Про те, як Панург утік з турецького полону
На святі Панург розповів, як турки хотіли зготувати з нього печеню. А що Панург худий, як тріска, то вони нашпигували його салом, а потім наштрикнули на рожен і почали смажити живцем. Коли кухар закуняв, Панург надумав втекти і влаштував пожежу. Кухар почав кликати на допомогу. Паша почув крики кухаря і винюхав запах диму. Він кинувся до будинку – рятувати добро. Паша, дивлячись, як палає його будинок, з розпачу вирішив сам себе вбити. Схопивши рожен, він тицьнув себе в груди. Та рожен був тупий – паша навіть не поранився. Панург запропонував допомогу, і паша погодився. Панург зв'язав йому руки й ноги, в рота засунув затичку, настромив його на рожен і розклав під ним вогонь. А сам схопив гаман з грошима, дротик, що висів на стіні, та й кинувся навтіки.
Згодом зайнялося дві тисячі будинків. Панург був уже в полі і тішився. Але з міста, охопленого вогнем почали тікати собаки. Почувши дух смаженого м'яса, вони кинулись на Панурга. Він став витягувати сало зі свого тіла та жбурляти його собакам. Поки вони гризлися за сало, Панург накивав п'ятами.
Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
РОЗДІЛ 7. Про вдачу і звички Панурга
Панургові було 35 років. На зріст ні високий, ні низький; лице довгасте, з горбкуватим носом. Обходженням був ґречний. Він умів добувати гроші 63 способами. Найчесніший і найбезпечніший із них – крадіжка. А ще був Панург першорядний шалапут, пройдисвіт, гультяй і махляр. Надто полюбляв Панург робити капості стражникам. Збере, бувало, гурт хлопців-молодців і поведе їх на якесь перехрестя. Почують, що стражники наближаються, — схоплять який-небудь візок (їх залишали на вулицях городяни) та й пустять згори вниз просто на них. Ті – беркиць! Або ж насипле пороху там, де мають іти нічні дозорці. Як почує кроки – підпалить порох, а сам сховається. Стражники сахаються, підстрибують, відскакують – а Панург регоче! А вчених мужів і богословів Панург просто ненавидів. Як здибає котрогось на вулиці – неодмінно втне штуку: то кине на капелюх кавалок гною, то лисячий хвіст або заяче вухо до сутани чи мантії причепить.
А під той день, коли всім богословам було загадано зійтися в університеті – послухати тлумачення догматів, — Панург виготовив смердючу суміш і рано-вранці вимастив нею дорогу. Годі й уявити страждання бідолашних магістрів! Із 10 їх померло від чуми, 14 схопила проказа, 18 вкрилися коростою.
Куртка, яку повсякдень носив Панург, мала двадцять шість кишень, великих і малих, і всі вони були напхом напхані. Панург говорив, що має філософський камінь, який притягує до себе гроші з чужих гаманів.
Якось він обійшов багато соборів, церков і скрізь купував індульгенції. І згодом у кишенях у нього було повно грошей. І ось як це сталося. У церквах він на кожну тацю клав усього один деньє. Ченцеві, який продавав індульгенції, здавалося, що Панург кладе велику монету. А другою рукою Панург брав здачу – десяток деньє, десяток ліарів, а може, й десяток дублів. І так у всіх церквах, у яких побував. Якось Панург вилікував від пухлини на нозі папу Сікста, і він пожалував щорічну ренту з церковної казни – 1500 франків. Отож Панург сам, власними руками виплачував собі цю ренту із церковних баришів. Але знав Панург не тільки 63 способи добувати гроші, але щонайменше 214 способів їх розтринькувати.
РОЗДІЛ 8. Про те, як один учений англієць викликав Пантагрюеля на диспут і як його переміг Панург
Один учений англієць, на ймення Таумаст прочувши, що в Парижі живе високовчений і високомудрий чоловік Пантагрюель, захотів із ним познайомитись і впевнитися, чи справедлива йде про нього слава.
Таумаст приїхав у Париж, подався до Пантагрюеля і викликав його на диспут на мигах. Пантагрюель погодився, але просив не сперечатися і не сваритись, адже вони диспутуватимуть задля святої істини, а не задля почестей та оплесків.
Перед світанком Панург сказав Пантагрюелю, що піде на диспут замість нього. Вранці вони пішли до Наваррського колежу. Велика зала була повна-повнісінька. Весь Париж зійшовся на диспут. Панург звернувся до Таумаста і сказав, що дискутувати буде він, а Пантагрюель хай буде головою диспуту. Таумаст погодився.
Спершу Таумаст, а потім Панург почали щось показувати на мигах. На думку богословів, лікарів, костоправів і цирульників це означало, що Таумаст слабує на проказу. На думку законознавців, каноніків і радників, Панург казав, що й недужий на проказу може бути по-своєму щасливий, як то колись відкрив нам господь. Таумаст і Панург знову почали щось показувати. Глядачі, які дивилися на все, витріщивши очі й роззявивши роти, останній Панургів жест зрозуміли. Либонь, він питав у англійця: "Що ви на це скажете?". Таумас, упрілий і розпашілий, глибоко замислився, а тоді стрепенувся, зціпив пальці обох рук і звів їх над головою. Отак вони диспутували іще довго. Яких тільки мигів не показували! Глядачі стежили за дивовижним диспутом, затамувавши подих. Та після одного Панургового виверту Таумаст не здобувся на відповідь. Він стояв ні в сих ні в тих, опустивши руки. Панург переміг! Таумаст підійшов до Панурга, подякував йому, а потім, обернувшись до глядачів голосно сказав, що учень Пантагрюеля надзвичайно розумний, а сам Пантагрюель має неосяжну мудрість і вченість.
Пантагрюель подякував Таумастові й запросив його на обід. Їли-пили вони донесхочу, аж пояси довелося попустити. Таумаст написав про диспут великий трактат і видрукував його в Лондоні. В цьому трактаті він розтлумачує кожен жест, що ним обмінявся з Панургом.
РОЗДІЛ 9. Про те, як Пантагрюель дістав звістку, що дипсоди (спраглі) напали на країну амавротів
Через якийсь час Пантагрюеля повідомили про те, що чарівниця Моргана занесла його батька Гаргантюа в Чарівну країну. А дипсоди, почувши про це, перейшли кордон, захопили країну Утопію, зруйнували її й обложили столицю амавротів.
Пантагрюель швидко зібрався й поїхав у Руан. Його супроводили четверо вірних друзів: Епістемон, Панург, Евсфен (розважливий), і Карпалім (швидкий, стрімкий).
Друзі припливли до гавані Утопії, від якої до столиці амавротів було всього три з гаком милі. Відпочивши після плавання, Пантагрюель порадився з друзями, що робити далі. Панург сказав, що зможе пробратися у ворожий табір, все огляне. Епістемон сказав, що чудово знається на воєнній науці, тому пробереться у табір, і навіть якщо його схоплять, зуміє втекти. Евсфен сказав, що проповзе через усі окопи ворога. А Карпалім сказав, що пробереться туди, куди тільки птахи залітають, не побоїться, ні списа, ні стріл.
РОЗДІЛ 10. Про те, як Пантагрюелеві друзі вигубили шістсот шістдесят рицарів
Аж тут друзі побачили, що до гавані мчать на бистрих конях рицарі. Було їх 660. Рицарі хотіли спершу дізнатися, що це за корабель увійшов у гавань, потім захопити в полон команду, а корабель пограбувати.
Друзі відправили Пантагрюеля на корабель, а самі чекали на ворога. Панург зняв із корабля дві довгі линви, прилаштував їх до палубного кабестану, кінці кинув на берег і виклав їх кільцями: одне велике, друге всередині, менше. Він відправив друзів на корабель і сказав крутити кабестан, коли він накаже. Евсфен й Карпалім мали кричати ворогам, що бояться і здаються. Панург побіг на корабель, схопив оберемок соломи й бочку з гарматним порохом, насипав пороху в кільця й став біля них із ґнотом у руках.
За хвилину рицарі були вже на березі. Панург сказав їм, що здається разом з друзями. Побачивши, що рицарі стоять усередині кілець, а друзі відійшли вбік, даючи дорогу величезній юрбі рицарів, які товклися біля самісінької води, зненацька гукнув до Епістемона, щоб крутив. Обидві линви враз обвилися навколо коней, і ті попадали на землю разом із вершниками. Рицарі вихопили мечі й хотіли були розрубати линви, та Панург підпалив гніт – і всіх рицарів охопило полум'я. Згоріли всі. Вцілів тільки один рицар – баский кінь встиг вистрибнути з кілець. Рицар помчав геть від жахливого вогнища, та слідом пустився Карпалім, наздогнав його, скочив ззаду на коня і погнав до корабля.
Пантагрюель, побачивши, що ворог переможений, дуже зрадів. Бранець, дивлячись на Пантагрюеля, тремтів із жаху. Отак Панург хитрістю домігся того, чого силою домогтися годі.
РОЗДІЛ 11. Про те, як Пантагрюель та його друзі поставили на березі два стовпи на честь власних подвигів
Пантагрюель та його друзі знесли з корабля на берег харчі й заходились обідати. Карпалім сказав, що йому надоїла солонина, тому він пішов і вполював багато дичини. Із усією здобиччю Карпалім повернувся до гурту. Приготувавши та поївши, друзі почали розпитувати бранця про його військо. Той розповів, що у його війську є триста велетів, які трохи менші від Пантагрюеля, крім велета Вовкулака, який командує. І всі велети – в кам'яних латах, а Вовкулак – в обладунку з циклопових ковадл. Крім того, військо налічує 163000 хоробрих і бувалих піших вояків у панцерах із шкур упирів та 11400 латників. Король дипсодів теж тут, його звати Анарх.
Пантагрюель звернувся до Панурга, Епістемона, Евсфена й Карпаліма і спитав, чи підуть з ним. Друзі сказали, що готові до бою. Перед дорогою друзі поставили на березі пам'ятний стовп – на честь подвигу, який вони звершили. Друзі повісили на стовп сідло, кінський налобник з плюмажем, стремена, остроги, кольчугу, сталеві лати, шоломи, сокиру, шпагу, залізну рукавицю, булаву та наколінники. Пантагрюель склав вірші й написав їх на стовпі. А Панург поставив іще один стовп, такий самий заввишки й завтовшки, як перший, і почепив на нього роги, ноги та шкуру сарни, вуха трьох зайців, спинку кроля, щелепи зайдя, крила трьох дрохв, лапки чотирьох голубів, дерев'яний рожен, дірявий казан і глиняну сільницю. А потім теж написав вірші.
РОЗДІЛ 12. Про те, як Пантагрюель переміг дипсодів та велетів
Пантагрюель звелів покликати полоненого рицаря і сказав йти до свого короля і розповісти, яке велике військо Пантагрюеля завтра сюди прибуде. Пантагрюель передав королю ще слоїчок з молочаєм та зернами червоного перцю, вимоченими в горілці. Анарх мав скуштувати цього зілля: якщо проковтне бодай ложечку, то він – достойний супротивник Пантагрюеля.