, та Босому ця ідея не сподобалась. Никанор Іванович розгубився, бо ні про якого артиста він не чув і не знав. Та тоді Коров'єв показав листа Лиходєєва і попросив голову дозволити їм зайняти квартиру на тиждень, це буде щедро оплачено. Босий подзвонив у бюро інтуристів, і швидко владнав цю справу. Тоді вони підписали контракт на п'ять тисяч. Коров'єв швиденько дав Никанору Івановичу пачку грошей. Хоч потім той запевняв, що ці гроші самі залізли до його портфеля.
Тільки-но чоловік покинув квартиру, Коров'єв відразу ж подзвонив кудись, представився Тимофієм Квасцовим і сповістив, що голова житлового товариства спекулює валютою і на даний момент у нього у вентиляції заховано чотириста доларів. За цей час Никанор Іванович добрався до своєї квартири, з усмішкою перерахував гроші, яких виявилося рівно чотириста рублів, і швиденько засунув їх у вентиляцію.
Буквально через декілька хвилин до квартири зайшли двоє.