Цей невідомий чоловік, не зважаючи на здивування Маргарити, розповідав, що всі учасники похоронної процесії думають лише про те, куди пропала голова покійного. Аж тепер жінка зрозуміла, що мова йде про редактора Берліоза і що за гробом йдуть інші літератори. Вона поцікавилася, чи нема серед них критика Латунського. Рудий вказав їй на якогось блондина і зауважив, що вона мабуть ненавидить цього критика. Маргарита відповіла, що багато кого ненавидить і зацікавилася звідки невідомий чоловік знає її ім'я. Він сказав, що його послали до неї у важливій справі. З якогось дива, Маргарита вирішила, що незнайомець має заарештувати її, але той запросив її в гості до одного дуже відомого іноземця. Обурена жінка вже встала, щоб піти геть від дивного типа, але той раптом прочитав напам'ять уривок із роману Майстра, який вона перечитувала сьогодні вранці. Незнайомець не хотів нічого про себе розповідати і так і не сказав, звідки знає її думки. Він назвав лише своє імя Азазелло і натякнув, що в іноземця вона зможе довідатися щось про майстра. Тоді жінка, не роздумуючи, погодилася прийти. Незнайомець дав їй золоте пуделко з якимось кремом і, сказавши, що вона постарілася, порадив намаститися цим перед тим як іти. О десятій він їй зателефонує і про все повідомить. Маргарита сказала, що тепер готова іти хоч до чорта у зуби. Після цих слів дивний чоловік раптово зник, а Маргарита побігла геть з Александрівського саду.
Розділ ХХ. Крем Азазелло.
У чистому вечірньому небі висів повний місяць. У кімнаті Маргарити Миколаївни був цілковитий безлад. На ліжку лежав весь її одяг, звідкись долинав запах розжареної праски і парфумів. Маргарита сиділа перед трюмо в самому халаті і не зводила очей з годинника. Час, здавалося, зупинився. Нарешті стрілка годинника показала половину десятої. Маргарита взялася за коробочку. Крем пах болотними травами і лісом. Незважаючи на запах, Маргарита Миколаївна почала втирати крем у лице. Глянувши у дзеркало, вона аж випустила коробочку з рук і розреготалася. З дзеркала на неї дивилася молода вродлива дівчина років двадцяти з гарним чорним волоссям і чистим красивим обличчям. Зникли всі зморщки, брови знову стали чорні та густі, зникла і хімічна завивка. Сміючись, Маргарита роздяглася і намастила кремом усе тіло. Раптом їй здалося, що вона цілком втратила вагу. Жінка зависла у повітрі. Нарешті вона збагнула, що перемінилася цілком і внутрішньо: радість переповнювала все її єство, головний біль щез, вона відчула себе справді вільною. Нарешті жінка покине ці стіни, які були в'язницею для її душі.
Нашвидкоруч написавши прощальну записку чоловікові, Маргарита вже було кинулася до вікна, як до кімнати ввійшла домогосподарка Наташа. Служниця заніміла з подиву, уздрівши господиню такою молодою і безтурботною. Пояснивши їй своє чудесне перетворення дією чарівного крему, Маргарита на радощах подарувала їй усі свої сукні і парфуми. Потім жінка покепкувала через вікно з сусіда Миколи Івановича. Раптом у квартирі пролунав телефонний дзвінок. Азазелло коротко повідомив: " Вже час. Вас чекають, вилітайте". Маргарита скочила на щітку і вилетіла у вікно.
Розділ ХХІ. Політ.
Невидима Маргарита летіла над містом. Вона швидко навчилася керувати щіткою і тепер насолоджувалася польотом. Подалася на Арбат, розважаючись тим, що заглядала у вікна, жінка щиро сміялася з людей, за якими потай спостерігала. Її увагу привернув восьмиповерховий будинок з мармуровим фасадом. Маргарита прочитала вивіску "Драмліт" і зрозуміла, що десь тут живе винуватець її горя — критик Латунський, який занапастив майстра. Вона знайшла квартиру критика, але того не було вдома. Тоді розлючена Маргарита через вікно потрапила до помешкання і вчинила там повний розгром: відкрила всі крани, побила люстри, зламала рояль, розтрощила всі вікна.
Помстившись таким чином Латунському, Маргарита полетіла за місто. Несподівано її наздогнала Наташа, яка осідлавши борова, полетіла за господинею. Вона розповіла, що не втрималася від спокуси й намастилася й собі чудо — кремом. У борові Маргарита Миколаївна впізнала сусіда Миколу Івановича, виявляється, Наташа мазнула його лисину кремом — і чоловік перетворився на кнура, очевидно це було його суттю. Цей факт дуже насмішив жінку, і вона пообіцяла Наташі попросити, щоб її залишили відьмою.
Нарешті Маргарита опинилася на березі ріки. Скупавшись з насолодою у теплій воді, жінка знову скочила верхи на щітку й полетіла на другий берег. Її тут вже чекали: вдарив марш, всі присутні кланялися Маргариті, як королеві. Потім їй піднесли келих вина, а за декілька хвилин королева вже летіла у машині з відкритим верхом назад у Москву, а вів авто чорний грак.
Розділ ХХІІ. При свічках.
Маргарита здогадувалася, до кого її везуть, але страху не було. Її гріла мрія знову побачити свого майстра, і це додавало відваги. Грак посадив машину в районі одного з московських кладовищ. Азазелло зустрів Маргариту й запросив летіти за ним. Вони опинилися на Садовій вулиці біля будинку №302-біс. Азазелло відчинив своїм ключем двері квартири № 50. Маргариту вразили розміри приміщення і темрява, яка панувала довкола. Коров'єв, який змінив Азазелло, пояснив жінці, що квартира стала безмежною завдяки п'ятому виміру, а електрики не вмикають, бо мессір не любить такого освітлення.
Далі регент пояснив, чому Маргарита тут. Їй випала честь стати королевою балу, який влаштовують раз у році. Їх господар неодружений, тому обирає господиню на свій розсуд.
Неодмінна умова — королева має зватися Маргаритою і бути місцевою мешканкою. Зі ста двадцяти однієї московської Маргарити оюрано її.
Попередивши королеву, щоб вона нічого не лякалася, Коров'єв повів їїдалі. Вони опинилися у невеличкій кімнаті. Тут був весь почт: Азазелло, Гелла, Бегемот. Усі вони шанобливо вклонилися Маргариті. На ліжку лежав Воланд (саме той пан, якого Берліоз і Бездомний зустріли на Патріарших), він був у полатаній і брудній сорочці. Вибачившись за такий домашній вигляд, він запросив Маргариту сісти. Далі Воланд і Бегемот продовжили грати в шахи, а жінку вразило те, що шахові фігури на дошці були живими. Коли Бегемот здався, Воланд розповів Маргариті про своє хворе коліно, яке Гелла мастила маззю, що смерділа й димілася. Жінка запропонувала свою допомогу. Це дуже сподобалося Воланду. Потім жінку познайомили із ще одним із почту мессіра — Абадонною, ним виявився худий чодовік у чорних окулярах, його погляд для будь — кого стає останнім — це смерть. Надходила північ...
Розділ ХХІІІ. Великий бал у сатани.
Маргариту обмили кров'ю і намастили трояндовою олією, взули в черевички з пелюсток білих троянд, а на шию повісили ланцюг із зображенням чорного пуделя, на голову поклали золоту діадему. Далі Коров'єв попередив королеву балу, що до всіх гостей вона має бути однаково уважною. Бегемот оголосив про початок балу, і вмить спалахнуло яскраве світло. Маргариту першими вітали музиканти оркестру, диригентом був король вальсів Штраус, а кожен із них був зі світовим ім'ям віртуозом. Королеву поставили на чільне місце, підклавши їй під зігнуту в коліні ногу подушку. Церемонія передбачала, що всі гості будуть цілувати коліно господині балу.
Нарешті з'явилися перші гості: напізотлілий труп зірвався з шибениці і перетворився на красеня, який подав руку іншому праху і той став вродливою жінкою. Перша пара підійшла до Маргарити. Азазелло повідомив, що ці двоє — пан Жак із дружиною, він відомий алхімік іпрославився тим, що отруїв коханку короля. Вони шанобливо поцілували коліно королеви. За ними наблизився граф Роберт, який був коханцем якоїсь королеви і отруїв дружину. Далі труни з'являлися одна за одною іпо сходах до Маргарити сунули все нові й нові гості: чоловіки у чорних фраках і голі жінки — всі вони за свого земного життя були великими злочинцями. Особливо королеву балу вразила історія молодої дівчини Фріди, яка вбила своє новонароджене немовля іза кару їй багато років щоранку приносять хустинку, якою вона задушила маля.
Гості текли рікою, якій, здавалося, не буде кінця. Через три години Маргариту вже покидали сили, коліно, яке цілували гості, розпухло й посиніло. Нарешті потік гостей припинився, і королева опинилася у кімнаті збасейном, там вона заплакала від болю в коліні. Але Азазелло наполіг, щоб Маргарита повернулася до гостей.
Королева знову облетіла залу за залою, вітаючи гостей. Вони пили за її здоров'я, купалися в басейнах з шампанським і коньяком, веселилися і танцювали. Від гучної музики і гамору в Маргарити йшла обертом голова, вона знову втрачала силу. Раптом музика обірвалася і до зали зайшов Воланд зі своїм почтом. Коли він зупинився на помості, йому піднесли тацю з людською головою — це була голова Берліоза. Мессір звернувся до неї з глузливим монологом про те, що все сталося саме так, як він передбачив на Патріарших. Далі він сказав, що Берліоз має зникнути після смерті, бо саме в це він вірив при житті. На очах у всіх голова перетворилася на череп — кубок. В цей час до зали зайшов барон Мейгель, якого в московських колах знали як шпигуна. До нього підійшов Абадонна і на секунду зняв окуляри — барон впав, залитий кров'ю. Азазелло підставив чашу з черепа і наповнив її, потім подав кубок Воланду, той випив за здоров'я присутніх. Мессір подав чашу Маргариті і звелів пити. Коли вона зробила ковток, все раптово щезло: зала, гості, фонтани і квіти. Жінка опинилася у скромній вітальні, з сусідньої кімнати сочилося світло, і вона пішла тудию
Розділ ХХIV. Вилучення майстра.
У спальні Воланд вечеряв зі своїм почтом. Він запитав Маргариту, чи дуже виснажливим був для неї бал. Потім жінці дали випити склянку спирту, до неї повернулися втрачені сили, вона з апетитом почала їсти. Тим часом присутні обговорювали бал. Всім було весело від витівок кота Бегемота. Було десь коло шостої години ранку, коли Маргарита вирішила, що вже час іти. Воланд запитав, чи не хотіла б жінка в нього щось попросити. На це вона відповіла заперечно. Мессіру дуже сподобалась гордість Маргарити, і він пообіцяв виконати будь-яку її забаганку.
Маргарита згадала нещасну Фріду і попросила помилувати її, не нагадувати про злочин кожного ранку.