Багато було таких, що співчували Чичикову, і труднощі переселення такої величезної кількості селян їх надзвичайно лякали. Дехто навіть переказував свої поради Чичикову. Пішли чутки, що він мільйонщик. Жителі міста полюбили Чичикова ще сердечніше. Його просили лишися у місті ще хоч на тиждень. Чичиков справив на дам надзвичайне враження. Дами міста N одягалися з великим смаком, їздили по місту в колясках, як веліла остання мода, позаду похитувався лакей. Вони намагалися накапостити одна одній, де було можна. У поведінці дами міста N. були строгі, сповнені благородного обурення проти всього порочного і всяких спокус, карали без усякого жалю всякі слабкості. Якщо ж між ними й траплялося яке-небудь те, що зветься друге-третє, то воно траплялося потай, так що не давалося ніяк узнати, що трапилося. Та коли заглянути глибше, то, звісно, відкриється багато інших речей. Але обмежившись видимою стороною, будемо продовжувати.
Одна дама в листі запросила Чичикова в пустелю, де ніхто їх не турбуватиме. Ніякого підпису не було. У postscriptum було тільки додано, що його власне серце мусить відгадати, хто вона, і що на балу в губернатора, який має бути завтра, буде присутній сам оригінал. Це дуже його зацікавило. В анонімі було так багато принадного і збуджуючого цікавість, що він перечитав і вдруге, і втретє листа, і нарешті сказав: цікаво б, одначе ж, знати, хто б це така писала! Лист був згорнутий і покладений у шкатулку.
Чичиков старанно готувався до балу. Він цілу годину розглядав своє обличчя в дзеркалі, роблячи спроби надати йому безлічі різних виразів. Якнайбільш задоволений настрій супроводив його весь час одягання.
Поява його на балу спричинила незвичайну дію. Все, що тільки було, повернулось до нього назустріч. Чичиков водночас відчув себе в кількох обіймах. Не було обличчя, на якому не позначилося б задоволення або принаймні відбиток загального задоволення. Герой наш відповідав усім і кожному і почував якусь спритність незвичайну: уклонявся направо й наліво. Дами тут же обступили його блискучою гірляндою і нанесли з собою цілі хмари всякого роду пахощів. Він ніяк не міг вирішити, котра з дам писала листа. Як тільки дами порозсідались по місцях, він знову почав вдивлятись, чи не можна по виразу в обличчі і в очах пізнати, котра писала. Чичиков заходив у цілковите нерозуміння і не міг вирішити, котра з дам писала листа. Він невимушено й спритно розмінявся з деякими дамами приємними словами, підходив до тієї й іншої. Чичиков так захопився розмовами з дамами, або, краще, дами так захопили й закрутили його своїми розмовами, що він забув виконати обов'язок пристойності і підійти передусім до господині. Згадав він про це вже тоді, коли почув голос самої губернаторші, яка стояла перед ним уже кілька хвилин. Вона держала під руку молоденьку 16-літню дівчину, свіженьку блондинку з тоненькими й красивими рисами обличчя, з гостреньким підборідям, з чарівно заокругленим овалом обличчя, ту саму блондинку, яку він зустрів по дорозі, їхавши від Ноздрьова, коли їхні екіпажі так дивно зіткнулись. "Ви не знаєте ще моєї дочки? — сказала губернаторша, — Інститутка, щойно випущена". Він відповів, що уже мав щастя зовсім несподівано познайомитись; спробував був дещо додати, але дещо зовсім не вийшло. Губернаторша, сказавши два-три слова, нарешті відійшла з дочкою в другий кінець зали до інших гостей, а Чичиков усе ще стояв нерухомо на тому ж самому місці. Чичиков раптово зробився чужий усьому, що діялося навколо нього.
Згодом Павло Іванович дошукався й побачив, що дівчина сиділа разом з матір'ю. Не можна сказати напевне, чи справді прокинулося в нашому герої почуття кохання, навіть сумнівно, щоб пани такого роду здатні були до кохання, але з усім тим тут було щось, таке дивне, щось у такому роді, чого він сам не міг собі пояснити. Видно й Чичикови на кілька хвилин у житті перетворюються на поетів, але слово поет буде вже занадто. Побачивши біля них вільний стілець, він зразу ж сів на нього. Розмова спочатку не клеїлась, але згодом справа пішла, і він навіть почав набувати форсу, але блондинка почала позіхати під час розповіді нашого героя.
Всім дамам зовсім не сподобалось таке поводження Чичикова. Вони обурювалися. Одна з них умисне зачепила блондинку досить недбало товстим руло свого плаття, а шарфом розпорядилася так, що він черкнув кінцем своїм її по самому обличчю. Дами почали говорити про Чичикова в різних кутках в дуже несприятливому тоні; а бідолашна інститутка була знищена цілковито і вирок їй уже був підписаний.
А тим часом героєві нашому готувалася найнеприємніша несподіванка: показався з крайньої кімнати Ноздрьов. Він з'явився веселий, радісний і брехав немилосердо. Побачивши ще здалека його, Чичиков зважився залишити своє завидне місце і найшвидше віддалитися; нічого доброго не віщувала йому ця зустріч. Та як на лихо, в цей час нагодився губернатор, який виявив незвичайну радість, що знайшов Павла Івановича, і спинив його. Раптом підійшов Ноздрьов і почав кричати, що Чичиков торгує мертвими душами. Чичиков просто не знав, де сидів. Ноздрьов звернувся до губернатора і розповів, що Чичиков накупив мертвих. Прокурор, Чичиков і сам губернатор прийшли в таке замішання, що не добрали зовсім, що відповісти, а тимчасом Ноздрьов, анітрохи не звертаючи уваги, плів напівтверезу мову: "Ти вже, брат, ти, ти... я не відійду від тебе, доки не дізнаюсь, навіщо ти купував мертві душі…"
Ноздрьов був п'яний, але його слова про купівлю мертвих душ були промовлені на все горло і супроводжені таким голосним сміхом, що привернули увагу навіть тих, хто був у найдальших кутках кімнати. Ця новина такою здалася дивною, що всі спинилися з якимсь дерев'яним, безглуздо-запитливим виразом. Хвилини на дві запала якась незрозуміла тиша. Чичиков помітив, що багато дам переморгнулися між собою з якоюсь злісною, їдкою посмішкою. Що Ноздрьов брехун нестерпний, це було відомо всім, і зовсім не було в дивовижу чути від нього цілковиту нісенітницю. Але це все збентежило Чичикова. Він став почувати себе незручно, негаразд. Звісно, поштмейстер і голова і навіть сам поліцеймейстер, як ведеться, жартували з нашого героя, чи бува не закоханий він. Ноздрьова давно вже вивели, а Чичиков не діждався закінчення вечері і поїхав до себе незрівнянно раніше, ніж мав звичай від'їжджати.
У гостиниці він несхвально думав про бали. Але головна досада була не на бал, а на те, що трапилось йому зірватися, що він несподівано показався перед усіма Бог знає в якому вигляді, що зіграв якусь чудну, двозначну роль. Чичиков сидів і у всьому звинувачував Ноздрьова.
У цей час на другому кінці міста відбувалась подія, що мала ще погіршити неприємне становище нашого героя. А саме по далеких вулицях і завулках міста деренчав дуже дивний екіпаж, схожий на товстощокий опуклий кавун, поставлений на колеса. Кавун був набитий ситцьовими подушками у вигляді кисетів, валків і просто подушок, напханий мішками з хлібинами, калачами, булками з яйцями, скородумками й кренделями з заварного тіста. Пиріг з курятиною і пиріг-розсольник виглядали навіть зверху. Коні раз у раз падали на передні коліна, бо були нековані, і до того ж, як видно, зручний міський брук їм був мало знайомий. Кавун спинився біля воріт протопопі. З брички вилізла дівка і грюкнула обома кулаками у ворота. Згодом екіпаж заїхав на тісне подвір'я, з екіпажа вилізла пані: ця пані була поміщиця, колезька секретарша Коробочка. Вона, незабаром по від'їзді нашого героя, в такий зайшла неспокій щодо обману, що вирішила поїхати до міста, незважаючи на те, що коні не були ковані, і там дізнатися напевне, почому йдуть мертві душі.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
ГЛАВА IX
Вранці, раніше навіть того часу, який призначено в місті N. для візитів, з дверей оранжевого дерев'яного будинку випурхнула дама, супроводжена лакеєм. Дама впурхнула відразу з незвичайною поквапливістю у коляску, що стояла біля під'їзду. Вона везла щойно почуту новину і почувала потяг непереможний швидше переказати її.
Коляска спинилась перед дерев'яним одноповерховим будинком. В цьому будинку жила щира приятелька прибулої дами. Автор в надзвичайному утрудненні, як назвати йому обох дам так, щоб знову не розсердилися на нього, як сердилися давніше. Будемо називати даму, до якої приїхала гостя, так, як її називали майже одностайно в місті N., саме дамою приємною у всіх відношеннях. А друга дама, тобто та, що приїхала, буде просто приємна дама.
Приїзд гості збудив собачок: кудлату Адель і песика Попурі на тоненьких ніжках. Як тільки у всіх відношеннях приємна дама дізналася про приїзд просто приємної дами, так і вибігла в передпокій. Дами схопились за руки, поцілувались. Обидві дами пішли у вітальню.
Та, що приїхала, звалася Софія Іванівна. Вона розповіла Ганні Григорівні, що сьогодні приїздила протопопша, отця Кирила дружина, і розповіла, що до неї приїздила поміщиця Коробочка. І та поміщиця Коробочка розповіла, як Чичиков купував у неї мертві душі та ще й обманув, давши фальшивий документ. Софія Іванівна сказала, що мертві душі – це вигадка для того, щоб викрасти губернаторську дочку. Приємна дама, почувши це, так і скам'яніла на місці і зблідла. Далі жінки почали обсуджувати дочку губернатора, говорити, що вона зовсім некрасива, та ще й дуже бліда і забагато накладає рум'ян. Потім дами взялися думати, хто ж спільники Чичикова. Вони відразу визначили, що це Ноздрьов.
В той час, коли обидві дами так вдало й так дотепно розв'язали таку заплутану обставину, увійшов до вітальні прокурор. Дами навперебій заходилися розповідати йому про всі події, розповіли про купівлю мертвих душ, про намір викрасти губернаторську дочку і збили його зовсім з пантелику. Так на тому й залишили його обидві дами й вирушили кожна в свій бік бунтувати місто. Цей захід удалося здійснити їм за півгодини з чимось. Дами вміли напустити такого туману в вічі всім, що всі, а особливо чиновники, якийсь час залишалися приголомшеними. Кожен, як баран, спинився, витріщивши очі. Мертві душі, губернаторська дочка й Чичиков збилися й поплуталися в головах їх надзвичайно химерно.
Словом, пішли розмови, розмови, і все місто заговорило про мертві душі, губернаторську дочку і Чичикова.