Ернст Теодор Амадей Гофман — Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер (Малюк Цахес) (переказ скорочено)

Переказ:

Події відбувались у невеличкій державі князя Деметрія, яка нагадує карликові князівства, що мали місце у Німеччині часів Гофмана.

Поки правив Деметрій, усі мешканці князівства мали свободу, тому сюди й злетілися волелюбні феї і маги, що уособлюють духовність.

Після смерті Деметрія його місце посів Пафнутій, який "реорганізував" своє князівство, розігнавши всіх фей і магів, крім Рожі-Гожої (Розабельверде, Рожабельверде), патронки притулку для шляхетних дівчат.

Паралельно з історією цілого князівства розповідається про долю потворного крихітки Цахеса, що народився у селянки Лізи.

Часто жінку можна було зустріти з кошиком для хмизу, в якому був її син Цахес.

Цитата:

Справді-бо, жінка мала всі підстави нарікати на бридкого виродка, що народився два з половиною роки тому. Те, що на перший погляд могло видатися цілком химерно скрученим цурпалком дерева, було не що інше, як потворний курдупель якихось дві п'яді1 на зріст, що досі лежав у коробі, а тепер виліз і борсався та вурчав у траві. Голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку. На обличчі неуважне око нічого б і не розгледіло, але, придивившись пильніше, можна було помітити довгий гострий ніс, що витикався з-під чорного скошланого чуба, пару маленьких чорних очиць, що виблискували на зморщеному, як у старого, обличчі, — проява, та й годі.

Переказ:

Фея Рожа-Гожа пожаліла потвору і наділила Цахеса чарівним даром: три золоті волосинки на його голові дозволяли вважатися кращим, ніж він був насправді.

Розчісуючи чарівним гребінцем заплутане волосся Цахеса, Розабельверде змінила безрадісне життя нерозумного каліки-бідняка, давши шанс не лише здаватися, а й стати кращим.

Коли зморена сном мати Цахеса прокинулася, то побачила, що її дитина вперше зіп'ялася на ноги і промовила перші слова. Чарівним було й те, що місцевий пастор, зустрівши Лізу, запропонував узяти дитину на виховання. Селянка розуміє, що її дитина — великий тягар для будь-кого, тому не розуміє, чому її потворний син видався пасторові чудовим.

Цитата:

— О пані Лізо, пані Лізо, який же у вас милий та гожий хлопчик! Це ж справжня ласка Господня — така чудесна дитина. — Він узяв малого на руки, почав його пестити й зовсім, здається, не помічав, як неґречний курдупель огидно мурчав та нявчав і намагався навіть укусити шановного панотця за носа.

Переказ:

Це почали діяти чари Рожі-Гожої. Алегоричний образ цієї героїні уособленням духовності і природності. Гофман пов'язує особу Рожі-Гожої з красою і чарівністю квітки.

Цитата:

Коли б я, ласкавий читальнику, і хотів надалі замовчати, хто ж така панна фон Рожа-Гожа, або, як вона часом називає себе, Рожа-Гожа-Зеленава, то ти, напевне, вже й сам здогадався б, що то була не звичайна собі жінка. Бо саме вона, погладивши та розчесавши чуба малому Цахесові, таємниче вплинула на нього, і він видався добросердому пасторові таким гарним та розумним хлоп'ям, що той аж узяв його за рідного сина.

Панна фон Рожа-Гожа була статечного вигляду, шляхетної величної постави і трохи гордої, владної вдачі. Її обличчя, хоч його й можна було назвати бездоганно прегарним, справляло іноді якесь дивне, майже моторошне враження, а надто як вона, за своїм звичаєм, нерухомо й суворо вдивлялася кудись перед себе. Здавалося, час не мав сили над нею, і вже саме це могло видатися декому дивним. Але в ній іще багато чого вражало, і кожен, хто над цим поважно задумався б, не міг би вийти з дива. По-перше, відразу впадала в око спорідненість тієї панни з квітками, що від них походило її ім'я. Бо мало того, що жодна людина, в світі не змогла б виплекати таких, як вона, чудових повних рож, — досить було їй устромити якогось найсухішого патичка в землю, як із нього пишно та буйно зростали ті квіти. Потім, достеменно відомо, що вона під час своїх самітніх прогулянок у лісі провадила розмови з дивними голосами, які, либонь, лунали чи не з дерев або квітів, а то й із криничок та потоків.

Переказ:

З іронією автор розповідає, як запроваджувалась освіта в князівстві.

Цитата:

На розі кожної вулиці красувався едикт про запровадження освіти, а поліція вдиралася до палаців фей, конфісковувала їхнє майно і брала їх під арешт.

Самий лише Господь відає, як сталося, що фея Рожабельверде, єдина з усіх, за кілька годин до того, як запровадили освіту, довідалася про все і встигла випустити своїх лебедів на волю і приховати свої магічні трояндові кущі та інші коштовності. Вона знала навіть, що її вирішено залишити в країні, і хоч дуже нерадо, а скорилася.

Переказ:

Минає час. У Керпеському університеті навчається молодий поет Бальтазар, який кохає Кандіду, дочку свого професора Моша Терпіна.

Гофман продовжує іронізувати з приводу стану освіти в князівстві, якщо провідні професори такі, як Мош Терпін:

Цитата:

Він був, як уже сказано, професор природничих наук, пояснював, чому йде дощ, чого гримить, блискає, чому сонце світить удень, а місяць уночі, як і чому росте трава і багато іншого, та ще й так, що й кожній дитині було б зрозуміло. Найперше він зажив великої слави тоді, коли йому після багатьох фізичних дослідів пощастило довести, що темрява настає, головним чином, через брак світла.

Переказ:

На противагу іронії щодо образу професора Моша Терпіна, Бальтазар змальовується з романтичною піднесеністю.

Цитата:

Один із-поміж того потоку студентів одразу приверне твою увагу. Ти помітиш стрункого юнака років двадцяти трьох або чотирьох, із темних блискучих очей якого промовляє жвавий і ясний розум. Його погляд можна було б назвати майже сміливим, коли б не мрійна туга, що легким серпанком лягла на бліде обличчя і пригасила жагуче проміння очей. Його сурдут із чорного тонкого сукна, облямованого оксамитом, був пошитий майже на давньонімецький зразок; до сурдута дуже личив вишуканий, білий, як сніг, мереживний комірець, а також оксамитовий берет, що покривав гарного темно-каштанового чуба. Цей молодик, що тобі, любий читальнику, з першого погляду так припав до вподоби, — не хто інший, як студент Бальтазар, дитина поштивих і заможних батьків, скромний, розумний, пильний до роботи юнак, про якого я тобі, о мій читальнику, багато дечого маю розповісти в цій дивній історії, що оце саме надумав написати.

Переказ:

Несподівано в колі студентства з'являється Цахес, який має чудесний дар привертати до себе людей.

Цитата:

Коли це з сусідньої кімнати виступив їм назустріч професор Мош Терпін, ведучи лід руку маленького чудернацького чоловічка, і голосно вигукнув:

— Дами й панове, рекомендую вам обдарованого надзвичайними здібностями юнака, якому не важко буде здобути вашу приязнь і вашу повагу. Це молодий пан Циннобер, який щойно вчора прибув до нашого університету і має на думці студіювати право!

Переказ:

Хто б у присутності Цахеса не казав витончено, дотепно, емоційно, все приписувалося маленькій тупій потворі.

Так сталося і з юним поетом.

Цитата:

Бальтазар вийняв чистенько переписаний рукопис і почав читати. Його власний твір, що таки справді вилився з глибини поетичної душі, повний сили й молодого життя, надихав його щораз більше. Він читав усе палкіше, виливаючи всю пристрасть свого закоханого серця. Він затремтів з радощів, коли тихі зітхання ледве чутні жіночі "Ох!" або чоловічі "Чудово... Надзвичайно... Божественно!" переконали його, що поема захопила всіх. Нарешті він закінчив. Тоді всі загукали:

— Який вірш! Які думки! Яка уява! Що за чудова поема! Яка милозвучність! Дякуємо! Дякуємо вам, найдорожчий пане Циннобере, за божественну насолоду!

— Що? Як? — скрикнув Бальтазар, але ніхто на нього не звернув уваги, бо всі ринули до Циннобера, що сидів на канапі, надувшись, як малий індик, і огидним голосом рипів:

— Будь ласка... будь ласка... коли вам до вподоби... це ж дрібниця, яку я похапцем написав минулої ночі.

Але професор естетики репетував:

— Чудовий... божественний Циннобере! Щирий друже, ти ж після мене перший поет на світі!

І тоді Кандида встала, підійшла, полум'яніючи, як жар, до курдупля, вклякнула перед ним і поцілувала його в гидкий рот із синіми губами.

Переказ:

Якщо ж Циннобер мерзенно нявчить, веде себе як тварина, обвинувачують когось іншого.

Цитата:

Малий так пронизливо заверещав, що аж луна пішла по всій залі, і гості злякано посхоплювалися зі своїх місць. Бальтазара оточили й почали питати один поперед одного, чого це він так жахливо кричав.

— Не ображайтеся, любий пане Бальтазаре, — сказав професор Мош Терпін, — але це був таки чудернацький жарт. Ви, мабуть, хотіли, щоб ми подумали, ніби тут хтось наступив котові на хвоста!

— Кіт, кіт, проженіть кота! — скрикнула одна нервова дама й миттю знепритомніла.

— Кіт, кіт! — загукали двоє літніх добродіїв, хворі на таку саму ідіосинкразію, і кинулися до дверей.

Кандида, виливши цілий флакон нюхальної води на знепритомнілу даму, сказала тихо Бальтазарові:

— Бачите, якого лиха ви накоїли своїм огидним нявканням, любий пане Бальтазаре!

А той зовсім не знав, що сталося. Почервонівши з сорому й досади, він не годен був спромогтися на слово, сказати, що це ж курдупель Циннобер, а не він так жахливо нявкав.

Переказ:

Лише вибрані відрізняють дії Циннобера від талановитих проявів інших людей. Навіть друг Бальтазара Фабіан і кохана дівчина Кандіда не помічають жахливих чарів.

Як Бальтазар, так і знаменитий віртуоз-скрипаль Вінченцо Сбіоку, талановитий помічник судді Пульхер віддали свої знання і таланти на поталу "крихітці Цахесу": усі вважають це талантами Циннобера. Стан людей схожий на масовий психоз. Циннобер стає поважною особою у міністерстві закордонних справ.

До князівства прибуває доктор Проспер Альпанус, який насправді є магом. У магічному дзеркалі доктора віддзеркалюється істинна сутність Циннобера, потворного і лихого карлика.

Доктор Проспер Альпанус доводить Рожі-Гожій, що її дії приносять не добро, а зло — всім, хто оточує Циннобера.

Цитата:

— Ви, моя люба панно, — відповів на це доктор, — ви віддалися своїй природженій доброті і гайнуєте свій хист на нікчему. Циннобер є й буде, незважаючи на вашу ласкаву допомогу, малим потворним негідником, який тепер, коли розбився ваш золотий гребінець, відданий цілком у мої руки.

— Змилуйтеся над ним, докторе, — благала панна.

— А подивіться-но, будь ласка, сюди, — сказав Проспер, показуючи їй Бальтазарів гороскоп, який він склав.

Панна глянула й жалібно скрикнула:

— Ну, коли така справа, то я мушу поступитися перед вищою силою.