Її вразило, що він ставить несподівані й не пов'язані одне з одним запитання. Одного дня Елізабет під час прогулянки зустріла полковника Фітцвільяма. Той сказав, що Дарсі не одружується і поки що вдовольняється компанією своєї сестри. Вони з Фітцвільямом на рівних правах опікувались міс Дарсі. Елізабет сказала, що про міс Дарсі чула від місіс Герст та міс Бінглі. Коли зайшла мова про містера Бінглі, полковник сказав, що недавно містер Дарсі врятував свого друга від негативних наслідків украй необачного одруження. Дівчина зрозуміла, що йдеться про Джейн. Елізабет відчула обурення, бо містер Дарсі не мав права вирішувати долю Бінглі та Джейн. Дівчина вирішила, що саме гордовитість та примхливість містера Дарсі стали причиною всіх страждань її сестри.
Коли Елізабет лишилася вдома сама, бо в неї боліла голова, знову з'явився містер Дарсі. Він одразу ж почав похапливо розпитувати Елізабет про стан її здоров'я. Елізабет відповіла йому з холодною чемністю. Після мовчання, що тривало декілька хвилин, він схвильовано підійшов до неї і зізнався, що кохає її. Здивуванню Елізабет не було меж. Містер Дарсі заходився розписувати всі свої почуття до неї, котрі, як виявилося, він плекав уже давно. Він говорив про своє усвідомлення її нижчого суспільного становища, про своє приниження, про родинні перешкоди, котрі здоровий глузд завжди протиставляє велінню серця.
Елізабет відмовила йому, і було видно, що Дарсі цього не чекав. Дівчина сказала, що ніколи б не прийняла пропозицію від чоловіка, який зруйнував щастя її сестри. Дарсі не заперечував, що зробив все від нього залежне, щоб розлучити свого друга з Джейн. На додачу Елізабет згадала Вікхема і всі його нещастя через містера Дарсі. Він розлютився і сказав, що йому не соромно за почуття, про які він їй повідав. Дарсі говорив, що поводився чесно і не міг прикидатися, що радіє із недостатньої знатності її родичів. Елізабет відчувала, як її гнів зростає щомиті. Вона сказала, що вражена його манерами, адже він людина пихата, марнославна, егоїстично-зневажлива до почуттів інших людей. Коли Елізабет сказала, що він найостанніший чоловік на світі, за котрого вона коли-небудь наважилася б вийти заміж, містер Дарсі попрощався.
Наступного ранку коли Елізабет вийшла гуляти, її перестрів містер Дарсі, дав листа і пішов геть. З листа Елізабет дізналася, що Дарсі розлучив свого друга і її сестру тому, що усі друзі і родичі Джейн сподівалися на весілля, але Джейн виглядала байдужою щодо Бінглі. У своїх хитрощах містер Дарсі зайшов надто далеко і приховав від Бінглі факт перебування Джейн у Лондоні. Далі у листі йшлося про Джорджа Вікхема. Дарсі писав, що батько Вікхема керував справами в маєтку Пемберлі, Джордж був хрещеником старшого містера Дарсі, який дуже допомагав хлопцеві. У своєму заповіті містер Дарсі настійно рекомендував синові сприяти кар'єрі Джорджа. Якщо той стане духовною особою – надати найкращу парафію. Крім того, йому дісталась у спадщину тисяча фунтів. Та після смерті свого батька і хрещеного батька Джордж повідомив містера Дарсі, що не буде священником. Він хотів вивчати право, і містер Дарсі дав йому три тисячі фунтів. Вікхем відмовився од усіх претензій на посаду священника. Та він не вивчав право, а вів життя, сповнене лінощів та марнотратства. Близько трьох років про нього не було чути. Та коли помер священник у приході, Вікхем захотів зайняти цю посаду, бо уже точно вирішив висвятитись. Містер Дарсі відмовився, тож Вікхем гудив його перед іншими людьми. А минулого літа Вікхем поїхав до Ремсгейта, де перебувала міс Дарсі, задурив їй голову, і вона погодилася на таємну втечу з ним. Їй було тоді лише п'ятнадцять. На щастя, містер Дарсі заздалегідь дізнався про заплановану втечу і завадив їй. Головною метою містера Вікхема було придане міс Дарсі, котре складало тридцять тисяч фунтів. Правдивість цієї інформації про Вікхема міг підтвердити полковник Фітцвільям.
Лист викликав в Елізабет суперечливі емоції. Вона не могла повірити, що Вікхем такий ниций чоловік, але все свідчило проти нього. Елізабет все більше і більше схилялася на бік містера Дарсі. Їй стало за себе страшенно соромно. Містер Дарсі заявив, що абсолютно не підозрював про кохання її сестри до містера Дарсі, і тепер Елізабет пригадала, що Шарлотта завжди була тієї ж думки. Джейн завжди вміла приховувати свої почуття.
Містер Дарсі і полковник Фітцвільям покинули Розінгс наступного ранку. Ставлення Елізабет до містера Дарсі змінилося. Його любов викликала в Елізабет вдячність, а основні риси характеру – повагу.
Елізабет прогостювала у Коллінзів шість тижнів. Повертаючись додому, вони з Марією зробили зупинку в Лондоні в будинку містера Гардінера. Там вони побули кілька днів.
Вдома інші сестри з радістю зустріли Джейн та Елізабет. Молодші сестри сумували, бо Н-ський полк збирався полишити Меритон. Місіс Беннет вельми зраділа, забачивши, що Джейн виглядає так само гарно, як і раніше, а містер Беннет радів, що повернулася його улюблена Ліззі.
Наступного ранку Елізабет розповіла Джейн про освідчення містера Дарсі. Також вона розказала про лист, переказавши все з нього, де йшлося про Джорджа Вікхема. Для бідолашної Джейн це стало жорстоким ударом. Сестри вирішили, що нікому не розповідатимуть, яким насправді є Вікхем, бо містер Дарсі не дозволяв розголошувати цього. Елізабет не наважилася переказати сестрі другу частину листа містера Дарсі, де йшлося про те справді сильне почуття, що мав до Джейн друг містера Дарсі.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Був останній тиждень перебування Н-ського полку в Меритоні, і всі молоді дівчата в окрузі зажурились і похнюпилися. Лідія отримала запрошення від місіс Форстер, дружини полковника, супроводжувати її до Брайтона, куди мав переїхати полк. Кітті була розчарована, що не запросили і її. В Елізабет поїздка Лідії викликала огиду, тому вона порадила батькові не пускати сестру. Містер Беннет вважав, що Лідія не заспокоїться, тому треба її відпустити.
У найостанніший день перебування полку в Меритоні містер Вікхем, разом з іншими офіцерами, обідав у Лонгберні. Елізабет повідомила його, що містер Дарсі та полковник Фітцвільям пробули три тижні в Розінгсі. Вікхем одразу знітивсь і розхвилювався. Він зрозумів, що Елізабет може знати усю правду, тому він не намагався залицятися до неї.
Лідія поїхала до Форстерів, а Елізабет очікувала на поїздку до Озерного краю. Та раптом місіс Гардінер повідомила Елізабет, що вони зможуть поїхати у мандрівку аж на два тижні пізніше і не в Озерний край, а в менш тривалу подорож – на північ не далі Дербішира. Елізабет була розчарована надзвичайно, адже в тій місцевості був розташований Пемберлі – маєток містера Дарсі.
Через два тижні містер та місіс Гардінер з'явилися у Лонгберні. Своїх чотирьох дітей вони залишили із Джейн, а Елізабет поїхала з дядьком і тіткою. Мандрівники побачили Оксфорд, Бленгейм, Ворвік, Кенілворт, Бірмінгем. Потім вони поїхали до Дербішира, до містечка Лембтон, де колись мешкала місіс Гардінер. За п'ять миль від Лембтона був розташований Пемберлі, який Гардінери вирішили оглянути. На щастя, Елізабет дізналася, що хазяїна в маєтку на цей час не було. Одного дня вони вирушили у Пемберлі і були вражені красою і величністю маєтку. Їм дозволили оглянути будинок, і економка розповіла, що містер Дарсі завтра повертається з великою компанією друзів. Коли зайшла мова про містера Вікхема, економка сказала, що він у армії, але з нього не буде толку, бо він непутній. Економка з явним задоволенням розповідала про господаря та його сестру. Жінка говорила, що жодного разу в житті не чула від нього лихого слова, а вона знала його ще відтоді, коли він був чотирирічним хлопчиком. Досі Елізабет твердо трималася тієї думки, що він не був людиною доброзичливою, та відвідини Пемберлі змусили повністю змінити думку про містера Дарсі.
Після прощання з економкою відвідувачі були передовірені садівнику. Та тільки вони почали оглядати величезний парк, як раптом з'явився сам містер Дарсі, бо термінові справи змусили його приїхати раніше. Його поява була настільки несподіваною, що Елізабет не встигла уникнути його погляду. В ту ж мить їхні очі зустрілись, а їхні щоки густо почервоніли. Він здригнувся і на якусь мить закляк від здивування, але, швидко оговтавшись, став наближатися до компанії та заговорив до Елізабет. Вона вислухала чемні привітання зі збентеженням, котре не могла перебороти. Гардінери стояли трохи віддалік, коли містер Дарсі розмовляв з їхньою племінницею. Елізабет була вражена переміною його манер, він, здавалося, був схвильований не менше за неї, його голосу явно бракувало звичної статечності. Помовчавши якусь мить, він опанував себе, швидко попрощався й пішов.
Після цього Гардінери приєдналися до Елізабет і висловили своє захоплення містером Дарсі. Коли Гардінери оглядали парк, містер Дарсі підійшов до них і попросив Елізабет відрекомендувати його своїм друзям. Містер Дарсі пішов разом з ними додому, розмовляючи з містером Гардінером. Елізабет втішало, що тепер містер Дарсі знав, що вона має таких родичів, за яких не доводилося червоніти. Дарсі запросив дядечка до себе рибалити скільки йому заманеться, доки він буде в їхніх краях, а місіс Гардінер була просто зачудована знайомим Елізабет. Коли Елізабет і Дарсі змогли трохи поговорити, він сказав, що хоче відрекомендувати їй свою сестру, яка мала прибути зранку.
Наступного дня містер Дарсі і його сестра приїхали до постоялого двору, де знаходилася Елізабет. Дядько і тітка почали здогадуватися, чому містер Дарсі приділяє Елізабет стільки уваги. Міс Дарсі була надзвичайно сором'язливою, їй було лише трохи більше шістнадцяти років, але виглядала вона як цілком доросла і граціозна жінка. Не встигли вони довго пробути разом, як Дарсі повідомив Елізабет, що Бінглі теж збирається засвідчити їй свою пошану. Коли з'явився містер Бінглі, Елізабет прагнула дізнатися, чи думає він про Джейн. Візитери пробули в них приблизно пів години; а коли вони підвелися, щоб попрощатися, то містер Дарсі запросив містера та місіс Гардінер і міс Беннет до себе на обід.