Відпустивши рицаря, Пантагрюель скликав друзів на раду і сказав, що передав королю, що нападатиме завтра опівдні, але насправді напасти треба вночі.
Рицар повідомив Анарха про плани Пантагрюеля, а потім король спробував зілля. Його стала палити нестерпна спрага. Придворні почали через лійку лити королеві в горло вино. Та скільки не лили – все було марно, пекуча спрага не згасала. Королівським підданцям теж закортіло скуштувати таємничого зілля. І всі попеклись, і всі накинулись на вино. Невдовзі вони так захмеліли, що й язиком не годні були повернути і геть забули, чого стоять отут під містом. Солдати, дивлячись на них, і собі впилися, лягли покотом та й поснули як мертві.
Пантагрюель та його друзі тим часом готувалися до нападу. Пантагрюель відламав з корабля щоглу, повісив на неї 237 кухв анжуйського вина, а до пояса собі прив'язав казан із сіллю. Панург, Епістемон, Евсфен та Карпалім озброїлись довгими ножами. Вони рушили до Анархового табору. Коли вже підійшли зовсім близько, Пантагрюель доручив Карпаліму пробратися в місто і сказати городянам, щоб вони зараз же, поки анархівці сплять, напали на них. Потім Карпалім мав взяти смолоскип і підпалити усі намети та шатра анархівців.
Жоден із Анархових солдатів не прокинувся. Карпалім підпалив намети і порохові склади, а тоді почав кричати. Анархівці прокинулись, але, п'яні й очманілі, вони не були здатні ні на опір, ні на те, щоб гасити вогонь. А Пантагрюель бігав по окопах і тим солдатам, що не прокинулись, сипав у рот сіль: вони спали, пороззявлявши пельки. І ці солдати схопилися. І всі анархівці здалися Пантагрюелеві без бою.
Прийшов Пантагрюелеві час стати на прю із велетами та їхнім проводирем Вовкулаком.
РОЗДІЛ 13. Про те, як Пантагрюель знищив триста велетів, закутих у кам'яні лати, і Вовкулака, їхнього проводиря
Велети, уздрівши, що весь табір палає, побігли до намету Анарха, схопили його й винесли з намету на своїх плечах. Вовкулак із своїми велетами підступився зовсім близько до друзів. Побачивши, що біля Пантагрюеля нема вояків, Вовкулак хвальковито сказав, що сам впорається. Велети одійшли вбік. Пантагрюелеві друзі зробили те саме. Панург прикинувся хворим: засмикався, скарлючив пальці й прохрипів, що не хоче більше змагатися, здається і запросив усіх на обід. Анарх і велети охоче на це погодилися. Всі посідали кружка й заходились трапезувати під Панургові балачки.
Але згодом Вовкулак вийшов на герць з Пантагрюелем, озброєний величезною сталевою палицею. Ця палиця мала тринадцять діамантових шпичаків, і найменший з них був такий, як найбільший дзвін на соборі Богоматері. Пантагрюель схопив казан, що висів у нього на поясі, та й сипонув на Вовкулака сіллю. В казані було її дев'ятнадцять з гаком діжок. Не давши Вовкулакові спам'ятатися, Пантагрюель ударив його в груди щоглою. Ще мить – і він ляснув ворога по шиї.
Вовкулак, осатанівши, розмахнувся й хотів був ушкварити палицею Пантагрюелеві по голові. Та Пантагрюель пригнувся, палиця пролетіла над ним і влучила у високу скелю. Пантагрюель, скориставшися з того, що Вовкулак завовтузився біля своєї палиці, кинувся до нього, аби враз відтяти йому голову, але щогла торкнулася палиці й переломилася у кількох місцях. Проте Пантагрюель не розгубився і покликав на допомогу Панурга. Пантагрюель схопив оцупки щогли в обидві руки та й ну лупцювати ними Вовкулака. Але Вовкулак не відчував цих ударів, а потім врешті витяг свою палицю. Пантагрюель спритно ухилявся від ударів, а вибравши слушну мить, пхнув ногою в живіт Вовкулака так, що той полетів шкереберть. Пантагрюель схопив його за ноги й потяг волоком по землі. Потім Пантагрюель схопив Вовкулака, підняв його над головою, наче довбню, та й почав гатити ним велетів. А що Вовкулак був закутий у лати з залізних ковадл, то Пантагрюель за якусь хвилину на всіх них розтрощив кам'яні обладунки. Панург, Карпалім, Епістемон і Евсфен теж не стояли згорнувши руки. Вони добивали тих велетів, що їх повалив Пантагрюель. Коли Пантагрюель побачив, що знищив геть усіх велетів, він розмахнувся й зажбурнув Вовкулака на головний майдан міста.
Друзі сіли до столу святкувати перемогу, Анарха теж запросили. Пантагрюель подарував короля Панургу.
РОЗДІЛ 14. Про те, як Пантагрюель увійшов у столицю амавротів, як Панург оженив короля Анарха й зробив його продавцем зеленої підливи
Здобувши таку блискучу перемогу й пишно її відсвяткувавши, Пантагрюель з друзями урочисто увійшли у столицю амавротів. Містяни улаштували пишну учту на честь Пантагрюеля – їхнього визволителя. Однак Пантагрюель сказав їм, що вирішив захопити все королівство Дипсодію. Завтра вранці він вирушає в похід і просив іти з ним добровольців. У місті було забагато людей, і Пантагрюель сказав, що можна переселитися у Дипсодію.
Рано-вранці на головному майдані зібралося 1856011 чоловік. Амавроти поставали в лави й рушили слідом за Пантагрюелем, Панургом, Евсфеном, Епістемоном і Карпалімом.
Проте Пантагрюелеві не довелося воювати країну Дипсодію. Дипсоди, ледве його побачивши, закричали, що вони здаються на його ласку, й кинули Пантагрюелеві до ніг ключі від усіх міст.
Панург сушив собі голову тим, до якого б діла приставити короля Анарха. А потім перевдягнув його і приставив торгувати зеленою підливою. З Анарха вийшов чудовий продавець зеленої підливи. І готував цю підливу він сам. Виходила вона в нього дуже смачна, люди охоче її купували й прихвалювали Анарха. Панург оженив Анарха на підтоптаній, але меткій і бадьористій молодичці, ще й грошей дав на вінчання та на весільний бенкет. Пантагрюель подарував молодятам будиночок на тихій вуличці та кам'яну ступку – товкти цибулю та різні присмаки на підливу. І стали вони жити своєю працею.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 15. Про те, як Пантагрюель перебрався в Дипсодію, як подарував Панургові замок і як Панург з'їдав свій хліб іще на пні
Ставши володарем Дипсодії, Пантагрюель перш за все поселив там величезну колонію своїх співвітчизників – усіляких ремісників і навчителів усіх вільних наук. Він хотів виховати у дипсодів почуття обов'язку і звичку до послуху. Минуло всього лише кілька днів, і дипсодів було навернено на відданість, слухняність, працьовитість. Навіть більше: вони перевершили в цьому утопійців. Адже, щоб завоювати країну й тримати її в покорі та послуху, слід захищати народ від бур-ураганів, берегти й боронити від усяких інших напастей – як молоденьке деревце. Його слід жаліти, леліяти , плекати – як хворого, що одужує після тяжкої недуги. І тоді народ вважатиме свого володаря й правителя найкращим поміж усіх володарів та правителів світу.
Пантагрюель поклопотався про те, щоб уряд Дипсодії подарував Панургові замок з угіддями, ланами, пасовиськами, отарами, стадами й табунами, садами й виноградниками. Панург узявся хазяйнувати, і то так старанно, що десь через два тижні пустив за вітром прибуток аж на три роки вперед. Пантагрюель про це знав, але не гнівався. Він тільки зауважив, що коли Панург і далі житиме так, як живе, то він ніколи не забагатіє.
Другого дня Панург подався до Пантагрюеля і спитав, чи одружуватися йому. Пантагрюель сказав, що дає благословення, якщо Панург хоче одружитися. Але Панург дуже сумнівався, як краще зробити: одружитися, чи ні. Пантагрюель сказав, що Панургу треба лягти спати і йому присниться пророчий сон.
Наступного ранку Панург знову прийшов до Пантагрюеля. Там саме сиділи Епістемон, брат Жан-Нищитель, Понократ, Евдемон та Карпалім. Панург повідав, що йому приснилася молода дружина, дуже гарна, привітна й весела. А потім раптом дружина приставила йому до лоба ріжки. І враз обернулась на сову, а він, Панург, на бубон.
Ніхто не вмів розтлумачити сон, тому усі вирішили піти поїсти. Брат Жан розповідав друзям, що смачно й ситно попоїсти – єдина мета і спонука мешканців монастирів. А ченці їдять не для того, щоб жити, а живуть для того, щоб їсти.
РОЗДІЛ 16. Про те, як Панург ходив до Панзуйської віщунки, до славнозвісного ворожбита Гер-Тріппи, до знаменитого паризького блазня Жоана
Коли вони поснідали, Пантагрюель порадив Панургу поїхати в Панзу до старої віщунки, яка зможе пояснити сон.
Панург та Епістемон посідали на коней і вирушили в путь до віщунки. Це була стара-престара баба, зморшкувата, беззуба, худюща, скарлючена мало не до землі. Вона спершу не хотіла й говорити з прибульцями, та завбачливий Панург піддобрив щедрими подарунками, і віщунка згодилась поворожити Панургові.
Ворожила вона довго. Під кінець трусонула смоківницю, на листках, що впали, щось написала і пустила за вітром, сказавши, щоб шукали, бо там написана їхня доля. Панург і Епістемон кинулись збирати листочки. Насилу познаходили, там було написано: "Зчистить жінка лузгу з честі твоєї. Жевжики юні пурхатимуть навколо неї. Соки смоктатиме з тебе вона, злупить ще й шкуру – та не сповна". Це пророцтво геть спантеличило Панурга.
Епістемон порадив їхати до ворожбита Гер-Тріппи. На другий день вони поїхали. Панург дав ворожбиту подарунки. Гер-Тріппа пильно глянув на Панурга і сказав: "Ти скидаєшся на чоловіка, якого обдурено. І не тільки обдурено, а й осміяно та знеславлено". Він узяв Панургову руку, глянув на долоню й додав: "Така лінія буває лише в чоловіка, нещасливого в подружньому житті". Панург дізнався від віщуна, що коли одружиться, щастя не зазнає. Панургу не сподобалося віщування, він насварився і пішов геть.
Повернувшись додому, Панург розповів про відвідини Гер-Тріппи. Пантагрюель довго сидів замислений, аж урешті сказав, що до ворожбитів більше не треба ходити, а краще запросити на обід богослова, лікаря, суддю та філософа й спитати поради у них.
У неділю гості зійшлися й посідали до столу, Панург, шанобливо вклонившися, розповів про свій клопіт і попросив допомогти йому мудрою порадою. Уважно його вислухавши, богослов, лікар, суддя та філософ стали один по одному давати відповіді. І були ті відповіді такі велемовні та велемудрі, такі заплутані, незрозумілі та непевні, такі двозначні та химерні, що в бідолашного Панурга голова пішла обертом.
Пантагрюель щедро обдарував гостей, а тоді порадив Панургу звернутися до якогось дурня, бо мудрих він уже вислухав.