Ульф сказав, що так, хоч у нього зроду не було ні собаки, ні тих сусідів. Але в той час, коли він писав, собака у нього все-таки був, бо хлопець завжди про нього мріяв. Єран мусив купити Ульфу морозивний банановий десерт із двома молочними коктейлями. Єран похвалив його твір, а Ульф відповів, що Джон Стейнбек теж непогано пише".
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Пані в короткому халатику
Був темний лютневий вечір. Ульф спостерігав з вікна за сусідкою в будинку поряд, використовуючи свій чеський польовий бінокль. Вона стояла в своїй освітленій кухні, вбрана в нічну сорочку. Ульфу хотілося, щоб вона обернулася, хоч жінка була доволі стара і не дуже гарна. Раптом у його кімнату зайшов тато. Ульф дорікнув, що треба стукати, а коли тато пішов, жалів, що засмутив його.
Наступного дня хлопець подався по обгортковий папір, щоб загорнути гострозубці, які купив для Б'єрне Caлéнa. Дорогою він побачив Пані в коротенькому халатику, що стояла в книгарні на Бандгаґені. Коли Ульф зайшов усередину, вона звела очі від своїх червоних, щойно полакованих нігтів угору. Пані була в синьому робочому халатику з атласної тканини. Вона мала дуже короткі ноги. Але халатик був ще коротший. Жінка допомогла Ульфу вибрати папір. Він сказав, що колись ще зайде. А коли на майдані обернувся, то побачив, що вона стояла на порозі й курила сигарету. Сонце горіло в її мідяно-червоних косах, і дим здіймався аж у небо.
Наступної середи Ульф знов туди прийшов. Він мав 15 крон і купив, за її порадою, книжку, яка називалася "Ларс Горд". Від приємних пахощів парфумів жінки і нестачі кисню в Ульфа запаморочилася голова. Він розтулив рота, захрипів і випустив повітря. Пані в коротенькому халатику посадила його на табуретку, подумавши, що в нього астма. Вона вчила його, як дихати, попросила заплющити очі й думати про щось гарне. Тоді Ульф прихилив голову до її грудей і став думати про неї.
Одного вечора тато намагався змусити Ульфа читати вартісні книжки. Він пообіцяв йому сто крон, якщо син отримає найвищу оцінку за твір. Але шанс був не надто великий. Найвищу оцінку він мав не так давно. І то за шедевр про собаку, але відтоді змінився вчитель.
За два тижні Ульф знов навідався до книгарні. Ще й прихопив із собою дві сигарети з татового срібного портсигара. Побачивши, що хлопець курить, вона скрикнула, що не можна, бо у нього ж астма. Ульф попросив книжку не дорожче п'ятнадцяти-сімнадцяти крон. Вона сказала, що таких нема. Пані пояснила, що дуже гарні книжки не бувають однакові. Вони геть несхожі, оскільки розповідають про щось дуже особисте. Потім вона запропонувала "Стороннього" Альбера Камю. Пані в коротенькому халатику знала, що потрібно Ульфу. Книжка дуже йому сподобалася, бо головний герой також не розумів своїх почуттів.
Кожен чотирнадцятий день Ульф навідувався до Пані в коротенькому халатику. Бо в нього було лише десять крон на тиждень. Дні стояли короткі й холодні, а довгими вечорами хлопець читав. Уже закінчувався березень. Він часто лишався в книгарні трохи поговорити, коли не було покупців. Іноді допомагав їй виймати з картонних коробок олівці. Або міняти стрічку в касовому апараті. Ульф говорив, що стане письменником, але спершу йому треба пережити кохання й пригоди. Якось він запитав, чи є в неї ще якісь гарні письменники на літеру Б. Ульф вже пройшов тих, що на А. Пані запропонувала читати твори Генріха Белля, але чомусь дала йому "Поета у Нью-Йорку" Федеріка Ґарсії Лорки. Це була тоненька сіра книжка. Ця книжка спонукала Ульфа до власної творчості. Вірші були трохи дивними, хлопець сміявся, адже іспанець навіть не римував. До того ж у книжці були страшенно кумедні речі. Скажімо, там було написано, що гладкі жінки вивертали навиворіт каракатиць. Ульф вирішив, що теж може так писати. Тож він написав про пум із червоними кігтями, про морські тюльпани в акваріумі грудей. То було найкраще, що він написав. То було схоже на справжню магію. Ульф прочитав мамі власні вірші вголос, і вона заплакала, говорячи, що сина треба відвести до психолога.
Нарешті настав час писати твір, тема була "Весна". Ульф написав, що квіти підбілу сяяли вночі жовтими штучними очима, і що "захриплі крики хтивих котів чути аж до місяця". Потім хлопець пошкодував про жахливий прикметник про котів, але твори були вже в сумці вчительки. Йому хотілося вивернути навиворіт сумку, як каракатицю.
Усі, крім Ульфа, отримали свої твори назад. Вчителька сказала, щоб усі йшли надвір, а Ульф затримався. Він почав вибачатися, але вчителька запитала, чи читав він Пабло Неруду, бо в Ульфа, як і в нього, образна мова. Вчителька сказала, що ставить найвищу оцінку, але наступного разу Ульф повинен відшліфовувати образи.
Після обіду Ульф показав татові першу сторінку твору, де красувалася червона оцінка. Тато був задоволений і дав Ульфу стокронову банкноту. Хлопець пішов до бібліотеки дуже щасливий. Пані в коротенькому халатику стояла на порозі, наче чекала його. Вони вибрали для Ульфа вживану друкарську машинку, а до неї ще дві нові стрічки. Усе це за 65 крон. Вистачало ще на два квитки в кіно й на морозиво. Ульф запросив пані, вона була вдячна, але відмовилася.
У білий світ
На Різдво Ульфу подарували світло-коричневу дорожню сумку з тисненої шкіри. Закінчивши школу, він склав у неї небагато речей і вирушив у білий світ. Його вірш уже було надруковано в одній газеті. Ульф повинен був набиратися досвіду і збирався курити, читати незбагненні книжки й пити спиртні напої. Прощаючись з батьками, він помітив, як вони постаріли й здрібніли.
Ульф плив на кораблі з Ґетеборга до курорту Брідлінґтон, що на східному узбережжі Англії. Його поселили в каюті з худорлявим хлопцем, у якого був прилизаний назад чуб і сині очі. Хвали його Коре. Другий хлопець, Лассе, походив із Тієрпа, що в провінції Сконе, а третій – товстун, на тілі якого видно було комарині укуси. Всі їхали вивчати мову. Коли приятелі по каюті побігли вивчати довкілля, Ульф читав "Поета у Нью-Йорку". Це була найулюбленіша книжка, яка остаточно визначила його життєвий шлях. Згодом на палубі Ульф побачив дівчину з темно-каштановими косами і красивими зубами. Вона також їхала у Брідлінґтон, звалася Аґнета Валь. Між ними зав'язалася жвава балачка. Вона теж читала Камю й Франсуазу Саґан. Її цікавила філософія, музика й поезія. Вона ледь не все знала про мистецтво, хотіла стати скульптором.
Ульф, дівчина та його приятелі по каюті пішли у бар. Коре, на прохання Ульфа і за його гроші, купив яєчного лікеру. Ульфу сподобалося, але він випив надто багато, тому йому стало погано. Хлопець пережив своє перше сп'яніння.
Наступного дня він почувався погано. На палубі Ульф зустрів Агнету, вони розмовляли про всяку всячину. Вона розповіла, що її тато заробляє на життя тим, що ліпить глиняних птахів. Дівчина зізналася, що найбільше не любить хлопців у сандалях. Аж тут з'явився Коре, і він був у сандалях. Біля нього йшла кучерява дівчина, яку звали Яна. Того дня Ульф написав вірш, присвячений Агнеті.
Вони наближалися до порту в Саут Шилдсі, звідки мали їхати далі. Коре, Ларс із Тієрпа і Покусаний комарами вже готувалися виставляти свої сумки в коридор. Ульф написав ще три вірші.
Вони з Аґнетою навчалися в різних групах. Її, Ларса та Коре записали до класу для сильніших. З дівчиною Ульф міг бачитися лише після обіду, вони прогулювалися узбережжям і дивилися на море. Якось Коре запросив Ульфа і Аґнету увечері грати в кеглі. Дівчина пообіцяла Ульфу, що після гри покаже йому свої ескізи. Згодом Ульф спитав Коре, що б він робив, якби опинився сам на сам у кімнаті з кимось, хто йому подобається. Коре вважав, що повинні бути поцілунки, пестощі й нестримна жага.
Та життя принесло несподіванку. Сестри Уддгам, у яких жив Ульф, вирішили саме в той день гри в кеглі повезти хлопця на автомобілі, щоб показати сади Англії, бо якось він проявив інтерес до садівництва. Ульф заявив, що в нього закреп. То був хитрий трюк, до якого вдавався тато, коли не хотів кудись іти з дому. Це не допомогло, бо тітоньки купили Ульфу упаковку послаблювальних таблеток. Вони радили почекати, поки вони повернуться додому, щоб уже там випробувати таблетки. Ульф змушений був споглядати милю за милею британські живоплоти, а тим часом надходив вечір.
Наступного дня Аґнета спитала, чому він не прийшов. Ульф відповів, що дивився на магнолію і на півонію. Потім вони пішли дивитися на ескізи. В дівчини була затишна кімната з квітчастими шпалерами. Вони сіли на ліжко, вона стала гортати альбом. Усі ескізи скидалися на висохлі скульптури. Серед них був ще ескіз молодої жінки з худеньким личком і самими грудьми, під яким було написано: "Автопортрет 5. 1959". Ульф був глибоко вражений. З кожним аркушем, який вона перегортала, він непомітно присувався до неї. І тільки-но він хотів обняти її за плечі, як вона перегорнула останній аркуш. Унизу було написано: "КОХАННЯ? 1. 1959". Там був скульптурний ескіз Коре із зализаним назад чубом, худорлявим торсом, веселими примруженими очима і самовпевненою усмішкою на губах. Хлопець дізнався, що Коре вчора проводив її додому. Потім Ульф сказав, що вони з нею мають завжди про що говорити нагадав, а Коре ще й носить сандалі. Засмучений Ульф пішов від Агнети, бо відчув, що хоче побути наодинці.
Надворі періщив дощ. З-за повороту вигулькнув Коре, що поспішав до Аґнетиного будинку. Ульф вийняв із кишені упаковку таблеток, яку для нього купили сестри Уддгам, і простягнув йому, говорячи, що це шоколад. Коре був голодний і з'їв усе відразу. Потім Ульф подався в бік порожнього узбережжя, назустріч вітру й дощу. Він промок до рубця, його серце стікало кров'ю, але він усміхався до моря. Йому ледве виповнилося п'ятнадцять років, а він вже пережив своє перше велике нещасливе кохання. Тож тепер він міг стати справжнім письменником.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу