Аж тут один молодий цибатий сутяга заволав, що червонопикий хоче його з торбами по світу пустити і що якби на їхньому острові Сутяг можна було заробити тільки на тридцяти ударах палиць, то двадцять вісім цей зухвалець забирав би собі. Брат Жан з великою охотою став лупцювати червонопикого сутягу, аж поки той нарешті впав на землю. Та коли чернець забряжчав перед його носом гаманом із грішми, сутяга вмить скочив на рівні й радісно засміявся.
Сутяги підскочили до Панурга, потім до Епістемона, тоді до Гімнаста, слізно благаючи, щоб їм полатали боки. Та ні Панург, ні Епістемон, ні Гімнаст не зглянулись на їхні благання. Наповнивши бочки прісною водою, мореходці посідали на кораблі й підставили вітрила ходовому вітрові.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 23. Про бурю на морі й про те, що робили в цей час Пантагрюель, Панург, Епістемон, брат Жан та інші
Пантагрюель сидів, замислившись, на палубі й дивився на море. Лоцман гукнув, що буде буря, і почав згортати вітрила. За якусь хвилину море завирувало, і в борти кораблів ударили велети-хвилі. Налетів шквал, закрутив водяні смерчі, застогнав, завив, заревів. Стало темно, аж чорно, тільки блискавиці розтинали морок. Панург налякався. Пантагрюель підійшов до щогли і обіруч схопився за неї. Брат Жан, Епістемон, Гімнаст, Понократ, Евсфен, Карпалім, Різотом і Ксеноман поскидали плащі та куртки й побігли на поміч матросам. Тільки Панург не зрушив з місця. Сидів скоцюрблений на палубі й скиглив. Брат Жан просив його допомогти, але той весь час плакав, бо думав, що загине. Аж тут Пантагрюель побачив землю. Почав стихати вітер. Епістемон побачив світло маяка. Панург враз змінив свою поведінку і зрадів та заходися помагати друзям. Він навіть вихвалявся, що нічого не боявся.
РОЗДІЛ 24. Про те, як Пантагрюель зійшов на острові Макреонів, і про те, що буває, коли помирають прадавні герої
Пантагрюелеві кораблі причалили до острова Макреонів. Остров'яни зустріли мандрівників люб'язно й поштиво. Володар, старий макробій, хотів був одразу відпровадити їх до палацу, однак Пантагрюель підождав, поки всі матроси зійдуть на берег, звелів їм скинути з себе мокрий одяг і вдягнути сухий, а потім позносити з кораблів найсмачніші наїдки та добре вино. Остров'яни теж понаносили всякої всячини, і господарі та гості сіли разом обідати.
Після обіду Пантагрюель сказав, що треба полагодити кораблі, і матроси охоче стали до роботи. Остров'яни взялися їм допомагати. Поміж них були і теслі, й ковалі, і всякі інші ремісники.
Тим часом старий макробій, на прохання Пантагрюеля, повів його по острову. Острів був чималий, проте тільки в трьох гаванях і десяти околицях жили люди. На великих обширах ріс ліс. В лісі мандрівники побачили руїни стародавніх храмів, гробниць, пірамід і пам'ятників. На них були написи арабською, агарянською, слов'янською й ще багатьма мовами. Допитливий Епістемон списав деякі з них.
Старий макробій розповів, що цей острів за давніх часів славився на весь світ багатством і могутністю. А тепер він убогий і майже безлюдний. У цій дрімучій пущі живуть великі герої. Всі вони вже дуже старі й один по одному вмирають. Макробій був впевнений, що люта буря знялася через смерть одного з героїв, бо коли всі герої здорові, то острів й усі ближчі острови – справжні острови погідності. А коли хтось із героїв умирає, то в пущі розлягаються зойки, насувається морок, і небо вергає громами та блискавками, і море бурхає грізними хвилями.
Пантагрюель сказав, що немає лиха без добра: якби не буря, він з друзями не причалив би до цього острова, не почув цієї розповіді. Брат Жан сказав, що гадав, що герої безсмертні – так само, як боги й напівбоги. Пантагрюель відповів: "Безсмертний той, хто має ясний і високий розум".
РОЗДІЛ 25. Про те, як Пантагрюель знищив страхітливого фізетера (кашалота)
Коли кораблі були полагоджені, а трюми завантажені харчами та прісною водою, мандрівники вийшли в море. Вони пливли день, ніч, а вранці Ксеноман показав їм острів Хиренний, що виднів удалині. Там жив і владарював Безскоромець. Пантагрюель висловив бажання побувати на острові. Проте Ксеноман його відраяв, сказавши, що там нема чого дивитися: і остров'яни, і сам володар живуть злиденно. Безскоромець пожирає горох, відпускає гріхи, продає індульгенції, бо благочестивий католик. Майже цілий день він плаче і майже не буває веселий.
Через день перед мандрівниками замрів острів Дикий. Аж тут Пантагрюель побачив, що їм назустріч пливе величезний фізетер. За мить на кораблі засурмили сурми, всі приготувалися до бою. Панург знову плакав і переживав, що загине. А фізетер підплив до самісінького корабля та й ну поливати його водою! У фізетера полетіли стріли, дротики, списи, сокири, палиці, кулі, гарматні ядра. Однак фізетерові хоч би що! Він був цілий-цілісінький. Пантагрюель, ставши на носі корабля, підняв спис. Він був незрівнянним метальником списа та дротика. Пантагрюель метнув у фізетера спис так спритно, що враз пробив страховиську лоб, обидві щелепи та язик. Потім повибивав фізетерові обоє очей. А після того ще метнув 50 списів у один його бік і 50 у другий, 3 списи в спину і один у хвіст. Фізетер перевернувся горічерева й сконав.
РОЗДІЛ 26. Про те, як Пантагрюель зійшов на острові Дикому, де споконвіку жили Ковбаси
Веслярі витягли мертвого фізетера на суходіл, щоб вирізати нирковий жир, який дуже високо цінувався на ринках. А Пантагрюель хотів, щоб друзі його й команда обсохли, зігрілися, попоїли й трохи відпочили. Кораблі кинули якір у невеликій безлюдній гавані. Близько до берега підступав ліс. Мандрівники напнули на узліссі намети. Кухарі заходилися варити обід.
Пантагрюель побачив, що недалечко від них пробігло кілька звіряток, схожих чи то на білок, чи то на куниць, чи то на горностаїв. Звірятка підскочили до дерева, під яким мандрівники поставили посуд, і спритно видерлись на нього. Ксеноман сказав, що це Ковбаси. Між Ковбасами та Безскоромцем із давнього давна точиться запекла боротьба. Почувши стрілянину, Ковбаси подумали, що на острів суне Безскоромець із військом. Якось Ксеноман хотів помирити Ковбас із Безскоромцем. Але Безскоромець не схотів записати в мирну угоду Кров'янок та Гірських Ковбасок – давніх друзів і спільників цих Ковбас. Крім того, Ковбаси вимагали, щоб їм оддали фортецю Ковбик і замок Лівер, вигнавши звідти Безскоромцевих підданців.
Тут розмову Пантагрюеля та Ксеномана перебив брат Жан. Він сказав, що легіон молодих і струнких Ковбас іде з гавані в напрямку фортеці та замку. Ковбаси прийняли наших мандрівників за Безскоромцеве військо.
Пантагрюель зібрав друзів на раду. Він сказав, що вважає становище небезпечним, і навів кілька прикладів з давньої історії та з історії їхньої рідної Франції. Вони вирішили підготуватися до битви з Ковбасами.
Пантагрюель доручив Гімнастові та Карпаліму піти на корабель з вазою на кормі й покликати на берег усіх вояків, якими командував воєвода Ковбасоріз. Потім покликати вояків з корабля, де на кормі стояла корзина для винограду. Ними командував Кров'ян-коруб. А Панург відразу побіг на корабель і сховався.
РОЗДІЛ 27. Про те, як брат Жан пристав до кухарів, щоб гуртом громити Ковбас
Побачивши грізне Ковбасяче військо, брат Жан попросив Пантагрюеля йти на корабель, а він з кухарями впорається сам із Ковбасами. Кухарів на Пантагрюелевих кораблях було понад 200 чоловік, поміж них і такі знамениті, як Подавай, Підливай, Смаженю, Вареню, Саложер, Саловар, Глитай, М'ясоруб та інші. Був і Робер – той самий, що винайшов підливу "Робер", смачнющу й поживну. Кухарі, браві та дужі хлопці готувалися до бою. Брат Жан скликав будівничих і загадав їм спорудити з дерев'яних колод свиню, щоб у неї влізло двісті чоловік. На спину їй поставили важкі гармати, які стріляли кам'яними ядрами та товстими сталевими списами. Кухарі залізли в черево свині, як троянці – в черево коня. Брат Жан заліз останній і замкнув за собою дверцята. Після цього свиню викотили на узлісся.
Тим часом лави Ковбас підходили ближче й ближче. Пантагрюель вислав до них Гімнаста. Та між Гімнастом і Ковбасами замість перемир'я зав'язалася сутичка. Пантагрюель, Ковбасоріз та Кров'янкоруб побігли на виручку відважному конюшому. Пантагрюель лупцював Ковбас палицею, Ковбасоріз різав їх величезною ножакою, Кров'янкоруб рубав мечем.
Брат Жан, сидячи в череві свині, споглядав бойовище. Аж тут із засідки вихопився легіон Телячих ковбасок. Вимахуючи списами й мечами, вони кинулись до Пантагрюеля, Ковбасоріза та Кров'янкоруба. Брат Жан одімкнув дверцята і вискочив із свині, а слідом за ним – усе його славне кухарське військо. Ковбаси, уздрівши могутню підмогу, полякалися так, наче побачили Люцифера, й дременули хто куди. Брат Жан погнався за ними й на ходу гамселив кого влучить. Кухарі, певна річ, теж посиденьок не справляли. Незабаром усе узлісся було всіяне мертвими й пораненими Ковбасами.
У небі звідкіля не взявся велетенський кабаняка з довгими й широкими, мов у вітряка, крилами. Він летів із північного боку. На шиї в кабаняки висіло золоте намисто; на ньому було написано: "Кабан, що повчає Мінерну". Коли з'явився цей химерний кабаняка, вдарив грім. Ковбаси, вгледівши кабаняку, відразу кинули зброю, впали навколішки й простягли до нього руки. Пантагрюель звелів припинити бій. Кабаняка, двічі пролетівши над узліссям, скинув 27 бочок гірчиці, шугнув угору й зник у високості, без упину гукаючи: "Масниця! Масниця! Масниця!"
РОЗДІЛ 28. Про те, як Пантагрюель познайомився з королевою Ковбас
Обидва війська – і Ковбасяче, і Пантагрюелеве – стояли мовчки. Потім Пантагрюель попросив дозволу поговорити з королевою Ковбас – вона сиділа неподалік у кареті.
Королева вийшла з карети, ґречно привіталася до Пантагрюеля й спитала, про що він хоче з нею говорити. Пантагрюель відповів, що він дивується й сумує через те, що Ковбаси отак із доброго дива на них напали. Королева сказала, що сталося непорозуміння, тому вона дарує Пантагрюелю острів Дикий. А наступного дня до Гаргантюа королева ще й відправила шість великих бригантин із королівськими Ковбасами. Супроводила ці Ковбаси юна інфанта.