Воланд запропонував зробитиїй це самій. Одного слова королеви було достатньо, щоб вбивцю дитини пробачили. Коли Маргарита вже йшла, мессір зупинив її, знаючи, що в жінки є заповітне бажання, яке вона не сміє озвучити.
— Поверніть мені мого майстра, — благальним голосом промовила Маргарита.
З раптовим поривом вітру в кімнаті постав чоловік у лікарняному одязі, він безтямно роззирався довкола. Жінка відразу впізнала майстра і з плачем кинулася йому на груди. Чоловік продовжував думати, що в нього галюцинації. Після випитої склянки з напоєм він заспокоївся і впізнав свою Марго. На запитання Воланда, чи знає він, з ким говорить, відповів ствердно (Іван Бездомний детально описав того пана, якого зустрів на Патріарших ставках). Мова зайшла про роман майстра, його зміст дуже зацікавив мессіра, і він попросив показати рукопис. Майстер сказав, що це неможливо, бо він спалив роман. Воланд посміхнувся і сказав: " Рукописи не горять". І, дійсно, Бегемот подав йому роман майстра. Мессір взяв у руки примірник і запитально поглянув на майстра. Той занепокоївся, напад страху знову опанував ним. Маргарита кинулася заспркоювати коханого. За деякий час Воланд промовив, звертаючись до Маргарити:
— Тепер відверто кажіть, що вам потрібно.
Жінка, набравшись відваги, попросила повернути їх з майстром у підвал, де вони були щасливі вдвох. На це наївне прохання чоловік тільки розсміявся: " Не може стати все так, як було, бо в їх помешканні живе інша людина". Воланд тільки сказав, що спробує. Раптом зі стелі впав чоловік — це був Алоїзій Могорич, з вини якого майстер втрапив до божевільні (громадянин написав на нього донос, щоб переселитися у його кімнату). Азазелло крикнув Могоричу: " Геть", і того винесло догори ногами через вікно.
Майстер з подивом спостерігав за всім, що діялося, тоді висунув останній аргумент, що його неодмінно будуть шукати в лікарні. На це Коров'єв показав історію його хвороби, що якимось загадковим чином з'явилася в його руках. " Нема документа, отже нема й людини", — промовив він і кинув папери в палаючий камін. Потім дістав звідкись домову книгу, в якій був прописаний Алоїзій Могорич, дмухнув на аркуш, напис безслідно щез. Колишній регент подав Маргариті й майстрові документи, що засвідчували їх особи, і доповів Воланду, що все виконано.
Насамкінець Воланд запитав у Маргарити, що має робити з її почтом: Наташею і кнуром Миколою Івановичем. Наташа захотіла залишитися відьмою, а Микола Іванович просив, щоб його повернули додому. Їх бажання було виконано. Відпустили додому також Варенуху, який не з власної волі був вампіром. Потім Воланд звелів всім вийти, щоб залишитись з майстром і його коханою наодинці.
— Чи будете ви прдовжувати писати свій роман про Понтія Пилата, запитав мессір майстра.
На що той відповів, що не хоче більше навіть чути про цей твір. Воланд загадково пообіцяв, що роман ще нагадає про себе. На прощання він подарував Маргариті золоту підкову з діамантами і сказав:
— До побачення.
Воландів почт пішов проводжати майстра і Маргариту. Коли вже збиралися сідати в автомобіль, жінка виявила, що загубила подарунок Воланда. Азазелло зголосився пошукати підкову і повернувся в під'їзд.
З'ясувалося, що квартирою вище жила Аннушка (та сама, звини якої загинув Берліоз). Вона була особою дуже допитливою і непосидючою, тому повз її увагу не проходила жодна справа. Сусіди навіть прозвали її " Чумою", бо була сварливою і вредною. У цю ніч вона підгледіла багато дивовиж. Спочатку з квартири № 50 вилетів чоловік у спідній білизні і зник у вікні, потім повз неї прошмигнув ще один добродій з поросячим лицем. Жінка продовжувала підглядати і не даремно. Коли повз неї пройшла ціла компанія: блідий чоловік, красива жінка, здоровенний котяра, ще один чоловік з більмом на оці, щось випало і дзенькнуло на сходах. Аннушка намацала вузлик, а коли його розгорнула, очі в неї пожадливо заблистіли — це ж справжній скарб.
Тільки — но Аннушка хотіла щезнути в своїй квартирі, як перед нею виріс Азазелло. Він загрозливим тоном наказав повернути підкову. Коли та спробувала відпиратися, той вхопив її за горло і стиснув так, що мало не вийшов дух. Аннушка покірно віддала підкову, за що одержала винагороду — двісті рублів і пораду не ховати чужу річ за пазуху.
Азазелло віддав Маргариті Воландів подарунок і попрощався. Вогні фар щезли в кінці Садової.
Минула година… У підвалі, в маленькій кімнатці, сиділа Маргарита, вона плакала від щастя і пережитого потрясіння. У сусідній кімнаті спав її коханий. Жінка листала дорогий їй рукопис майстра. Увагу її привернув розділ, який вона читала перед зустріччю з Азазелло.
Розділ XXV. Як прокуратор намагався врятувати Іуду з Киріафа.
Темрява накрила місто, яке так ненавидів прокуратор. Чорні хмари закрили небо під кінець дня чотирнадцятого, весняного місяця нісана. Несподівано налетів ураган, гроза шматувала кипариси в саду. Прокуратор лежав на ложі біля столу, заставленого стравами та карафками з вином. Він був роздратований. Здавалося, Пілат на когось з нетерпінням чекає, весь час поглядаючи в темний сад.
Дощ вщухав, через стукіт рідких крапель виразно долинали до слуху прокуратора кроки вояків — це поверталася з гори Лисий Череп ала. Раптом між мармурових колон з'явилася постать у капюшоні. Чоловік привітав Пілата латиною. Після того, як пибулець переодягнувся, попоїв і випив тридцятилітнього вина, прокуратор запитав його про народні настрої в Єршалаїмі. Коли гість запевнив його, що в місті спокійно, Пілат почав детально розпитувати його про сьогоднішню страту.
У довгому діалозі між прокуратором і прибульцем з'ясовуються всі обставини страти Га — Ноцрі.
Засуджений покірно йшов до місця, де був розп'ятий, ніхто не робив спроб його звільнити. Він відмовився випити трунок, який би полегшив його страждання. Під кінець він пробачив своїх катів.
Пілат наказав чоловікові негайно зняти тіла всіх трьох засуджених і поховати, щоб уникнути можливих заворушень послідовників Га — Ноцрі. Перед тим, як гість мав піти, прокуратор запитав його про долю Іуди з Киріафа. Афраній доповів, що Юда має отримати певну суму грошей від Каїфи за те, що видав Га — Ноцрі. Тоді Пілат прозоро натякнув підлеглому, що, за його відомостями, цієї ночі Юду заріжуть, а прокляті гроші повернуть первосвященику. Коли ж керівник таємної поліції засумнівався в можливості такого повороту подій, прокуратор з притиском мовив:
— Неодмінно заріжуть!
Підлеглий нарешті зрозумів і поспішив виконати зашифрований наказ ігемона.
Розділ XXVI. Погреб.
Прокуратора мучили докори сумління. У нього було відчуття, що він сьогодні безповоротно втратив щось дуже важливе і ніякими запізнілими вчинками цього не можна поправити. Понтій покликав свого улюбленця Бангу. Величезний сірий пес підскочив до господаря і лизнув йому щоку. Потім прокуратор сів у крісло, а пес влігся біля його ніг — так вони разом зустріли святкову ніч.
У цей час недавній гість Пілата верхи на мулі подався на вулицю Грецьку. Зупинившись біля якогось будинку він покликав Нізу. На ганку з'явилася жінка, впізнавши прибульця, вона запросила його увійти. Через п'ять хвилин після відходу Афранія жінка поспіхом зібралася і вийшла з дому.
З іншого провулка в той самий час вийшов молодик, гарно вбраний задля свята, він кудись поспішав. Після відвідин палацу Каїфи він пішов ще бадьоріше й веселіше, очевидно, мав чудовий настрій. За деякий час його обігнала струнка жіноча постать — це була Ніза. Упізнавши жінку, молодик її покликав, але та тільки пришвидшила кроки. Врешті зупинилася і вдала, що не одразу впізнала Іуду. Коли ж молодик попросився провести жінку, та сказала, що боїться пересудів, тому буде краще, якщо вони зустрінуться за містом. Вона призначила місце побачення: Гефсиманію за Кедроном.
Іуда проминув Гнфсиманську браму і попрямував до гроти, де його вже мала чекати Ніза. Ось він вже досяг мети, але замість жінки назустріч йому з темряви кинулася чоловіча постать, і щось зблиснуло в її руці. Молодик хотів тікати, але ззаду йому перепинила шлях ще одна мара, яка запитала, скільки він отримав за зраду. Юда тремтячи відповів, що тридцять тетрадрахм, але готовий їх віддати, щоб залишитися живим. Перший вихопив гаманець з грішми, а другий встромив ножа під лопатку молодикові. Тіло Іуди повалилося на знмлю. Тоді з'явилася третя постать, чоловік звелів першим двом швидко йти до палацу Каїфи і підкинути туди калиту з запискою.
Палац Ірода Великого потопав у мороці. Прокуратор десь опівночі нарешті заснув. Йому снився чудовий сон: він йде місячною дорогою вгору, а поруч ступають мандрівний філософ і вірний Банга. Страти не було, хіба можна наказати вбити того, хто вважає всіх людей добрими? Блаженна усмішка розпливається на обличчі Пілата.
Жахливим було пробудження, бо повернувшись до дійсності прокуратор згадав, що страта відбулася. Прийшов Марк Щкролуп доповісти, що аудієнції просить зверхник таємної охорони. Афраній доповів, що не зміг вберегти Іуду і його, на жаль, зарізали. Коли прибулець розповів, як це сталося, Пілат запитав про погребення страчених.
Афраній розповів, що тіла двох злочинців Дісмаса і Гестаса було поховано, а тіла Га-Ноцрі не знайшли на горі. Його забрав…
— Левій Матвій, — здогадався прокуратор
— Так, — відповів Афраній.
Потім він розказав, що всіх трьох поховано в одну яму і завалено камінням, при погребенні забажав бути Левій, а зараз він прийшов до прокуратора.
Пілат нагородив Афранія перснем, а Левія Матвія звелів покликати до палацу. На балкон ввійшов маленький, худий чоловік, що скидався на жебрака. Після того, як він відмовився їсти, ігемон запитав, чи має він з собою хартію, де записав слова Ієшуа. Левій витяг з-за пазухи сувій і подав його прокураторові. Той перебіг зміст написаного і здригнувся. Очі натрапили на знайомий вислів: "Найстрашніший гріх — це боягузтво". Тоді Пілат запропонував Левію місце в його багатій книгозбірні. Той відмовився, сказавши, що має помститися за смерть вчителя — зарізати Іуду. На це прокуратор сказав, що той спізнився, зрадника вже покарано.
Понтій Пілат зустрів світанок п'ятнадцятого нісана.
Розділ XXVII. Кінець квартири № 50.
Маргарита відклала рукопис — настав ранок.