Оноре де Бальзак — Гобсек (переказ скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Одного зимового вечора 1829-1830 року у гостях у віконтеси де Гранльє до першої години ночі затримались двоє гостей, які не належали до її родини. Один з них, гарний юнак, покинув салон, коли почав бити годинник. Жінка подивилась в сторону каміну, біля якого, задумавшись, стояла її дочка Камілла. Пані де Гранльє зрозуміла, що та прислухається до стукоту коліс екіпажу гостя, який щойно їх покинув, і вирішила почати розмову. Вона спонукала сімнадцятирічну дівчину прислухатись до її порад. Вона сказала, що пан де Ресто був дійсно гарною людиною, відданою і і гідною, але донька не може пов'язати долю з ним через його матір, жінку низького походження з дуже низьким авторитетом у суспільстві, що, певно, розтринькає усі гроші молодої Камілли.

Тим часом у сусідній кімнаті грав у пікет дядько Камілли, пан Дервіль, успішний адвокат, що збудував свою кар'єру після декількох вдалих судових справ, які повернули пані де Гранльє дороге нерухоме майно, тому користувався повагою у салоні віконтеси. Також Дервіль знав про симпатію Камілли до Ернеста де Ресто і навіть схвалював її, тому, почувши декілька слів з промови господині дому, втрутився у розмову, сказавши, що знає цікаву історію, яка змінить її думку про статки пана де Ресто.

Історія ця мала місце у тому часі, коли Дервіль був двадцятип'ятирічним студентом і знався з одним лихварем. "Уявіть собі жовтувато-бліде, тьмяне обличчя, з дозволу Академії, я назвав би його місячним ликом, бо воно скидалося на позолочене срібло, з якого зійшла позолота. Волосся в мого лихваря було зовсім гладеньке, завжди старанно зачесане, з сивиною, попелясто-сіре. Риси його обличчя, непорушні, холодні, як у Талейрана, були мов вилиті з бронзи. Його маленькі очі, жовті, як у тхора, були майже зовсім без вій і боялися світла; тому він захищав їх козирком старого картуза. Кінчик гострого носа був так поритий віспою, що скидався на буравчик. Губи у нього були тонкі, як у алхіміків та старезних дідів на картинах Рембрандта або Метою. Говорив цей чоловік тихо, лагідно і ніколи не гарячкував." Людина ця була нетовариською. Він жив розмірено і спокійно, ніби зберігаючи життєву енергію. Навіть у найщасливіші моменти життя його манери були стриманими. Жив він у похмурому будинку на вулиці де Гре. Був він багатим чи бідним — не зрозуміло. Можливо, він зберігав гроші у банках, але сам оповідач ні одного разу не бачив грошей у того в руках. Єдиною людиною, з ким цей лихвар підтримував стосунки, був Дервіль. Він приходив до молодого адвоката у гості і часто дозволяв здійснювати візити до своєї оселі, коли був у доброму гуморі.

Ім'я цього чоловіка — Жан-Естер Ван Гобсек.

З молодості Гобсека Дервіль знав, що у десятирічному віці мати влаштувала Гобсека юнгою на корабель. Двадцять років він мандрував світом і побачив життя з усіх його сторін.

Гобсек не хотів хоч раз зустрітися з кимось із чотирьох жіночих поколінь роду, адже вони були його спадкоємцями. А Жан-Естер не любив думати про те, що колись усіма його грошами заволодіють інші люди.

Одного вечора Дервіль завітав до лихваря, у якого усе зводилось до золота і якого іронічно клієнти називали "батечком Гобсеком", і той повідав про своє бачення підсумку людського існування. Він казав, що нічого постійного немає у цьому світі. Народи країн світу мають різні традиції, різну мораль. Те, що вважається нормальним в одному кутку світу, не вітається у іншому. З усіх благ, які можна знайти на Землі, є лише одне постійне, гідне того, щоб до нього прагнули. Це золото. Скрізь розваги і задоволення є однаковими, і для їх отримання є лише один засіб. Золото!

Також чоловік-вексель сказав, що його втіхи значно вищі за втіхи звичайних парижан. Вони вбачають щастя у щоденних прогулянках, плітках, грах у карти, прагненні зробити щось краще за сусіда тощо. А пристрастю Гобсека (окрім грошей, звісно), було спостереження за людьми.

Замкнувши двері, він почав переказувати події того ранку. Гобсек мав отримати гроші за двома векселями, обидва на тисячу франків. Перший вексель подав молодий чоловік-красень, а підписала його одна з найгарніших жінок Парижу, дружина заможного графа, Анастасі де Ресто. Другий вексель був поданий місцевим торговцем тканинами, а підписаний Фанні Мальво. Лихварю було цікаво довідатися, що ж приховується за цими векселями (необачність, закоханість, дурість?), і вирішив піти у гості до цих дам.

Спочатку він рушив до графині, але жінка, втомлена нічним балом, ще спала. Треба було повернутися ополудні. Щоб не гаяти час, Гобсек пішов до Фанні Мальво. Її будинок знаходився у старому темному дворі, до якого, здавалось, ніколи не потрапляли проміння сонця. Господині не було дома, але вона залишила гроші за вексель своїй воротарці. Остання хотіла віддати їх лихварю, але той сказав, що прийде пізніше. Дуже йому кортіло побачити боржницю власними очима.

Увесь ранок Гобсек прогулювався бульваром, а ополудні зайшов у будинок графині. Його запросили до спальні жінки. Яку ж прекрасну жінку він побачив! Чорні кучері вибивались з-під косинки, на голі плечі поспіхом була накинута кашемірова шаль. У її постаті не було натяку на недоліки, а помарніле обличчя все одно світилося силою, стійкістю. Сама вона здалась живим утіленням вроди і любові. По всій кімнаті були розкидані елементи вечірнього дорогого наряду графині, панував милий безлад.

Гобсек нагадав жінці за борг, сказав, що в неї є час до полудня наступного дня, після якого він матиме право опротестувати вексель. До кімнати зайшов чоловік графині. З благаючого обличчя жінки лихвар зрозумів, що тепер він має над нею владу. На питання чоловіка, ким є гість, Анастасі відповіла, що той є одним із її постачальників. А коли Гобсек почав витягували з кишені вексель, жінка поклала до його рук діамант і тихо сказала йти. Лихвар оцінив коштовність у тисячу двісті франків.

загрузка...

Виходячи з дому графині, чоловік побачив, що у ворота на кабріолеті в'їхав той самий молодик, який подавав йому вексель з підписом пані де Ресто. Гобсек дав йому двісті франків, попросивши передати їх пані і сказати, що заставу він трохи придержить, і вона буде у її розпорядженні протягом тижня. Холодний красень глузливо усміхнувся і пішов до будинку. Цей усміх і дав зрозуміти лихварю усе майбутнє Анастасі. Цей денді розорить її та її сім'ю.

Потім він рушив до мадмуазель Мальво. Його запросили до квартири з двох чистеньких кімнат. Фанні Мальво була просто, але зі смаком вдягненою дівчиною, гарненьке обличчя якої світилося щирістю, простотою. Побачивши розкидане по кімнаті полотно, чоловік зрозумів, що мадмуазель заробляє на життя шиттям білизни. Трохи порозмовлявши з Фанні, Гобсек припустив, що вона походила з фермерської сім'ї, а злидні змусили дівчину тяжко працювати, навіть рідко виходячи з дому. З неї вийшла би гарна матір, берегиня родинного вогнища. Будучи зворушеним видовищем, у лихваря з'явилось бажання запропонувати їй гроші в позичку з невеликим відсотком, але той подумав, що у неї, певно, є який-небудь молодий кузен, що оббере її до нитки.

Отже, Гобсек любив спостерігати за своїми "жертвами". Людство ще не бачило тих акторів, яких він зустрічав щодня. На що були здатні ці люди для того, щоб відстрочити борг! Чудові артисти! Але у лихваря був погляд господа-бога, і провести його було неможливо. Таких людей — вершителів долі — у Парижі було лише десятеро. Вони збиралися декілька разів на тиждень у кафе, обговорювали питання фінансів та торгівлі. Вони знали усі таємниці найзаможніших родин. Кожен з них мав наглядати за певним прошарком суспільства. Гобсек стежив за багатими матусиними синками, картярами. Світськими людьми. Ця людина була сита усіма типовими людськими утіхами, тому радість йому дарувало спостереження за чванливими пані, пихатими молодиками, гордими торговцями, які зовсім змінювали свою натуру у його кімнаті — вони плакали, заламували руки, благали, стоячи на колінах.

Приголомшений того вечора Дервіль повернувся до своєї кімнати. Його мучило питання влади грошей, вони снились йому, у думках перед очима поставали прекрасна графиня та Фанні Мальво.

Віконтеса пригостила оповідача солодкою водою і з нетерпінням спитала, яке відношення ця історія має до його доньки. Дервіль пояснив — Гобсек помер на вісімдесят дев'ятому році життя, а пан де Ресто скоро отримає велике багатство. Як і чому? Для цього треба слухати історію далі.

Згодом юнак захистив дисертацію та отримав звання адвоката. Після цього Гобсек почав ставитися до Дервіля з більшою повагою, часто користувався його порадами. Пізніше адвокат отримав посаду клерка в одній конторі і переїхав з вулиці де Гре, адже роботодавець пропонував безкоштовне житло. Але через два роки власник контори опинився у скруті і мусив продавати фірму. Наш повістяр розглядав варіант купити її, але його колишній начальник поставив занадто високу ціну. Що ж, треба було йти до старого лихваря за поміччю.

Зайшовши до знайомого, молодий адвокат відразу приступив до діла. Він пояснив ситуацію, сказав, що контора під його керівництвом буде нести прибуток, удвічі більший, ніж за попереднього хазяїна, і якщо Гобсек позичить йому суму для купівлі контори, він віддасть борг через десять років.

Наступного дня, коли Дервіль приніс документи лихварю, той погодився на угоду. Зазвичай чоловік брав за кредит п'ятдесят процентів, сто, двісті, а то й п'ятсот, але у цьому випадку вирішив задовольнитися п'ятнадцятьма. Ще одним пунктом договору цих людей було те, що Дервіль мав вести справи Гобсека безкоштовно до кінця життя. Також Гобсек пообіцяв представляти усім своїм знайомим Дервіля як гарного знавця адвокатської справи. Крім того вони домовились зустрічатись два рази на тиждень за обідом і розмовляти, як друзі.

Незабаром Дервіль виграв справу з майном пані де Гранльє, що зробило його дуже відомим, розбагатів, одружився на Фанні Мальво і вже за п'ять років розплатився за борг. Взагалі, він став дуже щасливою людиною.

Одного разу, будучи гостем на холостяцькому обіді, Дервіль зустрів деякого Максима де Трая. То був дуже вишуканий та розумний денді, відомий та вельми шанований у вищих колах. У нього були витончені манери, бездоганна врода.

1 2 3