Нарешті Піноккіо наважився стрибнути, але зачепився задніми ногами за обруч і впав на землю, як мішок. Коли він підвівся, то кульгав на одну ногу і насилу дістався до стайні.
Ветеринар оглянув ослика і сказав, що той залишиться кривим на ногу на все життя. Ослика продали на базарі, щоб з його шкури зробити бубон для сільського оркестру. Покупець повів ослика на берег моря, щоб спочатку втопити.
XXXIV. ПІНОККІО ОБГРИЗАЮТЬ РИБИ, І ВІН ЗНОВУ СТАЄ ДЕРЕВ'ЯНИМ ХЛОПЧИКОМ. ТА КОЛИ РЯТУВАВСЯ УПЛАВ, ЙОГО ПРОКОВТНУЛА СТРАХІТЛИВА АКУЛА
Ослик був у воді вже п'ятдесят хвилин, і покупець вирішив уже витягати. Але замість мертвого ослика на поверхню виринув живий дерев'яний хлопчик. Він розповів свої пригоди, а на кінець сказав, що добра Фея побачила, що він потопає і послала величезну зграю риби, яка почала їсти Піноккіо, доки не лишилося дерево, з якого він зроблений.
Та покупцеві хотілося повернути своїх двадцять сольдо. Тому вирішив продати Піноккіо на тріски розпалювати камін. Але хлопчик стрибнув у воду і втік.
За мить він був уже так далеко від берега, що майже зник з очей. Піноккіо плив навмання у відкрите море і раптом побачив попереду білу, ніби мармурову скелю. На її верхів'ї стояла гарна Кізочка блакитного кольору, такого, як волосся Феї. Піноккіо поплив до Кізочки і раптом з води виринула страхітлива голова морського чудовиська і посунула на нього. Хлопчика проковтнула ота сама величезна Акула.
Отямившись, Піноккіо довго не міг збагнути, де він. Довкола панувала суцільна темрява. Якийсь час Піноккіо бадьорився, та згодом заридав. До нього заговорив бідний Тунець, якого Акула проковтнула разом з хлопчиком. Піноккіо помітив удалині дивну ясну цятку. Тунець сказав, що це, мабуть, ще одна нещасна жертва.
XXXV. ПІНОККЮ ЗНАХОДИТЬ У ЧЕРЕВІ АКУЛИ. А КОГО? ПРОЧИТАЄТЕ ЦЕЙ РОЗДІЛ І ДІЗНАЄТЕСЬ
Попрощавшись із своїм добрим другом Тунцем, Піноккіо подався в темряву. Він посувався навпомацки туди, де блимала малесенька цяточка світла. Ішов, ішов, нарешті дійшов, і що ж він там побачив? Ви ніколи не вгадали б! Там стояв маленький столик, на столику горіла свічка, застромлена в зелену пляшку. За столом сидів білий дідусь і жував живих рибинок. Там сидів був Джеппетто.
Піноккіо заходився розповідати геть усі свої пригоди. Джеппетто розповів, що уже два роки живе у Акулі. На щастя, вона проковтнула цілий корабель, який був завантажений м'ясними консервами, сухарями, пляшками з вином, родзинками, сиром, кавою, цукром, лойовими свічками і сірниками. Завдяки цьому Джеппетто зміг прожити тут два роки, але припаси скінчилися. Піноккіо пропонував вибратись через пащу Акули, але Джеппетто не вмів плавати.
Вирішили все-таки спробувати вибратися. Вони пішли через весь шлунок і тулуб Акули. Вона була вже дуже стара, страждала на астму і мала хворе серце. Тому вона спала з роззявленою пащею.
Втікачі піднялися горлом морського чудовиська і опинились у величезній пащі. Так вони дійшли до язика. І ось коли вони вже мали кинутися в море, Акула раптом чхнула і при цьому так здригнулася, що Піноккіо і Джеппетто скотилися назад у черево страховиська.
З другої спроби усе вийшло. Джеппетто зручно вмостився на синовій спині, Піноккіо, перевіривши, чи все гаразд, скочив у море і поплив.
XXXVI. ПІНОККІО НАРЕШТІ СТАЄ З ДЕРЕВ'ЯНОЇ ЛЯЛЬКИ СПРАВЖНІМ ХЛОПЧИКОМ
Піноккіо плив до берега, а батько дуже тремтів. Вони думали, що вже загинули, коли почули хрипкий голос Тунця, який теж зумів утекти з черева Акули. Джеппетто і Піноккіо сіли на Тунця. Коли всі троє підпливли до берега, Піноккіо перший вистрибнув на сушу, щоб допомогти батькові зійти. Потім він подякував Тунцеві і поцілував його.
Тим часом настав день. Піноккіо і батько рушили і скоро побачили край шляху двох жебраків з огидними пиками. Це були Кіт з Лисицею. Кіт через те, що весь час прикидався сліпим, насправді осліп, а Лисиця дуже постаріла, один бік у неї обліз, а хвоста зовсім не було, бо змушена була його продати. Кіт і Лисиця просили допомоги у Піноккіо, але він не звертав на них уваги.
Піноккіо і Джеппетто спокійнісінько рушили далі. Пройшовши метрів сто, побачили в кінці стежки посеред парку гарну хатинку, вкриту черепицею. Голосок сказав відчинити двері. Піноккіо повернув ключ, і двері відчинилися. Увійшовши в хатину, подивилися туди й сюди, але не побачили нікого.
Батько й син подивилися вгору й побачили на балці Цвіркуна-балакуна. Піноккіо попросив у нього пробачення. А Цвіркун розповів, що хатинку подарувала йому гарненька Кізонька, в якої чудова блакитна шерсть. Вчора вона пішла звідси сумна-сумна, бо Піноккіо проковтнула Акула.
Піноккіо поплакав, а тоді вирушив по молоко до городника Джанджо. Але той сказав давати гроші за молоко. Піноккіо не мав, тоді Джанджо сказав покрутити колесо і витягнути сто відер води. Піноккіо мерщій став до роботи. Її раніше виконував ослик, але він зараз здихав. Цим осликом виявився Ґнотик. Він справді здох.
Минуло вже п'ять місяців, як Піноккіо щодня вставав на світанку і ходив крутити корбу, щоб заробити склянку молока хворому батькові. За цей час Піноккіо навчився плести кошики з очерету. Гроші, що вторгував за них, він витрачав дуже розумно. Крім того, він сам змайстрував зручне крісло на коліщатках, в якому вивозив свого батька в гарну погоду на свіже повітря. А вечорами він учився читати й писати. Ось так, завдяки великому бажанню вчитися і працювати, Піноккіо зміг забезпечити не тільки вигідне життя своєму хворому батькові, але навіть зібрав грошей, щоб купити собі нову одежу.
Одного ранку він пішов на базар, щоб купити собі курточку, ковпачок і черевики. По дорозі він побачив Слимака, який служив у Феї з блакитним волоссям. Слимак сказав, що Фея лежить у лікарні: від багатьох злигоднів, що судилися їй, вона тяжко захворіла і не має за що навіть купити собі скибочки хліба. Піноккіо віддав свої гроші на одяг для Феї. Слимак взяв їх і побіг на диво швидко.
Цього вечора Піноккіо працював дуже довго. Потім ліг у ліжко і заснув. У сні він побачив Прекрасну Фею. Поцілувавши його, вона з усмішкою промовила, що все прощає і що діти, які допомагають батькам, коли тих спіткають злидні чи хвороба, завжди заслуговують на велику похвалу і пошану. На цьому сон закінчився, і Піноккіо, прокинувшись, широко розплющив очі.
Уявіть собі його здивування, коли він побачив, що він уже більше не дерев'яний чоловічок, а справжній хлопчик, як усі діти! Замість солом'яних стін хатини, він побачив гарну кімнатку, нові меблі. Зіскочивши з ліжка, він знайшов чудовий новий костюм, новий беретик і шкіряні черевички. Швиденько одягнувшись, він за звичкою засунув руки в кишені і знайшов там гаманець, де було сорок золотих монет.
Подивившись у дзеркало, Піноккіо себе не впізнав. Він побачив жвавого, гарного хлопчика з каштановим волоссям, з розумними блакитними очима і веселим рожевим личком. Джеппетто став здоровим і знову взявся за своє ремесло.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу.