Він сподівається, що люди звернуть до небес те єдине слово, слово християнина, яке і є сама любов. А решту довершить Господь.
Після цієї проповіді містяни почали усвідомлювати своє становище, з'являлися божевільні. Деякі вирішили діяти силою і, намагаючись обдурити пильність кордону, вибратися з міста.
Якось Ріє зустрівся з Граном. Останній сказав, що мріє досягти досконалості у своєму рукописі. Ріє зрозумів, що твір, про який мовиться, уже нараховує сотні сторінок. Гран запросив лікаря завітати на хвилинку до нього і показав першу фразу твору: "Погожого травневого ранку чепурна амазонка верхи на чудовій гнідій кобилі скакала квітучими алеями Булонського лісу...". Ріє відповів, що початок здався йому цікавим і цікаво було б дізнатися, що буде далі. На це Гран палко заперечив, що такий погляд неправильний. Ні за які скарби світу він не погодиться віддати ось таку фразу до рук видавця, бо її треба вдосконалити.
Тим часом Рамбер шукав спосіб вибратися з міста. Журналіст оббігав уже всі канцелярії, зробив усе можливе і збагнув, що вихід надійно забарикадовано. Тоді він почав вештатися містом, в надії знайти бодай натяк на близький кінець пошесті. Цілі години Рамбер проводив у кав'ярнях і на вокзалі.
Настав період спеки. Минав червень. Після запізнілих дощів почався палючий вітер. Перші дні спеки збіглися з стрімким злетом кривої смертності, епідемія забирала за тиждень десь із сімсот жертв. Кожен з острахом розумів, що спека сприятиме розвитку епідемії. Море було під забороною.
Тарру робив записи про те, що радіо відтепер вже не повідомляло, скільки сотень душ померло за тиждень, а наводило дані лише за один день. Котячого дідка спіткало лихо. Якось уранці на його вулиці гримнули постріли, свинцеві плювки повкладали на місці більшість котів, а решта з переляку порозбігалася.
Директор готелю був пригнічений не менше. Номери стояли пустками, бо нових мандрівників до міста вже не пускали. Тарру залишався серед кількох останніх гостей. Тарру мав довгу розмову з доктором Ріє, яка дала добрі наслідки. Після їхньої розмови Тарру напросився піти з лікарем до ядушника. Назавтра Тарру знов прийшов до нього без попередження. Якщо вірити його нотаткам, старий ядушник, за фахом галантерейник, доживши до п'ятдесяти літ, подумав, що досить напрацювався на своєму віку. Він зліг і більше не вставав. Проте стоячки ядуха йому майже не дошкуляла. Так і дожив він на невеличку ренту до свого сімдесятип'ятиліття, був ще бадьорий та мав надію померти в глибокій старості.
Тарру завзявся описати досить докладно один день у зачумленім місті. Отже, на світанку містом проноситься легесенький повів. Всі крамниці ще зачинені. Містом розсиплються газетники, на їх аркушах чорніє слово "Чума". Трамваї стали тепер єдиним транспортом, пасажири намагаються стояти одне до одного спиною, уникаючи взаємного зараження. По тому як проїдуть перші трамваї, відчиняються перші пивниці, де на прилавках рясніють написи: "Кави нема", "Цукор приносьте з собою" і таке інше. Потім відчиняються крамниці, оживають вулиці. Жарота поймає липневе небо свинцевим серпанком. О цій порі люди, котрим нічого робити, наважуються пройтися бульваром, відбувається такий собі парад молодиків і дівчат. Ополудні заповнюються всі ресторани. Відвідувачі довго й ретельно перетирають виделки, ложки й тарілки. Близько другої місто поволі безлюдніє, в ці хвилини сходяться водночас курява, сонце, чума і мовчанка. Перший нічний холодок приносить з собою якщо не надію, то хоч перепочинок. Усі висипають тоді надвір, намагаються оглушити себе балачкою, голосними суперечками. У цей час до бубонної чуми підпряглася ще й легенева.
Одного вечора Ріє і Тарру зустрілися в лікаря. Тарру розповів, що префектура думає про організацію служби з цивільного населення, щоб залучити всіх придатних чоловіків до спільної боротьби за врятування людей. Тарру мав план організувати добровільні загони, тому просив Ріє доручити йому взятися до цієї справи. Ріє сказав, що теж приєднається, бо є хворі і треба їх лікувати.
Наступного дня Тарру взявся до роботи і зібрав першу добровільну дружину, за прикладом якої мали створюватися й інші. Чимало оранських новоявлених моралістів твердило, що, мовляв, тут нічого не поможе і що найрозумніше – це вклякнути навколішки. І Тарру, і Ріє, і їхні приятелі могли заперечити на це хто так, хто інак, але висновок їхній завше диктувався тим, що вони знали: треба боротися в той чи інший спосіб і нізащо не падати навколішки. Старий Кастель вклав усю свою віру і всю свою снагу у виробництво сироватки тут, на місці, з усілякого підручного матеріалу. І вони з Ріє сподівалися, що сироватка, виготовлена з культур мікроба, яким вражене місто, буде дійовішою, аніж сироватка, одержана десь-інде, бо місцевий мікроб дещо відрізнявся від чумної бацили, точніше, від класичного його варіанту.
Гран, особа не геройська, став у ці дні ніби адміністративним серцем дружини. Він взяв на себе статистичний облік. Іноді вечорами, коли статистичні підрахунки завершено, Ріє розмовляв з Граном. Потроху до цих вечірніх розмов вони залучили й Тарру, і Гран з явною втіхою відкривав свою душу перед двома приятелями. А вони з непослабною цікавістю стежили за копіткою працею Грана, якої він не уривав навіть у розпал чуми.
Перш ніж перейти до розповіді про кульмінацію чуми, залишається розповісти про ті спроби, які робили окремі люди, такі, як Рамбер, аби лиш віднайти своє щастя. Переконавшись, що законним шляхом з міста йому не вибратися, Рамбер зібрався, як сказав докторові Ріє, скористатися з інших каналів. Випадково зустрівшись у Ріє з Коттаром, Рамбер отримав надію. Коттар був причетний до контрабанди нормованим крамом. Він перепродував цигарки та кепську горілку, ціни на які зростали щодня, і вже збив собі таким чином невеличкий капіталець. Якось Коттар повів Рамбера у кав'ярню у Флотському кварталі. Там вони віднайшли Гарсію, який міг влаштувати для Рамбера "вилазку". Гарсія порадив звернутися до Рауля. Через день Рамбер з Коттаром йшли горішньою частиною міста і зустріли Ріє і Тарру на машині. Ріє відрекомендував журналіста Тарру, але вони були вже знайому, бо мешкали в одному готелі. Після цієї зустрічі Рамбер і Коттар угледіли Рауля, той сказав, що треба буде заплатити десять тисяч франків. Рамбер відповів, що згоден.
Наступного журналіст зайшов до іспанського ресторану, Рауль вже чекав з якимось типом, який мав допомогти: звести Рамбера ще з двома, які знають вартового. Невідомий, якого, як потім виявилося, звали Гонсалес, запропонував Рамберові зустрітися позавтра о восьмій ранку на паперті собору. Рамбер розповів про це все Ріє. Тарру розповів Ріє і Рамберу, що навіть отець Памфлю вступив у дружину.
Умовленого четверга Рамбер з'явився на паперть собору. Довелося довго чекати, а потім Гонсалес запропонував зустрітися завтра о тій самій годині біля пам'ятника полеглим.
Наступного дня Рамбер зустрівся з Гонсалесом і двома хлопцями – Марселем і Луї, які заступали на варту. Їхній пост із чотирьох чоловік охороняє західну браму, і двоє з постових – кадрові військові. Про те, щоб їх утаємничувати в операцію, шкода й мови. Але іноді їхні колеги проводять частину ночі в підсобці одного знайомого їм бару. Отож Марсель, а може, Луї, запропонував Рамберові оселитися в них і чекати, коли по нього прийдуть. Тоді вибратися з міста буде нескладно. Рамбер пристав на такий план дій.
Наступного дня Ріє і Тарру зустрілися з Рамбером. Тарру сказав, що Рамбер міг би бути корисним у санітарних дружинах, але скоро покине місто. Назавтра, коли Рамбер удруге підійшов до іспанського ресторану, ніхто не з'явився. Наступного дня Рамбер пішов до Ріє спитати, де віднайти Коттара, бо треба починати все наново. Лікар сказав приходити завтра ввечері, бо Тарру попросив навіщось покликати Коттара.
Коли наступного дня Коттар з'явився до лікаря, Тарру і Ріє саме говорили про несподіваний випадок одужання. Коттар розповів, що чума йому вигідна, а допомагати у дружині він не хоче. Тарру сказав, що знає, якби не чума, Коттара заарештували б. Коттар признався, що нікого не вбивав, але за злочин йому світила в'язниця. Чуми він не хотів, вона сама прийшла, і не його вина, якщо чума його влаштовує. Прийшов Рамбер і дізнався від Коттара, що той не знає адреси Гонсалеса, але можна спробувати знову. Домовилися про завтрашню зустріч. Оскільки ж Ріє хотів знати наслідки переговорів, Рамбер запросив їх з Тарру зайти до нього в номер.
Вранці Коттар і Рамбер подалися шукати Гарсію. Той сказав, що може лише знову звести їх із Раулем. Згодом Рамбер зустрівся з Раулем, потім з Гонсалесом. Та знову нічого не виходило.
Увечері, коли Ріє і Тарру ввійшли до Рамберового помешкання, журналіст лежав у ліжку. Він спитав у Ріє, як працюють санітарні дружини. Чоловіки міркували, яким чином вони можуть боротися проти чуми. Ріє говорив, що єдина зброя проти чуми – це чесність, бути чесним – значить робити свою справу. Рамбер не знав, в чому полягала його справа, можливо, він помилися, обравши любов. Коли гості йшли, Тарру сказав Рамберу, що дружина Ріє зараз у санаторії, за кількасот кілометрів звідси.
Назавтра рано-вранці Рамбер зателефонував лікареві і сказав, що хоче вступити в дружину.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Частина третя
У середині серпня можна було сміливо сказати, що чума здолала всіх і вся. Жодна крапля дощу не освіжила Орана, і після довгих місяців посухи він весь обріс сірим нальотом, що лупився під поривами вітру. Тепер вечорами по вулицях уже не юрмився люд. Досі чума косила людей здебільшого по околицях, але раптом наблизилася до ділових кварталів. Десь на ту пору почалася ціла низка пожеж: люди, які вернулися з карантину і знетямилися від втрат і горя, підпалювали свої власні оселі, гадаючи, ніби чума згине у вогні. Чума надто лютувала серед тих, що силою звички або необхідності жили гуртом, тобто серед вояків, ченців та арештантів. Ченці обох міських монастирів були тимчасово порозселювані по доброчесних родинах.