Він запросив Ульфа на свій день народження і сказав, що цього року під час святкування будуть танці. Отримавши запрошення на день народження, Ульф дізнався, що там також буде Аґнета, тож погодився прийти. Цієї осені Ульф був захоплений Аґнетою. Вона трохи приятелювала з сестрою Б'єрне. Ульф переживав, бо не вмів танцювати, але Б'єрне запропонував допомогу.
Наступного дня хлопці у кімнаті Б'єрне почали навчання. В ті часи фокстрот був найзвичайнісінький танець. Б'єрне розгорнув аркуш паперу, де було намальовано багато ніг і стрілок, та Ульф нічого в цьому не розумів. Ульф з годину ходив сягнистими кроками по кімнаті, тримаючи перед носом той аркуш паперу.
Хлопці тренувалися щодня по обіді, тільки-но приходили додому зі школи. Нарешті Ульф трохи навчився і відчув справжній кайф. Б'єрне водив його між своїм ліжком і письмовим столом, а ще голосно відраховував такти Ульфу на вухо. Коли мама Б'єрне відчинила двері, то була здивована, що хлопці танцюють і обнімаються. Вона сказала, що хлопці не повинні танцювати з хлопцями і вигнала їх гуляти надвір.
Настав день народження Б'єрне. Ульф причесав свій потемнілий чуб, узяв татову краватку і старанно почистив зуби. Він подарував Б'єрне три коробочки свинцевого шроту для пневматичної гвинтівки. Потім усі їли морозивний десерт. Нарешті настала пора танцювати. Ульф не встиг запросити на танець Аґнети, бо його випередив Ларсен. Відчуваючи поразку, Ульф пішов на кухню, де випив багато води. Коли танець закінчився, Ларсен відійшов від Аґнети. Ульф не хотів проґавити наступний танець, тож запросив її. Дівчина погодилася станцювати, але ноги Ульфа чомусь йшли неправильно. Спершу він зробив кілька основних кроків. А потім спробував вельми хитромудрий крок убік із поворотом назад. Виходило зовсім не так добре, як із Б'єрне. Ульфу весь час заважали Аґнетині ноги. Нарешті вона сказала, що він танцює, як дівчина. Хлопець почервонів і зрозумів, чому це сталося: під час навчання його постійно водив Б'єрне, а Ульф ступав за ним.
Аґнета схопила Ульфа за руку і спитала, щоб він хотів робити. Хлопець запропонував йти в гараж стріляти з пневматичної гвинтівки Б'єрне. У гаражі був тато приятеля. Він викотив автомобіль у двір, і всі втрьох стріляли. Аґнета щоразу вигравала, бо Ульф був настільки щасливий, що не міг влучити. Згодом тато Б'єрне пішов, а Ульф з дівчиною залишилися самі. Вони вийшли надвір і сіли в автомобіль. Ульф вмостився за кермо, а Аґнета сіла поруч. Вона спитала, куди б він хотів поїхати. Хлопець відповів, що якнайдалі зі Стуреб'ю, світ за очі. Агнета сказала, що вона разом з ним. Потім схопила Ульфа за краватку й притягнула його обличчя до свого. І вони поцілувалися.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Прощай, Стуреб'ю!
Восени 1958 Ульфу виповнилося тринадцять, і він неабияк умів брехати. У школі, отримавши погану оцінку, він не показував її батькам, хоч треба було показати вдома, щоб мама або тато поставили свій підпис. Ульф сам підробляв підпис і був у цьому майстер. А батькам нічого не казав, бо вони хотіли, щоб він гарно вчився. Погані оцінки їх засмучували і змушували думати бозна-що. І коли вони питали, як справи у школі, Ульф відповідав, що все чудово, щоб ніщо не потьмарювало щастя родини.
Та якось, коли Ульф демонстрував однокласникам, як йому легко підробити підпис, це побачив класний керівник Генрик Русенґрен. Згодом він сказав Ульфу, що треба про все розповісти татові. І щоб тато йому зателефонував. Ульф сушив собі голову тим, що казати вдома. А потім він вирішив втекти з дому.
Коли смеркало, він взяв ранець, у якому лежала Біблія, і пішов. Уже в Ельвше він зателефонував додому з телефонної будки. Слухавку взяла мама. Ульф збрехав, що він у Чела Стенсона вдома і залишиться ночувати. Коли мама захотіла поговорити з мамою Чела, Ульф збрехав, що та в туалеті, і повісив слухавку. Хлопець вийняв із пенала ручку й написав великими літерами на стіні телефонної будки: "ТУТ Я ГОВОРИВ ІЗ МАМОЮ 27 ВЕРЕСНЯ 1957".
Ульф йшов цілу ніч. Пройшовши три милі, він дістався до Седертельє. Йому хотілося їсти, було дуже холодно. Другу ніч Ульф провів у під'їзді якогось жовтого будинку, де були незамкнені двері. Він блукав цілий день по Седертельє, не маючи гадки, що робити решту свого життя. У тому ж самому будинку він ліг спати і підклав Біблію під голову замість подушки. Він переживав, що класний керівник розповів батькам усе, і вони зрозуміють, що їхній талановитий син виявився нікчемою. Ульф просив Бога допомогти йому, пообіцявши, що більше ніколи в житті не брехатиме. На стіні сходового майданчика він написав: "ТУТ Я МОЛИВСЯ БОГОВІ 28 ВЕРЕСНЯ 1957".
Зранку він рушив до Нінесгамна. На якомусь мосту він задивився у воду і хотів втопитися. Поплакавши, він відчув полегшення і йому перехотілося робити це. Він написав на мостинах: "ТУТ Я МАЛО НЕ СТРИБНУВ У ВОДУ 29 ВЕРЕСНЯ 1957". Тоді він рушив назад у бік Седертельє. Згодом їхав за так у попутній вантажівці.
Коли запали сутінки, він не став шукати той під'їзд, де були незамкнені двері. Ульф сидів на лавці й читав "Вірші й думки", потім випив трохи молока з маленьким шматочком хліба. Потім напхав свій ранець яблуками та грушами з дачних садів і продав їх господарям довколишніх будинків, говорячи, що збирає гроші на класну мандрівку в Ютландію. За ці гроші він купив буханку хліба, палицю ковбаси й картонний пакет молока.
Ввечері Ульф заліз до одного з синіх ящиків із піском, що стояли на вулиці біля якоїсь контори. Посеред ночі він прокинувся від холоду і вирішив почати свою мандрівку до Данії. Його побачили поліцейські, він побіг, але його схопили. Ульф збрехав, що йому не спиться, тож вийшов прогулятися. Поліцейські вирішили відвезти його додому. Ульф назвав єдину адресу, яку знав у цьому місті: Шкільна вулиця 13. Вони під'їхали під якийсь будинок. Двері були замкнені. Ульф збрехав, що його мама заснула, тож краще не будити її. Та полісмен натиснув на кнопку. На порозі постала огрядна жінка середнього віку, Ульф кинувся обіймати її і називати мамою. Жінка сказала, що це не її син. Ульфу довелося знову сідати в поліційне авто. Цього разу вони поїхали до поліційної дільниці. Він нічого не хотів говорити, але поліцейські з'ясували його ім'я, бо Ульф написав його на форзаці Біблії.
Слухавку взяв тато. Він попросив відправити Ульфа додому на таксі. Чекаючи на таксі, Ульф крадькома вийняв із пенала ручку, розсунув ноги й написав на сидінні стільця "ТУТ ЗАКІНЧИЛАСЯ МОЯ МАНДРІВКА ДО ЮТЛАНДІЇ 30 ВЕРЕСНЯ 1957".
Дорогою до Стуреб'ю Ульф боявся, але батьки зустріли його спокійно. Ульфа нагодували. Наступного дня він не пішов до школи. Хлопець пообіцяв батькові завжди говорити правду. У школі його зустріли як героя. Ульф розповів про запаморочливу свободу, про мандри на самоті узбіччями доріг, про незнайомі міста, про ночі, проведені в лісі.
Не пишіть дурниць
Одного ранку, коли Ульфу виповнилося чотирнадцять років, він не впізнав свого обличчя. Досі воно було вельми симпатичне – рум'яне, гладенька шкіра, маленький гарненький ніс, русявий чуб. Та того ранку він побачив у дзеркалі свій перший прищ. Згодом довкола рота й на лобі їх висипало, як маку. Ульф став більш серйозним, перестав шкірити зуби й багато над чим став задумуватися. На уроках малювання малював тушшю вже не кумедних чоловічків, а похмурі кубічні образи дерев і голих губатих жінок. Хлопець тепер вподобав сірі та блідо-руді барви. Вечорами він сидів удома й читав книжки з психології та графології, часто довго гуляв.
Осінь стала початком великого змагання. Досі він не виявляв ніякого зацікавлення до писання творів, але разом із прищами виросла й його літературна пиха. Тепер Ульф невтомно мережив папір новим закрутистим почерком. Його суперником став Єран. Він теж ходив у прищах і найкраще в класі знав шведську мову. Його мама викладала шведську, а тато був доцентом історії літератури. Тож Ульфу треба було багато чого надолужити. Перший успіх Ульфу приніс твір на тему "Людина, якою я захоплююсь". Він написав про свого знайомого причинного дідуся зі шхер, а Єран – про індійця Ґанді. Тоді Ульф вперше взяв гору над Єраном, бо учитель на берегах його твору вивів: "Молодець!".
Єран сказав, що переможе наступного разу. Хлопці побилися об заклад на морозивний банановий десерт. Єран переміг у темі "Мрія", а Ульфу учитель порадив удосконалювати мову. На зимових канікулах Ульф старанно готувався, навідався до бібліотеки і взяв твори Стріндберґа і Стейнбека. Він написав кілька листів експериментальною прозою Аґнеті, але вона уникала його. З початком весняного семестру Ульф почав курити. Вони з Єраном знову побилися об заклад. Ульф знову програв, бо цього разу учитель порадив писати простішою мовою.
Наступного разу твір називався "Спомин про літо". Ульф написав про галасливих сорок, що строчили сміхом, ніби кулемети, про те, як пронизливо плакали дрібні чаєнята, і про сонце, схоже на лису голову, яка виринає з вранішньої морської купелі. "Дурниці!" – помітив на берегах учитель. Та попри це Ульф отримав вищу оцінку, ніж Єран.
Наприкінці травня учні писали останній у семестрі підсумковий твір. Вони мали описати яку-небудь тварину. Ульф писав про собаку, яку їхні сусіди, вибираючись до нового помешкання, не взяли з собою. Хлопець писав про те, як поладив зі старим собакою на кличку Фрідольф. Ульф так захопився своєю оповіддю, що геть нічого не помічав. Наприкінці хлопець написав про те, як собаку обсіли хвороби й він помер. Ульфа навіть здушили сльози, і він посадив на твір мокру пляму.
За тиждень учитель наказав Єрану прочитати перед класом твір. Він розповідав про хлопчика й коня. Усі слухали, як заворожені. Ульф раптом зрозумів, що вже десь чув це оповідання. Це було оповідання "Руденький поні" Джона Стейнбека, американського письменника, що отримав Нобелівську премію з літератури.
Учитель похвалив Єрана, але сказав, що оповідання Ульфа краще. Тож Ульф почав читати про собаку. Потім учитель порадив усім писати про те, що близьке, і спитав, чи справді Ульф любив собаку.