Моріс Метерлінк — Синій птах (детальний переказ)

П'єса-феєрія на 6 дій

12 картин

Картина перша Хатина Дроворуба

Картина друга У Феї

Картина третя Країна спогадів

Картина четверта Палац Ночі

Картина п'ята Ліс

Картина шоста Перед завісою

Картина сьома Кладовище

Картина восьма Перед завісою, що зображує гарні хмари

Картина дев'ята Сади Блаженства

Картина десята Царство Майбутнього

Картина одинадцята Прощання

Картина дванадцята Пробудження

Дійові особи (у порядку їх виходу на сцену)

Мати Тіль Поліна

Тільтіль Рикетта

Мітіль Ніч

Фея Сон

Душі годинників Смерть

Хліб Примари

Вогонь Нежить

Пес Духи Темряви

Кішка Жахи

Вода Зорі

Молоко Дух Дуба

Цукор Дух Бука

Душа Світла Дух В'яза

Тато Тіль Дух Тополі

Бабуся Тіль Дух Сосни

Дідусь Тіль Дух Кипариса

П'єро Дух Липи

Робер Дух Каштана

Жан Дух Берези

Мадлена Дух Верби

П'єретта Дух Дубка

Кролик Ситі Блаженства

Дух Плюща Найситіше Блаженство

Кінь Рабині

Бик Великі Радощі

Віл Дитячі Блаженства

Корова Домашні Блаженства

Вовк Блакитні Діти

Баран Охоронці Дітей

Свиня Король Дев'яти Планет

Півень Час

Коза Сусідка Берленго

Осел Її онучка

Ведмідь

ДІЯ ПЕРША

Картина перша

Хатина Дроворуба

Сцена нагадує хатину Дроворуба, по-селянськи просту, проте не вбогу. Дотліваюче вогнище висвітлює шафу, діжу, годинник з гирями, умивальник та інше. Обабіч шафи сплять, згорнувшись клубочком, собака і кішка. Праворуч від дверей (вхідних), зачинених на міцний засув, дитячі ліжечка, в яких солодко сплять Тільтіль і Мітіль. Мати, помилувавшись ними й поправивши ковдру, потихеньку йде. Раптом лампа засвічується сама по собі й діти прокидаються й сідають на ліжечках. Вони згадують, що завтра Різдво, проте святковий дід цього разу їм нічого не принесе, бо мати сказала, що не встигла сходити за ним до міста. Крізь вікно вони бачать святкові вогні: до багатих дітей уже прийшло свято, горить вогнями ялинка. Підбігши до вікна, діти бачать крізь падаючий сніг, як під'їжджають карети з дітьми, які йдуть у дім, сповнений вогнями свята; іграшки, солодощі — ось що чекає на багатих дітей. Тільтіль і Мітіль дивуються, що діти ще не їдять смачних тістечок, які розставлені на столі, адже так важко втриматись, і Тільтіль серйозно пояснює сестрі, що чув, ніби ті діти не голодні, бо їдять, коли захочуть. Тільтіль і Мітіль починають гратися, ніби це їм роздають пиріжки (в кого більше), і уявляють, як це смачно, коли засув сам по собі відсувається і у двері заходить старенька у зеленій сукні й червоному чепці. Вона горбата, кульгава, одноока, ходить з костуром, однак видно, що це — Фея.

Вона питає, чи немає в них Співаючої Трави або Синього Птаха, все це потрібно для її хворої онучки — вона хвора, бо хоче бути щасливою. Діти зважають, що вона схожа на їхню сусідку пані Берленго, але стара сердиться й говорить, що вона — Фея Беримона і пропонує їм зараз же йти шукати Синього Птаха. Спитавши, що вони робили до її приходу, й дізнавшись, що діти гралися, ніби їдять пиріжки, вона здивувалася, що вони не заздрять багатим дітям, які ті пиріжки їдять насправді. Мітіль захоплено говорить, як гарно в багатих дітей, але Фея заперечує, що в них не гірше, тільки вони цього не бачать. Вона виймає маленьку зелену шапочку з алмазом на пряжці, який "повертає зір", — можна побачити і Минуле, і Майбутнє й багато іншого. Вона надягає Тільтілю на голову зелену шапочку, повертає алмаз — і стара чарівниця постає молодою дівчиною, хатні предмети видаються іншими, з годинника вистрибують Душі Годинника у вигляді молодих дам — це "Годинник твого життя", — говорить Беримона. "Постало Царство Істини", предмети змінилися, кімната наповнилася дивними істотами: Душі Короваїв, Душа Цукру, Душа Молока і таке інше. Оживає Вода, Пес і Кішка починають говорити по-людськи, як і Хліб, Цукор, Душа Світла. Фея велить іти їм з дітьми.

ДІЯ ДРУГА

Картина друга

У Феї

Усі герої входять і зупиняються в передпокої Палацу Феї Беримони серед розкішних білих колон з мармуру із золотими та сріблястими капітелями. Вони щойно одяглися у чудові костюми, які кожен підібрав собі сам. Тим часом діти відвідують онуку Феї Беримони. Кішка збирає усіх і підбурює зробити все, аби діти не знайшли Синього Птаха, адже в кінці подорожі вони всі мають, за словами Феї, загинути, тож нехай краще загинуть діти. Пес обурений. Усі сваряться, коли з'являються діти разом з Феєю та Душею Світла, якій Фея Дає чарівну паличку і велить усім її слухатись; Хліб і Цукор годують дітей, і ті мають спершу відвідати своїх дідуся й бабусю. "Як же ми їх побачимо, коли вони померли?" — дивується Тільтіль. І Фея відповідає: "Якщо вони живуть у вашій пам'яті, виходить, не померли".

Картина третя

Країна спогадів

Діти опиняються під дубом серед суцільного молочно-білого туману, який скоро піднімається, і бачать своїх дідуся з бабусею біля хати, повитої плющем. Діти спостерігають, як вони ніби прокидаються й починають говорити між собою, що от-от до них мають завітати внуки, які ще живі, адже не випадково в стареньких з'явилися сили. І тут з-за дерева виходять Тільтіль і Мітіль. Усі зраділи. У розмові Дідусь Тіль говорить дітям, що треба обов'язково згадувати померлих, молитися за них: "Молитися — означає згадувати..." Дідусь показує їм старого дрозда, який, виявляється, геть синій, і Тільтіль просить дідуся й бабусю подарувати їм цього Синього Птаха. Ті радо погоджуються, і Тільтіль розміщує птаха у клітці. Потім вони зустрічаються з померлими братиками й сестричками, які вже більше не ростуть. Усі сідають вечеряти до супу з капустою та пирога зі сливами. Але час швидко спливає, і дітям треба йти — на них чекає Душа Світла. Туман густішає. Вони знову під дубом, але, поглянувши на птаха, переконуються: птах не синій, а чорний.

ДІЯ ТРЕТЯ

Картина четверта

Палац Ночі

До широкої пишної зали, оздобленої чорним мармуром і деревом входить Кішка, щоб заздалегідь повідомити Ніч про візит Тільтіля і Мітілі разом з друзями та про те, що вони вже знають: справжній Синій Птах — єдиний, хто витримує денне світло — ховається серед Синіх Птахів Сновидіння. Кішка лякає Ніч, що вони всі загинуть, якщо дітям пощастить знайти Синього Птаха. Вони всі йдуть сюди, окрім Душі Світла, якій сюди не можна. Лестива підступна Кішка запобігливо говорить до дітей, які щойно увійшли, що вона попередила Ніч і та люб'язно їх прийме. Ніч не може не скоритися людині і тому віддає Тільтілю ключі від своїх дверей, попередивши, що це небезпечно і не варто цього робити. Справді, за різними дверима ховаються то Примари, то Жахи, то Хвороби, найбезневиннішою з яких є Нежить. За одними дверима знаходяться війни, вони страшні й дужі, так що всі разом ледве зуміли, навалившись на двері, зачинити їх. Так вони підходять до дверей, які Ніч особливо ретельно захищає, лякаючи дітей, що ще ніхто звідти не повертався. Біля дверей залишається лише Тільтіль, який відважився все ж таки відімкнути ті двері, та Пес, який не може покинути хазяїна — своє божество. Але саме за цими дверима були зірки, що сяяли вогнями, Нічні Аромати, Світляки й прозора Роса. А головне — за ними відкривався сад мрії і нічного світла, а в небі, пурхаючи з одного місячного променя на інший, літали численні сині птахи. Діти і Пес наловили їх багато і раділи, не чуючи, як Кішка і Ніч теж раділи, бо справжній Синій Птах був надто високо. Коли вони всі вийшли з Палацу Ночі, то перед Душею Світла не встигли навіть досхочу нахвалитися, як побачили, що всі птахи чорні й мертві. Душа Світла втішає: "Не плач, моя дитино... Того єдиного Синього Птаха, який витримує денне світло, ти ще не зловив... Та ми його відшукаємо".

Картина п'ята

Ліс

Ліс стоїть залитий місячним сяйвом. Старі дерева дрімають, коли входить Кішка, яка, вклонившись деревам; говорить, що оце зараз до них ідуть діти Дроворуба, їхнього найзапеклішого ворога, і час з ними поквитатися, бо вони хочуть знайти Синього Птаха, який знає Таємницю. Вона розповідає, що супутники дітей — Вогонь, Цукор, Вода і Хліб — на їхньому боці. От хіба що Хліб ненадійний! А за дітей лише Душа Світла й Пес, та вона намовила дітей утекти, поки Душа Світла спить. Тон Кішки одразу змінюється, щойно вона побачила Тільтіля, Мітіль і Пса. Кішка говорить, що попросила Кролика дати барабаном сигнал загальних зборів для всіх звірів. Пес їй заважає, і вона легко намовляє Тільтіля вдарити Пса. Мітіль захищає Пса і не дає його прогнати. Та надалі Кішка намовляє Тільтіля, щоб той дав прив'язати Пса Духові Плюща, а сама повертає чарівний алмаз на шапочці хлопця, і всі духи дерев і звірів оживають і стає очевидним їх вороже ставлення до людини. Дух Дуба — старий, сивий — говорить до Тільтіля: "Знаю, знаю: ти шукаєш Синього Птаха, тобто ти хочеш розгадати найвеличнішу таємницю Буття, Таємницю щастя, — розгадати для того, щоб Люди нас потім остаточно уярмили..." Він не зважає на слова хлопчика про допомогу внучці Феї Беримони й віддає наказ знищити дітей. І горе було б їм, якби не вірний Пес, який вирвався від Плюща й кинувся захищати дітей з усією відчайдушністю любові, та ще й у Тільтіля виявився ніж. Але й це б не допомогло, якби вчасно не нагодилася Душа Світла. Вона сказала, що слід було тільки повернути алмаз на шапочці — і все б зникло. А ще сказала такі слова: "Тепер ти розумієш, що в цьому світі Людина — одна супроти всіх..." Кішка, з'явившись, як завжди бреше, що й вона постраждала, і їй вірять усі, окрім Пса.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Картина шоста

Перед завісою

Входять Тільтіль, Мітіль, Душа Світла та Пес, Кішка, Хліб, Цукор, Вода, Вогонь і Молоко. Душа Світла сповіщає дітей про те, що вона отримала записку від Феї і та велить побувати їм опівночі на кладовищі, аби поспитати мерців про Синього Птаха. Йти туди вони мають самі.

Картина сьома

Кладовище

Ніч. У місячному сяйві сільське кладовище. Мітіль розпитує Тільтіля про мерців і дуже боїться й благає його не повертати алмаза. Їхні уявлення про неживих просякнуті жахом. Але коли Тільтіль повернув алмаз, розсунулися плити й могили й звідти повільно піднялися цілі снопи квітів. Кладовище поступово перетворилося на дивний сад. Розпускаються квіти, у гіллі шелестить вітер, гудуть бджоли, прокидаються пташки, виспівуючи гімни Сонцю і Життю. Мітіль нишпорить у траві, дивуючись, де ж мертві.